Історія справи

Постанова

Іменем України

06 вересня 2018 року

місто Київ

справа № 206/931/16-ц

провадження № 61-3056ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2016 року у складі судді Зайченко С. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

(далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) про визнання недійсною додаткової угоди від 30 серпня 2012 року № 1 до кредитно-заставного договору від 16 вересня 2008 року.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що встановлення у пункті 1.5.4. додаткової угоди умови про сплату штрафу у розмірі 7 424, 48 доларів США є незаконним, оскільки після набрання чинності рішенням суду про стягнення кредитної заборгованості банк не вправі вимагати стягнення з ОСОБА_4 процентів за користування кредитом та пеню.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2016 року позов задоволено частково. Судом визнано недійсним пункт 1.5.4 додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 16 вересня 2008 року № DKN0A71011300055, укладеної 30 серпня 2012 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». В іншій частині позовних вимог відмовлено; здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що в умовах додаткової угоди встановлено обов'язок позичальника щодо одночасної сплати пені (пункт 1.5.3) і штрафу (пункт 1.5.4) за порушення зобов'язань, передбачених у графіку погашення кредиту, понад 30 днів, що призводитиме до подвійного нарахування неустойки, тобто до застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що суперечить положенням статті 61 Конституції України. Тому суд зробив висновок про визнання недійсним пункту 1.5.4 зазначеної додаткової угоди № 1. В іншій частині умови угоди є справедливими та не завдають шкоди позивачу, тому угода не підлягає визнанню недійсною в цілому, а лише в частині умов пункту 1.5.4.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Обґрунтовуючи ухвалу, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що суд першої інстанції підставно, відповідно до статей 203, 215, 549 ЦК України, ухвалив рішення про визнання недійсним пункту 1.5.4 додаткової угоди № 1, оскільки такою умовою запроваджено подвійну відповідальність позичальника за вчинення того самого порушення.

Банк, не погодившись із рішенням суду першої інстанції та ухвалою апеляційного суду, звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, увалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог касаційної скарги заявник зазначив, що умови додаткової угоди є повністю прозорими та зрозумілими, позивач погодилась з ними, власноруч підписала додаткову угоду, а тому вважати її такою, що укладена під впливом тяжкої обставини відповідно до статті 233 ЦК України, або під впливом омани у розумінні статті 230 ЦК України, є неприпустимим.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Самарського районного суду м. Дніпропетровська зазначену цивільну справу.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану справу.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 вересня 2008 року Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_4 уклали кредитно-заставний договір № DNK0A7101130055, відповідно до умов якого позичальник отримала у кредит грошові кошти у сумі 12 444, 86 дол. США з метою придбання автомобіля зі сплатою 15 % річних, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 362, 26 грн, що сплачується в момент видачі кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту, яка сплачується щомісяця в період сплати у розмірі 0, 60 % від суми виданого кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу із кінцевим строком повернення 13 вересня 2013 року. Виплата кредиту мала здійснюватися із 11 до 15 число кожного місяця у розмірі 372, 10 дол. США. На забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов'язань за договором позивач надала банку в заставу придбаний автомобіль марки Hyundai Getz, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту за позовом банку рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2011 року із ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за кредитним договором № DNK0A7101130055, що утворилася станом на 29 листопада 2010 року, у розмірі 5 902, 03 дол. США (еквівалент у гривнях 44 854, 45 грн), із яких: 3 227, 10 дол. США - сума кредиту, 858, 66 дол. США - проценти, 991, 17 дол. США - комісія, 514, 06 дол. США - пеня, 250, 00 грн - штраф (фіксована частина), 279, 55 дол. США - штраф (процентна складова).

30 серпня 2012 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до умов якої сторони дійшли такої домовленості:

1.1. суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, зменшити на 7 424, 48 дол. США, а саме: проценти у розмірі 1 505, 01 дол. США, комісія у розмірі 2 559, 24 дол. США, пеня у розмірі 3 364, 23 дол. США;

1.2. дата остаточного погашення заборгованості за договором 28 серпня 2015 року; 1.3. графік погашення кредиту (Додаток № 1) викласти в новій редакції, який є невід'ємною частиною цієї додаткової угоди; 1.4. з 30 серпня 2012 року за умови належного виконання позичальником своїх зобов'язань зі сплати платежів, зазначених в графіку, погашення кредиту, позичальник за користування кредитом сплачує проценти у розмірі 0, 12 % річних. Погашення заборгованості позичальника за договором здійснюється згідно з Графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до цієї додаткової угоди); 1.5. згідно зі статтями 212, 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених в Графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до цієї додаткової угоди) понад 30 днів: 1.5.1. термін повернення кредиту, зазначений в пункті 1.2. договору є 31-й день з моменту такого порушення; 1.5.2. уся заборгованість за кредитом, починаючи з наступного дня, який слідує за днем повернення кредиту (32-ий день), рахується простроченою; 1.5.3. починаючи з наступного дня, який слідує за днем повернення кредиту (32-ий день), позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0, 08 % від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом за кожен день прострочення; при цьому проценти та комісії за користування кредитом не нараховуються та не сплачуються; 1.5.4. позичальник сплачує банку штраф у розмірі 7 424, 48 дол. США; усі інші умови договору, що не суперечать умовам цієї додаткової угоди, залишаються незмінними.

Свої зобов'язання за кредитним договором № DNK0A7101130055 позивач виконала частково, зокрема, із наданого кредиту в розмірі 12 444, 86 дол. США, несплаченою сумою кредиту залишилась в розмірі 3 227, 10 дол. США. На виконання рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2011 року позивачем кошти не сплачувались, що підтверджується наданим представником відповідача розрахунком заборгованості.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або законі та які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у покладенні на цю особу нового додаткового обов'язку.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в умовах додаткової угоди запроваджено для позичальника обов'язок зі сплати як пені (пункт 1.5.3), так і штрафу (пункт 1.5.4) за порушення будь-якого із зобов'язань, передбачених в графіку погашення кредиту, понад 30 днів.

Враховуючи викладене, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, що підлягає застосуванню в оцінці спірних правовідносин, оскільки підстав відступити від нього Верховним Судом не встановлено.

Отже, чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Враховуючи те, що пунктом 1.5.4 додаткової угоди № 1 до кредитного договору № DNK0A7101130055 передбачається подвійне нарахування різних штрафних санкцій за одне і те саме порушення, то Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про визнання цього положення укладеної угоди недійсним.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик