Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 186/1508/20

провадження № 51-989км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_10,

суддів ОСОБА_11, ОСОБА_12,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_13,

прокурора ОСОБА_14,

захисника ОСОБА_15 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040380000348 від 28 вересня 2020 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

м. Першотравенська Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1

ст. 115 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_15 на вирок Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Першотравенського міського суду Дніпропетровської області

від 26 лютого 2021 року, залишеним без зміни ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2

ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк

8 років.

Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 28 вересня 2020 року приблизно о 20:10, перебуваючи у квартирі

АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, реалізуючи умисел, спрямований

на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_2 , ножем завдав їй

у груди не менше трьох ударів, якими спричинив тяжкі тілесні ушкодження

за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння, а також легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, впродовж більше шести днів, але не більше як три тижні (21 день).

Від заподіяних ударів потерпіла впала на підлогу, а ОСОБА_1 , гадаючи,

що цього достатньо для завдання її смерті, вийшов із квартири, тобто виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення

до кінця, але воно не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення

кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи такі вимоги, наголошує, що вчинене кримінальне правопорушення неправильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки обставини справи та докази, що містяться в матеріалах кримінального провадження, свідчать про завдання потерпілій тяжкого тілесного ушкодження,

а тому дії винного слід було б кваліфікувати за ст. 121 цього Кодексу. На думку захисника, суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення, не перевірив їх і постановив рішення, яке

не відповідає положенням процесуального закону. При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про дослідження доказів усупереч ч. 3 ст. 404 КПК України. Також уважає, що суди обох інстанцій

не мотивували в постановлених судових рішеннях підстав для призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі саме на строк 8 років. Указує

на те, що поза увагою судів під час призначення покарання залишились дані,

які характеризують засудженого, зокрема те, що він був неодноразово відзначений державними нагородами, в т. ч. і Президента України.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Захисник та засуджений просили задовольнити подану касаційну скаргу.

Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника і просила постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до положень ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.

При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

За обставин цього кримінального провадження висновок місцевого суду

про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні закінченого замаху

на вбивство іншої людини, тобто у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в судовому засіданні місцевого суду ОСОБА_1 свою вину у скоєнні інкримінованого йому злочину визнав частково та пояснив, що приїхав до ОСОБА_2 додому, щоб зробити із сином уроки, однак почалася сварка з потерпілою, під час якої він підійшов до неї, оскільки хотів її заспокоїти. Потім він побачив змах ножем,

який був в правій руці ОСОБА_2 , розцінив це як напад, перебував у стані сильного душевного хвилювання, хотів вибити ніж, але в нього не вийшло, ударив її в живіт ножем, який вона тримала в руці, це сталось миттєво, він не може пояснити причини, можливо інстинкт самозбереження після п`яти років війни.

Під час під час боротьби, коли ніж був у неї, він завдав двох ударів. Коли потерпіла почала падати, він її підтримав, поклав на підлогу, протер лоб мокрим рушником, намацав дві рани на грудях і одну в боку, поклав туди мокрий рушник,

щоб зупинити кров. Пересвідчився, що є пульс на правій руці й на шиї. Хотів викликати швидку допомогу, але в нього розрядився телефон, побіг на вулицю, щоб викликати швидку, але дорогою нікого не зустрів.

Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання потерпілої ОСОБА_2 , свідків

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Показання вказаних осіб місцевий суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав в основу свого рішення, оскільки вони узгоджуються

з іншими доказами та підтверджуються даними, що містяться у: протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 30 вересня

2020 року; довідці з приймального відділення КНП «Першотравенська міська лікарня» від 28 вересня 2020 року; довідці Першотравенської МЛ від 29 вересня

2020 року; протоколі огляду квартири

АДРЕСА_2 та фототаблиці до нього; протоколі огляду території приймального відділення КНП «Першотравенська МЛ» на вул. Шахтарської

Слави, 1 у м. Першотравенську; протоколі огляду оптичного диска від 29 вересня

2020 року; постанові про долучення до провадження речових доказів

від 29 вересня 2020 року; на оптичному диску з відеозаписом із камер міського відеоспостереження, оптичному диску з відеозаписом з магазину «КаПо»;

у протоколі огляду квартири АДРЕСА_3 та фототаблиці до нього від 29 вересня 2020 року; протоколі огляду речей та фототаблиці до нього від 29 вересня 2020 року; копії облікової карти

на проживання в готелі «Гірняк» від 27 вересня 2020 року та розрахунку проживаючим від 28 вересня 2020 року, протоколі огляду копій цих документів; листі директора КНП «Першотравенська міська лікарня» від 01 жовтня

2020 року; протоколі затримання ОСОБА_1 від 06 жовтня 2020 року; постанові про долучення до провадження речових доказів від 08 жовтня

2020 року та квитанції до неї; висновку експерта № 8-862 від 30 жовтня 2020 року та фототаблиці до нього; висновку експерта судової трасологічної експертизи

№ 19/104-17/2/405 від 12 жовтня 2020 року; висновку експерта судової трасологічної експертизи № 19/104-17/2/413 від 19 жовтня 2020 року

з фототаблицями до нього; протоколі проведення слідчого експерименту

від 29 жовтня 2020 року за участю ОСОБА_2 ; висновку експерта № 291

від 09 листопада 2020 року та схематичному зображенні тілесних ушкоджень.

Указані докази є належними та допустимими, виходячи з положень

статей 85 86 КПК України. Суд ретельно проаналізував сукупність зібраних

у провадженні доказів, що дало можливість дійти обґрунтованого висновку

про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Що стосується доводів захисника про помилкову кваліфікацію вчиненого злочину, то вони є необґрунтованими з огляду на нижченаведене.

Так, ч. 1 ст. 115 КК України визначає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а ст. 121 цього Кодексу - відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження.

Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення

для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати з урахуванням сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації поранень та інших тілесних ушкоджень, причин припинення злочинних дій, поведінки винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунків. Визначальним при цьому

є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: під час умисного вбивства настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження умисел спрямований на завдання тілесних ушкоджень,

а не на позбавлення життя; у разі смерті потерпілого ставлення винного

до її настання характеризується необережністю.

Також слід враховувати, що спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів особа обирає відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію

в способі вчинення діянь.

З огляду на зазначене колегія суддів доходить висновку, що сукупністю наведених у вироку доказів підтверджено те, що поведінка засудженого до та після вчинення злочину, механізм, характер, спосіб заподіяння та локалізація тілесного ушкодження (груди), сила ударів та їх кількість (не менше трьох), а також знаряддя злочину (ніж), безумовно свідчать про спрямованість дій засудженого саме

на позбавлення життя потерпілого.

Виходячи з установлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_1 за ч. 2

ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно, про що обґрунтовано ствердив і суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду

за апеляційною скаргою захисника.

Варто зазначити, що у апеляційній скарзі захисник ОСОБА_15 заявила клопотання про дослідження доказів у справі щодо ОСОБА_1 . Суд відповідно до вимог процесуального закону розглянув клопотання та обґрунтовано відмовив у його задоволенні, оскільки захисник не зазначила передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України для того підстав.

Що стосується доводів у касаційній скарзі захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_1 покарання, то вони є неспроможними.

За статтею 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень

як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових правопорушень.

Під час призначення ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, є учасником бойових дій, має державні нагороди та відзнаки, позитивно характеризується

за місцем проживання та місцем служби, дуже шкодує, що так вчинив,

має на утриманні малолітнього сина, думку потерпілої.

Зважив суд і на відсутність пом`якшуючих покарання обставин та обтяжуючу покарання обставину - вчинення кримінального правопорушення щодо колишнього подружжя.

На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив

ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, уважаючи його необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Про справедливість та достатність призначеного засудженому покарання ствердив і апеляційний суд.

З огляду на наведене та з урахуванням мети покарання, яка несе в собі, крім кари, ще й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим і повністю відповідає приписам

ст. 65 КК України.

При цьому підстав вважати це покарання занадто суворим, як і підстав для його пом`якшення, колегія суддів касаційного суду не вбачає, навіть з урахуванням доводів захисника, наведених у його касаційній скарзі.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги захисника, навів

в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370 374 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.

Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів не встановила підстав для задоволення касаційної скарги захисника.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_15 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12