Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.09.2018 року у справі №314/1460/17

Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 314/1460/17

провадження № 61-43584св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 31 липня 2018 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання державного акта недійсним, визнання права власності і витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 21 листопада 2007 року вона є власником земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1.

Разом з тим, рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року було задоволено позов ОСОБА_2 до неї та визнано за ОСОБА_2 право власності на вказану земельну ділянку.

На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_2 17 травня 2010 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2010 року було скасовано рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до неї відмовлено.

Вважала, що скасування рішення суду, на підставі якого ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, є підставою для визнання цього державного акта недійсним. Крім того, вказувала, що ОСОБА_2 заперечує її право власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1.

На підставі вказаного ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13 жовтня 2017 року, просила суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 травня 2010 року, виданий на ім'я ОСОБА_5 на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року; визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1; витребувати з володіння ОСОБА_2 на її користь земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року у складі судді Беспалько Т. Д. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 травня 2010 року, виданий на ім'я ОСОБА_5 на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуваний державний акт був виданий відповідачу на підставі рішення суду, яке у подальшому було скасовано, що свідчить про наявність підстав для визнання цього державного акта недійсним.

Крім того, наявні підстави для визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку у порядку реституції, оскільки право власності на неї до відповідача перейшло на підставі недійсного правочину. Оскільки відповідач як набувач за недійсним договором зберегла право власності на спірне майно за собою, не відчуживши його третім особам, то підстав для витребування цього майна на підставі статей 387 388 ЦК України на користь позивача немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 31 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач і відповідач є сторонами нікчемного (недійсного) правочину і належним способом захисту прав та інтересів позивача є реституція, оскільки набувач за недійсним договором зберіг право власності за собою, не відчуживши його третім особам, від яких воно могло бути витребуване лише шляхом пред'явлення віндикаційного позову, та правомірно відмовив у позові в частині вимог про повернення земельної ділянки на підставі статей 387 388 ЦК України. Проте, задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і визнання права власності, місцевий суд не врахував, що позивачем пропущено строк позовної давності, про наслідки спливу якого заявлено відповідачем у справі, що відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася ще у грудні 2010 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року № 1072/2/226-20 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні її позову, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності до вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, оскільки цей акт був виданий на ім'я відповідача, а тому довідатися про його існування у грудні 2010 року, як безпідставно заначив апеляційний суд, вона не могла. Оскільки вимога про визнання права власності на спірну земельну ділянку є похідною від вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, то відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності й до цих вимог. Крім того, апеляційним судом не враховано, що вона є єдиним законним власником спірної земельної ділянки відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 21 листопада 2007 року, який є чинним, в установленому законом порядку нескасований, разом з тим, реєстрація права власності на цю земельну ділянку за відповідачем порушує її права на вільне володіння і розпорядження своїм майном, не зважаючи на те, що відповідач фактично повернула їй спірну земельну ділянку на підставі відповідного акта.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4, подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 21 листопада 2007 року, виданого на підставі рішення Вільнянської міської ради від 27 вересня 2007 року № 27,ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1.

10 вересня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого остання придбала земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1.

Визнано дійсним та виконаним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1, укладений 10 вересня 2008 року між ОСОБА_1 (як продавцем) і ОСОБА_2 (як покупцем).

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1.

На підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року ОСОБА_2 17 травня 2010 року було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва про укладання шлюбу від 04 листопада 1995 року ОСОБА_2 на цей час перебувала у шлюбі з ОСОБА_3.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2010 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовлено.

У червні і грудні 2017 року ОСОБА_2 було подано заяву про застосування строків позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач не відчужував спірну земельну ділянку третім особам, тому підстав для витребування спірної земельної ділянки на підставі статей 387 388 ЦК України немає, отже, належним способом захисту прав позивача у цій справі є реституція. Проте, задовольняючи вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним акту про право власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції не врахував, що позивачем при зверненні до суду були порушені строки позовної давності, однак вказана обставина знайшла підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідного до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

З наведеного вбачається, що суд не може відмовити у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, якщо одночасно існують й інших підстави для відмови у задоволенні позову.

В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 було заявлено три вимоги: витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 2321510100:13:002:0018, розташовану за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 травня 2010 року, виданий на ім'я ОСОБА_2 на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року у справі № 2-1848/2008р. ; визнати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 2321510100:13:002:0018, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року у задоволенні вимоги ОСОБА_1 щодо витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 було відмовлено. В цій частині рішення суду першої інстанції ані позивачем, ані відповідачем до суду апеляційної інстанції не оскаржувалося й, відповідно, не могло переглядатися судом апеляційної інстанції в силу вимог частини 1 статті 367 ЦПК України та не є об'єктом касаційного оскарження.

Задовольняючи вимоги про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку від 17 травня 2010 року, виданого на ім'я ОСОБА_2 на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року, та визнання права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що єдиним та законним власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, у період з прийняття Вільнянською міською радою рішення від 27 вересня 2007 року та видачі державного акту від 21 листопада 2007 року по сьогоднішній день, є позивач ОСОБА_1.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

У статті 140 ЗК України визначені підстави припинення права власності на земельну ділянку, а саме: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених статті 140 ЗК України.

Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянки є вичерпним та не містить такої підстави як укладання нікчемного правочину, незважаючи на визнання останнього дійсним за рішенням суду, яке в подальшому було скасоване, якщо до його скасування було видано новий державний акт на ім'я покупця нікчемного правочину.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що єдиним законним власником спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1, з урахування скасування рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року, на підставі якого відповідач набув право власності на цю земельну ділянку, є ОСОБА_1.

Згідно з частинами 1 -3 статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, виданого 17 травня 2010 року ОСОБА_2, є законними і такими, що підлягають задоволенню.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Разом з тим, оскільки право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку підтверджується чинним державним актом на право власності від 21 листопада 2007 року, то підстави для задоволення вимоги про визнання за нею права власності на цю земельну ділянку відсутні.

Що стосується пропущення ОСОБА_1 строків позовної давності, то колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції з цього приводу є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам частини 6 статті 81 ЦПК України.

Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав вона дізналася ще у грудні 2010 року. Разом з тим, вказаний висновок суду ґрунтується на припущеннях, оскільки суд належним чином не оцінив доводи позивача, що вона після скасування рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року вважала себе власником спірної земельної ділянки згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, який є чинним, а про існування оскаржуваного державного акта, виданого на ім'я відповідача, та порушення своїх прав дізналася лише у червні 2015 року.

Вказане свідчить, що у грудні 2010 року позивач могла дізнатися про недійсність правочину, але не про існування оскаржуваного державного акта, виданого на ім'я відповідача.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно частково скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає частковому скасуванню, а рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 17 травня 2010 року, виданого на ім'я ОСОБА_2 на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року у справі № 2-1848/2008, про її право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 2321510100:13:002:0018, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з касаційною скаргою ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в розмірі 302,00 грн.

Таким чином, у зв'язку з частковим задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню частина судових витрат, пов'язаних з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 151,00 грн.

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 31 липня 2018 року в частині скасування рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 17 травня 2010 року, виданого на ім'я ОСОБА_2 на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року у справі № 2-1848/2008, про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 2321510100:13:002:0018, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, скасувати.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 17 травня 2010 року, виданого на ім'я ОСОБА_2 на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2008 року у справі № 2-1848/2008, про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер undefined, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, залишити в силі.

В іншій частині постанову Апеляційного суду Запорізької області від 31 липня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

судові витрати, пов'язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 151,00 грн (сто п'ятдесят одну гривні).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В.

Шипович