Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.09.2019 року у справі №461/14725/14

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 461/14725/14-ц

провадження № 61-31366св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, начальник управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради Слічна Галина Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова у складі судді Скаб В. О. від 02 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., Шумської Н. Л., від 15 лютого 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі - управління освіти), начальника управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради Слічної Г. М. (далі - начальника управління) про скасування наказу про відсторонення від роботи, наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з 1999 року перебував на посаді директора Спеціалізованої середньої загальноосвітньої школи № 93 м. Львова (далі - ССЗШ № 93 м. Львова) з поглибленим вивченням англійської мови. Постановою слідчого прокуратури від 31жовтня 2012 року та на підставі наказу управління освіти від 07 листопада 2012 року № 208-к на час закінчення кримінального провадження його відсторонено від посади. Вироком Сихівського районного суду м.

Львова від 07 листопада 2014 року скасовано постанову слідчого від 31 жовтня 2012 року про відсторонення від посади. 05 грудня 2014 року він повідомив начальника управління Слічну Г. М. про те, що приступає до виконання роботи, пред'явивши копію вироку, який набрав законної сили. Однак відповідачі не допустили його до виконання обов'язків директора, пославшись на відсутність наказу про призначення на посаду. Вважав, що таке формулювання є грубим порушенням права на працю, зокрема статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 23 січня 2015 року наказом управління освіти його звільнено з посади директора ССЗШ № 93 м. Львова за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи на підставі пункта 3 частини 1 статті 41 КЗпП України. Вважає вказаний наказ незаконним, оскільки перевищення повноважень директора ССЗШ № 93 щодо здійснення господарсько-договірних зобов'язань від імені та в інтересах школи не може бути протиставлене виховним функціям, а чинне законодавство не містить дефініції аморального проступку, лише поняття суспільної моралі. Уточнивши позовні вимоги, просив скасувати наказ управління освіти від 07 листопада 2012 року № 208 "Про відсторонення від роботи працівника (посадової особи)"; зобов'язати управління освіти та начальника управління освіти допустити його до виконання обов'язків директора ССЗШ № 93 м. Львова; скасувати наказ управління освіти від 23 січня 2015 року №3-к "Про звільнення ОСОБА_1"; поновити його на посаді директора ССЗШ № 93 м. Львова з поглибленим вивченням англійської мови; стягнути з управління освіти середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, працюючи директором та вчителем ССЗШ № 93 і виконуючи виховні функції, відповідно до вироку суду, будучи службовою особою, вчинив умисне, в інтересах третіх осіб використання службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило істотну шкоду охоронюваним законом інтересам юридичної особи ССЗШ № 93 м. Львова, що на думку суду є порушенням основних моральних норм суспільства та суперечить змісту трудової функції відповідача. Тим самим він дискредитував свої службово - виховні, посадові повноваження, чим вчинив аморальний проступок, несумісний з продовженням даної роботи. Крім того, оскільки відсторонення позивача відбулося на підставі наказу, виданого на виконання розпорядження органу досудового слідства, то дії відповідачів є такими, що не суперечать діючому законодавству.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звільнення позивача відбулося правомірно та у відповідності до вимог трудового законодавства. Дії позивача є порушенням основних моральних норм суспільства та суперечать змісту трудової функції відповідача і тим самим він дискредитував свої службово - виховні, посадові повноваження, чим вчинив аморальний проступок, несумісний з продовженням даної роботи. Вказав, що оскільки наказ про відсторонення позивача від займаної посади прийнятий на виконання рішення органу досудового слідства, прийнятого в порядку кримінально процесуального закону, - то немає правових підстав для висновку про незаконність дій відповідача щодо відсторонення позивача на час проведення досудового слідства та розгляду справи судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції надали неправильну оцінку зібраним доказам та ухвалили необґрунтовані рішення. Вказує, що усупереч вимогам статті 61 ЦПК України 2004 року, суди не надали оцінку обставинам, які мають суттєве значення для розгляду спору, надають позитивну характеристику та правову оцінку його діям, зокрема, вироку Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2014 року № 1319/10922/2012, рішенню Господарського суду Львівської області від 24 жовтня 2012 року № 5012/3620/12.

Вказує, що висновки судів щодо оцінки доказів є односторонніми та необ'єктивними, що призвели до звуження його права. Вважає, що він не є суб'єктом, до якого може бути застосовано положення пункту 3 частини 1 статті 41 КЗпП України, оскільки виконання функцій виховання є лише частиною його загальної трудової функції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

До звільнення ОСОБА_1 обіймав посаду директора ССЗШ № 93 м. Львова.

Постановою старшого слідчого прокуратури м. Львова від 31 жовтня 2012 року обвинуваченого ОСОБА_1 відсторонено від посади директора ССЗШ № 93 м. Львова і направлено постанову для виконання начальнику управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради.

На підставі постанови слідчого управлінням освіти видано наказ від 07 листопада 2012 року №208-к, яким ОСОБА_1 з 09 листопада 2012 року відсторонено (на час проведення досудового слідства та розгляду справи судом і прийняття остаточного рішення судовою інстанцією у кримінальній справі) від посади директора ССЗШ № 93 м. Львова.

За період відсторонення позивача від роботи на займаній посаді заробітна плата йому не нараховувалась.

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 07 листопада 2014 року, який набрав законної сили 24 листопада 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України) тобто умисне в інтересах третіх осіб використання свого службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило істотну шкоду охоронюваним законом інтересам юридичної особи (зловживання службовим становищем) та призначено покарання у виді одного року обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, в закладах освіти строком на один рік та штрафу в розмірі чотири тисячі двісті п'ятдесят гривень.

На підставі пункту "г " статті 1 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року ОСОБА_1 звільнено від відбування призначених судом покарань.

Вказаним вироком скасовано відсторонення ОСОБА_1 від посади директора ССЗШ № 93 м. Львова, застосоване до нього постановою старшого слідчого прокуратури м.

Львова від 31 жовтня 2012 року.

20 січня 2015 року вирок суду надійшов до управління освіти.

Наказом управління освіти від 23 січня 2015 року № 3-к "Про звільнення ОСОБА_1" з урахуванням положення частини 1 статті 54 Закону України "Про освіту", частини першої статті 24 Закону України "Про середню загальну освіту" ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 3 частини 1 статті 41 КЗпП України за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку несумісного з продовженням даної роботи за те, що ОСОБА_1 відповідно до вироку суду, будучи службовою особою, вчинив умисне, в інтересах третіх осіб використання службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило істотну шкоду охоронюваним законом інтересам юридичної особи ССЗШ № 93 м. Львова, що тим самим порушує норми суспільної моралі, притаманні нашому суспільству, трудовому колективу та батькам і учням навчального закладу, суперечить змісту трудової функції працівника та тим самим дискредитує його виховні та службові повноваження, що є несумісним із продовженням даної роботи.

Підставою звільнення у наказі вказано: вирок Сихівського районного суду м.

Львова від 07 листопада 2014 року, рішення зборів батьківських комітетів ССЗШ № 93 від 03 грудня 2014 року, рішення зборів трудового колективу ССЗШ №93 від 04 грудня 2014 року, клопотання батьківських комітетів ССЗШ № 93 від 03 грудня 2014 року, звернення профспілкового колективу ССЗШ № 93 від 05 грудня 2014 року, протокол відкритого розгляду звернення батьківських комітетів ССЗШ № 93 та трудового колективу ССЗШ № 93 від 22 січня 2015 року.

Пунктом 2.1 посадової інструкції директора ССЗШ №93 ОСОБА_1 передбачено, зокрема, що до його посадових обов'язків належить організація освітньої (навчально-виховної) роботи навчального закладу та реалізація державної освітньої політики.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб'єктів господарювання.

Так, відповідно до пункту 3 статті 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

До суб'єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України "Про освіту", а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.

Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

Так, аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську; гідність тощо.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України "Про освіту" педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки.

За змістом статті 56 Закону України "Про освіту" педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати в дітей і молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, вчитель, педагог, вихователь зобов'язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки.

Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

Із підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (пункт 3 стаття 41 КЗпП), можуть бути звільненні лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Відповідно до пункту 2.1 посадової інструкції директора ССЗШ №93 м. Львова ОСОБА_1. передбачено, зокрема, що до його посадових обов'язків належить організація освітньої (навчально-виховної) роботи навчального закладу та реалізація державної освітньої політики.

Отже, позивач у цій справі належить до категорії працівників, які можуть бути звільнені на підставі пункту 3 частини 1 статті 41 КЗпП України, оскільки є директором шкільного закладу освіти, на якого законами, нормативно-правовими актами та трудовим контрактом покладено виконання виховних та педагогічних функцій.

Верховний Суд погоджується із судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій про законність звільнення ОСОБА_1 з посади директора ССЗШ № 93 м.

Львова з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині поновлення на роботі, суди попередніх інстанцій надали оцінку доказам, які стали підставою для звільнення ОСОБА_1, а саме: обвинувальному вироку Сихівського районного суду м.

Львова від 07 листопада 2014 року та рішенням зборів батьківських комітетів, трудового колективу, профспілкової організації та виходили з того, що ОСОБА_1, будучи службовою особою, вчинив умисне, в інтересах третіх осіб використання свого службового становища всупереч інтересам служби, що на думку суду першої інстанцій, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, є порушенням основних моральних норм суспільства та суперечить змісту трудової функції позивача і тим самим він дискредитував свої службово - виховні, посадові повноваження, чим вчинив аморальний проступок, несумісний з продовженням даної роботи.

Верховний Суд зазначає, що термін "аморальний проступок" є оціночним поняттям, оскільки не конкретизований законодавцем, а тому суду як правозастосовному органу надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи щодо того, чи є ті чи інші діяння аморальним проступком.

Зокрема, аморальним проступком можна вважати діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечать змісту трудової функції конкретного працівника.

Як встановлено судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про звільнення позивача за пунктом 3 статті 41 КЗпП України, управління освіти виходило з конкретного вчинку позивача, взяло до уваги думку суспільства, зокрема, батьківських комітетів, трудового колективу, профспілкової організації щодо порушення позивачем загальноприйнятих норм і правил суспільства.

Суди, надаючи оцінку доказам, які стали підставою для прийняття оскаржуваного наказа, на свій розсуд, на підставі встановлених обставин, надали оцінку діянню, вчиненому педагогічним працівником, а саме: директором школи, який здійснює навчально-виховні функції, умисного кримінально-караного діяння з використанням свого службового становища та дійшли висновку, що таке діяння суперечить усталеним принципам моральності в громадянському суспільстві та основним засадам освіти в державі - виховання учнів у дусі відповідальності перед законом за свої діяння, свідомого ставлення до обов'язків людини та громадянина та такий, що несумісний із продовженням цієї роботи.

Правильними є висновки судів щодо відмови в задоволенні позову в частині скасування наказу про відсторонення, оскільки даний наказ видано на виконання рішення органу досудового слідства, прийнятого в порядку кримінального процесуального закону, що спростовує твердження позивача про незаконність дій відповідача щодо відсторонення його на час проведення досудового слідства та розгляду справи судом.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади директора ССЗШ № 93 м. Львова за вчинення аморального проступку знайшло своє підтвердження, при цьому суди належним чином виконали вимоги статті 212 ЦПК України 2004 року щодо оцінки доказів і дотримання вимог, статті 213 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили обставини у справі.

Доводи касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій не зважали на загальновідомі обставини (вироки суду та рішення в господарських спорах) які мають суттєве значення та надають позитивну характеристику та правову оцінку діям позивача - не спростовують тих висновків, що корисливе кримінально-каране діяння, вчинене в інтересах третіх осіб педагогічним працівником з використанням свого службового становища суперечить усталеним принципам моральності в громадянському суспільстві.

Та обставина, що позивач має позитивні характеристики, не може бути підставою для визнання неправильним його звільнення за пунктом 3 частини 1 статті 41 КЗпП України, оскільки він себе скомпрометував як особа, на яку покладено виховна та педагогічна функції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р. А.

Лідовець