Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.04.2019 року у справі №743/120/17

Постанова

Іменем України

08 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 743/120/17

провадження № 61-28879св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області у складі судді Жовтка Є. А. від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області у складі колегії суддів: Лакізи Г. П., Скрипки А. А., Харечко Л. К. від 01 червня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 20 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останньому був наданий кредит у розмірі 5 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Внаслідок несвоєчасної сплати боржником щомісячних платежів за користування кредитними коштами виникла заборгованість, яка станом на 31 жовтня 2016 року становила 22 315,58 грн, яку банк просив стягнути з відповідача.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 01 червня 2017 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що банк звернувся до суду із вимогами поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичні обставини справи, оскільки не перевірили строк дії картки, виданої відповідачу, який був встановлений до квітня 2014 року, у зв'язку із чим невірно визначили початок перебігу строку позовної давності. Вказує, що судами не витребувано у відповідача картку для її огляду для підтвердження або спростування інформації банку про строк дії кредитної картки.

Відзив відповідача на касаційну скаргу не подано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 серпня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідачу наданий кредит у розмірі 5 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Останній платіж ОСОБА_4 вніс 03 грудня 2012 року.

Відповідно до наданого банком розрахунку,відповідач порушував умови договору, не погашав кредитну заборгованість, у зв'язку з чим у нього станом на 31 жовтня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі

22 315,58 грн,що складається із: 5 394,84 грн - заборгованість за кредитом; 13 024 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом;

2 357,90 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн та 1 038,84 грн - штрафи (фіксована частина та процентна складова відповідно).

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України закредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК Українизобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

Встановивши, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_4 вніс 03 грудня 2012 року, а з позовом до суду банк звернувся у січні 2017 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у судовому засіданні у суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що ОСОБА_4 було видано картку зі строком її дії до квітня 2014 року, не заслуговують на увагу, оскільки таких доказів позивач до суду першої інстанції не надав.

ПАТ КБ «ПриватБанк» разом із апеляційною скаргою подало до суду апеляційної інстанції довідку, яка містить інформацію щодо строку картки

№ НОМЕР_1, однак із неї не вбачається, що саме ця картка надавалася відповідачу (а. с. 57).

Крім того, відповідно до частини другої статті 303 ЦПК України 2004 року апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Оскільки поважність причин неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції позивач не обґрунтував, посилання в касаційній скарзі на те, що вирішуючи питання про застосування позовної давності суди не визначилися з початком її перебігу, є безпідставними.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 01 червня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С.Ф. Хопта