Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2019 року у справі №753/12081/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 753/12081/18

провадження № 61-690св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оленерго",

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва

від 9 липня 2018 року, постановлену суддею Трусовою Т. О., та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року позивач Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (далі - ПАТ "УКР/ІН/КОМ") звернулось з позовом

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Оленерго", про звернення стягнення на предмет застави.

В обґрунтування позову вказував, що 20 вересня 2013 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Укрінбанк ", правонаступником якого є ПАТ "УКР/ІН/КОМ", укладено договір про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 4982, відповідно до умов якого ТОВ "Оленерго" отримало кредит.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором

ТОВ "Оленерго" передало у заставу банку п'ять транспортних засобів, які

у 2016 році перереєстровані на відповідачів.

Посилаючись на те, що відносно ТОВ "Оленерго" порушено провадження у справі про банкрутство, а борг товариства за кредитним договором становить 205 650 374,58
грн, позивач як заставодержатель, на його думку, вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням за рахунок предмета застави, тому просив звернути стягнення на предмети застави.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 9 липня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір між сторонами виник щодо рухомого майна, яке є предметом забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, тому цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "УКР/ІН/КОМ" залишено без задоволення, ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 9 липня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що оскільки договір застави укладався на забезпечення виконання договору між двома юридичними особами, тобто має місце спір щодо виконання договору, укладеного між двома юридичними особами, то незалежно від суб'єктного складу справа про звернення стягнення на предмет застави повинна розглядатися у суді господарської юрисдикції.

Дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року ПАТ "УКР/ІН/КОМ" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва

від 9 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 29 листопада 2018 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про віднесення розгляду спору, що виник між сторонами у цій справі, до юрисдикції господарський судів.

Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), оскільки у вказаній справі інший суб'єктний склад сторін та у ній розглядалось в одному провадженні об'єднані позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за договором поруки.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У червні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 вересня 2013 року ПАТ "Укрінбанк ", правонаступником якого є ПАТ "УКР/ІН/КОМ", укладено договір про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 4982, відповідно до умов якого ТОВ "Оленерго" отримало кредит.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором

ТОВ "Оленерго" передало в заставу банку п'ять транспортних засобів, які

у 2016 році були перереєстровані на відповідачів.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ "УКР/ІН/КОМ" на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 9 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147 VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина 3 статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено

статтею 20 ГПК України. Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу вказаної норми норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

За змістом частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (стаття 546 ЦК України). Отже, для забезпечення виконання основного зобов'язання сторони можуть передбачати як визначені у стаття 546 ЦК України види забезпечення зобов'язань, так й інші види, встановлені договором або законом.

Законодавство України не розрізняє види забезпечення основного зобов'язання для визначення юрисдикції суду з розгляду спорів щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання.

Основне зобов'язання - це зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене заставою.

Заставодавцем може бути боржник за основним зобов'язанням або майновий поручитель - особа, яка передає в заставу майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.

Законодавство України не передбачає солідарного обов'язку боржника (зокрема, позичальника за кредитним договором) та майнового поручителя, який відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Тобто, за загальним правилом, саме позичальник як боржник у зобов'язанні за кредитним договором має виконати свій обов'язок перед кредитодавцем. Втім, якщо таке зобов'язання майновий поручитель забезпечив заставою, він може виконати обов'язок боржника.

Відповідно до положень частини 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статтею 45 ГПК України, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Зазначений правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18) та підстав для відступлення від даного висновку колегія суддів не вбачає.

Встановивши, що між сторонами у цій справи виник спір щодо рухомого майна, яке є предметом забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, укладеним між юридичними особами, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про розгляд цього спору за правилами ГПК України в порядку господарського судочинства.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів щодо визначення характеру спірних правовідносин та необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства відхиляються касаційним судом, оскільки, дійшовши висновків про віднесення розгляду цієї справи до юрисдикції господарських судів, суд першої та апеляційної інстанцій здійснили правильне тлумачення норм матеріального та процесуального права.

При виборі і застосуванні вказаних норм права до спірних правовідносин суди попередніх інстанцій врахували висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду в аналогічних за обставинами справах.

Посилання заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), оскільки у вказаній справі інший суб'єктний склад сторін та у ній розглядались в одному провадженні об'єднані позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за договором поруки, спростовуються змістом вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 9 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов