Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.03.2018 року у справі №127/11474/17

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 127/11474/17

провадження № 61-10088св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., ЧернякЮ.В.,

учасники справи:

позивач - військовий прокурор Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6,

ОСОБА_7,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці на постанову Апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В., від 22 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

31 травня 2017 року заступник військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_5, а також до ОСОБА_7, за участю третьої особи служби у справах дітей Вінницької міської ради, про виселення з житлового приміщення.

Свої вимоги заступник військового прокурора Вінницького гарнізону мотивував тим, що ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині А 0905 на посаді старшого повітряного радиста бортового вузла зв'язку військової частини. У листопаді 2010 року був звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я. На час звільнення ОСОБА_3 з військової служби, строк його вислуги у Збройних Силах України становив 13 років. За час проходження служби останній в 2006 році отримав ордер на жиле приміщення - йому було надано службову однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, на сім'ю з трьох осіб: ОСОБА_3, дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 У червні 2012 року за вказаною адресою було зареєстровано сина ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та в липні 2013 року батька квартиронаймача ОСОБА_7

Вказана квартира перебуває на балансі квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці. У 2014 році ОСОБА_3 було знято з квартирного обліку. З січня 2017 року із спірної квартири вибув квартиронаймач ОСОБА_3 разом із своєю дружиною та синами і на даний час не проживають у квартирі. Однак, спірне житлове приміщення незаконно займає ОСОБА_7 (батько квартиронаймача).

Із урахуванням зазначеного, заступник військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця відповідно до статті 124 ЖК Української РСР просив позов задовольнити, виселити громадянина ОСОБА_3 та членів його сім'ї, а саме: дружину - ОСОБА_4, сина - ОСОБА_5, сина - ОСОБА_5 та батька квартиронаймача - ОСОБА_7, із службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язати відповідачів звільнити спірне житлове приміщення.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Прокопчук А. В., від 24 листопада 2017 року позов військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави у особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці - задоволено частково. Виселено ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5 з службового житлового приміщення, а саме з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення. В решті позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що пунктом 2.19 Інструкції про організацію і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 577 від 06 жовтня 2006 року (чинної на час звільнення відповідача ОСОБА_3.), особа, яка звільнена з військової служби в запас або у відставку і має вислугу менше ніж 20 років, підлягає виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї, які з нею проживають, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Вислуга відповідача ОСОБА_3 становить менше 20 років, а тому він підлягає виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї. Підставою для виселення ОСОБА_7 є те, що він як військовослужбовець отримав службову квартиру, яку продав, в ордері його зазначено не було, а відтак він не має права займати це житло. Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про зобов'язання відповідачів звільнити спірне приміщення, міський суд виходив із того, що вимога про виселення і вимога про звільнення приміщення за своїм змістом є ідентичними.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог про виселення відповідачів із спірного житлового приміщення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні даного спору судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права які підлягали застосуванню, зокрема судом не було застосовано положення статті 125 ЖК Української РСР. Оскільки ОСОБА_3 був звільнений з військової служби за станом здоров'я, проходив військову службу у Збройних Силах України протягом 15 років (працював на підприємстві, в установі, організації, що надав йому жиле приміщення, понад 10 років у розумінні ЖК Української РСР), а ОСОБА_7 вселився у спірне жиле приміщення як член сім'ї наймача, тому ОСОБА_3 та членів його сім'ї не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення.

У касаційній скарзі квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці просить скасувати постанову Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року в частині скасування рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2017 року та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник посилається на те, що ОСОБА_3 разом із своєю сім'єю підлягають виселенню, оскільки на час звільнення із військової служби (припинення трудових відносин із підприємством, установою організацією) вислуга останнього у Збройних Силах України є меншою 20 років та складає 15 років. Крім того, ОСОБА_3 разом із своєю сім'єю не проживають у спірній квартирі та вибули із неї 01 січня 2017 року, що підтверджується матеріалами справи. Права дітей квартиронаймача не порушуються, оскільки вони не проживають у спірній квартирі. Громадянин ОСОБА_7 незаконно, самоправно зайняв службове приміщення, яке є предметом даного спору, а тому підлягає виселенню. Останній був забезпечений житлом від Міністерства оборони України у 2000 році, яке в подальшому було ним відчужено. Заявник вважає, що вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції неповно з'ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування оскарженої постанови.

12 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в цій справі.

06 квітня 2018 року заступник військового прокурора Вінницького гарнізону подав відзив на касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці, в якому повністю погодився із доводами касаційної скарги та викладеними у ній обставинами, оскільки вважає, що доводи особи, яка подала касаційну скаргу про те, що оскаржена постанова Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, є обґрунтованими.

10 квітня 2018 року відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_5, а також ОСОБА_7 подали відзив на касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці, який мотивовано тим, що оскаржена постанова ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України. Відповідачі, зокрема зазначили, що у зв'язку із поганим опаленням у спірній квартирі вони разом із дітьми у зимовий період проживають у будинку в с. Стрижавка, який належить матері ОСОБА_3, а в інший період проживають у спірній квартирі. У зв'язку із тим, що старша дитина страждає на епілептичний синдром, а батьки знаходяться на роботі, дитина під наглядом бабусі відвідує навчальний заклад у с. Стрижавка.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду від 16 травня 2018 року справу за позовом заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_5, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей Вінницької міської ради, про виселення зі службового жилого приміщення призначено до судового розгляду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судами встановлено, щоОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині А 0905 на посаді старшого повітряного радиста бортового вузла зв'язку військової частини.

На засіданні житлової комісії військової частини А 1459 від 22 жовтня 2006 року ухвалено рішення про зарахування ОСОБА_3 та членів його сім'ї (з трьох осіб) на квартирний облік.

На підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 09 листопада 2006 року № 2637 ОСОБА_3 на сім'ю у складі трьох осіб видано ордер на зайняття однокімнатної службової квартири АДРЕСА_1.

Наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 02 листопада 2010 року № 191-ПМ ОСОБА_3 звільнений з військової служби в запас за пунктом «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я). На час звільнення ОСОБА_3 з військової служби його вислуга років у Збройних Силах України складала 15 років.

Квартира АДРЕСА_1 перебуває на балансі квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці та згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 09 листопада 2006 року № 2637 має статус службової.

У подальшому у спірній службовій квартирі було зареєстровано ОСОБА_5 - сина відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_7 - батька відповідача ОСОБА_3

Рішенням житлової комісії військової частини А 0905 від 25 лютого 2014 року відповідача ОСОБА_3 знято з квартирного обліку.

Згідно листа міського комунального підприємства «ЖЕК №15» (далі - МКП «ЖЕК №15») від 18 вересня 2017 року № 819 станом на 12 січня 2017 року до МКП «ЖЕК №15» звернувся ОСОБА_7, мешканець квартири АДРЕСА_1, із заявою для складання акту про непроживання сина ОСОБА_3, невістки ОСОБА_4, онука ОСОБА_5, онука ОСОБА_5 для зняття плати за комунальні послуги. Комісія у складі майстра та юриста 12 січня 2017 року з виходом на місце за вищевказаною адресою склали акт про тимчасову відсутність даних осіб у зазначеній квартирі (а. с. 179).

Актом № 120117/0019, складеним 12 січня 2017 року комісією у складі майстра МКП «ЖЕК №15» ОСОБА_8 та юриста МКП «ЖЕК №15» ОСОБА_9, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5 На момент обстеження за вищевказаною адресою були тимчасово відсутні наступні особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_5 Свідчення про тимчасову відсутність даних осіб підтверджено сусідами ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 (а.с. 181).

Аналогічний факт був зафіксований актом № 14092017, який було складено 14 вересня 2017 року та засвідчено МКП «ЖЕК №15» (а.с. 182).

Судами також було встановлено, що син квартиронаймача - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, навчається у навчально-виховному закладі «ЗОШІ-ІІІ ступенів-ліцей смт. Стрижавка» Вінницького району у 5-В класі. За даними, поданими батьками учня (ОСОБА_3, батька, та ОСОБА_4, мати) для оформлення особової справи учня подано наступні дані про фактичне місце проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2А (а.с. 183).

Під час судового засідання у суді першої інстанції відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_7 пояснили, що ОСОБА_3 разом зі своєю дружиною та синами тимчасово проживають в АДРЕСА_2. Будинок за вказаною адресою належить на праві власності матері відповідача ОСОБА_3 та дружині відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_14.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради від 30 жовтня 2017 року виселення дітей ОСОБА_5, 2006року народження, ОСОБА_5, 2012 року народження, зі службового житлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, є недоцільним.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами (стаття 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщенняпризначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

За правилами частин першої, другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Статтею 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про організацію і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 577 від 06 жовтня 2006 року, військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла надаються службові житлові приміщення. Службове житлове приміщення надається на час виконання військовослужбовцями обов'язків військової служби.

Згідно пункту 2.19 Інструкції підлягає виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї, які з нею проживають, особа яка не має двадцяти років вислуги, у разі її звільнення з військової служби в запас або у відставку крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Статтею 125 ЖК Української РСР передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Таким чином, не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема, сім'ї військовослужбовців, які перебували на військовій службіне менш як десять років(стаття 125 ЖК Української РСР).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 13 листопада 2013 року у справі № 6-115цс13.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень (стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06) 02 грудня 2010 року, установив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів із спірного житлового приміщення, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 проходив військову службу у Збройних Силах України протягом 15 років, останньому у складі сім'ї із трьох осіб - 09 листопада 2006 року, на підставі ордеру, надано дозвіл на зайняття спірної службової однокімнатної квартири, а тому звільнення у 2010 році ОСОБА_3 із військової служби, в силу положень статей 124, 125 ЖК Української РСР, не є підставою для виселення квартиронаймача із його сім'єю без надання іншого житлового приміщення, враховуючи термін проходження військової служби. Тимчасова відсутність квартиронаймача та членів його сім'ї з поважних причин за місцем свого проживання не може бути підставою для їх виселення.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано належних доказів наявності у власності ОСОБА_3, або ж у його дружини, іншого житлового приміщення, а тимчасове проживання ОСОБА_3 та його сім'ї у смт. Стрижавка Вінницького району не є підставою для задоволення позовних вимог із заявлених підстав.

Доводи позивача про те, що відповідач ОСОБА_7 незаконно вселився до спірної квартири не заслуговують на увагу, оскільки останній вселився до житлового приміщення зі згоди квартиронаймача, що узгоджується із положенням статті 65 ЖК Української РСР.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки суд правильно застосував до даних правовідносин норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, заявлених позивачем.

При вирішенні даного спору, апеляційним судом враховано інтереси сторін спору, а також інтереси малолітніх дітей квартиронаймача, оскільки внаслідок виселення їх із спірного житлового приміщення без надання іншого, у зв'язку із звільненням із військової служби квартиронаймача, будуть порушені права і квартиронаймача, і членів його сім'ї на житло.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д .Д., Луспеник Судді О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк