Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.03.2019 року у справі №759/2294/16

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

місто Київ

справа № 759/2294/16

провадження № 61-4264св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",

відповідач: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року у складі судді Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., а також касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В.

О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк", банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 12 листопада 2007 року укладено кредитний договір № 004-2900/840-0452, відповідно до умов якого ПАТ "Універсал Банк" зобов'язалося надати останньому кредитні кошти у розмірі 77 000,00 дол. США, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути наданий кредит не пізніше 01 листопада 2037 року та сплатити за користування ним проценти у розмірі 12,45 % річних. Також договором встановлено, що за користування кредитом понад встановлений в договорі строк, встановлюється підвищена процентна ставка на рівні 37,35 %.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 належним чином взятих на себе зобов'язань 07 грудня 2012 року між ним та банком укладено додаткову угоду до кредитного договору № 004-2900/840-0452, відповідно до якої у період з 07 грудня 2012 року до 31 травня 2013 року включно встановлено базову процентну ставку в розмірі 7,5 % річних, за користування кредитом понад встановлений строк нараховується базова підвищена процентна ставка на рівні 15,5 % річних, а з 01 червня 2013 року до 30 листопада 2013 року встановлено базову процентну ставку в розмірі 10,00 % річних, за користування кредитом понад встановлений строк нараховується базова підвищена процентна ставка на рівні 18,00 %.

У подальшому укладено додаткову угоду від 08 серпня 2013 року, відповідно до умов якої у період з 08 серпня 2013 року до 31 липня 2014 року включно встановлено базову процентну ставку в розмірі 7,5 % річних, за користування кредитом понад встановлений строк нараховується базова підвищена процентна ставка на рівні 15,5 % річних, а з 01 серпня 2014 року встановлено базову процентну ставку в розмірі 12,76 % річних, за користування кредитом понад встановлений строк нараховується базова підвищена процентна ставка на рівні 20,76 %.

21 жовтня 2014 року укладено додаткову угоду, відповідно до умов якої у період з 21 жовтня 2014 року до 31 березня 2015 року включно встановлено базову процентну ставку в розмірі 5,13 % річних, за користування кредитом понад встановлений строк нараховується базова підвищена процентна ставка на рівні 13,13 % річних, а з 01 квітня 2015 року встановлено базову процентну ставку в розмірі 12,76 % річних, за користування кредитом понад встановлений строк нараховується базова підвищена процентна ставка на рівні 20,76 %.

Для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 21 жовтня 2014 року укладено договір поруки.

Позивач зазначив, що виконав всі взяті на себе зобов'язання і надав відповідачу кредитні кошти, проте ОСОБА_1, усупереч умовам кредитного договору належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, у результаті чого виникла заборгованість, загальний розмір якої становить 87 578,53 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 75 059,81 дол. США; відсотки - 12 305,81 дол. США; підвищені відсотки - 212,91 дол. США.

31 липня 2015 року банк направив відповідачу вимогу про погашення заборгованості, а також 07 вересня 2015 року аналогічна вимога була направлена і вручена за довіреністю поручителю, проте ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 не вчинили жодних дій задля погашення заборгованості.

Враховуючи наведене, ПАТ "Універсал Банк" просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № 004-2900/840-0452 в сумі 33 480,00 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом за період з 01 вересня 2012 року до 28 січня 2016 року - 20 961,28 дол. США; відсотки - 12 305,81 дол. США; підвищені відсотки - 212,91 дол. США.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_1 просив розглянути справу за його відсутності.

ОСОБА_2 зазначила, що банком не надано обґрунтованого розрахунку заборгованості, вважала, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року позовні вимоги ПАТ "Універсал Банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № 004 2900/840-0452 станом на 28 січня 2016 року в сумі 33 480,00 дол. США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що ОСОБА_1 не виконав у визначені строки зобов'язання з повернення грошових коштів ПАТ "Універсал Банк", тому останнє вправі відповідно до статті 1050 ЦК України вимагати від відповідачів достроково повернути кредит, проценти за користування коштами.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнення судових витрат із ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позов ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості за кредитним договором та судових витрат залишено без змін.

Частково задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційний суд зазначив, що погодитися з доводами позивача та висновком місцевого суду в частині визначення заборгованості за кредитом та простроченими відсотками та відповідальності поручителя у справі ОСОБА_2 апеляційний суд не може, оскільки відповідно до наданого позивачем розрахунку сума заборгованості за кредитом у розмірі 1 940,19 дол. США та відповідно і заборгованість за процентам в сумі 12 305,81 дол. США розраховані із січня 2009 року, тобто більше ніж за 6 місяців до часу пред'явлення позову, тобто усупереч вимогам статей 251, 559 ЦК України, а розрахунок в межах зазначеного строку щодо відповідальності поручителя позивачем до суду апеляційної інстанції надано не було.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми заборгованості за кредитним договором щодо позичальника ОСОБА_1 апеляційним судом не перевірялося, оскільки останній його не оскаржив, а отже, погодився із ним.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 01 березня 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ "Універсал Банк" у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1.

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що:

- позивачем не наведено обґрунтованого розрахунку заборгованості за кредитним договором, яку він просив стягнути, а розрахунок заборгованості, який є в матеріалах справи, не є належним, достовірним та достатнім доказом, оскільки не підтверджений банківськими виписками, а тому заявлена сума до стягнення є недоведеною;

- наданий до позовної заяви розрахунок заборгованості складено неповноважною особою, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повноважень особи, яка його склала;

- відповідно до наданого розрахунку заборгованості простроченою заборгованістю за кредитом є 2 673,84 дол. США, натомість банк просив стягнути суму заборгованості за кредитом у розмірі 33 480,00 дол. США;

- на момент розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 здійснено часткове погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 40,00 дол. США;

- додані до позовної заяви докази не завірені належним чином, а тому є неналежними та недопустимими;

- суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо встановить порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому ПАТ "Універсал Банк" просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, скасуватипостанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року в частині залишення без задоволення позову ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишити без змін рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року.

Банк зазначив, що розрахунок заборгованості відповідає технологічній карті, затвердженій Національним банком України, містить усі необхідні складові, здійснений з урахуванням умов кредитного договору.

Також у травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову ПАТ "Універсал Банк".

ОСОБА_2 підтримала міркування ОСОБА_1, викладені ним у касаційній скарзі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ПАТ "Універсал Банк"

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку у березні 2019 року, ПАТ "Універсал Банк" просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року, залишити без змін рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ПАТ "Універсал Банк"

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що апеляційний суд:

- розглянув справу поза межами доводів та вимог апеляційної скарги;

- дійшов помилкових висновків про те, що позичальник припинив погашати заборгованість з січня 2009 року, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості, наявного у матеріалах справи, ОСОБА_1 припинив здійснювати погашення заборгованості відповідно до графіка з вересня 2015 року, а з позовом банк звернувся до суду 08 лютого 2016 року, а тому висновки апеляційного суду про те, що порука припинилася є помилковими;

- вирішуючи справу, не врахував рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року у справі № 756/8122/16-ц, яким встановлено, що порука не припинилася;

- не застосував до спірних правовідносин правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ПАТ "Універсал Банк ", в якому ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ПАТ "Універсал Банк" на постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити без задоволення.

Доводи відзиву на касаційну скаргу тотожні доводам касаційної скарги ОСОБА_1.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ "Універсал Банк".

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law47~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law48~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law49~.

Враховуючи, що касаційні скарги у справі, що переглядається, подані у 2019 році, вони підлягають розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law50~.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 12 листопада 2007 року укладено кредитний договір № 004-2900/840-0452, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в розмірі 77 000,00 дол. США, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 01 листопада 2037 року та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 12,45 % річних за користування кредитом, а понад встановлений кредитним договором строк встановлюється підвищена процентна ставка на рівні 37,35 % річних; строк кредитування встановлений до 01 листопада 2037 року.

Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, 07 грудня 2012 року між банком та позичальником укладено додаткову угоду до кредитного договору від 12 листопада 2007 року № 004-2900/840-0452, відповідно до умов якої ОСОБА_1 у період з 07 грудня 2012 року до 31 травня 2013 року включно встановлено базову процентну ставку в розмірі 7,5 % річних, за користування кредитом понад встановлений строк нараховується базова підвищена процентна ставка на рівні 15,5 % річних, а з 01 червня 2013 року до 30 листопада 2013 року встановлено базову процентну ставку в розмірі 10,00 % річних (базова процентна ставка збільшена на 2,5 % річних), за користування кредитом понад встановлений строк нараховується базова підвищена процентна ставка на рівні 18,00 % (базова підвищена процентна ставка збільшена

на 2,5 % річних).

08 серпня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 12 листопада 2007 року № 004-2900/840-0452, відповідно до умов якої ОСОБА_1 у період часу з 08 серпня 2013 року до 31 липня 2014 року включно встановлено базову процентну ставку в розмірі 7,5 % річних, за користування кредитом понад встановлений строк нараховується базова підвищена процентна ставка на рівні 15,5 % річних, а з 01 серпня 2014 року встановлено базову процентну ставку в розмірі 12,76 % річних (базова процентна ставка збільшена на 5,26 % річних), за користування кредитом понад встановлений строк нараховується базова підвищена процентна ставка на рівні 20,76 % (базова підвищена процентна ставка збільшена на 5,26 % річних).

21 жовтня 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від 12 листопада 2007 року № 004-2900/840-0452, відповідно до умов якої ОСОБА_1 у період з 21 жовтня 2014 року до 31 березня 2015 року включно встановлено базову процентну ставку в розмірі 5,13 % річних, за користування кредитом понад встановлений строк нараховується базова підвищена процентна ставка на рівні 13,13 % річних, а з 01 квітня 2015 року встановлено базову процентну ставку в розмірі 12,76 % річних (базова процентна ставка збільшена на 7,63 % річних), за користування кредитом понад встановлений строк нараховується базова підвищена процентна ставка на рівні 20,76 %

(базова підвищена процентна ставка збільшена на 7,63 % річних).

Для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № 004-2900/840-0452 між банком та ОСОБА_2 21 жовтня 2014 року укладено договір поруки.

Згідно з пунктом 1.1 договору поруки ОСОБА_2 як поручитель зобов'язалася перед кредитором боржника відповідати за невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором та додатковими угодами виконав у повному обсязі, а саме у порядку, передбаченому кредитним договором, видав позичальнику кредитні кошти, що підтверджено випискою за рахунком позичальника, однак ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов'язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом у строки, визначені кредитним договором та договором поруки, не виконали в повному обсязі, у зв'язку з чим позивачем 31 липня 2015 року направлена відповідачам вимога про дострокове погашення всієї суми кредиту та належних платежів, яку отримано ОСОБА_2 07 вересня 2015 року, ОСОБА_1 08 вересня 2015 року.

Відповідно до підпункту 5.2.5 кредитного договору банк має право достроково вимагати повернення кредитних коштів у повному обсязі у випадку прострочення сплати чергового платежу і неусунення позичальником порушень, термін повернення кредиту скорочується до дати, зазначеної у повідомленні про порушення умов договору, тобто настає на 61-й календарний день.

Дій, спрямованих на погашення заборгованості за кредитним договором, позичальником та поручителем вчинено не було.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором станом на 28 січня 2016 року становила 87 578,53 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 75 059,81 дол. США; відсотки - 12 305,81 дол. США; підвищені відсотки - 212,91 дол. США.

Звернувшись до суду з позовом, ПАТ "Універсал Банк" просить стягнути 33 480,00 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом за період з 01 вересня 2012 року до 28 січня 2016 року - 20 961,28 дол. США; відсотки - 12 305,81 дол. США; підвищені відсотки - 212,91 дол. США.

Апеляційний суд відповідно до наданого до суду першої інстанції розрахунку заборгованості за кредитним договором встановив, що ОСОБА_1 за період з листопада 2007 року до 28 січня 2016 року сплачено 58 991,81 дол. США на виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, із яких 1 940,19 дол. США позивачем зараховано на погашення суми кредиту, а 56 980,44 дол. США направлено на погашення відсотків за користування кредитом, 71,19 дол. США - на погашення підвищених відсотків за користування кредитом.

Встановлено, що відповідач має заборгованість перед позивачем: 2 673,84 дол. США - за тілом кредиту, 12 305,81 дол. США - за відсотками, а також 212,91 дол. США - за підвищеними відсотками, а також з врахуванням вимоги про дострокове погашення суми кредиту, - заборгованість за кредитом у розмірі 72 385,97 дол. США.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_1.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), виклала правовий висновок, відповідно до якого:

"60. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина 2 статті 627 ЦК України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина 3 статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

61. Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України "Про захист прав споживачів". З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України "Про споживче кредитування", а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України "Про захист прав споживачів".

62. Частина 10 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

63. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України "Про захист прав споживачів" порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги Законом України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із Законом України "Про захист прав споживачів" становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором".

За правилами частини 10 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції Закону України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII) якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця.

Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Відповідно до підпункту 5.2.5 кредитного договору банк має право достроково вимагати повернення кредитних коштів у повному обсязі у випадку прострочення сплати чергового платежу і неусунення позичальником порушень, термін повернення кредиту скорочується до дати, зазначеної у повідомленні про порушення умов договору, тобто настає на

61-й календарний день.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що банк 31 липня 2015 року направив відповідачам вимогу про дострокове погашення всієї суми кредиту та належних платежів, яку отримано ОСОБА_2 07 вересня 2015 року, ОСОБА_1 08 вересня 2015 року. Дій, спрямованих на погашення заборгованості за кредитним договором, позичальником та поручителем вчинено не було.

Зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, а також з урахуванням наведених норм матеріального права та правових позицій Великої Палати Верховного Суду, правильними є висновки, що строк виконання основного зобов'язання настав на 61-й календарний день з моменту отримання такої вимоги ОСОБА_1 як споживачем у спірних правовідносинах, що припадає на 08 листопада 2015 року.

У статті 629 ЦК України закріплено одну із фундаментальних засад, на якому базується цивільне право - принцип обов'язковості договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при:

1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним судом).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

Заперечуючи проти стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, заявник посилався на те, що банк надав необґрунтований розрахунок заборгованості, який не є належним, достовірним та достатнім доказом, оскільки не підтверджений банківськими виписками, а тому заявлена до стягнення сума є недоведеною.

В оцінці таких доводів касаційної скарги ОСОБА_1. Верховний Суд врахував, що відповідно до правил частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Чинне законодавство не містить вимог щодо засобів доказування, за виключно допомогою яких має підтверджуватися розмір заборгованості, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та розподілу обов'язків щодо доказування, а отже, підлягають відхиленню доводи ОСОБА_1, що банк надав суду неналежні та недостатні докази на підтвердження визначеного банком розміру позовних вимог.

Заявником не доведено, що надані банком докази розміру заборгованості є недопустимими, а тому такі доводи відхилені Верховним Судом.

Доводи касаційної скарги про те, що розрахунок заборгованості складено неповноважною особою, також відхилені Верховним Судом, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях заявника.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 не скористався своїми процесуальними правами на доведення своєї правової позиції у справі та спростування доводів позивача щодо обґрунтованості позовних вимог, заявник не просив суд витребувати додаткові докази від позивача, провести судово-економічну експертизу тощо.

