Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №2-3336/11
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №2-3336/11
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №2-3336/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 2-3336/11

провадження № 61-1271св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Групп»;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шепілова Олександра Вікторовича на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2011 року у складі судді Телепенько А. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 рокуу складі колегії суддів: Нежури В. А., Вербової І. М., Невідомої Т. О.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 06 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), яке змінило назву на ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 як позичальником, ОСОБА_2 як поручителем було укладено кредитний договір «Автопакет» № 129/П/06/2007-840 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 29 683 доларів США зі сплатою 15,1 процентів річних з кінцевим терміном повернення до 05 березня 2014 року.Згідно з пунктом 3.2 цього договору поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за належне виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором. Позичальник не виконувала належним чином взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 19 липня 2011 року в неї утворилася заборгованість за Кредитним договором в розмірі 37 699,70 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 19 липня 2011 року еквівалентно 300 504,30 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 25 225,71 доларів США, що еквівалентно 201 074,13 грн; заборгованість за відсотками - 10 157,86 доларів США, що еквівалентно 80 968,29 грн; пеня за прострочення сплати кредиту - 2 216,13 доларів США, що еквівалентно 18 461,87 грн. У зв`язку з невиконанням зобов`язань за Кредитним договором 07 липня 2011 року банк направив поручителю вимогу про виконання зобов`язання, однак заборгованість за Кредитним договором не погашена. Враховуючи викладене, ПАТ «КБ «Надра» просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вищевказану заборгованість та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2011 року позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 37 699,70 доларів США, що за курсом НБУ станом на 19 липня 2011 року еквівалентно 300 504,30 грн, витрати на сплату судового збору - 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ними взятих на себе зобов`язань.

У серпні 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Броварського міськрайонного суду Київської області заяву про перегляд заочного рішення цього суду від 27 грудня 2011 року.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 серпня 2012 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без руху та надано строк, який не перевищує п`яти днів з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків, а саме в заяві не зазначені: обставини, що свідчать про поважність неявки відповідачів в судове засідання, неповідомлення їх суду, і докази про це; посилання на докази, якими відповідачі обґрунтовують свої заперечення проти вимог позивача; перелік доданих до заяви матеріалів, а також не сплачено судовий збір за подання заяви до суду і не додано копії заяви за кількістю осіб, які беруть участь у справі та копії всіх доданих до неї матеріалів.

У зв`язку з неусуненням вищевказаних недоліківухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2012 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення повернуто заявникам.

За заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Проперті Групп» (далі - ТОВ «Фінанс Проперті Групп») ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2021 року замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на правонаступника - ТОВ «Фінанс Проперті Групп» у виконавчому провадженні з виконання виконавчих листів Броварського міськрайонного суду Київської області, виданих на підставі рішення цього суду від 27 грудня 2011 року, видано дублікати виконавчих листів у справі № 2-3336/11, поновлено ТОВ «Фінанс Проперті Групп» строк для пред`явлення до виконання вказаних виконавчих листів.

У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шипілов О. В. подав до Броварського міськрайонного суду Київської області заяву про перегляд заочного рішення цього суду від 27 грудня 2011 року.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2022 року в задоволенні заявипредставника ОСОБА_1 - адвоката Шипілова О. В. про перегляд заочного рішення цього суду від 27 грудня 2011 року відмовлено.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Не погоджуючись із заочним рішенням місцевого суду, у серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шипілов О. В. подав апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шипілова О. В. залишено без задоволення, а заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2011 року- без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що факт отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 29 683 доларів США підтверджується валютним меморіальним ордером від 06 березня 2007 року з особистим підписом відповідача про їх отримання. Тому доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази видачі банком кредитних коштів та їх отримання відповідачем не відповідають дійсності. 07 липня 2011 року банк направив поручителю вимогу з пропозицією виконати взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого відбулася зміна строку виконання основного зобов`язання, а 26 серпня 2011 року звернувся до суду з даним позовом. За період з 06 березня 2007 року по 17 грудня 2008 року ОСОБА_3 сплатила банку 4 457,29 доларів США в рахунок погашення тіла кредиту та 7 358,71 доларів США - відсотків, які були враховані банком під час звернення до суду з позовом. Оскільки у зазначений період відповідач сплачувала заборгованість за тілом кредиту та за нарахованими відсотками, то позовна давність не може бути застосована до періоду з березня 2007 року по грудень 2008 року. Пеня в розмірі 2 216,13 доларів США розрахована банком за період з 19 липня 2010 року по 21 червня 2011 року, тобто за рік, що передував зверненню до суду з позовом. Тому висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шепілов О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2011 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц (провадження № 61-19795св18), від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц (провадження № 61-10357св18), а також - не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Броварського міськрайонного суду Київської області.

06 березня 2023 року справа № 2-3336/11 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Шепілова О. В. мотивована тим, що позивач не надав банківську виписку з особового рахунку позичальника та не довів факту отримання нею кредитних коштів, а наданий банком документ з назвою «меморіальний ордер» не може бути належним та допустимим доказом виплати коштів, оскільки не містить дати та підпису касира в день виплати коштів та оформлений з порушенням вимог чинного законодавства. Звернувшись до суду з позовом 31 серпня 2011 року, банк змінив строк виконання основного зобов`язання та достроково просив стягнути всю суму боргу, однак в розрахунок заборгованості помилково включив прострочені проценти, внаслідок чого безпідставно збільшив суму боргу на 513,88 доларів США. Оскільки заборгованість за тілом кредиту в розмірі 25 225,71 доларів США позивач розрахував за період з 29 квітня 2007 року по 17 грудня 2009 року, а з позовом звернувся 31 серпня 2011 року, то суди повинні були застосувати наслідки спливу трирічної позовної давності та стягнути заборгованість лише за період з 31 серпня 2008 року по 31 серпня 2011 року.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 березня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», яке змінило назву на ПАТ «КБ «Надра»,правонаступником якого є ТОВ «Фінанс Проперті Групп»,та ОСОБА_1 як позичальником, ОСОБА_2 як поручителем було укладено Кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 29 683 доларів США зі сплатою 15,1 процентів річних з кінцевим терміном повернення до 05 березня 2014 року. (а.с.12-18).

Згідно з пунктом 3.2 Кредитного договору поручитель зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за належне виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором.

Факт отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 29 683 доларів США підтверджується валютним меморіальним ордером від 06 березня 2007 року з особистим підписом відповідача про їх отримання (а.с.10-11).

За період з 06 березня 2007 року по 17 грудня 2008 року ОСОБА_1 сплатила банку 4 457,29 доларів США в рахунок погашення тіла кредиту та 7 358,71 доларів США - відсотків, які були враховані банком під час звернення до суду з позовом та зазначені в розрахунку заборгованості за Кредитним договором.

В подальшому позичальник не виконувала належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим 07 липня 2011 року банк направив поручителю вимогу про виконання зобов`язання позичальника, в якій запропонував протягом семи банківських днів з дати направлення банком цієї вимоги погасити заборгованість в повному обсязі (а.с.19).

Відповідачі не виконали своїх зобов`язань за Кредитним договором, внаслідок чого в них утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком позивача складала 37 699,70 доларів США, що за курсом НБУ станом на 19 липня 2011 року еквівалентно 300 504,30 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 25 225,71 доларів США, що еквівалентно 201 074,13 грн; заборгованість за відсотками - 10 157,86 доларів США, що еквівалентно 80 968,29 грн; пеня за прострочення сплати кредиту - 2 216,13 доларів США, що еквівалентно 18 461,87 грн (а.с.8-9).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Шепілова О. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша, п`ята статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову і стягнення з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 солідарно на користь банку заборгованості за Кредитним договором в розмірі 37 699,70 доларів США, що за курсом НБУ станом на 19 липня 2011 року еквівалентно 300 504,30 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 25 225,71 доларів США, що еквівалентно 201 074,13 грн; заборгованість за відсотками - 10 157,86 доларів США, що еквівалентно 80 968,29 грн; пеня за прострочення сплати кредиту - 2 216,13 доларів США, що еквівалентно 18 461,87 грн, так як ОСОБА_1 не виконала належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, в результаті чого в неї утворилася заборгованість.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц (провадження № 61-19795св18), від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц (провадження № 61-10357св18) не заслуговують на увагу з огляду на таке.

За змістом постанови від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором з підстав його недоведеності, так як на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2006, 2009 роки, оригіналу Генеральної угоди від 09 серпня 2012 року, виписки з особового рахунку відповідача; заперечень законного представника відповідача щодо підписання Генеральної угоди відповідачем та не здійснення позичальником платежів за договором. Однак у справі, яка переглядається, на підставі належних та допустимих доказів судами встановлено та не заперечувалося відповідачами, що ОСОБА_1 в період з березня 2007 року по грудень 2008 року здійснювала погашення заборгованості за Кредитним договором, чим фактично визнавала його умови та погоджувалася на його виконання. За приписами статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому обставин, які б свідчили про недійсність чи неукладеність Кредитного договору судами не встановлено і матеріали справи не містять.

З постанови від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц (провадження № 61-10357св18) вбачається, що Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні первісного позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення, а також - зустрічного позову позичальника до банку про визнання припиненими кредитного договору та договору іпотеки, зобов`язання вчинити певні дії, з огляду нависновок комісійної судової економічної експертизи, в якому експерт констатував неможливість підтвердження розміру заборгованості у зв`язку із відсутністю первинних документів бухгалтерського обліку. Однак у справі, що переглядається, така експертиза не проводилася.

В постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц (провадження № 61-19795св18) викладено правові висновки про те, що суд апеляційної інстанції вправі вирішувати питання про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити у суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін. Однак у справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з березня 2007 року по грудень 2008 року, сплачувала періодичні платежі, визначені розрахунком заборгованості, сплатила банку 4 457,29 доларів США в рахунок погашення тіла кредиту та 7 358,71 доларів США - відсотків, які були враховані банком під час звернення до суду з позовом. Оскільки останній платіж на погашення заборгованості за Кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 17 грудня 2008 року, що свідчить про переривання позовної давності, а з позовом банк звернувся до суду у серпні 2011 року та просив стягнути пеню, розраховану в межах річного строку, який передував зверненню до суду. Тому в цій справі позивач заявив позовні вимоги в межах як загальної, так і спеціальної позовної давності.

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у вищевказаних постановах.

Таким чином, оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Шепілова О. В. підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи його касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що наданим позивачем разом з позовною заявою валютним меморіальним ордером від 06 березня 2007 року з особистим підписом ОСОБА_1 підтверджується факт отримання нею кредитних коштів у сумі 29 683 доларів США. Зазначений меморіальний ордер одержаний з дотриманням встановленого законом порядку, містить інформацію щодо предмета доказування,не суперечить іншим доказам, зокрема Кредитному договору та наданому позивачем розрахунку заборгованості, тому вінє належним та допустимим доказом, який досліджено судами в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами.

Крім того, за період з березня 2007 року по грудень 2008 року ОСОБА_1 сплачувала періодичні платежі, визначені розрахунком заборгованості, сплатила банку 4 457,29 доларів США в рахунок погашення тіла кредиту та 7 358,71 доларів США - відсотків, що свідчить про визнання позичальником як факту отримання, так і використання нею кредитних коштів.

Таким чином, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, також не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Доводи касаційної скарги про неправильність наданого банком розрахунку заборгованості за Кредитним договором, так як до нього включено прострочені проценти в сумі 513,88 доларів США, не заслуговують на увагу, так як ці доводи фактично зводяться до незгоди із встановленими судами обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шепілова Олександра Вікторовича залишити без задоволення.

Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2011 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович