Історія справи

Постанова

іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 755/5128/17

провадження № 51-2926км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого Яковлєвої С. В.,

суддів Мазура М. В., Матієк Т. В.,

за участю:

секретаря судового

засідання ЗамковогоІ. А.,

прокурора Дронової І. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2017 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100040010562, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Приазовського Першотравневого району Донецької області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Дарницього районного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185, ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; такого, щодо якого ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2013 року зазначений вирок змінено і призначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк до 4 роки, звільненого 26 серпня 2015 року після відбуття строк покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені

судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком районного суду ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі статей 75, 76 цього Кодексу ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього певні обов'язки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 25 липня 2017 року приблизно о 12:50, перебуваючи на бульварі Дарницькому, 3 у м. Києві, підійшов до припаркованого автомобіля «Fiat» (д.н.з. НОМЕР_1), відчинив двері автомобіля з пасажирського боку, звідки, діючи повторно, таємно викрав автомобільний насос марки «Alco» вартістю 200 грн.

У цей час дії ОСОБА_2 були помічені ОСОБА_3, однак ОСОБА_2, ігноруючи вимоги потерпілої припинити такі дії, висловив погрозу на адресу останньої і зник з місця вчинення кримінального правопорушення з викраденим, але свого злочинного умиселу не довів до кінця з причин, ще не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками поліції.

Апеляційний суд ухвалою від 20 вересня 2017 року залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок районного суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м'якість, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки способу, характеру, обставинам та наслідкам вчинення засудженим тяжкого злочину, суспільної небезпеки особи ОСОБА_2 (раніше судимий, схильний до вчинення корисливих злочинів проти власності) і безпідставно звільнив останнього від відбування покарання з випробуванням, при цьому свого рішення належним чином не обґрунтував. Суд безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання, щире каяття ОСОБА_2 у вчиненому, оскільки, на думку прокурора, таке каяття є сумнівним, і його слід розцінювати як спосіб ухилитися від справедливого покарання, яке необхідно відбувати реально. Апеляційний суд безпідставно погодився з висновком місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання та дійшов необґрунтованого висновку про доцільність такого звільнення, при цьому не навів переконливих доводів у своєму рішенні. З урахуванням викладеного рішення судів підлягають скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив ї задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікації діяння за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 ККпрокурор у касаційній скарзі не оспорює. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обстави, які ніким не оспорюються.

Що ж стосується доводів, викладених у скарзі, про призначення засудженому надто м'якої міри покарання, то суд вважає їх безпідставними.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд призначає покарання у межах санкції закону з урахуванням ступеня тяжкості злочину, даних про особу винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Визначаючи ОСОБА_2 покарання, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, належним чином урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особливості й обставини його вчинення (форму вини, мотив та мету, спосіб і стадію вчинення, характер та ступінь тяжкості наслідків, що настали), дані про особу винного (раніше був судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання), дані щодо стану його здоров'я, відсутність зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя, а саме те, що він офіційно працює та одружений, що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті виражає допустимі соціальні зв'язки, а також суд зважив на відсутність жодних претензій у потерпілої.

Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.

Урахувавши всі обставини в їх сукупності, суд призначив ОСОБА_2 покарання в межах санкцій ч. 2 ст. 186 КК і дійшов обґрунтованого висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, звільнивши підсудного від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК України, а прийняте рішення належним чином мотивував.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 75 КК є співмірним протиправному діянню, необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатись явно несправедливим через м'якість.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, за змістом аналогічною касаційній скарзі, належним чином перевірив доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та м'якість призначеного засудженому покарання, і визнав їх необґрунтованими, мотивувавши своє рішення й навівши підстави, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Зокрема, суд указав на те, що призначене ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення, особі винного, оскільки воно за своїм видом і розміром не може бути визнано явно несправедливим через м'якість, а також узгоджується з вимогами ст. 68 КК, згідно з якою строк або розмір покарання за вчинення замаху на злочин не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливою частини КК.

Крім того, під час апеляційного розгляду кримінального провадження ОСОБА_2 надав суду документи, які підтверджують факт його офіційного працевлаштування, та позитивну характеристику з місця роботи. З урахуванням даних про його особу, конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення, щирого каяття у скоєному та активного сприяння розкриттю злочину, а також за відсутності обтяжуючих покарання обставин та жодних претензій з боку потерпілої апеляційний суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 75 КК є законним та повною мірою відповідає вимогам статей 50, 65 КК. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У касаційній скарзі прокурора відсутні достатні дані та переконливі доводи, які би давали підстави визнати призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України явно несправедливим через м'якість або свідчили про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону Судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 вересня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Яковлєва М. В. Мазур Т. В. Матієк