Одночасно необхідно враховувати, що на обґрунтування позовних вимог банк надав суду розрахунок заборгованості, з яким відповідачі не погодилися, з огляду на що ОСОБА_2 надала суду письмові докази - копії квитанцій про поповнення ОСОБА_1 рахунку № НОМЕР_1 у розмірі по 10,00 дол. США, зокрема, квитанції від 30 січня 2017 року № 078В601170300003, від 31 жовтня 2017 року, від 27 лютого 2018 року № 8700_2, від 30 березня 2018 року.

Відповідно до пункту 2.8 кредитного договору при надходженні від позичальника коштів на погашення заборгованості позичальника перед кредитором за цим договором виконання зобов'язань позичальника здійснюється у такій черговості:

- інші платежі позичальника та відшкодування витрат кредитора згідно з умовами цього договору та договорів забезпечення, в тому числі витрат кредитора, пов'язані з одержанням виконання за цим договором та договорами забезпечення;

- сплата процентів за користування кредитними коштами понад встановлений строк кредитування або терміни повернення суми кредиту згідно з умовами графіку погашення кредиту (процентів за підвищеною процентною ставкою);

- сплата нарахованих строкових процентів за користування кредитними коштами без порушення встановленого строку (або термінів) погашення кредиту (його частини);

- сплата строкової заборгованості за кредитом;

- штрафні санкції;

- інші платежі, в тому числі відшкодування витрат кредитора згідно з умовами цього договору та договорів забезпечення.

Також пунктом 2.8 кредитного договору встановлено, що у випадку, якщо позичальник має заборгованість зі сплати більше ніж одного щомісячного платежу (тобто зі сплати процентів та/або частини кредиту), погашення його грошових зобов'язань за такими щомісячними платежами відбувається згідно зі строками виникнення заборгованості позичальника, починаючи з найдавнішого (за строком виникнення) щомісячного платежу і включно до поточного щомісячного платежу, дотримуючись черговості погашення, зазначеної у цьому пункті договору, стосовно кожного окремого щомісячного платежу.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції не враховано, що у зв'язку зі сплатою ОСОБА_1 40 дол. США у період з 30 січня 2017 року до 30 березня 2018 року відбулося зарахування таких грошових коштів у порядку черговості, визначеному у пункті 2.8 кредитного договору, тобто на сплату процентів за підвищеною процентною ставкою.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про дійсний розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

Також, визначаючи розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідачів, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з якими право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Встановивши, що строк кредитування відповідно до умов вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором настав 08 листопада 2015 року (61 день з моменту отримання вимоги позичальником), Верховний Суд вважає, що у банку припинилося право нараховувати надалі відсотки за кредитом до повного погашення заборгованості за кредитом у цій цивільній справі.

Наведених норм права суди першої та апеляційної інстанцій не врахували та, задовольняючи позов, погодилися з правомірністю продовження нарахування відсотків з моменту настання обов'язку дострокового виконання основного зобов'язання за кредитним договором.

Зважаючи на наведене, розмір підвищених відсотків, який підлягає стягненню, становить 149,37 дол. США (189,37 дол. США нараховано станом на 08 листопада 2015 року з вирахуванням сплачених ОСОБА_1 40,00 дол. США, які підлягають зарахуванню в порядку черговості); розмір нарахованих та несплачених відсотків, який підлягає стягненню станом на 08 листопада 2015 року, - 9 499,76 дол. США.

Підлягають відхиленню також доводи касаційної скарги ОСОБА_1, що судами неправильно розраховано суму кредиту, яка підлягає стягненню, оскільки, як встановлено, банк змінив строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором, направивши лист-вимогу позичальнику, а оскільки останній протягом встановленого у вимозі строку не здійснив погашення простроченої заборгованості, тому строк виконання основного зобов'язання настав 08 листопада 2015 року. А отже, банк вправі просити суд стягнути заборгованість не лише за простроченою сумою кредиту, а й в цілому або частину від повної заборгованості, про ці вимоги й визначено у позові у справі, що переглядається.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі ПАТ "Універсал Банк"

В оцінці доводів касаційної скарги ПАТ "Універсал Банк" Верховний Суд врахував, що заявник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції в частині висновків про відмову у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_2.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Керуючись положеннями частини 4 статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення суб'єктивного права кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

У пункті 4.2 договору поруки визначено, що порука припиняється якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов'язання за основним договором не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, у договорі поруки встановлено строк такого забезпечувального зобов'язання.

Крім того, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року у справі № 756/8122/16-ц, яке набрало законної сили 17 травня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ "Універсал Банк", третя особа - ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою. Відмовляючи у задоволенні позову, суд встановив, що банк звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з боржника за основним зобов'язанням ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 в межах трирічного строку з дня виникнення у ОСОБА_1 прострочення виконання кредитних зобов'язань.

Таким чином, суд апеляційної інстанції у цій справі дійшов помилкових висновків про те, що відсутні правові підстави для стягнення заборгованості із поручителя, оскільки порука припинилася. Апеляційним судом не враховано положень договору поруки про строк її дії, а також, додатково, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року у справі № 756/8122/16-ц, яке має преюдиційне значення у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов переконання, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права щодо стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими після настання строку виконання основного зобов'язання, а також не враховано, що позичальник під час розгляду справи судом першої інстанції здійснив часткове погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 40,00 дол. США, що відповідно до порядку черговості підлягають зарахуванню в рахунок часткового погашення заборгованості за підвищеними процентами.

Крім того, апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, не врахував рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року у справі № 756/8122/16-ц, яке має преюдиційне значення у цій справі, а також положення умов договору поруки, відповідно до яких порука у спірних правовідносинах не припинилася на момент подання позову у справі, яка переглядається.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновків про скасування постанови апеляційного суду та зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру відсотків та підвищених відсотків, які підлягають стягненню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами 1 , 3 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частини 1 та 10 статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення позову ПАТ "Універсал Банк" (91,43 % від заявлених вимог), то судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у судах першої та касаційної інстанцій, пропорційно покладаються на сторони справи. Судові витрати, понесені ОСОБА_2 у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на неї, оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Зважаючи на наведене, судові витрати, понесені банком у суді першої інстанції, підлягають відшкодуванню позивачу відповідачами у рівних частинах, що становить по 5 949,13 грн із кожного, а понесені у суді касаційної інстанції підлягають відшкодуванню ОСОБА_2 у розмірі 23 796,50 грн, оскільки ПАТ "Універсал Банк" оскаржувало постанову апеляційного суду лише в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2. Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції, у розмірі 2 230,52 грн підлягають відшкодуванню заявнику ПАТ "Універсал Банк". Інші витрати відповідно пропорційно покладаються на сторони, які їх понесли.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, Верховний Суд дійшов висновку про відшкодування понесених ним судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 2 230,52 грн, а також про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку судових витрат, понесених ПАТ "Універсал Банк" під час розгляду справи судом першої інстанції, у розмірі 5 949,13 грн, то, застосувавши положення частини 10 статті 141 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для сплати ОСОБА_1 різниці на користь ПАТ "Універсал Банк" у розмірі 3 718,61 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року скасувати.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року в частині визначення суми відсотків та підвищених відсотків, що підлягають стягненню солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", змінити.

Викласти резолютивну частину рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2018 року в такій редакції:

"Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором від 12 листопада 2007 року № 004-2900/840-0452 у розмірі30 610,41 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом за період з 01 вересня 2012 року до 28 січня 2016 року - 20 961,28 дол. США; відсотки - 9 499,76 дол. США; підвищені відсотки - 149,37 дол. США".

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" судові витати, понесені банком у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 3 718,61 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" судові витати, понесені банком у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 5 949,13 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" судові витати, понесені заявником у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 23 796,50 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко