Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.08.2020 року у справі №127/33850/19

Постанова

Іменем України

02 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 127/33850/19

провадження № 61-12615св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: акціонерне товариство "Українська залізниця" філія "Енергоремтранс" виробничий підрозділ Вінницький будівельно-монтажний поїзд, Департамент соціальної політики Вінницької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2020 року у складі судді Бессараб Н. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2020 року у складі колегії суддів: Марчук В. С., Матківської М. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява обґрунтована тим, що він з 30 травня 1986 року по 28 травня 1987 року працював на посаді помічника машиніста дрезини АГМУ в будівельно-монтажному поїзді № 392 Шляхбудтресту Південно - західної залізниці. У період з 30 травня 1986 року по грудень 1986 року його неодноразово направляли у відрядження для виїзду у 30-кілометрову Чорнобильську зону, а саме до станції Вільча Поліського району Київської області на будівництво об'єкту "Пункт промивки і дезактивації рухомого складу по станції Вільча".

Таким чином, він в період з 29 травня 1986 року по 28 серпня 1987 року безпосередньо виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС, а саме роботи по встановленню під'їзних шляхів та стрілочних переходів для розширення станції Вільча, з метою дезактивації техніки та вагонів рухомого складу, які віднесені до робіт на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки.

Вказував, що в архівних документах Вінницького будівельно - монтажного поїзду, інформація про його перебування на станції Вільча Поліського району Київської області на будівництві об'єкту "Пункт промивки і дезактивації рухомого складу по станції Вільча" відсутня, оскільки згідно інформації Державного архіву Вінницької області документи Вінницького будівельно - монтажного поїзду № 392 за 1986 рік в архів на зберігання не надходили.

Факт перебування його у відрядженні для виїзду у 30-кілометрову Чорнобильську зону, а саме: до станції Вільча Поліського району Київської області на будівництво об'єкту "Пункт промивки і дезактивації рухомого складу по станції Вільча" та виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС, а саме: робіт по встановленню під'їзних шляхів та стрілочних переходів для розширення станції Вільча з метою дезактивації техніки та вагонів рухомого складу, які віднесені до робіт на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки, потрібен для встановлення пільг, передбачених чинним законодавством України, а саме: для призначення житлової субсидії.

Враховуючи наведене просив суд встановити юридичний факт безпосередньої його участі в роботах по встановленню під'їзних шляхів та стрілочних переходів для розширення станції "Вільча" Поліського району Київської області на будівництві об'єкту "Пункт промивки і дезактивації рухомого складу по станції "Вільча", які віднесені до робіт на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки, в період з 30 травня 1986 року по грудень 1986 року в складі дрезини АГМУ будівельно-монтажного поїзду № 392 Шляхбудтресту Південно - західної залізниці.

Короткий зміст судових рішень судів першої та інстанцій

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2020 року, провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту закрито.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що законом передбачено інший порядок, який дає змогу особі підтвердити факт участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у тому числі підтвердити факт роботи в певний період.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким направити справу до місцевого суду для продовження розгляду.

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, з урахуванням статей 55, 124 Конституції України, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є інвалідом І групи загального захворювання по зору, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1, виданим 08 листопада 2016 року Пенсійним фондом України.

ОСОБА_1 в період з 29 травня 1986 року по 28 серпня 1987 року працював на посаді помічника водія дрезини АГМУ по 5 розряду будівельно-монтажного поїзду № 392 Шляхбудтресту Південно - Західної залізниці, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1.

З довідки № 40 від 22 березня 2019 року, виданої начальником Вінницького будівельно-монтажного поїзду, встановлено, що період роботи ОСОБА_1 в Будівельно-монтажному поїзді № 392 Шляхбудтресту Південно-Західної залізниці на посаді помічника машиніста дрезини АГМУ по 5 розряду з 30 травня 1986 року по 28 травня 1987 року підтверджено наказом на прийом від 29 травня 1986 року № 47 та наказом на звільнення від 28 травня 1987 року № 31. В архівних документах Вінницького будівельно-монтажного поїзду інформація про перебування ОСОБА_1 у відрядженні по станції Вільча Поліського району Київської області на будівництві об'єкту "Пункт промивки і дезактивації рухомого складу по станції Вільча" відсутня. Оплата за роботу в зоні відчуження окремим видом не нараховувалася.

Даних в особових рахунках про заробітну плату за час роботи в зоні відчуження немає, тому можливість надати інформацію про суми виплат відсутня.

Згідно інформації Державного архіву Вінницької області від 21 червня 2018 року встановлено, що документи Дорожньо-транспортного управління Південно - західної залізниці, будівельно - монтажного потягу № 392 за 1986 рік в архів на зберігання не надходили, у зв'язку з чим немає можливості видати довідку про те, що з травня 1986 року по грудень 1986 року ОСОБА_1 працював на ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

ОСОБА_1 у 2018 році звертався до Вінницької міської ради щодо встановлення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та 26 червня 2018 року отримав відповідь, відповідно до якої ОСОБА_1 роз'яснено, що для оформлення документів для надання статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи йому необхідно звернутися до управління соціального захисту населення (Правобережне) департаменту соціальної політики міської ради з відповідними документами.

Згідно листа Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації від 05 липня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено, що визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС може бути вирішено в разі надання документів, затверджених Порядком, підтверджуючих участь ОСОБА_1 у роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в зоні відчуження.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, що можуть встановлюватися в судовому порядку, визначено в частині 1 статті 315 ЦПК України. Разом із тим, як вбачається з частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З аналізу наведеної норми вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я врегульовано Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ~law16~).

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Отже, законом передбачено позасудовий порядок встановлення юридичного факту, про встановлення якого просить заявник.

Згідно пункту 11 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 551 від 11 липня 2018 року (з відповідними змінами), (далі - Порядок) посвідчення видаються уповноваженими органами за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами.

Посвідчення видаються: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - на підставі одного з таких документів:

довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особового рахунка, табеля обліку робочого часу, посвідчення про відрядження в зону відчуження з відміткою підприємства про прибуття та вибуття працівника, шляхових листів (за наявності), трудової книжки (у разі потреби);

довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об'єкти або в населені пункти зони відчуження, у разі потреби - довідки командира військової частини, військового квитка, витягу з особової справи військовослужбовця, завіреного в установленому порядку.

Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний строк з дня надходження необхідних документів до уповноважених органів.

Тобто, вказаним Порядком не передбачено такої підстави для встановлення статусу ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС як рішення суду про встановлення факту роботи у зоні відчуження в певний період.

При цьому судами встановлено, що ОСОБА_1 не звертався до Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації із заявою щодо встановлення йому статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримання відповідного посвідчення.

Відповідно до частини другої пункту 13 Порядку спірні питання визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, вирішуються комісією при Мінсоцполітики, до складу якої, крім його фахівців, входять представники МОЗ, ДАЗВ, МВС, Міноборони, Київської облдержадміністрації та громадських об'єднань, статутна діяльність яких пов'язана із соціальним захистом осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (за згодою), за поданням уповноважених органів.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а у разі відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, спір вирішується в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, враховуючи те, що законом визначено інший порядок, який дає змогу особі підтвердити факт своєї участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тому дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства й, відповідно, місцевий суд, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанцій, обґрунтовано закрив провадження у справі.

Наведене також узгоджується із висновком, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц (провадження № 14-573цс19).

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян