Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.05.2018 року у справі №369/1558/17

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 369/1558/17

провадження № 61-25249св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сніжка Анатолія Григоровича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року у складі судді Волчко А. Я. та постанову Апеляційного суду Київської області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Гуля В. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - ТзДВ "СК "Альфа-Гарант") про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), посилаючись на те, що 19 лютого 2016 року на вулиці Жилянській, 20 в селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області сталася ДТП за участю належного їй автомобіля "Мерседес Бенс", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3, та автомобіля "Фольцваген", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2. За наслідками ДТП на водія ОСОБА_3 було складено протокол про адміністративне правопорушення. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124, частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Постановою Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 - адвоката Сніжка А. Г. задоволено частково, постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року скасовано в частині визнання ОСОБА_4 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, провадження у справі в цій частині закрито, а в інший частині постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року залишено без змін. Внаслідок ДТП належний їй автомобіль "Мерседес Бенс", реєстраційний номер НОМЕР_1, зазнав механічних пошкоджень. Згідно із звітом № 483-2016, складеним за її заявою 13 липня 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна Експертно-Асистуюча Компанія", вартість матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження автомобіля "Мерседес Бенс", реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 931 260,45 грн. Висновком експертного автотехнічного дослідження № 7284/16-52, складеним 23 травня 2016 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підтверджено, що дії водія автомобіля "Фольцваген", реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 не відповідали вимогам пунктів 10.1, 16.12 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правил дорожнього руху), та вказана невідповідність знаходиться у причинному зв'язку з виникненням ДТП. За складання звіту від 13 липня 2016 року № 483-2016 про визначення вартості матеріального збитку вона сплатила 2 400 грн, а за проведення експертного дослідження від 23 травня 2016 року № 7284/16-52 - 3 963,60 грн. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" на підставі поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 20 вересня 2015 року № АЕ/6254501, згідно з яким страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну, складає 50 000
грн, франшиза - нуль. 31 жовтня 2016 року вона звернулася до ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" із заявою про виплату страхового відшкодування, однак листом ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" від 05 грудня 2016 року їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю постанови суду про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути на свою користь з ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" страхове відшкодування в розмірі 50 000 грн, а з ОСОБА_2 - на відшкодування матеріальної шкоди та понесених витрат 887 624,05
грн.

В запереченні на позовну заяву ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" зазначило, що протокол про адміністративне правопорушення відносно водія ОСОБА_2 не складався і в матеріалах справи відсутні докази його вини у скоєнні ДТП, тому підстави для виплати страхового відшкодування на користь ОСОБА_1 відсутні. Наданий позивачем висновок експертного автотехнічного дослідження від 23 травня 2016 року № 7284/16-52, складений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, не може бути доказом вини ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, оскільки ґрунтується на поясненнях ОСОБА_1 як водія автомобіля "Мерседес Бенс", реєстраційний номер НОМЕР_1, яка насправді в момент ДТП не була водієм чи пасажиром цього автомобіля, а приїхала на місце ДТП пізніше. Зазначені обставини, а також те, що під час ДТП автомобілем "Мерседес Бенс", реєстраційний номер НОМЕР_1, керував ОСОБА_3, встановлені судовим рішенням у справі № 369/1805/16-п про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявність в діях особи склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП встановлюється відповідним судовим рішенням. Відповідач ОСОБА_2 не був визнаний постановою суду винуватцем ДТП, в результаті якої майну позивача була заподіяна шкода. Посилання ОСОБА_1 на висновок експертного автотехнічного дослідження від 23 травня 2016 року № 7284/16-52 не може бути прийнятим судом як належний та допустимий доказ у справі, оскільки наявність в діях відповідача порушень Правил дорожнього руху встановлюється тільки уповноваженим на це державним органом. Підстав для покладення на відповідача ОСОБА_2 обов'язку щодо відшкодування шкоди, заподіяної в результаті взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, немає, оскільки в його діях відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діянням у вигляді порушення Правил дорожнього руху і наслідками у вигляді заподіяння шкоди. Відповідно до пункту 32.1 статті 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. Тому позовні вимоги до ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" також не підлягають задоволенню.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 01 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що постановою Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року у справі № 369/1805/16-п про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3, яка має преюдиційне значення при розгляді цієї справи, встановлено, що висновок експертного автотехнічного дослідження від 23 травня 2016 року № 7284/16-52 не відповідає обставинам вчинення ДТП, оскільки ОСОБА_1 не була учасником події. Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги зазначений висновок експертного автотехнічного дослідження, оскільки він не є належним та допустимим доказом того, що дії ОСОБА_2 під час ДТП були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок. Звіт з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 13 липня 2016 року № 483-2016, на який посилалася позивач як на доказ підтвердження вини ОСОБА_2 у заподіянні шкоди, підтверджує лише вартість матеріального збитку та не є підставою для притягнення особи до цивільно-правової відповідності за завдану шкоду. З огляду на положення пункту 32.1 статті 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки позивач не довела, що дії ОСОБА_2 під час вчинення ДТП були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинно-наслідковий зв'язок, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" про стягнення страхового відшкодування.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У квітні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сніжко А. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 01 березня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини справи, не дослідили у повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що законодавством не передбачено обов'язкової умови доведення вини особи у завданні матеріальної шкоди судовим рішенням в іншій справі. Відхиляючи як доказ висновок експертного автотехнічного дослідження від 23 травня 2016 року № 7284/16-52, суди виходили лише з того, що ОСОБА_1 не була учасником ДТП, проте не врахували наявний в матеріалах справи лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 вересня 2016 року № 07/01-13/15373-16, яким підтверджено, що показання ОСОБА_3 під час проведення експертизи також бралися до уваги, і висновок № 7284/16-52 не змінюється залежно від того, чиї показання брати за основу розвитку просторово-динамічних характеристик пригоди. Тобто висновок експертного автотехнічного дослідження від 23 травня 2016 року № 7284/16-52 та лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 вересня 2016 року № 07/01-13/15373-16 в сукупності є належними та допустимими доказами вини ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, внаслідок якої ОСОБА_1 завдано матеріальної шкоди. Крім того, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення доказів та не витребував з Києво-Святошинського районного суду Київської області матеріали справи № 369/1805/16-п про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3

В липні 2018 року ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

21 червня 2018 року справа № 369/1558/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2019року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 214 ЦПК України 2004 року та частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 367, частиною 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Судами встановлено, що 19 лютого 2016 року на вулиці Жилянській, 20 в селі Гатне Києво-Святошинського району Київської області сталася ДТП за участю автомобіля "Мерседес Бенс", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1, під керуванням водія ОСОБА_3, та автомобіля "Фольцваген", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2 Від зіткнення автомобілі зазнали механічних пошкоджень.

За наслідками ДТП складено протокол про адміністративне правопорушення від 19 лютого 2016 року стосовно водія автомобіля "Мерседес Бенс", реєстраційний номер НОМЕР_1.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року у справі № 369/1805/16-п ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124, частиною 1 статті 130 КУпАП.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 - адвоката Сніжка А. Г. задоволено частково, постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року скасовано в частині визнання ОСОБА_4 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, провадження у справі в цій частині закрито, а в інший частині постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року залишено без змін.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно із звітом № 483-2016, складеним 13 липня 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна Експертно-Асистуюча Компанія" за заявою ОСОБА_1, вартість матеріального збитку, завданого в результаті пошкодження автомобіля "Мерседес Бенс", реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 931 260,45
грн.

За висновком автотехнічного дослідження від 23 травня 2016 року № 7284/16-52, складеним судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Кобюком І. В. та Калмиковим С. В., з технічної точки зору водій автомобіля "Мерседес Бенс", реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_1 з моменту виникнення небезпеки для її руху повинна була діяти принаймні відповідно до вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху. У свою чергу водій автомобіля "Фольцваген", реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 при виконанні маневру лівого повороту повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 10.1 і 16.12 Правил дорожнього руху. В діях водія автомобіля "Мерседес Бенс", реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_1 невідповідностей вимогам пункту 12.3 Правил дорожнього руху, з технічної точки зору, не вбачається. У свою чергу з технічної точки зору дії водія автомобіля "Фольцваген", реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 не відповідали вимогам пунктів 10.1 і 16.12 Правил дорожнього руху та вказана невідповідність знаходиться у причинному зв'язку з виникненням ДТП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на час ДТП була застрахована в ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" згідно з полісом від 20 вересня 2015 року № АЕ/6254501, з лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну третіх осіб, у розмірі 50 000
гривень та франшизою - нуль.

31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" з письмовим повідомленням про ДТП та подала заяву про виплату страхового відшкодування.

Листом від 05 грудня 2016 року ТзДВ "СК "Альфа-Гарант" відмовило ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, а тому відсутні правові підстави для виплати ОСОБА_1 страхового відшкодування.

Статтею 1 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вина відповідача ОСОБА_2 у вчиненні ДТП не була встановлена відповідним судовим рішенням у справі про адміністративне правопорушення і причинно-наслідковий зв'язок між його діями у вигляді порушення Правил дорожнього руху та наслідками у вигляді заподіяння шкоди позивачу відсутні.

Наведені висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи і вимогам матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини 1 статті 1188 ЦК України).

Сторони не заперечували, що протокол про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення не складався, однак сама лише відсутність доказів притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути підставою для звільнення її від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.

Відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України 2004 року та частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року та частинами 1 , 3 , 4 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року та статей 12, 81 ЦПК України обов'язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається на кожну із сторін.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року та статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

У пункті 2 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

У справі № 369/1805/16-п про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 судами перевірялися обставини, за яких сталася ДТП, і постановою Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року було встановлено відсутність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, у зв'язку з недоведеністю порушення ним вимог пунктів 2.3, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху.

Разом з тим вказаною постановою встановлено, що водій автомобіля "Фольцваген", реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 при виконанні маневру лівого повороту в межах нерегульованого перехрестя повинен був діяти відповідно до вимог: пункту
10.1 Правил дорожнього руху - перед початком руху та зміною напрямку руху повинен переконатися, що це буду безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; пункту 16.12 Правил дорожнього руху - на перехресті рівнозначних доріг зобов'язаний дати дорогу транспортними засобам, що наближаються праворуч.

Відповідно до частин 1 , 2 та 4 статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених частин 1 , 2 та 4 статті 10 ЦПК України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилалися на те, що ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 вимог пунктів 10.1, 16.12 Правил дорожнього руху. На підтвердження своїх доводів позивач надала висновок експертного автотехнічного дослідження від 23 травня 2016 року № 7284/16-52 та лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 вересня 2016 року № 07/01-13/15373-16.

Суд першої інстанції не з'ясував у достатньому обсязі дійсних обставин справи, не перевірив та не спростував вищевказаних доводів позивача, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про те, що поведінка ОСОБА_2 не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із заподіяною позивачу шкодою. Судом не встановлено, чи мав водій автомобіля "Фольцваген", реєстраційний номер НОМЕР_2, за умови дотримання ним Правил дорожнього руху, можливість уникнути ДТП, тобто, чи не перебувають його дії в безпосередньому причинному зв'язку з наслідками ДТП.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не дотримався встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та неправильно застосував до них вищенаведені норми матеріального права.

Частиною 1 статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відхиляючи як доказ висновок експертного автотехнічного дослідження від 23 травня 2016 року № 7284/16-52, суди виходили з того, що ОСОБА_1 не була учасником ДТП, як про це зазначено у висновку, однак не врахували і не дали правової оцінки наявному в матеріалах справи листу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 вересня 2016 року № 07/01-13/15373-16.

01 березня 2018 року в судовому засіданні Апеляційного суду Київської області представник ОСОБА_1 - адвокат Сніжко А. Г. подав заяву про забезпечення доказів, в якій просив витребувати з Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2016 року матеріали справи № 369/1805/16-п про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3, а також призначити у справі додаткову судову автотехнічну експертизу. Заява обґрунтована тим, що місцевим судом не встановлено фактичних обставин справи і в позивача виникають складнощі в отриманні доказів. Однак вказані клопотання не було задоволено у зв'язку з тим, що вони не заявлялися в суді першої інстанції і висновок експертного автотехнічного дослідження від 23 травня 2016 року № 7284/16-52 не є висновком судової експертизи. При цьому судом не виконані вимоги статей 2, 263 ЦПК України щодо справедливого і неупередженого розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав особи, повного і всебічного з'ясування обставин справи.

В порушення вимог статей 367, 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів на спростування аргументів позивача про те, що матеріальну шкоду їй завдано внаслідок ДТП, яка сталася з вини водія автомобіля "Фольцваген", реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України ", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінюючи правомірність постановлених у справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди зобов'язані власні процесуальні дії належним чином мотивувати, враховуючи при цьому, що доказування не може ґрунтуватися виключно на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, а обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов'язковим за таких обставин та за таких умов.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання названого принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Відповідно до частини 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права при розгляді цієї справи допущені судами обох попередніх інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина 3 статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сніжка Анатолія Григоровича задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 01 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов