Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2018 року у справі №379/837/17

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 379/837/17

провадження № 61-8289св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Таращанського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року у складі судді Потеряйко С. А. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Сержанюка А. С., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У червні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", зараз акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 19 червня 2008 року АТ КБ "ПриватБанк" на основі анкети-заяви позичальника надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 4 200,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Банк виконав свої зобов'язання за договором, надавши відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Відповідач належним чином не виконував передбачені договором зобов'язання, внаслідок чого станом на 31 травня 2017 року у відповідача перед АТ КБ "ПриватБанк" утворилась заборгованість у розмірі 34
433,77 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 3 954,78
грн; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 25 701,19
грн; заборгованості за пенею та комісією у розмірі 2 900,00 грн; штрафу (фіксована частина) у розмірі

250,00 грн; штрафу (процентна складова) у розмірі 1 627,80 грн.

АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути вказану заборгованість з

ОСОБА_1 на свою користь та стягнути судові витрати у розмірі

1 600,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що вимога позивача про стягнення заборгованості з відповідача в розмірі 4 200,00
грн за договором № б/н від 19 червня 2008 року є безпідставною, за відсутності кредитного договору як такого, так як Анкета-заява не може вважатися доказом укладення кредитного договору та передачі кредитних коштів. Позивач не надав доказів про згоду відповідача на зміну кредитного ліміту з 29 вересня 2010 року, тобто, матеріали цивільної справи не містять доказів, що мало місце пролонгування кредитної картки та її отримання відповідачем. Наданий суду розрахунок заборгованості за договором

б/н від 19 червня 2008 року та за договором б/н від 20 червня 2008 року не містить даних про те, за якою ж карткою зроблено цей розрахунок.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" відхилено.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

24 листопада 2017 року АТ КБ "ПриватБанк" через засоби поштового зв'язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Таращанського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов неправильного висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, оскільки на підставі укладеного 19 червня

2008 року кредитного договору (Анкети-заяви), після його підписання, позивачем видана відповідачеві кредитна картка. Використання картки відповідачем розпочато з 20 червня 2008 року, що підтверджується розрахунком заборгованості. Зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах. таким чином, між банком та позичальником укладено договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином, чинному законодавству України не суперечить. Щодо зміни кредитного ліміту банк керується Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Доводи інших учасників справи:

12 березня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення Таращанського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року поновлено АТ КБ "ПриватБанк" строк на касаційне оскарження рішення Таращанського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року та ухвали апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Таращанського районного суду Київської області.

У березні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 червня 2008 року між АТ
КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 1 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua складає договір про надання банківських послуг. Базова процентна ставка за кредитом, за умовами договору, становить 3 % на місяць на залишок заборгованості.

У заяві позичальника домовленості сторін щодо встановлення строку дії договору немає.

Як вбачається з розрахунку наданого банком, у період з червня 2008 року по травень 2017 року, банком змінювався кредитний ліміт по кредитній картці та остаточно його було встановлено в розмірі 4 200,00 грн. Відповідачка користувалася кредитними коштами та періодично здійснювала платежі на погашення заборгованості по процентам, що підтверджує факт користування ОСОБА_1 кредитними коштами у збільшеному кредитному ліміті.

За розрахунком банку станом на 31 травня 2017 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 345 433,77 грн, з яких: тіло кредиту - 3 954,78 грн; відсотки за користування кредитом - 25 701,19 грн;

2 900,00 грн - пеня і комісія, а також штрафи: штраф (фіксована частина) - 250,00 грн; штраф (процентна складова) - 1 627,80 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що вимога позивача про стягнення заборгованості з відповідача в розмірі 4 200,00 грн за договором № б/н від 19 червня 2008 року є безпідставною, за відсутності кредитного договору як такого, так як Анкета-заява не може вважатися доказом укладення кредитного договору та передачі кредитних коштів. Позивач не надав доказів про згоду відповідача на зміну кредитного ліміту з 29 вересня 2010 року, тобто, матеріали цивільної справи не містять доказів, що мало місце пролонгування кредитної картки та її отримання відповідачем. Наданий суду розрахунок заборгованості за договором

б/н від 19 червня 2008 року та за договором б/н від 20 червня 2008 року не містить даних про те, за якою ж карткою зроблено цей розрахунок.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повністю не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 19 червня 2008 року сторони узгодили кредитний ліміт в сумі 1 500,00 грн та встановили процентну ставку за кредитом в розмірі 3 % на місяць (36 % річних).

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентами за користування кредитом, заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: фіксована частина та процентна складова.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19 червня 2008 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо збільшення в односторонньому порядку кредитного ліміту, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПприватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин (19 червня 2008 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (29 червня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною 4 статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Вказане не враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Вимоги банку що стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по пені та комісії - 2 900,00
грн, а також штрафів: штраф (фіксована частина) -

250,00 грн; штраф (процентна складова) - 1 627,80 грн не можуть бути задоволені у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 19 червня

2008 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

З наведених підстав, Верховний Суд дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мала на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брала на себе зобов'язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов АТ КБ "ПриватБанк" задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за тілом кредитом у розмірі 3 954,78 грн та 25 701,19 грн заборгованості по процентам за користування кредитом. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову

АТ КБ "ПриватБанк".

Щодо судових витрат:

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 1 378,00 грн (розмір заявлених

вимог - 34 433,77 грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню -

29 655,97 грн (86,12 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 1 600,00 грн (1 600,00 грн х 29 655,97 грн: 34 433,77
грн = 1 378,00 грн).

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню, а тому сплачений позивачем судовий збір у сумі 1 515,80 грн (110 % (відсоткова ставка за подання апеляційної скарги) х 1 378,00 грн (сума судового збору, що підлягала сплаті за подання позовної заяви в частині задоволених позовних вимог) за подання апеляційної скарги, та судовий збір у сумі 1 653,60 грн (120 % відсоткова ставка за подання касаційної скарги) х 1 378,00 грн (сума судового збору, що підлягала сплаті за подання позовної заяви в частині задоволених позовних вимог) за подання касаційної скарги - підлягають стягненню з відповідача на користь банку. Всього з відповідача на користь банку підлягає стягненню 4 547,40 грн судових витрат понесених банком за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 09 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 жовтня

2017 року скасувати.

Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 14360570) кредитну заборгованість за договором б/н від 19 червня 2008 року в розмірі 29 655,97 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3 954,78 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 25 701,19 грн.

У задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по пені та комісії та штрафів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 14360570) 4 547,40

грн судових витрат за подання позову, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун В.

П. Курило