Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.07.2018 року у справі №456/2848/17

Постанова

Іменем України

10 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 456/2848/17

провадження № 61-37861св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Львівгаз»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 листопада 2017 року у складі судді Саса С. С. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Львівгаз» (далі - ПАТ «Львівгаз») про захист прав споживачів та визнання недійсним акту.

Позовна заява мотивована тим, що Стрийським відділенням ПАТ «Львівгаз» складено акт про порушення від 19 грудня 2016 року, у якому зазначено, що встановлено порушення Кодексу газорозподільних систем, а саме відмова від встановлення індивідуального вузла обліку газу за кошти ПАТ «Львівгаз» згідно пункту 5 глави 1 розділу Х Кодексу газорозподільних систем, у якому, станом на 29 серпня 2017 року вказано, що у разі виявлення у споживача порушень, визначених у главі 2 цього розділу, на місці їх виявлення представником оператора газорозподільних систем складається акт про порушення за формою наведеною у додатку 11 до цього Кодексу. У главі 2 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем зазначений вичерпний перелік порушень, у разі виявлення яких складається акт про порушення за формою наведеною у додатку 11 цього Кодексу, серед якого не передбачено такого порушення, як відмова від встановлення індивідуального вузла обліку газу.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд визнати недійсним акт про порушення від 19 грудня 2016 року № Ст. 112, який складений Стрийським відділенням ПАТ «Львівгаз».

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки оскаржуваний акт є лише фіксацією порушення вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та Кодексу газорозподільних систем і не встановлює для позивача будь-яких обов'язків, що є різновидом претензії та визнання недійсним такого акту не передбачено чинним законодавством, як спосіб захисту цивільних прав та інтересів.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 листопада 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції дотримано вимоги чинного законодавства та цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно досліджено обставини справи та надана їм належна оцінка.

Апеляційний суд вказав, що при ухваленні рішення суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що оскаржуваний акт не встановлює для позивача будь-яких обов'язків, крім рекомендації забезпечити доступ до приміщення для встановлення індивідуального вузла обліку газу, тобто позивач обрав невірний спосіб захисту.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що оскаржуваний акт не встановлює для нього будь-яких обов'язків, так актом зобов'язано його забезпечити доступ до приміщення для встановлення індивідуального вузла обліку газу.

Крім того, посилається на те, що суди не надали належну оцінку самому акту, в якому вказано про те, що його складено у присутності споживача, що не відповідає дійсності.

У серпні 2018 року ПАТ «Львівгаз» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про те, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки оскаржуваний акт не встановлює жодних обов'язків для нього та не порушує його прав.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 4 чинного ЦПК України.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі №6-32цс13.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди вірно виходили з того, що акт про порушення від 19 грудня 2016 року не встановлює для позивача будь-яких обов'язків, крім рекомендації забезпечити доступ до приміщення для встановлення комерційного вузла обліку газу, що є різновидом претензії, а викладені позивачем доводи не дають підстав вважати, що обраний ним спосіб захисту відповідає закону, оскільки жодних його прав у даному випадку відповідачем порушено не було, жодних зобов'язань не покладено.

Доводи касаційної скарги про те, що вказаним актом його зобов'язано забезпечити доступ до приміщення для встановлення індивідуального вузла обліку газу, є безпідставними, оскільки це є рекомендацією, для подальшого газопостачання у його приміщення.

Доводи про те, що він не був присутнім при складанні акту не заслуговують на увагу, фактично зводяться до переоцінки наявних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Крім того, вказана обставина не має значення для правильного вирішення цього спору, а такі доводи позивача можуть бути запереченням у разі пред'явлення до нього позову.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк