Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2018 року у справі №206/1345/17

Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 206/1345/17

провадження № 61-7780св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., ЛуспеникаД.Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Теплоенергомонтаж»,

третя особа - Самарська районна у м. Дніпрі рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2017 року у складі судді Румянцева О. П. та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» (далі - ПАТ «Теплоенергомонтаж»), третя особа - Самарська районна у м. Дніпрі рада, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності.

Позов мотивовано тим, що на підставі ордера № 256, виданого виконавчим комітетом Самарської районної ради 16 квітня 1999 року, йому з сім'єю надано право на зайняття житлового приміщення квартири АДРЕСА_1, яка належала Запорізькому монтажному управлінню Державного Українського монтажного тресту «Теплоенергомонтаж». Власником квартири є Приватне акціонерне товариство «Теплоенергомонтаж», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Теплоенергомонтаж».

Посилаючись на те, що з 1999 року він зареєстрований у вказаній квартирі, добросовісно та безперервно користується нею, просив визнати за ним право власності в порядку надувальної давності на зазначену квартиру.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2017 року у позові ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до частини другої статті 1 Закону України від 19 червня 1992 року «Про приватизацію державного житлового фонду» державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Спірна квартира відноситься до держаного житлового фонду. Позивач не звертався у встановленому законом порядку до відповідного органу приватизації із заявою про приватизацію спірної квартири, тому позов задоволенню не підлягає.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2017 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у позові.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач достовірно знав про те, що спірна квартира належить на праві власності підприємству і будь-якого відплатного договору чи іншого договору щодо придбання квартири з підприємством не укладав. Вселення ОСОБА_4 з сім'єю у спірну кватиру відбулося на підставі відповідного ордера, виданого виконавчим комітетом Самарської районної ради 16 квітня 1999 року.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалені рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій установлено, що квартира АДРЕСА_1 придбана Запорізьким монтажним управлінням тресту «Теплоенергомонтаж» згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 13 жовтня 1994 року (а. с. 9, 10, 12).

18 жовтня 1994 року право власності Запорізького монтажного управління тресту «Теплоенергомонтаж» на вказану квартиру зареєстроване в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» (а. с. 10).

За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 з 16 квітня 2015 року зареєстроване за ПАТ «Теплоенергомонтаж» на підставі договору купівлі-продажу від 13 жовтня 1994 року (а. с. 17, 18).

Відповідно до ордеру від 16 квітня 1999 року № 256, виданого виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів, квартира АДРЕСА_1 була виділена позивачу ОСОБА_4 для проживання із сім'єю у складі трьох осіб: ОСОБА_4, дружина - ОСОБА_5, син - ОСОБА_6 (а. с. 6).

З 24 червня 1999 року ОСОБА_4 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 5).

З 28 жовтня 2010 року у зазначеній квартирі також зареєстрований ОСОБА_6 (а. с. 67).

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина четверта статті 344 ЦК України).

У пункті 9 постанови пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відповідно до статті 12 і частини першої статті 81 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, врахувавши обставини справи та надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, вірно застосувавши норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачу було відомо про відсутність у нього підстав для набуття права власності на спірну квартиру - це житло він отримав у користування.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу (частина перша статті 415 ЦПК України).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2017 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник