Історія справи

Постанова ККС ВП від 20.11.2019 року у справі №761/26591/17

Постанова

Іменем України

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 761/26591/17

провадження № 51-1537 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н. В.,

суддів Ємця О. П., Остапука В. І.

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В. В.,

прокурора Матюшевої О. В.,

представника потерпілої Салової Е. В.,

захисника Федака М. Л.,

засудженого ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Федака М. Л. на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017100100002507 за обвинуваченням

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Іванівці Вінницької області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України

Постановлено стягнути з ОСОБА_1: на користь ОСОБА_2 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, на користь ОСОБА_3 260 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 01 березня 2017 року приблизно о 12:05 год, керуючи автомобілем "Chevrolet Tacuma" та рухаючись по вул. Стеценка у м. Києві, порушив вимоги п.п. 2.3 "б", 10.1,11.4 Правил дорожнього руху, проявив неуважність, перед зміною напрямку свого руху не переконався, що це не створить небезпеки іншим учасникам руху, не впорався із керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем "Daewoo Matiz" під керуванням ОСОБА_3. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а пасажирка її автомобіля ОСОБА_2 - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення, не призначати засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та зменшити розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_3 Зазначає, що суд недостатньою мірою врахував усі дані про особу винного, який отримує дохід від перевезення пасажирів та внаслідок позбавлення його права керувати транспортними засобами буде позбавлений можливості утримувати свою сім'ю, не взяв до уваги наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання, а тому призначене йому додаткове покарання є суворим.

Крім того, захисник стверджує, що суди при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_3 не навели мотивів свого рішення, не врахували наявності у засудженого на утриманні трьох неповнолітніх дітей, захисник зазначає, що доказів встановлення потерпілій інвалідності у справі немає, а тому розмір такого відшкодування є завищеним. Суд апеляційної інстанції усупереч ст. 404 КПК України не дослідив повторно обставин справи, не навів мотивів свого рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

Представник потерпілої ОСОБА_3 - адвокат Салова Е. В. подала до суду касаційної інстанції заперечення, в якому просить залишити судові рішення без зміни.

Засуджений та його захисник у суді касаційної інстанції підтримали скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги.

Представник потерпілої заперечувала проти задоволення касаційної скарги, вказувала на те, що внаслідок аварії у потерпілої, яка є молодою жінкою, виникла травма, яка є непоправною, оскільки в неї було істотно знівечено обличчя; моральна шкода, завдана потерпілій, є дуже значною, а тому представник потерпілої просила залишити судові рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК Українизагальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання (основне чи додаткове) або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових злочинів.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Наведених вимог судами було дотримано. Так, переглядаючи кримінальне провадження в ході апеляційної процедури, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що місцевим судом були враховані усі обставини справи, взято до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу винного ОСОБА_1, який вину визнав, раніше не судимий, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, на спеціальних обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебуває. Водночас обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_1 суд обґрунтовано визнав його щире каяття.

Таким чином, суд, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання, звільнив засудженого від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, навівши переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких обставин буде досягнута мета покарання.

У той же час місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

Правилами дорожнього руху регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. До осіб, джерелом доходів яких є діяльність по перевезенню пасажирів, пред'являються підвищені вимоги до дотримання ними цих Правил, адже порушення такими особами правил дорожнього руху може призвести до травмування пасажирів, які довірили своє життя та здоров'я перевізнику, а також інших учасників дорожнього руху. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 були допущені грубі порушення правил дорожнього руху, що потягло за собою тяжкі наслідки у виді травмування двох осіб. За таких обставин посилання у касаційній скарзі на те, що для засудженого діяльність по перевезенню пасажирів є джерелом доходу, не може бути безумовною підставою для звільнення його від відбування призначеного йому додаткового покарання.

Так само безпідставним є посилання захисника на необґрунтовано великий розмір відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_3.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Цих вимог закону при вирішенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_3 у кримінальному провадженні місцевим та апеляційним судами повністю дотримано.

Вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної моральної шкоди, місцевий суд виходив із того, що діями ОСОБА_1 потерпілій було заподіяно тілесні ушкодження та душевні страждання.

Судом першої інстанції зазначено, що потерпіла внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримала тілесні ушкодження у вигляді уламкового вдавленого перелому верхньої щелепи справа та правої виличної кістки, перелому стінки решітчастого лабіринту справа з переходом на основу черепа в ділянці передньої черепної ямки - на внутрішню пластину лобної кістки, перелому кісток носа, множинні забійні рани обличчя з наявною деформацією повіка, що призвело до неповного змикання повік правого ока та западання правого очного яблука вниз, а також інші ушкодження обличчя, які згідно висновку судово-медичної експертизи мають незворотний характер та для відновлення нормального стану потребують проведення оперативного лікування. Отже, травма обличчя у ОСОБА_3 за своїми наслідками є невиправною, а тому посилання у касаційній скарзі на недоведеність ступеня тяжкості отриманих потерпілою тілесних ушкоджень не ґрунтується на матеріалах провадження.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд урахував ту обставину, що ОСОБА_3 є жінкою молодого віку, в результаті дорожньо-транспортної пригоди отримала непоправне знівечення обличчя, що відобразилося на її психічному стані, оскільки вона відчуває сильні моральні страждання, фізичний біль та емоційний стрес, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень вона має порушення зору, замкнулася в собі, переживає за свій зовнішній вигляд, не може продовжувати вести активний спосіб життя, тим самим порушився звичний для неї уклад життя та суспільні зв'язки, в тому числі й родинні.

З огляду на викладене, на думку колегії суддів, вирок суду щодо задоволення цивільного позову потерпілої про стягнення моральної шкоди із ОСОБА_1 у розмірі 260 000 грн узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу понесених потерпілою моральних страждань.

Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи у межах своїх повноважень кримінальне провадження, надала відповідь на усі доводи апеляційної скарги обвинуваченого, ухвала апеляційного суду в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.

Згідно з приписами ч 3 ст. 404 КПК України, повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У даній справі такої умови апеляційний суд не встановив. Сам по собі факт непогодження з висновками суду, не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому, при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ч 3 ст. 404 КПК України.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Федака М. Л. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. В. Білик О. П. Ємець В. І. Остапук