Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №2-6419/11

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 2-6419/11

провадження № 61-2275св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., ШтеликС. П.,

учасники справи:

заявник - Київська районна адміністрація Одеської міської ради,

суб'єкт оскарження - державний виконавець другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Поляков Олександр Георгійович,

боржник - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської районної адміністрації Одеської міської ради на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2014 року Київська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до суду зі скаргою на дії, рішення старшого державного виконавця другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О. Г. за участю боржника ОСОБА_4

Київська районна адміністрація Одеської міської ради просила визнати неправомірними дії старшого державного виконавця другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О. Г. з винесення постанови від 27 червня 2014 року про закінчення виконавчого провадження № 42243325, скасувати постанову від 27 червня 2014 року про закінчення виконавчого провадження № 422433255 з виконання виконавчого листа № 2-6419/11, виданого Київським районним судом м. Одеси 04 квітня 2013 року, про зобов'язання, зокрема, ОСОБА_4 демонтувати за власний рахунок самочинно встановлений металевий гараж, розташований на земельній ділянці біля житлового будинку АДРЕСА_1.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 січня 2017 року скаргу задоволено.

Визнано дії старшого державного виконавця другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Полякова О. Г. з винесення постанови від 27 червня 2014 року про закінчення виконавчого провадження № 42243325 неправомірними.

Скасовано постанову старшого державного виконавця другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ПоляковаО.Г. від 27 червня 2014 року про закінчення виконавчого провадження № 42243325.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державний виконавець не провів усіх необхідних дій з виконання виконавчого листа № 2-6419/11, виданого Київським районним судом м. Одеси 04 квітня 2013 року, про зобов'язання, зокрема, ОСОБА_4 демонтувати за власний рахунок самочинно встановлений металевий гараж, розташований на земельній ділянці біля житлового будинку АДРЕСА_1.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 січня 2017 року скасовано, у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державний виконавець зобов'язаний виконувати рішення у спосіб та в порядку, що визначені в резолютивній частині рішення. Встановлювати будь-який інший спосіб виконання рішення державний виконавець повноважень не має. Київська районна адміністрація Одеської міської ради доказів сприяння в проведенні виконавчих дій не надала. Рішення суду, що перебувало на виконанні, мало зобов'язальний характер з чітко прописаним способом та порядком виконання, дії державного виконавця при виконанні цього рішення, як і постанова про закриття виконавчого провадження, відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Київська районна адміністрація Одеської міської ради може здійснити авансування витрат з демонтажу гаражів, однак такі дії не вчиняє через те, що в бюджеті не передбачені кошти на оплату робіт із знесення самовільно побудованих (встановлених) об'єктів, що випливає з переписки між адміністрацією та виконавчою службою.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Київська районна адміністрація Одеської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що державний виконавець неправильно застосував Закон України «Про виконавче провадження», не врахував, що боржник зобов'язаний демонтувати самочинно встановлений гараж за власний рахунок, а не власними силами.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2012 року задоволено позов Київської районної адміністрації Одеської міської ради. Зобов'язано, зокрема, ОСОБА_4 демонтувати за власний рахунок самочинно встановлений металевий гараж, розташований на земельній ділянці біля житлового будинку АДРЕСА_1.

04 квітня 2013 року Київський районний суд м. Одеси видав виконавчий лист № 2-6419/11.

Постановою старшого державного виконавця другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиціїПолякова О. Г. від 05 лютого 2014 року за заявою Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 03 лютого 2014 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-6419/11, виданого Київським районним судом м. Одеси 04 квітня 2013 року, про зобов'язання, зокрема, ОСОБА_4 демонтувати за власний рахунок самочинно встановлений металевий гараж, розташований на земельній ділянці біля житлового будинку АДРЕСА_1.

Копію постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлено, зокрема, боржнику ОСОБА_4 Лист повернуто до відділу державної виконавчої служби.

20 травня 2014 року державний виконавець при виході на місце проведення виконавчих дій постанову про відкриття виконавчого провадження залишив за адресою боржника ОСОБА_4 - в дверях квартири № 59 на просп. Академіка Глушка, 22а у м. Одесі, про що складено акт.

28 травня 2014 року старший державний виконавець другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Поляков О. Г. перевірив стан виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2012 року та встановив, що боржник його не виконав, у зв'язку з чим виніс постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 170,00 грн.

05 червня 2014 року старший державний виконавець другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Поляков О. Г. повторно здійснив перевірку виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2012 року та встановив, що боржник рішення не виконав, у зв'язку з чим виніс постанову про повторне накладення на боржника штрафу в розмірі 340,00 грн.

27 червня 2014 року старший державний виконавець другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Поляков О. Г. направив подання до Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про притягнення боржника ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.

27 червня 2014 року старший державний виконавець другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Поляков О. Г. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-6419/11, виданого Київським районним судом міста Одеси 04 квітня 2013 року, про зобов'язання ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4 демонтувати за власний рахунок самочинно встановлені металеві гаражі, розташовані на земельній ділянці біля житлового будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

У частині першій статті 6 Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У пункті 11 частини першої статті 49 Закону передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Згідно з частинами другою, третьою статті 75 Закону, якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Відповідно до частини першої статті 6, пункту 12 частини третьої статті 11 Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

Проте суд апеляційної інстанції зазначені вимоги Закону не врахував, не звернув уваги на те, що державний виконавець вчинив дії лише щодо накладення на боржника штрафу і після цього виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні скарги Київської районної адміністрації Одеської міської ради.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2012 року зобов'язано, зокрема, ОСОБА_4 демонтувати за власний рахунок самочинно встановлений металевий гараж, а не демонтувати власноруч, що не є тотожними поняттями. Отже, посилання суду апеляційної інстанції на те, що без участі боржника виконавчі дії виконати неможливо, є передчасними.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства віднесено обов'язковість судового рішення.

Частиною першою статті 14 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги Київської районної адміністрації Одеської міської ради є обґрунтованим.

Суд першої інстанції встановив усі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та постановив ухвалу, яка відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської районної адміністрації Одеської міської ради задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року скасувати, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 січня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

С.П. Штелик