Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.03.2023 року у справі №752/20087/20
Постанова КЦС ВП від 06.03.2023 року у справі №752/20087/20
Постанова КЦС ВП від 06.03.2023 року у справі №752/20087/20

Постанова

Іменем України

06 березня 2023 року

м. Київ

справа № 752/20087/20-ц

провадження № 61-13329св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А. про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 22 лютого 2007 року між ним та ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» укладений кредитний договір № 808-Ф.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між сторонами укладений іпотечний договір № 808-Ф/ІП-1, відповідно до умов якого він передав банку в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

26 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуЮдіним М. А. внесено запис № 35741984 про право власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на цю квартиру.

Вважає, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру є незаконною та такою, що проведена з порушенням встановлених чинним законодавством правил, оскільки ТОВ «Кредитні ініціативи» здійснено стягнення належного йому майна без його згоди, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Крім того, він не отримував письмової вимоги про усунення порушення, а тому ТОВ «Кредитні ініціативи» подали для державної реєстрації неповний комплект документів.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02 березня 2020 року, індексний номер 51406832, на квартиру загальною площею 92,6 кв. м, житловою - 46,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кредитні ініціативи»; визнати протиправним та скасувати запис про право власності від 26 лютого 2020 року № 35741984 на зазначену квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2043923580000 за ТОВ «Кредитні ініціативи».

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), оскільки, звернення стягнення на спірну квартиру здійснено не у примусовому порядку, позивач надав згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням останнього, що погоджено пунктом 4.2. іпотечного договору.

Іпотекодержатель надсилав позивачу вимоги про усунення порушення, проте останній не отримав її внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Крім того, з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачено.

Спір існує між позивачем та ТОВ «Кредитні ініціативи» щодо права на квартиру внаслідок дій ТОВ «Кредитні ініціативи» щодо реєстрації за собою такого права, тому приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін М. А. є неналежним відповідачем.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02 березня 2020 року, індексний номер 51406832, на квартиру загальною площею 92,6 кв. м, житловою - 46,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кредитні ініціативи».

Визнано протиправним та скасовано запис про право власності від 26 лютого 2020 року № 35741984 на нерухоме майно - квартиру загальною площею 92,6 кв. м, житловою - 46,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2043923580000 за ТОВ «Кредитні ініціативи».

У задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М. А. відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що звернення стягнення на спірне майно порушує вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2022 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

22 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» укладений кредитний договір № 808-Ф, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 130 000,00 дол. США строком до 21 лютого 2010 року зі сплатою 15 % річних.

З метою забезпечення цього договору, 22 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» укладений іпотечний договір № 808-Ф/ІП-1, відповідно до умов якого позивач передав банку в іпотеку належну йому на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності (бланк серія НОМЕР_1 ) від 23 грудня 2004 року трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

В іпотечному договорі сторони обумовили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із таких способів: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (пункт 4.2. іпотечного договору).

06 вересня 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направив позивачу повідомлення від 23 серпня 2019 року № 1136 про наявність заборгованості та намір кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Факт надіслання таких вимог підтверджують поштові квитанції й описи вкладення до цінного листа. Повідомлення направлялося рекомендованими листами з описом на адресу позивача, вказану в кредитному та іпотечному договорах, - АДРЕСА_1 , проте було повернуто «за закінченням терміну зберігання».

26 лютого 2020 року ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі іпотечного договору зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки.

З довідки про реєстрацію місця проживання від 04 січня 2015 року № 1582 ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 , та малолітня ОСОБА_4 постійно проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Правове обґрунтування

07 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. До прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, на квартиру АДРЕСА_1 , яка використовується як місце постійного проживання позивачем та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону № 1304-VII.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18 (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений сторонами в іпотечному застереженні, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані твердження заявника про те, що на здійснене у позасудовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, не поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

З цих же підстав не є застосовними і висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/52808/16-ц, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16 та Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки від таких висновків по суті відступила Велика Палата Верховного Суду у справі № 802/1340/18.

Незазначення про відступ від правових висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/52808/16-ц, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16 та Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16, не свідчить про їх актуальність. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17), незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» також зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 та Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 сформульований висновок про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Аналізуючи доводи касаційної скарги в цій частині, Верховний Суд їх відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Предметом касаційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 199/8324/19 були судові рішення в частині задоволення позовних вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності, у правовідносинах подібних до справи, яка переглядається. Спірні правовідносини виникли з приводу того, що у зв`язку з неналежним виконанням позивачем укладеного з банком кредитного договору утворилася заборгованість. Для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором банк звернув стягнення на предмет іпотеки, право власності на яке за банком зареєстроване державним реєстратором.

У наведеній категорії справ щодо оскарження рішень (записів) про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), Велика Палата сформувала сталу практику в частині належного (ефективного) способу захисту прав іпотекодавця саме у спосіб оскарження таких рішень. Зокрема, саме такий спосіб захисту прав іпотекодавця застосований Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц та багатьох інших.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19 сформульовано висновок про те, що з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже, відсутня необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи». Відтак, вимога в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем відповідає способу захисту, визначеного статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а саме: рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, Верховний Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) за позовом про визнання протиправними рішень про прийняття у власність майна, визнання протиправними та скасування рішень про реєстрацію права власності, які є релевантними та підлягають врахуванню під час вирішення цього спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) сформульовано висновки щодо ефективного способу захисту при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно надалі не було відчужено третій особі. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що державна реєстрація права власності закріплена законом як елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. Водночас позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки порушення права власності позивача відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за банком, заявлені ним вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено третім особам, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неефективний спосіб захисту. Задоволення такого позову приводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

У справі, що переглядається, іпотекодавець ОСОБА_1 як власник та іпотекодержатель ТОВ «Кредитні ініціативи» як володілець майна перебували у договірних відносинах. Позивач обґрунтовував позовні вимоги наявністю у нього права власності на спірне нерухоме майно та протиправністю дій відповідача щодо позбавлення позивача такого права (звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку); спірне майно не було відчужене третій особі. Суд апеляційної інстанцій встановив порушення прав позивача оскаржуваним рішенням державного реєстратора.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний