Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.05.2020 року у справі №182/8293/19

Постанова

Іменем України

01 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 182/8293/19

провадження № 61-7279св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

заінтересована особа - Перша Київська обласна державна нотаріальна контора,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2019 року у складі судді Кобеляцька-Шаховал І. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, заінтересована особа - Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява мотивована тим, що йому стало відомо про відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відносно ОСОБА_1 за реєстраційним номером обтяження 5837.

Відповідно до цього запису Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою було зареєстровано заборону на невизначене майно, окреме майно на власника ОСОБА_1 з причиною відсутності коду-архівним записом. Підставою обтяження зазначено повідомлення АБ "Зевс" з архівним номером 3517772KIEV473 архівною датою 28 липня1999 року.

Наявність такого обтяження спричинює негативні наслідки та здійснює перешкоди на право розпоряджання власним майном, у зв'язку з чим просив суд встановити факт, що заборона (архівний запис), реєстраційний номер обтяження 58347, зареєстрована 09 липня 2004 року реєстратором Першої Київської обласної державної нотаріальної контори на невизначене майно, окреме майно не відноситься до ОСОБА_1, вчинена щодо майна, яке не належить йому на праві власності. Також просив витребувати у Київського обласного державного нотаріального архіву всі матеріали, на підставі яких було зареєстровано обтяження № 58347, зареєстроване 09 липня 2004 року реєстратором Першої Київської обласної державної нотаріальної контори.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, який має юридичне значення, повернуто заявнику.

Визнано дії ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами.

Повторно роз'яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду в порядку позовного провадження.

Повертаючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, який має юридичне значення, заінтересована особа - Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався положенням статті 44 ЦПК України та дійшов висновку, що заявник вдруге звернувся з аналогічною заявою, стосовно якої раніше судом вирішено питання про відмову у відкритті провадження, що свідчить про недобросовісність користування заявником процесуальними правами.

Уперше ОСОБА_1 подав заяву 12 листопада 2019 року (справа № 182/7846/19) та ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2019 року заявнику відмовлено у відкритті провадження і роз'яснено право звернутися до суду з позовною заявою на загальних підставах, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Проте ОСОБА_1 вдруге 26 листопада 2019 року звернувся до суду із аналогічною заявою про встановлення факту, який має юридичне значення, заінтересована особа - Перша Київська обласна державна нотаріальна контора в окремому провадженні, що свідчить про зловживання заявником процесуальними правами, тому заява ОСОБА_1 підлягає поверненню.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що з тексту поданої заяви вбачається спір про право, у зв'язку з чим суд повторно роз'яснив заявнику його право подати позов в порядку позовного провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали справи.

У серпні 2020 року справа № 182/8293/19 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не здійснював безпосереднього огляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення у справі № 182/7846/19, у якій ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження, тому висновок щодо подання декількох заяв з аналогічним предметом і з аналогічних підстав ґрунтується на припущеннях та є передчасним.

Крім того, суд першої інстанції, зазначивши, що із заяви вбачається спір про право, не вказав, який саме спір та між якими особами він існує. Процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 761/35195/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16-ц.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, в порушення вимог статей 76, 77, 78, 79, 80, 187, 189, 228, частин 1 , 2 статті 293, частин 1 -4 статті 294 ЦПК України при розгляді поданої заяви про встановлення факту, що має юридичне значення на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, фактично здійснив розгляд справи без відкриття провадження у ній та встановив обставини справи за відсутності належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів на підставі власних припущень, внаслідок чого неправильно застосував пункт 2 частини 2 статті 44 ЦПК України.

Також, в порушення вимог статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції в своїй постанові не зазначив мотиви відхилення доводів ОСОБА_1 щодо неправильного встановлення обставин справи та відсутності спору про право.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 листопада 2019 року ОСОБА_1 у справі № 182/7846/19 подав заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Перша Київська обласна державна нотаріальна контора.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2019 року заявнику відмовлено у відкритті провадження та роз'яснено право звернутися до суду з позовною заявою на загальних підставах, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку окремого провадження (справа № 182/7846/19) (а. с. 28).

26 листопада 2019 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до суду із аналогічною заявою про встановлення факту, який має юридичне значення, заінтересована особа - Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, в окремому провадженні.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року, визнано дії ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, який має юридичне значення, повернуто заявнику.

Повторно роз'яснено ОСОБА_1 право на звернення до суду в порядку позовного провадження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами частин 1 та 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені статті 44 ЦПК України.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав іншої особи.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, виконання судового рішення є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 12 листопада 2019 року у справі № 182/7846/19 вже звертався до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Перша Київська обласна державна нотаріальна контора.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2019 року заявнику відмовлено у відкритті провадження та роз'яснено право звернутися до суду з позовною заявою на загальних підставах, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку окремого провадження

(справа № 182/7846/19).

Таким чином, 26 листопада 2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду із аналогічною заявою про встановлення факту, який має юридичне значення, заінтересована особа - Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, в окремому провадженні, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про зловживання заявником процесуальними правами та повернення його заяви.

Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги про те, що звернення ОСОБА_1 вдруге з аналогічною заявою не є свідченням недобросовісного використання наданих останньому законом процесуальних прав на звернення до суду, не свідчить про маніпуляцію автоматизованим розподілом справ між суддями, оскільки вказані процесуальні дії не вказують на порушення процесуальних прав інших осіб, ускладнення розгляду справи, а також порушення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом із тим, відповідно до частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Постановляючи ухвалу про повернення заяви ОСОБА_1, суд першої інстанції, крім того, встановив, що з тексту поданої заяви вбачається спір про право, у зв'язку з чим суд повторно роз'яснив заявнику його право подати позов в порядку позовного провадження.

Згідно з частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частиною 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Таким чином, суд, встановивши, що з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а не повертає заяву скаржнику.

Разом із тим, вказані процесуальні порушення судів не призвели до порушення права ОСОБА_1 на звернення до суду, не позбавляють його права на звернення до суду в порядку позовного провадження, тому посилання в касаційній скарзі на зазначені обставини не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 вдруге звернувся до суду із аналогічною заявою про встановлення факту, який має юридичне значення, заінтересована особа - Перша Київська обласна державна нотаріальна контора, в порядку окремого провадження, з тих самих підстав, дійшов обґрунтованого висновку про повернення заяви ОСОБА_1 та повторне роз'яснення заявнику про право на звернення до суду в порядку позовного провадження.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, зазначивши, що із заяви вбачається спір про право, не вказав який саме спір та між якими особами він існує є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвалениху справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК Українивиходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 3 статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик