Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.05.2018 року у справі №718/2762/17

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 718/2762/17

провадження № 61-6795св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Жданової В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Теофіпольської державної нотаріальної контори Хмельницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року в складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Теофіпольської державної нотаріальної контори Хмельницької області, про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його двоюрідний брат ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина на 1/3 частину квартири в АДРЕСА_1.

Спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_3 за законом був його батько ОСОБА_4, який проживав з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, внаслідок чого відкрилась спадщина на 2/3 частини вказаної квартири.

Позивач вказував, що на протязі останніх років піклувався про ОСОБА_4, надавав йому допомогу в побуті, забезпечував продуктами харчування, медикаментами.

Він своєчасно звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, проте дізнався, що ОСОБА_4 вчинено заповіт на користь ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Теофіпольської державної нотаріальної контора Хмельницької області Вівсянко О. П. 11 грудня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за номером 1730.

Посилаючись на те, що ОСОБА_4 на момент вчинення заповіту страждав на виражену судинну деменцію змішаного генезу, зловживав спиртними напоями, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, ОСОБА_1 просив визнати заповіт, вчинений ОСОБА_4, недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2019 року позов задоволено. Визнано заповіт, вчинений ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Теофіпольської державної нотаріальної контора Хмельницької області Вівсянко О. П. 11 грудня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за номером 1730, недійсним на підставі статті 225 ЦК України.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що у Висновку судово-психіатричного експерта від 16 жовтня 2019 року № 450 зазначено про абсолютну неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, у зв'язку із чим наявні правові підстави для визнання заповіту недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2019 року скасовано. У позові ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що ОСОБА_2 є онукою спадкодавця ОСОБА_4, в той час як ОСОБА_1 не є його родичем та не є заінтересованою особою в оспоренні заповіту, яка може отримати право на спадщину за законом у разі встановлення недійсності заповіту ОСОБА_4, вчиненого на користь ОСОБА_2, посвідченого Теофіпольською державною нотаріальною конторою Хмельницької області 11 грудня 2015 року за реєстровим номером 1730.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом норм матеріального і процесуального права при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України). Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду в складі суддів Об'єднаної палати касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що законодавством не передбачено чіткого переліку осіб, які мають право на оскарження заповіту, а тому висновки апеляційного суду про те, що він не має права оскаржувати заповіт, оскільки не є спадкоємцем за законом, є передчасними та такими, що позбавлять його права довести належність до четвертої черги спадкоємців за законом. Також апеляційний суд не врахував, що в матеріалах справи відсутні докази родинних зв'язків ОСОБА_2 з ОСОБА_4, а тому, в разі визнання заповіту недійсним, вона не може бути спадкоємцем за законом. Апеляційний суд, дійшовши висновку, що висновок комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи Чернівецької обласної психіатричної лікарні від 16 жовтня 2019 року №450 не підписаний судовим експертом Пліхта Н. Д., яка залучалася до проведення експертизи, відмовив у задоволенні клопотання позивача про виклик експерта в судове засідання для з'ясування причин допущення вказаної помилки та можливості їх усунення, чим допустив упереджене ставлення до оцінки доказів та допустив неповноту судового розгляду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У червні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на те, що

апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не є особою, права та інтереси якої порушуються вчиненням заповіту ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, оскільки він не довів своєї належності до спадкоємців померлого.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 718/2762/17 з Кіцманського районного суду Чернівецької області.

У червні 2020 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 листопада 2020 року справу № 718/2762/17 призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (двоюрідний брат позивача), після смерті якого відкрилась спадщина на 1/3 частину квартири в АДРЕСА_1.

Спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_3 за законом був його батько ОСОБА_4, який спадщину прийняв.

29 квітня 2016 року ОСОБА_1 звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на 2/3 частини квартири в АДРЕСА_1.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений Теофіпольською державною нотаріальною конторою Хмельницької області 11 грудня 2015 року за реєстровим № 1730, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповів ОСОБА_2

07 липня 2016 року позивач ОСОБА_1 звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4. У заяві вказав, що спадкоємців першої, другої, третьої та четвертої черги немає, а він є спадкоємцем п'ятої черги.

08 липня 2016 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулась ОСОБА_2.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_4 на момент вчинення заповіту страждав на виражену судинну деменцію змішаного генезу, зловживав спиртними напоями, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому просив визнати заповіт, вчинений ОСОБА_4, недійсним.

Згідно довідки КУ "Кіцманська центральна районна лікарня" від 27 жовтня 2017 року № 938, ОСОБА_4,1930 року народження, який проживав в м. Кіцмань, перебував на "Д" обліку у лікаря-психіатра з 06 квітня 2015 року з діагнозом: виражена судинна деменція змішаного ґенезу. Хворий двічі лікувався у психіатра амбулаторно у квітні 2015 року та у вересні 2015 року. Знявся з "Д" обліку у психіатра у зв'язку з виїздом за межі району у грудні 2015 року.

Згідно Висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 450 від 16 жовтня 2019 року, на час складання заповіту 11 грудня 2015 року ОСОБА_4 виявляв ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді судинної деменції (недоумства), за своїм психічним станом не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Вказаний висновок експертизи підписаний головою комісії ОСОБА_6, скріплений печаткою Комунальної медичної установи Чернівецької обласної психіатричної лікарні, проте не підписаний членом комісії ОСОБА_7.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 16 ЦК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Згідно із частинами 1 -3 , 5 та 6 статті 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити частинами 1 -3 , 5 та 6 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Аналогічний висновок зроблений і в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 278/4583/13-ц та від 02 березня 2020 року у справі № 221/1008/16-ц.

Судом апеляційної інстанції з спадкової справи Кіцманської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Чернівецької області № 353/2-16 до майна ОСОБА_4 встановлено, що ОСОБА_1 07 липня 2016 року подав заяву про прийняття спадщини, як спадкоємець за законом п'ятої черги.

Також ОСОБА_2 подано заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, яким залишено заповіт на її користь, посвідчений Теофіпольською державною нотаріальною конторою Хмельницької області 11 грудня 2015 року за реєстровим номером 1730.

На підставі частини 1 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За змістом частини 2 статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняттям спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у частини 2 статті 1223 ЦК України.

Відповідно до положень частини 1 , 2 статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених частини 1 , 2 статті 1258 ЦК України.

На підставі частини 1 статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом частини 1 статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 1265 ЦК України у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є онукою спадкодавця ОСОБА_4

ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду зазначено, що дружина спадкодавця ОСОБА_8 є сестрою його матері ОСОБА_9.

З огляду на вказане апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не є родичем спадкодавця ОСОБА_4, а тому не є заінтересованою особою в оспоренні заповіту, яка може отримати право на спадщину за законом у разі встановлення недійсності заповіту ОСОБА_4, вчиненого на користь ОСОБА_2, яка є онукою померлого.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів родинних зв'язків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 спростовуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду в складі суддів Об'єднаної палати касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц, суд касаційної інстанції вважає безпідставними. В даному випадку суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки він не є особою, яка має право на оскарження заповіту.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною 1 статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. ЖдановаСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов