Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.08.2019 року у справі №607/18795/18

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 607/18795/18

провадження № 61-14838св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Керівний центр "Патріяршої курії" Української Греко-Католицької Церкви, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернет Інвест",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Керівного центру "Патріяршої курії" Української Греко-Католицької Церкви, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, третя особа- Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернет Інвест", про захист честі, гідності і ділової репутації,

за касаційною скаргою адвоката Осадчук Стефанії Стефанівни як представника ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 квітня 2019 року у складі судді Сливка Л. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Ходоровського М. В., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_18 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недостовірною інформацію в публікації, розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті "http://news. ugcc. ua/" інформаційного ресурсу УГКЦ за назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2" с. ОСОБА_26, які поширює о. ОСОБА_19" та зобов'язати власника домена - Керівний центр "Патріяршої курії" УГКЦ, видалити накопичену, поширену, збережену та розміщену негативну інформацію щодо його особи, яка містить образливі, брутальні, принизливі висловлювання, що ганьбить та принижує честь, гідність та ділову репутацію.

В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 03 травня 2017 року на веб-сайті відповідачі розмістили заяву Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ в складі відповідачів, з приводу "об'явлень" с. ОСОБА_26, які поширює о. ОСОБА_19 від 27 квітня 2017 року, в якій поширили текст наступного змісту:

- "виявили в обох монастирях факти великого зловживання духовним саном, що призвело до шкідливих наслідків для духовного життя, психічного і фізичного здоров'я багатьох людей.

- "Натомість було стверджено, що ті, хто їх поширює, маніпулюють поняттями чернечого послуху та духовного проводу. Підтвердженням цих висновків є також дослідження, що не один раз проводилися упродовж останніх десяти років."

- "Тож прагнемо повідомити духовенство, монашество і мирян нашої Церкви, що ці "об'явлення" суперечать вірі та навчанню Церкви і монашій традиції. Застерігаємо всіх вірних від їх використання для особистого духовного життя чи передавання іншим.

Подаємо до загального відома, що с. ОСОБА_26 і о. ОСОБА_19 не можуть більше від імені Церкви надавати духовний провід вірним і розповсюджувати будь-які "об'явлення" чи "послання".

Вважаємо, що з боку церковної влади було б неприпустимим замовчувати ці зловживання. Від імені Української Греко-Католицької Церкви просимо пробачення у всіх тих, хто постраждав від обману "об'явлень" чи кому було завдано духовної кривди або шкоди психічному чи фізичному здоров'ю".

Зазначав, що вказана інформація щодо нього містить образливі, брутальні, принизливі висловлювання, що ганьбить та принижує честь, гідність та ділову репутацію.

В зв'язку з цим просив визнати дану інформацію недостовірною та зобов'язати власника домена Керівний центр "Патріяршої курії" Української Греко-Католицької Церкви видалити її з веб-сайту "http://news. ugcc. ua/" Інформаційний ресурс Української Греко-Католицької церкви.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалою від 04 квітня 2019 року закрив провадження у справі.

Суд першої інстанції мотивував свою ухвалу тим, що спір у даній справі виник між позивачем як священнослужителем та релігійною організацією в особі її представницького органу - Синоду Єпископів Києво-Галицього Верховного Архієпископства УГКЦ, тобто всередині церкви. Аналізуючи наведені позивачем підстави позову суд зобов'язаний буде дослідити правдивість та вірогідність фактів, викладених у статті, дотримання субординації серед церковних ієрархів щодо права трактування певних обставин в світлі християнського вчення, що свідчитиме про втручання останньої в діяльність церкви, шляхом перебирання на себе функції церковного суду, що є неприпустимим оскільки порушує Конституцію України та Закони України.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Тернопільський апеляційний суд постановою від 11 червня 2019 року ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 квітня 2019 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що втручання держави у діяльність релігійної організації у спосіб, вказаний позивачем для захисту порушених прав є безпосереднім втручанням держави у релігійну діяльність відповідної релігійної організації. Виходячи із наведених норм чинного законодавства, суди не уповноважені розглядати питання, пов'язані з питаннями застосування релігійних вчень, оцінок діяльності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 02 серпня 2019 року, адвокат Осадчук С. С. як представник ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 квітня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2019 року з підстав порушення норм процесуального права, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що позиція судів про закриття провадження у справі це перешкода доступу до правосуддя.

Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті з порушенням закону, вони не відповідають фактичним обставинам справи та підлягають скасуванню відповідно до пункту 6 статті 411 ЦПК України, як такі, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ні суди, а також інші учасники процесу не заперечують наявність спору щодо захисту честі та гідності позивача. Закриттям провадження суди заперечують можливість цивільно-правового захисту честі та гідності ОСОБА_23, тому що він - священнослужитель.

Однак, відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Право кожного на повагу до його честі та ділової репутації є непорушними конституційними принципами, закріпленими в статті 3 та 28 Конституції України. Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе, оскільки не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. При цьому, згідно з частиною 2 статті 124 Конституції України право на звернення до суду у разі поширення недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичної особи, є безумовним.

Аналогічним чином, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Справи про захист честі та гідності фізичної особи підлягають розгляду в судах загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства незалежно від того, хто є позивачем і відповідачем.

Суди не вправі відмовити у судовому захисті прав та свобод людини і громадянина, у прийнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб з підстав, не передбачених Конституцією чи законом. При цьому слід мати на увазі, що коло прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією, не є вичерпним.

10 вересня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Ходюк К. М. як представника Керівного центру "Патріаршої курії" Української Греко-Католицької Церкви на касаційну скаргу, мотивований тим, що касаційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про закриття провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив предмет і підстави позову та визначив, що позивач є священнослужителем, монахом, а інформація, яку просить спростувати позивач, стосується внутрішньоцерковного життя релігійного об'єднання УГКЦ, яка була поширена у формі заяви Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архієпископства УГКЦ - тобто колегіального органу релігійного об'єднання. Вказана заява є внутрішньоцерковним документом-застереженням, адресованим віруючим УГКЦ щодо діяльності священнослужителя, монаха о. ОСОБА_19 (звертаємо увагу Верховного Суду, що у вказаній заяві не згадується ім'я ОСОБА_1). Порядок та підстави видання заяв колегіального органу УГКЦ регулюються виключно Кодексом Канонів Східних Церков (ККСЦ), а не законодавством України

Таким чином, інформація, яку просить позивач визнати недостовірною не підлягає аналізу та оцінці через призму цивільного законодавства, оскільки така інформація поширена у відповідності з внутрішніми настановами церкви.

Необхідно звернути увагу, що розглядаючи позов ОСОБА_1 по суті, суд повинен буде встановити наявність чи відсутність юридичного складу правопорушення, складовим елементом якого є - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності.

Надання правової оцінки судом документу (заяві) Синоду Єпископів Києво- Галицького Верховного Архієпископства УГКЦ - колегіального органу релігійного об'єднання - це дії спрямовані на втручання держави у діяльність церкви.

19 вересня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Притули О. Б. як представника ОСОБА_2 на касаційну скаргу, мотивований тим, що спір у даній справі виник у межах одного релігійного об'єднання УГКЦ, тобто всередині Церкви, і відносини між сторонами регулюються внутрішніми церковними настановами і правилами (зокрема Кодексом Канонів Східних Церков, проголошеним 18 жовтня 1990 року апостольською конституцією Sacri Canons (Священні Канони), виданою папою ОСОБА_25 II, увійшов у силу 01 жовтня 1991 року), а не актами цивільного законодавства. Відтак, юрисдикція цивільного суду не поширюється на спір про визнання недостовірною внутрішньоцерковної інформації, віроповчального характеру в "Заяві Синоду Єпископів", здійсненій Церковним колегіальним органом релігійного об'єднання УГКЦ.

Зважаючи на діючі норми статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" про те, що церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, вважаємо, що вирішення цивільним судом даного спору по суті є втручанням у діяльність релігійних організацій, що, фактично, прямо суперечить статті 35 Конституції України та статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Це відповідає також і внутрішнім настановам УГКЦ: "Священнослужителі повинні старатися уникати будь-яких спорів; якби, однак, виник між ними якийсь спір, то слід передати його до церковного суду і це повинно, по змозі, статися, якщо йдеться про спори між священнослужителями та іншими вірними" (Кан. 389 ККСЦ).

Суди зробили правильні висновки, що суд не вправі давати оцінку метафізичним явищам (явищам нематеріального світу) щодо їх достовірності. Оцінити вказані доводи та дати відповіді на питання, котрі виникають в цьому процесі без дослідження канонічних догм УГКЦ неможливо.

У випадку, якщо ці дії таки будуть здійснені державою і судом, як представником однієї із гілок її влади, це однозначно свідчитиме про втручання останньої в діяльність церкви, шляхом перебирання на себе функції церковного суду, що є неприпустимим позаяк порушує Конституцію України та Закони України.

В заявленому позові відсутній спір про права та обов'язки цивільного характеру, тому він не підлягає розгляду в судах.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Підтвердженням цьому є правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 909/1012/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що ЦПК України не передбачено такої підстави закриття провадження у справи, як спір, що не підлягає розгляду в судах, суд першої інстанції (з чим погодився суд апеляційної інстанції) вправі був застосувати пункт 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, відповідно до правил частини 9 статті 10 ЦПК України (застосування закону, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її матеріали з Вовчанського районного суду Харківської області.

28 серпня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частинами 1 , 6 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У пункті 18 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України також роз'яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Таким чином, під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Підставою для звернення до суду стало те, що 03 травня 2017 року на веб-сайті відповідачі розмістили заяву Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ в складі відповідачів, з приводу "об'явлень" с. ОСОБА_26, які поширює о. ОСОБА_19 від 27 квітня 2017 року, інформація розміщена відповідачами на думку позивача містить образливі, брутальні, принизливі висловлювання, що ганьбить та принижує честь, гідність та його ділову репутацію.

Суди дійшли висновку, що спір виник між позивачем, який є священнослужителем та релігійною організацією з приводи її діяльності, проте не врахували, що сторони у справі є фізичні особи і позивач звертається з позовом щодо спростування поширеної, на його думку, недостовірної та негативної інформації про нього, що не можна вважати спором з приводу діяльності релігійної організації, втручання в яку держави є неправомірним.

Закриваючи провадження у справі суди на наведене уваги не звернули та дійшли до неправильних висновків про можливість закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, зазначивши про те, що вказаний позивачем для захисту порушених прав спосіб є безпосереднім втручанням держави у релігійну діяльність відповідної релігійної організації.

За вказаних обставин, Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про те, що справи про захист честі та гідності фізичної особи підлягають розгляду в судах загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства незалежно від того, хто є позивачем і відповідачем.

Згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У справі "Церква села Сосулівка проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції закріплює "право на суд", в якому право на доступ до суду - право порушити провадження у судах щодо прав та обов'язків цивільного характеру - становить тільки один з його аспектів (див. "Голдер проти Об'єднаного Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року, Серія A, № 18, ст. 18, п. 36). Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. "Беллет проти Франції", рішення від 4 грудня 1995 року, Серія A, № 333-Б, ст. 42, п. 36).

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Оскільки порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права призвело до постановлення незаконних судових рішень, вони відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуадвоката Осадчук Стефанії Стефанівни як представника ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 квітня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 червня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

П. Курило