Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.11.2018 року у справі №623/1362/18

Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 623/1362/18

провадження № 61-47012св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 3 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором утворилась заборгованість станом на 31 березня 2018 року у розмірі 98 937,66 грн, з яких: 2
687,16 грн - заборгованість за кредитом, 86 247,14 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4 815,85 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 500 грн - фіксована складова, 4 687,51 грн - процентна складова.

На підставі викладеного ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 98 937,66 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізюмського районного суду Харківської області від 30 липня 2018 року (в складі судді Одарюка М. П. ) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустив строк позовної давності, тому в задоволенні позову необхідно відмовити з цих підстав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 26 січня 2011 року в розмірі 90 034,30 грн, яка складається з: 2
687,16 грн - заборгованість за кредитом; 86 247,14 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом та 1 100 грн - пеня.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач порушила умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість за цим правочином.

Автоматичне списання грошей для погашення заборгованості за кредитною карткою відповідно до пункту 1.1.3.1.3 кредитного договору відбулося 05 жовтня 2015 року, а банк звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом 22 травня 2018 року.

Автоматичне списання грошей для погашення заборгованості за кредитною карткою здійснювалося кредитором на підставі пункту 1.1.3.1.3 кредитного договору, з яким ОСОБА_1 ознайомлювалася та була згодна, тому банк строк для звернення до суду з позовом не пропустив.

Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції або ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що у матеріалах справи відсутні докази вчинення позичальником дій, які свідчать про визнання нею свого боргу та, відповідно, переривання строку позовної давності.

Відповідач не давала згоди позивачу на списання (зарахування) коштів з метою погашення кредитної заборгованості. Вказані дії вчинені банком з власної ініціативи, тому не можуть бути підставою для переривання строку позовної давності.

У матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 ознайомилася та погодилася на умови та правила надання кредиту, які додані ПАТ КБ "ПриватБанк" до позовної заяви, тому апеляційний суд безпідставно взяв до уваги умови цього договору.

Крім того, відповідача не було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 квітня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 січня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, згідно з якою отримала кредит у розмірі 3 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У заяві зазначено, що позичальник згодна з тим, що ця заява разом із пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді.

До позовної заяви банк додав витяг з умов та правил надання банківських послуг.

Суди встановили, що термін дії картки, яка видана відповідачу, визначено - липень 2014 року.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 березня 2018 року становить 98 937,66 грн і складається із: заборгованості за кредитом - 2 687,16 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 86 247,14 грн, заборгованості за пенею та комісією - 4 815,85 грн, а також відповідно до пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована складова), 4 687,51 грн - штраф (процентна складова).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з позовом банк, стверджував, що відповідач взяв кредитні кошти, однак не виконує зобов'язань щодо їх повернення.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1 статті 1055 ЦК України).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджувала, що кредитну заборгованість, яка виникла на підставі картки, яку вона отримала у позивача 26 січня 2011 року, повністю сплатила в 2014 році, після чого співробітник банку видав їй довідку про відсутність заборгованості та вилучив кредитну картку для знищення. Відповідач зазначила, що вказану довідку про відсутність заборгованості вона не зберігала після закінчення строків позовної давності.

Правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі договору кредитування.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Встановивши, що строк дії картки - липень 2014 року, що позивач не надав докази видачі нової картки з іншим строком дії або продовження дії цієї картки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звернувшись до суду із цим позовом 22 травня 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" пропустив строк позовної давності щодо як основної, так і щодо додаткових вимог.

Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Разом з тим, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що 05 жовтня 2015 року з рахунку відповідача здійснено автоматичне списання грошей для погашення заборгованості за кредитною карткою відповідно до пункту 1.1.3.1.3 кредитного договору відбулося, тому банк звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом у межах строку позовної давності.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26 січня 2011 року, посилався на анкету-заяву б/н від 26 січня 2011 року, витяг з умов та правил надання банківських послуг, виписку по рахунку за період з 01 січня 2011 року до 04 липня 2018 року, виписку за період 01 січня 1999 року до 21 липня 2018 року, довідку від 26 січня 2011 року про умови кредитування з використанням кредитної картки "універсальна, 55 днів пільгового періоду".

Витягом з умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та правила розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови щодо автоматичного списання коштів банком.

Верховний Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вказані вище висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Отже, враховуючи відсутність погоджених умов кредитування, автоматичне списання коштів з рахунку позичальника без ініціювання цієї дії самим позичальником та поза його волею, не може вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності.

Отже, відсутні правові підстави для стягнення нарахованої банком заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову частково.

Отже, постанову апеляційного суду необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Разом з тим, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не повідомив відповідача про розгляд справи, колегія суддів не бере до уваги, оскільки призначаючи справу до розгляду, апеляційний суд діяв на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 22 жовтня 2018 року скасувати, рішення Ізюмського районного суду Харківської області від 30 липня 2018 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська