Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.06.2019 року у справі №583/5342/18

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 583/5342/18

провадження № 61-11454св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В.

О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - орган опіки та піклування Охтирської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області у складі судді Сидоренка Р. В. від 01 березня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів: Хвостик С. Г., Криворотенко В. І., Собини О. І. від 14 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Охтирської міської ради, у якому просив позбавити відповідача батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позов мотивовано тим, що під час проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у них народилося двоє дочок: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Посилався на те, що після вимушеного переїзду із м. Макіївка, Донецької області до м. Охтирка, Сумської області ОСОБА_2 почала зловживати спиртними напоями, перестала займатися вихованням дітей і залишала їх вдома одних без нагляду. Із січня 2018 року відповідач проживає окремо від нього та дітей, не цікавиться дітьми і не бере участі в їх вихованні, а також не займається їх розвитком, не забезпечує їх матеріально, не створює для них безпечних умов для проживання. Усі питання щодо виховання та утримання дітей позивач вирішує самостійно без участі та підтримки з боку ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що відповідач намагається змінити спосіб життя, на обліку у лікаря нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, знаходиться на обліку в центрі зайнятості, хоча неофіційно працює, тому може надавати матеріальну допомогу дітям. При цьому, недостатнє спілкування матері з дітьми обумовлено і тим, що позивач чинить їй в цьому певні перешкоди.

Також, суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки і піклування щодо позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до її малолітніх дітей, пославшись на його недостатню обґрунтованість та на те, що такий висновок суперечить інтересам дітей.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2019 року змінено, доповнено його резолютивну частину абзацом наступного змісту:

"Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Покласти на орган опіки та піклування Охтирської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків".

В іншій частині рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Крім того, апеляційним судом в мотивувальній частині рішення попереджено відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, у якій, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не врахована думка молодшої доньки, ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо позбавлення їх матері батьківських прав. Крім того, на думку позивача, суди безпідставно не погодились з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав. Вважає, що висновки судів щодо створення самим позивачем перешкод у спілкуванні матері з дітьми, а також про те, що вона наразі не зловживає спиртним, проявляє інтерес до дітей і має бажання приймати участь у їхньому вихованні ґрунтуються на припущеннях, так як не підтверджені належними і допустимими доказами. Посилається на те, що судами попередніх інстанцій при вирішені спору не були враховані обставини того, що ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно іншої дитини, а також те, що вона не займається розвитком й вихованням дітей.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

Відзив до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 583/5342/18 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що в період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у них народилось двоє дочок: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14 лютого 2018 року ОСОБА_1 з дочками ОСОБА_3, ОСОБА_4 проживають по АДРЕСА_1.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду від 13 серпня 2018 року визначено, що місцем проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є місце проживання їх батька ОСОБА_1 по АДРЕСА_1.

На даний час сторони проживають окремо один від одного, а малолітні дочки проживають разом з батьком ОСОБА_1.

Відповідно до характеристики з дошкільного навчального закладу (ясла-садок) "Сонечко" від 13 листопада 2018 року за № 168 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, відвідує дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) "Сонечко" з 23 січня 2017 року. Мати дівчинки не з'являлась до дошкільного закладу з квітня 2018 року.

Згідно з висновком соціально-психологічної експертизи за результатами вивчення життєвої ситуації учениці 3 - Б класу Охтирської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 5 ім. Р. К.

Рапія від 19 листопада 2018 року за № 393 ОСОБА_3 знаходиться в благополучному фізичному та психоемоційному стані, проживає разом з батьком ОСОБА_1 та молодшою сестрою ОСОБА_4, мати з сім'єю не проживає. Дитина забезпечена одягом та взуттям відповідно до сезону та потреб, повноцінним харчуванням, предметами особистої гігієни, канцтоварами, житлово-побутові умови є сприятливими для повноцінного виховання, навчання та розвитку дитини. Батько ОСОБА_1 приділяє значну увагу навчанню та вихованню дочки, сумлінно ставиться до своїх обов'язків та задовольняє вікові та індивідуальні потреби дитини, відвідує батьківські збори, цікавиться шкільним та позашкільним життям дівчини. Батьком створені відповідні умови для повноцінного розвитку особистості дівчинки.

Згідно довідки квартального комітету "Тецівський" Охтирської міської ради від 18 січня 2019 року за № 62 ОСОБА_2, переселенець, проживає по АДРЕСА_2.

Як вбачається з довідки Сумського обласного центру зайнятості Охтирської міськрайонної філії від 09 січня 2019 року за № 174, ОСОБА_2 перебуває на обліку з 23 листопада 2018 року по теперішній час як безробітна.

За інформацією КЗ СОР "Обласний наркологічний диспансер" відповідач ОСОБА_2 на обліку у лікаря-психіатра не перебуває.

Відповідно до висновку органу опіки і піклування (виконавчий комітет) Охтирської міської ради від 10 січня 2019 року за № 01-14/88 є доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 , 2 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Виходячи з вимог частини 7 статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами 1 -4 статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини 1 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Як роз'яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що позбавлення батьківських прав можливе при наявності передбачених законом підстав, однак такий захід суд може застосувати у виняткових випадках, з урахуванням ряду обставин, в тому числі і винної поведінки батьків.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є крайнім заходом впливу на неї, навіть при доведеності тих обставин, що вона не в повній мірі виконує обов'язки по вихованню своїх малолітніх дітей, так як обставини не свідчать про винне, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками, враховуючи її ставлення до дітей, вчинення нею дій щодо зміни способу життя на краще, пошук нею роботи, а також факт заперечення нею проти позову, що свідчить про її інтерес до дітей.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, є необґрунтованими, оскільки вказаний висновок був зроблений на підставі обстеження житлово-побутових умов тільки позивача, проведення з ним та з дітьми бесіди. Натомість, органом опіки та піклування не досліджено думки відповідача щодо позбавлення її батьківських прав, не обстежено умов її проживання, тому вказаний висновок є однобічним, таким, що не направлений на об'єктивне з'ясування обставин щодо ухилення відповідача від обов'язків по вихованню дітей.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним ОСОБА_1 у апеляційний скарзі, які обґрунтованого відхилені судом апеляційної інстанції, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 01 березня 2019 року в частині, яка не змінена апеляційним судом, та постанову Сумського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов