Історія справи

Постанова

іменем України

18 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 543/690/18

провадження № 51-1315 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника в режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

потерпілої ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Гребінківського районного суду Полтавської області від 14 вересня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018170280000088 від 17 квітня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Новий Іржавець Оржицького району Полтавської області, зареєстрованого АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Гребінківського районного суду Полтавської області від 14 вересня 2021року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

На підставі ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк перебування його під вартою з 18 квітня 2018 року по 26 квітня 2018 року та з 17травня 2018 року по 10 липня 2019 року.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 100000грн на відшкодування моральної шкоди та 5000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.

Крім того, ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 100000 грн на відшкодування моральної шкоди, 8613грн на відшкодування витрат, пов`язаних із похованням, 5000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу, 856,4 грн на відшкодування витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування та судового розгляду.

Також ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 100000грн на відшкодування моральної шкоди, 5000 грн на відшкодування витрат на правову допомогу та 2555,47 грн на відшкодування витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування та судового розгляду.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 16 квітня 2018 року перебував у гаражному приміщенні, яке знаходиться на території його домоволодіння по АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 , разом із потерпілим ОСОБА_11 , де між ними на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків відбулася сварка, в ході якої ОСОБА_7 , діючи умисно, наніс потерпілому не менше трьох ударів кулаком в ділянку голови та приблизно п`ять ударів кулаком та ногою у взутті в ділянку тулубу, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній в цей же день помер в автомобілі за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить рішення судів попередніх інстанцій, ухвалених щодо засудженого ОСОБА_7 , скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості засудженого та вичерпанням можливостей їх отримання.

Аргументуючи свої доводи, захисник вказує, що місцевий суд, ухвалюючи щодо ОСОБА_7 обвинувальний вирок, належним чином своїх висновків не обґрунтував, а також, за наявності в матеріалах провадження суперечливих доказів, не зазначив належних мотивів, за яких прийняв до уваги одні докази та не врахував інші. При цьому зауважує, що при постановленні рішення суд першої інстанції прийняв до уваги лише версію сторони обвинувачення та не врахував версії сторони захисту, які, на переконання захисника, підтверджуються відповідними доказами, пояснюють обставини вчинення злочину та спростовують доводи сторони обвинувачення щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Разом з тим захисник стверджує, що вказані порушення не були усунуті апеляційним судом, що свідчить про неефективність проведення процедури перегляду вироку суду першої інстанції та порушення вимог КПК України.

Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник також посилається на неконкретність пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, що в порушення вимог ст. 374 КПК України не було враховано місцевим судом. Зокрема, захисник зауважує, що як в обвинувальному акті, так і у вироку суду вказано, що обвинувачений в момент події перебував у гаражному приміщенні свого домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , проте матеріалами кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому у вироку також зазначено, що в момент інциденту з потерпілим обвинувачений перебував за адресою: АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_1 ), тобто фактично суд зробив висновок, що ОСОБА_7 одночасно перебував та вчинив злочин за двома різними адресами.

Разом з тим, захисник зазначає, що вказана у вироку кількість ударів, завданих потерпілому, є неконкретизованою. Зокрема, судом не встановлено скільки саме ударів обвинувачений наніс потерпілому в ділянку голови та якою саме рукою. Водночас у рішенні суду першої інстанції також не конкретизована кількість ударів, нанесених по тулубу потерпілого, в яку ділянку вони прийшлись, та якою саме рукою і ногою були заподіяні. При цьому вказує, що ні кількість ударів, ні механізм їх нанесення, ні навіть сам факт заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень саме обвинуваченим не підтверджується жодним із доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження.

Також захисник наголошує, що місцевим судом було залишено поза увагою показання обвинуваченого та свідків, які зазначали, що вилучений у ОСОБА_7 під час обшуку одяг та взуття не співпадають з тим, в якому останній був одягнений в день, коли потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження.

Ураховуючи вищенаведене, захисник стверджує, що обвинувачення, яке було пред`явлене ОСОБА_7 , не ґрунтується на доказах та, як наслідок, не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, що в свою чергу було проігноровано судом першої інстанції, який вказані недоліки не усунув та на їх підставі ухвалив обвинувальний вирок, який ґрунтується виключно на припущеннях, що є грубим порушенням вимог КПК України та свідчить про необхідність скасування такого рішення.

Крім того, захисник також зазначає, що місцевим судом було досліджено та взято до уваги ряд доказів, які здобуто з порушенням порядку, встановленого процесуальним законом, що відповідно до вимог КПК України свідчить про їх недопустимість.

Так, у своїй касаційній скарзі захисник посилається на недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 17 квітня 2018 року, посилаючись на те, що: слідча дія проводилась не за місцем проживання обвинуваченого, де відповідно до вироку було заподіяно тілесні ушкодження потерпілому; згідно протоколу огляд здійснювався до 03:50, проте в тексті документу вказано, що вимірювання температури тіла трупа було здійснено о 04:29, що ставить під сумнів достовірність даних, внесених до протоколу; у протоколі огляду місця події вказано про вилучення мікрооб`єктів, однак яких саме та яким чином не зазначено; під час проведення слідчої дії було вилучено ряд доказів, які є недопустимими, оскільки положеннями ч. 3 ст. 214 КПК України не передбачено можливості отримання речових доказів до внесення відомостей до ЄРДР; огляд місця події було проведено в нічний час доби, що є грубим порушенням ч. 4 ст. 223 КПК України; у протоколі містяться пусті графи для заповнення, які після його складання та підписання не були закреслені; у протоколі огляду місця події відсутні дані про присутність під час проведення слідчої дії осіб, які проживають за адресою її проведення; пункт протоколу, в якому вказано технічні характеристики засобу фіксації слідчої дії, не містить підписів осіб, які брали участь у її проведенні; додана до протоколу огляду місця події фототаблиця не підписана понятими.

Також захисник вважає недопустимим доказом протокол обшуку від 17 квітня 2018року, аргументуючи свою позицію наступними доводами: у протоколі містяться пусті графи для заповнення, які після його складання та підписання не були закреслені; протокол не містить переліку речей та предметів, вилучених під час проведення слідчої дії, та способу їх опечатування; у протоколі відсутні дані щодо здійснення фіксації процесуальної дії; слідча дія була проведена без належного дозволу, оскільки ухвалою слідчого судді було санкціоновано проведення обшуку від 18 квітня 2018 року, однак протокол датований 17 квітня 2018року, тобто обшук на території домоволодіння ОСОБА_7 , який був здійснений 17 квітня 2018року, проводився без дозволу слідчого судді; вказана в протоколі обшуку адреса місця його проведення не відповідає дійсності, оскільки фактично слідча дія проводилась за місцем проживання обвинуваченого, зокрема, по АДРЕСА_1 , а відповідно до протоколу обшук проводився за місцем проживання обвинуваченого за адресою: АДРЕСА_2 .

Одночасно захисник вказує на недопустимість як доказу протоколу проведення слідчого експерименту від 18 квітня 2018 року, посилаючись на таке: у протоколі вказано дві різні адреси проведення слідчого експерименту; доданий до протоколу проведення слідчого експерименту відеозапис містить ознаки зупинення фіксації слідчої дії, але у протоколі така інформація відсутня; відеозапис проведення слідчого експерименту, який наявний в матеріалах провадження, не є оригіналом, оскільки запис зафіксовано на оптичному диску, однак технічна фіксація здійснювалась на камеру, яка не має такої технічної можливості.

Також захисник вказує на недопустимість як доказів відеозаписів проведення обшуку від 17квітня 2018 року та слідчого експерименту від 18 квітня 2018 року, посилаючись на те, що дані електронні докази не мають електронного підпису, що відповідно до положень частин 1, 4 ст. 7 закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також рішення Великої Палати Верховного Суду від 14лютого 2019 року у справі № 9901/43/19 свідчить про їх не оригінальність, а отже і недопустимість.

При цьому захисник посилається на недопустимість як доказів протоколу огляду місця події від 17 квітня 2018 року, протоколу слідчого експерименту від 18 квітня 2018 року за участю ОСОБА_7 , повідомлення про підозру, протоколу освідування від 18 квітня 2018 року, постанови про проведення освідування від 18квітня 2018 року, протоколу отримання біологічних зразків для експертизи від 18квітня 2018 року, аргументуючи свою позицію тим, що вказані процесуальні документи було складено за результатами проведення відповідних слідчих дій, під час яких було порушено право обвинуваченого на захист, оскільки адвокат ОСОБА_12 , який на той момент представляв інтереси ОСОБА_7 , не мав відповідних повноважень на здійснення адвокатської діяльності.

Разом з тим захисник, посилаючись на необґрунтованість та незаконність рішення місцевого суду, зауважує, що покладені в основу обвинувального вироку докази жодним чином не підтверджують того факту, що саме обвинувачений заподіяв потерпілому тілесні ушкодження. Так, у своїй касаційній скарзі захисник зазначає, що на підтвердження своїх висновків щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, місцевий суд послався на висновки судово-медичних та судово-медичних імунологічних експертиз, однак ці експертні дослідження не містять даних, які б підтверджували причинно-наслідковий зв`язок між діями обвинуваченого та смертю потерпілого.

Крім того, захисник посилається на допущення місцевим судом неповноти судового розгляду, яка, на думку сторони захисту, полягає в тому, що судом не взято до уваги обставини, які могли істотно вплинути на прийняття законного рішення. Зокрема судом не було враховано: показання потерпілої ОСОБА_9 щодо наявних в день події у потерпілого ОСОБА_11 конфліктів із сусідами, а також щодо можливості отримання ним тілесних ушкоджень в інший спосіб та в іншому місці; показання свідка ОСОБА_13 стосовно того, що потерпілому в момент перебування на території домоволодіння обвинуваченого жодних тілесних ушкоджень завдано не було; показання потерпілої ОСОБА_10 щодо наявності між нею та ОСОБА_11 конфлікту, а також не враховано її показання про те, що ОСОБА_7 не наносив потерпілому жодних тілесних ушкоджень; показання свідка ОСОБА_14 про відсутність конфліктних ситуацій між обвинуваченим та потерпілим; показання свідка ОСОБА_15 щодо дій ОСОБА_7 по відношенню до ОСОБА_11 та нанесення останнім тілесних ушкоджень обвинуваченому. При цьому захисник зауважує, що судом не було надано належної правової оцінки показанням експерта ОСОБА_16 , які, на переконання сторони захисту, є суперечливими та не підтверджують причетність ОСОБА_7 до нанесення потерпілому ОСОБА_11 тілесних ушкоджень.

Одночасно захисник, посилаючись на недотримання місцевим судом вимог ст. 410 КПК України, стверджує, що в ході судового розгляду не було надано відповідної правової оцінки висновку комісійної судово-медичної експертизи від 13 квітня 2021року № 32, відповідно до якого у ОСОБА_7 констатовано знижену силу захвату правої кисті, що позбавляє його можливості нанести потерпілому правою рукою ударів достатньої сили, які могли б призвести до смерті останнього.

Також захисник вказує на невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи, оскільки судом не було враховано того факту, що деякі з тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого, неможливо пояснити наслідками нанесення йому ударів сторонньою людиною. При цьому кількість встановлених у потерпілого ушкоджень не збігається з кількістю ударів, у нанесенні яких обвинувачується ОСОБА_7 . Разом з тим судом не було враховано версію сторони захисту про те, що потерпілий ОСОБА_11 міг покинути територію домоволодіння обвинуваченого та отримати тілесні ушкодження в іншому місці.

Крім того, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11листопада 2021 року у справі № 333/6975/18, від 01 грудня 2021 року №523/2796/20 та від 08 грудня 2021 року у справі № 523/2797/20, захисник вказує, що оскаржувана ухвала апеляційного суду була постановлена незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_17 , яка входила до складу колегії суддів апеляційного суду та переглядала вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 по суті, вже приймала участь у даному кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування під час апеляційного розгляду ухвали слідчого судді про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому захисник зазначає, що на момент апеляційного розгляду ухвали слідчого судді положеннями ст. 76 КПК України було заборонено судді, який брав участь у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування, приймати участь у судовому розгляді по суті в судах усіх інстанцій. Водночас захисник стверджує, що в даному конкретному випадку до процедури апеляційного розгляду у цій справі необхідно було застосувати положення ст. 76 КПК України у вищенаведеній редакції, оскільки в іншому випадку було б істотно погіршено становище обвинуваченого.

Також захисник зауважує, що судді ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , які входили до складу колегії суддів апеляційного суду, вже брали участь у даному кримінальному провадженні під час розгляду справи у суді першої інстанції при вирішенні питання про передачу заяви про відвід головуючого судді до іншого суду для її розгляду по суті, що, на переконання сторони захисту, в свою чергу позбавляє вказаних суддів права здійснювати судочинство на стадії апеляційного розгляду.

Одночасно захисник зазначає, що апеляційним судом не було досліджено обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного рішення. Зокрема, судом апеляційної інстанції не було перевірено питання про можливість нанесення потерпілому тілесних ушкоджень іншою особою. При цьому судом також не враховано і того факту, що на подвір`ї домоволодіння ОСОБА_7 відсутні сліди крові потерпілого. Разом з тим суд проігнорував показання свідків та потерпілих в частині наявності конфлікту між ОСОБА_11 та іншими особами.

На зазначену касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_8 подала заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів захисника, просила вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу сторони захисту без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 касаційну скаргу захисника підтримав частково, та посилаючись на порушення вимог ч. 1 ст. 76 КПК України, просив ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Потерпіла ОСОБА_8 підтримала свої письмові заперечення, подані на касаційну скаргу захисника, та просила рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

За ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п.1 ч.1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості це рішення, яке досягає правильного результату наскільки це дозволяють надані судді матеріали у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.

Ухвала апеляційного суду це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Законність ухвали апеляційного суду це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції розглянуто з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з огляду на наступне.

У своїй касаційній скарзі захисник стверджує, що рішення суду апеляційної інстанції було постановлено незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_17 , яка входила до складу колегії суддів апеляційного суду та переглядала вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 по суті, вже приймала участь у даному кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування при розгляді питання про апеляційний перегляд ухвали слідчого судді про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Верховний Суд погоджується з такою позицією сторони захисту, виходячи з наступного

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Положенням п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України передбачено, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо воно ухвалено незаконним складом суду. Для встановлення наявності або відсутності порушення судом наведеної вимоги закону слід керуватися положеннями статей 75-76 КПК України, які визначають випадки недопустимості участі судді в конкретному кримінальному провадженні.

Частиною 1 ст. 76 КПК України встановлено, що суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Проте цих вимог суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 не дотримався.

Як убачається з матеріалів провадження, 17 травня 2018 року під час досудового розслідування колегією суддів Апеляційного суду Полтавської області у складі головуючого судді ОСОБА_19 , суддів ОСОБА_17 , ОСОБА_20 розглядались апеляційні скарги прокурора ОСОБА_21 та представника потерпілих ОСОБА_22 на ухвалу слідчого судді Оржицького районного суду Полтавської області від 20 квітня 2018 року про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (т. 1, арк. пров. 41-45).

Водночас відповідно до оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції суддя ОСОБА_17 , яка приймала участь в апеляційному розгляді вищенаведеної ухвали слідчого судді, також входила і до складу колегії суддів апеляційного суду, яка переглядала вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 по суті, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 76 КПК України.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що ухвала Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року щодо ОСОБА_7 була постановлена незаконним складом суду, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України є підставою для її скасування.

Разом з тим у зв`язку із встановленням безумовної підстави для скасування судового рішення, інші доводи, які зазначені у касаційній скарзі захисника, Судом не розглядаються.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.

Крім того, враховуючи те, що суд касаційної інстанції відповідно до положень ч. 4 ст. 176, ст. 437 КПК України позбавлений можливості застосовувати до засудженої особи будь-який запобіжний захід, колегія суддів приходить до висновку про необхідність звільнення ОСОБА_7 з-під варти в залі суду негайно, оскільки останній був взятий під варту згідно ухвали апеляційного суду, яка підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_7 звільнити з-під варти в залі суду негайно.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3