Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.11.2022 року у справі №243/4688/17
Постанова КЦС ВП від 27.09.2023 року у справі №243/4688/17
Ухвала КЦС ВП від 22.12.2019 року у справі №243/4688/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 243/4688/17

провадження № 61-21989св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Сбербанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк», в інтересах якого діє адвокат Лаєнко Павло Петрович, на постанову Донецького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Канурної О. Д., Мальованого Ю. М., Тимченко О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року Акціонерне товариство (далі - АТ) «Сбербанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказувало, що 9 липня 2012 року Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ 14284-ФО/2012/120, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти на поточні потреби у загальній сумі 550 000 грн зі сплатою 23,11% річних

(з можливістю зміни процентної ставки) за користування кредитом на строк

до 7 липня 2017 року.

Належне виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором забезпечено порукою, згідно з укладеними банком 9 липня 2012 року

з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 окремими договорами поруки

№ 14284-ФО/2012/120 та № 14284-ФО/2012/120/2 відповідно. За вказаними договорами поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов`язалися відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_1 зобов`язань, які виникли за вказаним кредитним договором в повному обсязі, в тому числі за повернення кредиту, процентів за користування кредитними коштами, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених кредитним договором.

ОСОБА_1 не виконувала зобов`язання за кредитним договором щодо внесення платежів згідно з графіком, тому на 5 травня 2017 року заборгованість за кредитним договором становить 580 286,61 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 329 999,92 грн, проценти за користування кредитом - 249 626,09 грн, пеня за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом -

366,60 грн та пеня за прострочення сплати процентів за користування

кредитом - 294,00 грн.

Враховуючи невиконання зобов`язань за кредитним договором, банк направив позичальнику та поручителям повідомлення-вимоги №№ 10385/7/28-3, 10382/7/28-3, 10253/7/28-3 від 15 вересня 2016 року про дострокове повернення у повному обсязі суми заборгованості за кредитним договором.

На день звернення з позовом заборгованість за кредитним договором

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не погашена.

За таких обставин просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № 14284-ФО/2012/120

від 9 липня 2012 року у розмірі 580 286,61 грн, з яких: заборгованість за

кредитом - 329 999,92 грн, проценти за користування кредитом - 249 626,09 грн, пеня за прострочення повернення загальної заборгованості за кредитом -

366,60 грн та пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 294,00 грн; стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 8 704,30 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Сбербанк» суму заборгованості за кредитним договором № 14284-ФО/2012/120 від 9 липня 2012 року у розмірі 579 626,01 грн, яка складається із заборгованості за кредитом

у сумі 329 999,92 грн та процентів за користування кредитом

у сумі 249 626,09 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Сбербанк» 8 704,30 грн на відшкодування судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав позов в цій частині доведеним належними і допустимими доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог до поручителів, місцевий суд встановив, що кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителів, тому в силу частини четвертої статті 554 ЦК України в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є припиненою.

Постановою Донецького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року апеляційну скаргу АТ «Сбербанк» залишено без задоволення, а рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що, пред`явивши вимогу про повернення повної заборгованості кредитор, відповідно до частини другої

статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати, був зобов`язаний пред`явити позов до поручителів. Повідомлення-вимоги поручителям з вимогою сплатити заборгованість в 10-денний строк позивач направив 15 вересня 2016 року, тому з вимогами до них повинен був звернутися до суду не пізніше 26 березня

2017 року, а даний позов пред`явлено 22 травня 2017 року. Вказані обставини вказують на пропуск строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції Кодексу, та припинення поруки на підставі вказаної норми права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2019 року представник АТ «Сбербанк» - адвокат Лаєнко П. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог до поручителів і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про припинення поруки та відсутність підстав для стягнення заборгованості з поручителів.

Заявник вказує, що повідомлення-вимоги №№ 10385/7/28-3, 10382/7/28-3, 10253/7/28-3 від 15 вересня 2016 року дійсно надсилались позичальнику та поручителям, однак їм не вручені. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки умовам кредитного договору (8.3-8.5), зі змісту яких вбачається, що факт направлення письмової вимоги про дострокове повернення кредиту та інших платежів у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань без їх отримання позичальником (поручителями) не може свідчити про те, що вимога, визначена пунктом 8.4 кредитного договору, належним чином доведена до відома іншої сторони.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 756/11142/15-ц (провадження № 61-6754св18), в якому зазначено, що «сторони визначили наведені правила у договорі, встановили для обох сторін обов`язкові правила поведінки, яких вони повинні неухильно дотримуватися. Сторони врегулювали свої відносини за правилами частини третьої статті 6 ЦК України на власний розсуд. При цьому зміст вимоги банка, направленої до позичальника та поручителя, не свідчить та не може містити умов про зміну інших умов кредитного договору, окрім запровадження зміни строку його виконання, саме в цьому й полягає правовий сенс такої вимоги кредитора, направленої боржникам. Враховуючи те, що рішення про дострокове повернення кредитних коштів ухвалене саме банком, тому (незалежно від того, чи отримали позичальник та поручитель такі повідомлення) згадані зміни настали та є обов`язковими для позивача. Це зумовило виникнення у банку обов`язку пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати, визначеної в договорі, задля забезпечення права вимоги до поручителя».

Також заявник вказує, що у рішенні Білоцерківського районного суду Київської області від 9 жовтня 2019 року у справі № 357/2316/18, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2018 року, здійснено тлумачення аналогічних умов договору та зазначено, що сам факт направлення письмової вимоги про дострокове повернення кредиту та інших платежів у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язання без їх отримання позичальником не може свідчити про те, що вимога, визначена пунктом 8.4 кредитного договору, належним чином доведена до відома іншої сторони договору.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання може бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється саме в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Такий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 та в інших. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2008 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) виклала аналогічний висновок.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який не може бути врахований касаційним судом, оскілки в порушення п`ятої статті 178 ЦПК України до відзиву не надано документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи, зокрема, ОСОБА_3 .

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 3 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 9 липня 2012 року

ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є АТ «Сбербанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 14284-ФО/2012/120, відповідно до умов якого остання отримала кредит на поточні потреби у розмірі 550 000 грн

зі сплатою 23,11% річних за його користування та кінцевим строком повернення до 7 липня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором

9 липня 2012 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є АТ «Сбербанк», уклало з ОСОБА_2 договір поруки № 14284-ФО/2012/120 та з ОСОБА_3 - договір поруки № 14284-ФО/2012/120/2.

Суди встановили, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором, тому на 5 травня 2017 року заборгованість складає 579 626,01 грн, з яких заборгованість за кредитом - 329 999,92 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом -249 626,09 грн.

15 вересня 2016 року позивач надіслав на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 повідомлення-вимоги № 10385/7/28-3, № 10382/7/28-3 та № 10253/7/28-3 відповідно, про дострокове повернення усієї суми заборгованості за кредитом, нарахованих процентів та пені.

З накладних ТОВ «ТЕКС Україна» № 3364354, № 3364357, № 3364355 та № 3364356 від 19 вересня 2016 року суди встановили, що повідомлення-вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором відповідачі не отримали.

На 5 травня 2017 року заборгованість за кредитним договором відповідачами не погашена.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ «Сбербанк», в інтересах якого діє адвокат Лаєнко П. П., на постанову Донецького апеляційного суду

від 7 листопада 2019 рокуздійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє

законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За

статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно

до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права, кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 4-680цс19) зазначила: «строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня

2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року

у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15)».

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення певного суб`єктивного права кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами

(частина перша статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251 252 ЦК України).

Сторони у договорі поруки не визначили строк її дії, тому до спірних правовідносин застосовуються положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Відповідно до пункту 4.3 договорів поруки поручитель протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поштового відправлення йому кредитором письмового повідомлення або в інший термін, зазначений у такому повідомленні, зобов`язаний погасити заборгованість боржника за реквізитами, зазначеними в повідомленні.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, оскільки договором кредиту передбачено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати кожного місяця відповідно до графіка платежів, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та згідно з частиною четвертою статті 559 цього Кодексу - обрахування встановленого шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя (строк існування права кредитора).

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя зі спливом строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (або стосовно усієї суми боргу, якщо строк виконання зобов`язання в повному обсязі є таким що настав).

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), відповідно до якого строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові

від 3 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15 щодо застосування положення частини четвертої статті 559 ЦК України, наявні підстави для висновку, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Відповідно, істотним під час вирішення цього спору є питання, чи була чинною порука відповідачів на момент звернення позивача до суду з позовом до них.

Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог до поручителів, суд першої інстанції зазначив, що за змістом поданого банком розрахунку за кредитним договором № 14284-ФО/2012/120 позивачу стало відомо про порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору в частині сплати заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом з 10 липня 2014 року, тому порука ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинилася через шість місяців з цієї дати 10 січня 2015 року.

З вказаним висновком суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, проте зазначені обставини не свідчать про припинення поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у повному обсязі, а вказують про її припинення в частині солідарної відповідальності з позичальником щодо повернення ним певних щомісячних платежів, за якими банк пропустив визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк; в іншій частини відсутні підстави вважати поруку припиненою.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що повідомлення-вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором з вимогою сплатити заборгованість в десятиденний строк з моменту відправлення такого повідомлення позивач направив поручителям 15 вересня 2019 року, тому з позовними вимогами до поручителів банк мав звернутись до 23 березня 2017 року.

З вказаним висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Верховний Суд у постанові від 3 березня 2021 року у справі № 522/799/16-ц (провадження № 61-2887св20) зазначив, що «законодавець не визначив імперативного правила щодо умов та підстав настання строку виконання основного зобов`язання у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником обов`язку з повернення кредиту, процентів у певні строки та у визначеному кредитним договором розміром. Як правило, такі умови визначаються сторонами у договорі.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуваннями вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 628 ЦК України та статті 629 ЦК України закріплено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

... Сторонами кредитних договорів на власний розсуд можуть бути визначені певні конкретні умови виникнення права вимоги щодо настання строку повернення кредиту у повному обсязі. Так, настання зазначеного строку повернення кредиту в тексті договору сторонами може:

а) бути зумовлене безпосередньо виникненням у позичальника прострочення з погашення заборгованості; або

б) пов`язується з моментом направлення вимоги боржнику; або

в) пов`язується з моментом отримання боржником вимоги; або

г) визначається кредитором у вимозі (якщо у кредитному договорі такі повноваження кредитора окремо застережені)».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року

у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) зазначила, що «аналіз змісту статей 1054 1050 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов`язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов`язання (дострокове виконання основного зобов`язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, то відповідний строк для пред`явлення вимоги до боржника обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.

Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яке направляється позичальнику, є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов`язання й встановлює обов`язок кредитора пред`явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257 259 ЦК України), недотримання якого може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд».

Таким чином, момент та порядок настання строку виконання основного зобов`язання визначається сторонами за правилами, викладеними у кредитному договорі, а також кредитором у вимозі у разі невизначення такого моменту у кредитному договорі.

Визначаючи момент настання строку виконання основного зобов`язання, суди мають враховувати зміст умов кредитного договору, що регулюють спірні правовідносини, а також зміст вимоги, направленої кредитором позичальнику.

Верховний Суд враховує, що визначення моменту настання права вимоги у кредитора за кредитними договорами, обрахованого з часу відправлення банком такої вимоги позичальнику, не суперечить чинному законодавству та є прийнятним, якщо це передбачено у самому кредитному договорі.

Це перебуває у межах права на саморегулювання цивільних відносин їх учасниками, визначеного у статті 6 ЦК України та загальними засадами цивільного права (стаття 3 цього Кодексу).

У справі, яка переглядається, зі змісту пункту 8.5 кредитного договору суди встановили, що позичальник, у разі отримання від банку письмової вимоги про дострокове повернення повної суми заборгованості, зобов`язаний здійснити усі платежі на користь банку (при цьому строкові платежі - проценти, комісії, пені тощо повинні бути сплачені з урахуванням строку, що минув з дати, на яку банк здійснив розрахунок заборгованості за цим договором, і до дати повернення повної суми заборгованості за цим договором) у строк

не пізніше 60 (шістидесяти) календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від банку.

15 вересня 2016 року АТ «Сбербанк» направило ОСОБА_1 повідомлення-вимогу, в якій вимагало дострокового повернення позичальником повної суми заборгованості за кредитним договором не пізніше 60 календарних днів з моменту отримання такого повідомлення-вимоги.

З накладних ТОВ «ТЕКС Україна» № 3364354 від 19 вересня 2016 року суд апеляційної інстанції встановив, що повідомлення-вимогу про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 не отримала.

Встановивши, що направлена позичальнику повідомлення-вимога остання не отримала, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати зміненим за ініціативою банку строк кредитування за кредитним договором.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції одночасно дійшов висновку про припинення поруки та про неотримання позичальником повідомлення-вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості, з яким кредитний договір пов`язує зміну строку кредитування.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що частина четверта статті 559 ЦК України пов`язує припинення поруки зі спливом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, який на час пред`явлення позову у цій справі не закінчився.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що позивачу стало відомо про порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору в частині сплати заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом з 10 липня 2014 року. Докази на спростування вказаних обставин матеріали справи не містять.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не врахував, що у разі пред`явлення банком вимог до поручителя зі спливом строку виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

З вказаним позовом банк звернувся 22 травня 2017 року, тому поручителі відповідають солідарно з позичальником за неналежне виконання останнім зобов`язань за кредитним договором за щомісячними платежами в межах шестимісячного строку, та сумою платежів за тілом кредиту, яку банк просив стягнути достроково (за період з дати звернення з позовом до закінчення строку основного зобов`язання).

Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може переоцінювати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо обсягу відповідальності кожного з поручителів з урахуванням часткового припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, висновок суду апеляційної інстанції про залишення без змін рішення суду першої інстанції є передчасним, а ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду суду належить з урахуванням змісту цієї постанови здійснити правильне тлумачення умов кредитного договору, якими врегульовано порядок дострокового припинення строку кредитування за ініціативою банку; надати належну оцінку розрахунку заборгованості для встановлення розміру заборгованості за нарахованими банком платежами за період чинності поруки та графіку погашення кредиту для визначення суми платежів за тілом кредиту, які банк, звернувшись до суду з позовом, просив стягнути достроково; розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Вимоги касаційної скарги свідчать про оскарження постанови суду апеляційної інстанції виключно в частині вирішення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів, тому в іншій частині постанова апеляційного суду в касаційному порядку не переглядається.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 411 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк», в інтересах якого діє адвокат Лаєнко Павло Петрович,задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року в частині вирішення позову Акціонерного товариства «Сбербанк» про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук