Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.06.2021 року у справі №766/11182/20
Постанова КЦС ВП від 02.11.2022 року у справі №766/11182/20

Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 766/11182/20

провадження № 61-9360св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», державний реєстратор Виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області Мустафаєв Фаріт Аварович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Петрова Олена Олександрівна, на постанову Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2021 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Бездрабко В. О., Кутурланової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (надалі - АТ «Альфа-Банк»), державного реєстратора Виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області про визнання протиправним та скасування запису державного реєстратора.

Позов мотивувала тим, що 01 серпня 2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 уклали договір про надання відновлювальної кредитної лінії № Ф070606П, за умовами якого банк надав позивачці кредит в сумі 40 000,00 дол. США, під 15 відсотків річних до 31 липня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту, від 01 серпня 2007 року ОСОБА_1 та банк уклали іпотечний договір за № 02-23-Ф070606П-1309, за яким позивачка передала в іпотеку банку трикімнатну квартиру за АДРЕСА_1 .

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачка довідалася, що державний реєстратор виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 50551162 від 02 січня 2020 року), відповідно до якого вчинив державну реєстрацію права власності (номер запису про право власності: 34945961; дата державної реєстрації: 26 грудня 2019 року) за АТ «Альфа-банк» на предмет іпотеки.

Ці державні реєстраційні дії вчинені на підставі передавального акту, номер та серія: 10221-10229, виданого 11 жовтня 2019 року, видавником: АТ «Укрсоцбанк», АТ «Альфа-Банк».

Вважає дії державного реєстратора щодо вчинення зазначених вище реєстраційних дій незаконними за відсутності документу на підтвердження отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень.

Наведене унеможливлює набуття іпотекодержателем у власність іпотечного майна у позасудовому порядку.

Водночас, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем порушує норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки крім іпотечної квартири будь-якого іншого нерухомого майна за позивачкою не зареєстровано, спірна квартира є єдиним місцем проживання позивача.

Просила скасувати запис державного реєстратора Виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер запису: 50551162 від 02 січня 2020 року) відповідно до якого прийнято рішення від 26 грудня 2019 року (номер запису про право власності: 34945961) про проведення державної реєстрації прав власності за АТ «Альфа-Банк» права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер: 87758365101).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Херсонський міський суд Херсонської області рішенням від 12 листопада 2020 року позов задовольнив частково.

Скасував запис державного реєстратора Виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер запису: 50551162 від 02 січня 2020 року) відповідно до якого прийнято рішення від 26 грудня 2019 року про реєстрацію за АТ «Альфа-Банк» права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер: 87758365101).

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У решті позову відмовив.

Суд першої інстанції виходив з того, що у державного реєстратора Виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області Мустафаєва Ф. А. були підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Альфа-Банк» оскільки, на квартиру АДРЕСА_1 , яка використовується як місце постійного проживання позивачем та є предметом іпотеки у забезпечення вимог за кредитним договором від 01 серпня 2007 року, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернено стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», зокрема шляхом реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Альфа Банк».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду АТ «Альфа-Банк» подало апеляційну скаргу.

Херсонський апеляційний суд постановою від 14 січня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задовольнив.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 листопада 2020 року скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року скасував.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про наявність у державного реєстратора підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Альфа-Банк» у зв`язку з неможливістю звернення стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем на квартиру, яка використовується як місце постійного проживання позивача та є предметом іпотеки, внаслідок дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Проте, задовольняючи частково позов, місцевий суд не звернув уваги на те, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виклав у новій редакції.

Отже, з 16 січня 2020 року, тобто на час звернення до суду, а також на час ухвалення судового рішення суду першої інстанції, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав.

Вважав, що доводи позивача про необхідність застосування такого способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати ефективне відновлення її порушеного права є безпідставними.

Апеляційний суд врахував висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 та від 25 листопада 2020 року у справі № 761/15741/17.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Петрова О. О. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначила неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 725/4159/18, від 07 грудня 2020 року у справі № 607/13866/19-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 490/11473/17 щодо застосування статті 26 Закону України «про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивувала тим, що виходячи з правової позиції Верховного Суду, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (яке оспорюється у даній справі) із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Після внесення такого запису скасування рішення державного реєстратора не може бути належним способом захисту права чи інтересу позивача. За певних умов таким належним способом захисту права могло б бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Отже, державний реєстратор, керуючись Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, має право своїм рішенням скасувати запис державної реєстрації прав на підставі рішення суду, що спростовує позицію суду апеляційної інстанції щодо неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило суд залишити її без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

Зазначило, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Тому, апеляційний суд правильно врахував правові позиції, висловлені Верховним Судом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 01 серпня 2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 уклали договір про надання відновлювальної кредитної лінії № Ф070606П.

Відповідно до пунктів 1.1.1, 1.1.1.2 вказаного договору кредитор надав позичальниці у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання 40 000 дол. США під 13,5 відсотків річних до 31 липня 2022 року.

Відповідно до пункту 1.2 договору кредит наданий позичальниці на поточні потреби із встановленням іпотеки.

Пунктом 1.3 договору визначено, що в якості забезпечення ОСОБА_1 виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, Кредитор укладає з позичальницею іпотечний договір, за умовами якого позичальниця передає Кредитору в іпотеку нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , іпотечною вартістю 252 500,00 грн, що за офіційним курсом НБУ на день підписання цього договору еквівалентно 50 000,00 дол. США.

Надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальниці готівкових грошей (пункт 2.1).

У разі невиконання (неналежного виконання) позичальницею обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальниця зобов`язана протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту нараховані штрафні санкції (штраф, пеню) (пункт 4.5).

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором кредиту від 01 серпня 2007 року, в той же день позивачка та банк уклали іпотечний договір за № 02-23-Ф070606П-1309 за яким позивачка в іпотеку банку передала трикімнатну квартиру за АДРЕСА_1 .

Відповідно до пунктів 2.4.3, 4.1 вказаного іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.5 іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способи, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 4.5.3 іпотечного договору).

Згідно з пунктом 6.2 іпотечного договору усі повідомлення за цим договором будуть вважатися належними у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін.

Датою отримання таких повідомлень вважатиметься дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальницею обов`язків за кредитним договором, 14 грудня 2018 року АТ «Укрсоцбанк» на адресу ОСОБА_1 , зазначеної у іпотечному договорі, направив цінним листом з описом вкладеного повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 12 грудня 2018 року вих. № 8876.

За цим повідомленням банк вимагав від ОСОБА_1 сплатити борг за кредитним договором розмір якого станом на 11 грудня 2018 року становить 52 043,13 дол. США, що за курсом НБУ становить 1 445 592,86 грн, (з яких строкова заборгованість становить 10 956,08 доларів США, прострочена заборгованість - 13 944 дол. США, строкова заборгованість по нарахованим процентам - 567,93 дол. США, прострочена заборгованість по нарахованим процентам - 26 575,12 дол. США), та повідомляє, що у разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Як вбачається з копії конверту, доданого банком до відзиву на позовну заяву, зазначене вище повідомлення повернуто відправнику без вручення. Причина повернення - «за закінченням встановленого строку зберігання» (а. с. 61-62).

Згідно з висновком про вартість майна ринкова вартість спірного нерухомого майна, а саме трикімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на 09 січня 2019 року становить 1 607 722 грн без ПДВ.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 26 грудня 2019 року державний реєстратор виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області оформив право власності за АТ «Альфа-Банк» (запис про право власності № 34945961) на трикімнатну квартиру кв. АДРЕСА_1 загальною площею 64,9 кв. м, житловою площею 44,30 кв. м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 87758365101), на підставі передавального акта номер 10221-10229, виданого 11 жовтня 2019 року АТ «Укрсоцбанк», АТ «Альфа-Банк». Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50551162 від 02 січня 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України(зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 725/4159/18, від 07 грудня 2020 року у справі № 607/13866/19-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 490/11473/17 щодо застосування статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З огляду на частину третю статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, що переглядається до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора Виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області та просила суд скасувати запис державного реєстратора Виконавчого комітету Петрівської сільської ради Генічеського району Херсонської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер запису: 50551162 від 02 січня 2020 року) відповідно до якого прийнято рішення від 26 грудня 2019 року (номер запису про право власності: 34945961) про проведення державної реєстрації прав власності за АТ «Альфа-Банк» права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер: 87758365101).

Спірні правовідносини виникли з приводу того, що у зв`язку з неналежним виконанням позивачем укладеного з банком кредитного договору утворилася заборгованість. На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором банк звернув стягнення на предмет іпотеки, право власності на яке за банком зареєстроване державним реєстратором.

Надаючи оцінку виниклим між сторонами правовідносинам, враховуючи, що касаційна скарга надійшла до Верховного Суду у липні 2021 року, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, врахувати висновки щодо застосування норм права, які викладені Великою Палатою Верховного Суду після подання касаційної скарги упостанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15 16 ЦК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині другій статті16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При зверненні до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 19 лютого 2009 року у справі «Марченко М. В. проти України», заява № 4063/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи заявлені відповідні позовні вимоги у справі.

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) право власності підлягає державній реєстрації.

Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.

Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Підстави припинення іпотеки передбачені у статті 17 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV). Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона не заявляла вимог про витребування майна чи вимог про визнання іпотеки припиненою, не спростовує невиконання нею умов кредитного договору та наявності кредитної заборгованості.

У позові заявляє, що її права порушено державною реєстрацією права власності на нерухоме майно за банком та внесення записів про державну реєстрацію права власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Одним із засад (принципів) цивільного судочинства є принцип диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

За змістом статті 13 ЦПК України, яка дає визначення диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до частини першої якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи викладене, позовна вимога ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію права власності є не ефективним способом захисту її прав.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) оскаржена постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію права власності з підстав обрання неналежного способу захисту.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, що містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 725/4159/18, від 07 грудня 2020 року у справі № 607/13866/19-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 490/11473/17 є безпідставними, оскільки в справах, на які посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права та справі, яка переглядається, є різними підстави позову, встановлені фактичні обставини.

Отже не підтвердилися доводи касаційної скарги про не врахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених, як приклад, постановах касаційного суду.

Саме по собі посилання на справи з подібними правовідносинами, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на частину третю статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду необхідно врахувати висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції правильно вирішив спір по суті, проте з огляду на частину третю статті 400 ЦПК України, необхідно врахувати висновок щодо застосування норм права, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) касаційна скарга підлягає задоволенню частково, шляхом зміни мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції та викладення її в редакції цієї постанови.

Згідно з частиною першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У решті постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції змінює постанову суду апеляційної інстанції лише в частині викладення мотивувальної частини, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Петрова Олена Олександрівна, задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Решту постанови Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк