Історія справи

Постанова

Іменем України

23 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 567/716/20

провадження № 51-2368 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Острозького районного суду Рівненської області від 16 листопада 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 28 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020180170000183, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимої: 1) 08.06.2015 Острозьким районним судом Рівненської області за ч.1 ст.185 КК України до покарання у виді 850 грн. штрафу (05.11.2015 ухвалою Острозького районного суду Рівненської області штраф замінено на 50 годин громадських робіт); 2) 12.01.2016 Острозьким районним судом Рівненської області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 230 годин; 3) 13.04.2016 Острозьким районним судом Рівненської області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення воді на строк 1 рік 1 місяць; 4) 13.06.2018 Нетішинським міським судом Хмельницької області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, з іспитовим строком 1 рік 6 місяців; 5) 21.09.2018 Нетішинським міським судом Хмельницької області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки, з іспитовим строком 3 роки, 6) 20.05.2020 Острозьким районним судом Рівненської області за ч. 2 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Острозького районного суду Рівненської області від 16 листопада 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та вироком Острозького районного суду Рівненської області від 20 травня 2020 року, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з 20 травня 2020 року, зараховано у строк покарання частково відбуте покарання за вироком Острозького районного суду Рівненської області від 20 травня 2020 року.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 28 червня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 , 17 травня 2020 року, у вечірню пору доби, перебуваючи в будинку ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, повторно, шляхом вільного доступу, з кишені куртки ОСОБА_8 , що висіла в шафі, таємно викрала гроші в сумі 600 грн., розпорядилась ними на власний розсуд, чим заподіяла потерпілому майнову шкоду на вказану суму.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на суворість призначеного ОСОБА_7 , покарання просить змінити судові рішення, пом`якшити покарання до 3 років позбавлення волі, а остаточне покарання визначити із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Зазначає, що місцевий суд, призначаючи максимальний розмір покарання, встановлений межами ст.69-1 КК України, не врахував наявність двох обставин, що пом`якшують покарання, відсутність обставин, які його обтяжують, а також те, що ОСОБА_7 , вину визнала, вчинила нетяжкий злочин, позицію потерпілого, який просив призначити мінімальне покарання.

Суд апеляційної інстанції теж проігнорував ці обставини, крім того, всупереч ст.419 КПК України, в ухвалі не зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу сторони захисту визнано необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 , в судовому засіданні, вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 , в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги сторони захисту, просила залишити її без задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація її дій за ч.2 ст.185 КК України у касаційному порядку не оскаржуються. Доводи касаційної скарги захисника стосуються лише суворості призначеного покарання.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Обираючи ОСОБА_7 покарання, місцевий суд врахував дані про особу засудженої, яка вину у вчиненому визнала, на спеціальних обліках у лікарів психіатра і нарколога не перебуває, раніше неодноразово судима, негативно характеризується за місцем проживання.

Обставинами, що пом`якшують покарання визнано - щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди, обставини, які обтяжують покарання - відсутні.

Враховано й позицію потерпілого ОСОБА_8 про відсутність претензій до ОСОБА_7 та необхідність призначення їй мінімального покарання. Однак, необхідно зауважити, що позиція потерпілого у цій справі не є вирішальною, оскільки кримінальне провадження здійснюється у формі публічного обвинувачення.

Поряд з цим, суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, який, згідно ст.12 КК України, є злочином невеликої тяжкості, за який законом передбачені альтернативні види покарань, найсуворіший - позбавлення волі на строк не більше 5 років.

Вірно зважено на те, що ОСОБА_7 , починаючи з 2015 року, шість разів притягувалась до кримінальної відповідальності за систематичне вчинення умисних корисливих злочинів проти власності, двічі звільнялась від відбування покарання на підставі ст.75 КК України, однак, повторно вчинила аналогічне кримінальне правопорушення, щозагалом дає підстави прийти до висновку про її небажання ставати на шлях виправлення.

Взято до уваги і той факт, що засудженій призначались різні види покарань, передбачені санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, в тому числі і позбавлення волі, проте після їх відбуття вона продовжила злочинну діяльність, що вказує на недієвість менш суворих видів покарань, які будуть недостатніми для виправлення винної та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, урахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу ОСОБА_7 , а також систематичність її злочинної діяльності, суд дійшов правильного висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі.

Що стосується доводів захисника про безпідставність призначення засудженій максимального розміру покарання, встановленого межами ст. 69-1 КК України, то вони є неприйнятні.

Згідно ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, чітко дотримався вимог передбачених ст. 69-1 КК України призначивши ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці, яке не перевищує 2/3 максимального строку найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.185 КК України. Остаточне покарання визначено на підставі положень ч.4 ст.70 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Суд вважає, що призначене покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винної та попередженню вчинення нею нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Підстав для пом`якшення покарання, як про те безпідставно йдеться у касаційній скарзі, колегія суддів не убачає.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, в повній мірі відповідає вимогам ст. ст. 370 419 КПК України, тому касаційні доводи сторони захисту в цій частині теж безпідставні.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.

У зв`язку з цим та, керуючись статтями 434 436 438 441 442 КПК України, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Острозького районного суду Рівненської області від 16 листопада 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 28 червня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3