Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.10.2018 року у справі №2-3977-2009

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 127/2-3977/2009

провадження № 61-11502св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

стягувач - Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк»,

боржники: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

заявник (правонаступник стягувача) - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року у складі судді Луценко Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Зайцева А. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, посилаючись на те, що рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 05 серпня 2009 року у справі № 2-3977-2009 позов Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк») до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ВАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2008 року № 32.3/99-КЕК/08 в сумі 38 262,65 грн, судовий збір - 395,34 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 250,00 грн. 04 березня 2010 року Ленінським районним судом міста Вінниці було видано виконавчі листи на виконання вищезазначеного рішення суду. 12 та 15 березня 2010 року ВАТ «Кредитпромбанк» подав заяву про відкриття виконавчого провадження разом з оригіналом виконавчого листа до Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції (далі - Вишенський ВДВС Вінницького МУЮ). 19 березня 2010 року державним виконавцем Вишенського ВДВС Вінницького МУЮ прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 18263844 з примусового виконання виконавчого листа Ленінського районного суду міста Вінниці, виданого 04 березня 2010 року, № 2-3977-2009. 20 травня 2013 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за зобов'язанням, яке виникло на підставі кредитного договору № 32.3/99-КЕК/08 від 03 липня 2008 року. Враховуючи викладене, ПАТ «Дельта Банк» просило замінити стягувача ВАТ «Кредитпромбанк» на нього.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року заяву ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-3977-2009, виданого Ленінським районним судом міста Вінниці 04 березня 2010 року на підставі рішення цього ж суду від 05 серпня 2009 року.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що звернення правонаступника кредитора ПАТ «Дельта Банк» із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідало вимогам законодавства.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 відхилено. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм процесуального права.

У квітні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що резолютивна частина ухвали місцевого суду не відповідає ні вимогам Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), ні фактичним обставинам справи. В ній не зазначено, стосовно якого з трьох боржників замінено сторону виконавчого провадження та не вказано нового кредитора, на якого проведено заміну. Судами не враховано, що виконавчий лист втрачено, а тому відсутні підстави для заміни сторони виконавчого провадження за виконавчим листом, якого вже не існує. Місцевий суд неправомірно залишив первісну заяву про заміну стягувача без руху та безпідставно зобов'язав заявника конкретизувати вимоги заяви. При новому розгляді справи судом першої інстанції не взято до уваги висновки апеляційного суду про неможливість задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вказані порушення та не дав їм належної оцінки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 07 серпня 2017 року - справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

28 лютого 2018 року справу № 127/2-3977/2009 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що заочним рішенням Ленінського районного суду міста Вінниці від 05 серпня 2009 року у справі № 2-3977/2009 позов ВАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ВАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2008 року № 32.3/99-КЕК/08 в сумі 38 262,65 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На виконання цього рішення 04 березня 2010 року Ленінським районним судом міста Вінниці видано виконавчі листи.

12 та 15 березня 2010 року ВАТ «Кредитпромбанк» подало до Вишенського ВДВС Вінницького МУЮ заяву про відкриття виконавчого провадження разом з оригіналом виконавчого листа.

19 березня 2010 року державним виконавцем Вишенського ВДВС Вінницького МУЮ прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 18263844 з примусового виконання виконавчого листа Ленінського районного суду міста Вінниці № 2-3977/2009, виданого 04 березня 2010 року, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 03 липня 2008 року № 32.3/99-КЕК/08 в сумі 38 262,65 грн, судового збору в сумі 395,34 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 250 грн.

20 травня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги (далі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. та зареєстрований в реєстрі за номером 1134, згідно з яким право вимоги за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредитпромбанк», перейшло до ПАТ «Дельта Банк».

У пункті 2.3 Договору вказано, що права вимоги переходять від продавця до покупця та обов`язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акта приймання-передачі прав вимоги.

20 травня 2013 року складено акт приймання-передачі прав вимоги до Договору та підписано його сторонами Договору.

У пункті 7.5 Договору зазначено, що всі додатки та договори про внесення змін (додаткові договори) до цього Договору складають його невід`ємну частину. В якості додатку до цього Договору додається перелік договорів та купівельна ціна за права вимоги, визначений як Додаток I.

Витягом з Додатку I до Договору підтверджено, що ПАТ «Кредитпромбанк» продав ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним договором від 03 липня 2008 року № 32.3/99-КЕК/08, за яким боржником є ОСОБА_1, а поручителями - ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 378 Цивільного процесуального кодексу України від 18 вересня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця, приватного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Аналогічна правова норма передбачена частиною п'ятою статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV у редакції, чинній на час звернення зі заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні (далі - Закон № 606-XIV).

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга статті 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України 2004 року та статті 8 Закону № 606-XIV, у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із цих норм, зокрема, пунктами 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону № 606-XIV, статті 378 ЦПК України 2004 року за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону № 606-XIV.

Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України

від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13, в якій були встановлені аналогічні фактичні обставини у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на час видачі виконавчих листів) судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'язковість рішень суду є також однією з основних засад судочинства в Україні (пункт 9 частини третьої статі 129 Конституції України).

Це означає, що після набрання законної сили відповідним судовим рішенням воно підлягає обов'язковому виконанню сторонами справи, які, виходячи із суті такого рішення, зазвичай набувають процесуального статусу стягувача та боржника, а у разі відсутності добровільного виконання судового рішення боржником - вчиняються дії щодо його примусового виконання у спосіб та в порядку, що визначені, зокрема Законом № 606-XIV, шляхом ініціювання відкриття виконавчого провадження. Крім того, забезпечення належного виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, з урахуванням вимог статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону № 606-XIV обґрунтовано виходив з того, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження. Заміна сторони виконавчого провадження внаслідок відступлення права вимоги до боржників можлива як під час виконання судового рішення, так і поза межами виконавчого провадження.

Доводи касаційної скарги про невідповідність резолютивної частини ухвали місцевого суду вимогам ЦПК України 2004 року та фактичним обставинам справи не заслуговують на увагу, оскільки ухвала постановлена на основі зібраних доказів та з врахуванням всіх обставин справи. Незазначення в резолютивній частині ухвали конкретного боржника та нового кредитора, на якого проведено заміну, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, так як в мотивувальній частині ухвали вказані обставини відображені з достатньою повнотою і належним чином обґрунтовані. З огляду на викладене згадані недоліки резолютивної частини ухвали місцевого суду можуть бути виправлені в порядку, визначеному процесуальним законом, зокрема шляхом роз'яснення судового рішення.

Аргументи скарги про неможливість заміни сторони виконавчого провадження у зв'язку із втратою виконавчого листа є неспроможними, так як сама по собі втрата виконавчого листа не припиняє зобов'язання боржника з виконання рішення суду і не позбавляє стягувача (його правонаступника) права на звернення до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

Доводи заявника про неправомірне залишення місцевим судом первісної заяви про заміну стягувача без руху не узгоджуються з положеннями процесуального законодавства, якими передбачено залишення заяви без руху у випадку невідповідності її певним вимогам. Крім цього, вказані доводи не впливають на правильність вирішення судом питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов О. В. Ступак Г.І.Усик