Історія справи

Ухвала КГС ВП від 09.11.2020 року у справі №915/1040/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 915/1040/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі

за позовом 1) ОСОБА_1,

2) ОСОБА_2,

3) ОСОБА_3,

4) ОСОБА_4

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА"

про скасування наказу, визнання недійсним договору.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА" (далі - ТОВ "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА"), в якій просили суд:

- скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 7251/0/14-18-СГ від 22.10.2018 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення" (далі - спірний наказ);

- визнати недійсним договір оренди землі № 149-ДО від 22.10.2018 (далі - спірний договір) з дати його укладення.

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області і ТОВ "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА" на користь позивачів судові витрати у СУМІ 16 816,00 грн сплаченого судового збору.

В обґрунтування позову зазначено, що під час прийняття спірного розпорядження та укладення спірного договору порушено національне екологічне законодавство, в результаті чого позивачі позбавлені права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, участь в громадському обговоренні планової діяльності, подачу пропозицій при прийняті рішень. Спірні розпорядження та договір погіршують екологічну ситуацію та природні якості землі, завдають шкоду довкіллю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2020 у справі № 915/1040/20 (суддя Смородінова О. Г. ), залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 (Головей В.

М. - головуючий, судді Колоколов С. І., Разюк Г. П. ) відмовлено у відкритті провадження у справі № 915/1040/20 за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА" про скасування наказу, визнання недійсним договору.

Відмовляючи у відкриття провадження, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався положеннями пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України відповідно до положень якої, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Суди зазначили, що спірний наказ прийнятий суб'єктом владних повноважень, водночас має приватноправовий характер, оскільки стосується реалізації речового (відповідного майнового) права конкретної юридичної особи - ТОВ "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА", з наступним укладанням оспорюваного договору оренди землі.

Водночас, оскільки стороною цього спору, а саме позивачами виступають фізичні особи, які не є підприємцями, спір підлягає у цій справі (за суб'єктним складом сторін) підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства та віднесено до юрисдикції місцевих загальних судів.

При цьому, залишаючи без змін ухвалу місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд, посилаючись на пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 545/1014/15-ц зазначив, що юрисдикція господарських судів поширюється, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання.

Стосовно посилання в апеляційній скарзі на постанову апеляційного суду та ухвалу Верховного Суду у справі №915/1654/19, судова колегія апеляційного господарського суду не прийняла їх до уваги, оскільки відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Миколаївської області від
04.08.2020 і постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від
16.09.2020 у справі № 915/1040/20, ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову скасувати, направити справу для продовження розгляду до Господарського суду Миколаївської області.

Варто зауважити, що у прохальній частині касаційної скарги скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі 915/1040/20. Водночас, з матеріалів справи та змісту касаційної скарги убачається, що скаржник не погоджується із ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2020 у справі № 915/1040/20 (про відмову у відкритті провадження), а тому у цьому разі Верховний Суд переглядає у касаційному порядку саме ухвалу Господарського суду Миколаївської області від
04.08.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від
16.09.2020 у справі № 915/1040/20.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами для скасування ухвали та постанови скаржник вважає порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема положень статей 4, 20, 45, 175, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Заявник касаційної скарги, зауважує, що спірний договір є правочином, укладеним при здійсненні господарської діяльності. Сторонами правочину є юридичні особи, а тому відповідно до положень частини 1 статті 20 ГПК України спір у цій справі слід розглядати в порядку господарського судочинства.

Крім цього, скаржник наголошує на необґрунтованості посилань суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 545/1014/15-ц, оскільки спірний договір не є договором про забезпечення зобов'язання, а фізичні особи-позивачі не є його сторонами.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвалу та постанову - без змін.

Позиція Верховного Суду

Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом розгляду є питання наявності правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі № 915/1040/20 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА" про скасування наказу, визнання недійсним договору з підстав того, що зазначена позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (пункт 1 частина 1 статті 175 ГПК України).

Статтею 1 ГПК України встановлено, що ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України.

Так, частиною 1 статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

При цьому, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, предметом позову у цій справі є дві немайнові вимоги позивачів про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.10.2018 № 7251/0/14-18-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення" та визнання недійсним договору оренди землі від 22.10.2018 № 149-ДО, укладеного між Головним управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ТОВ "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА".

Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що позивачі мешкають та працюють на території Ташинської сільської ради, де ТОВ "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА" планує будівництво сонячної електростанції. Спірними наказом та договором відповідачі порушили вимоги національного екологічного законодавства, в результаті чого позбавили права позивачів на безпечне для життя і здоров'я довкілля, участь в громадському обговоренні планованої діяльності, подачу пропозицій та їх врахування при прийнятті рішень, погіршують екологічну ситуацію та природні якості землі, завдають шкоду довкіллю.

Позивачами у цьому спорі зазначені фізичні особи - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Суди попередніх інстанцій встановили, що спірний наказ прийнятий суб'єктом владних повноважень - Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, водночас має приватноправовий характер, оскільки стосується реалізації речового (відповідного майнового) права конкретної юридичної особи - ТОВ "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА", з наступним укладанням спірного договору оренди землі від
22.10.2018 № 149-ДО між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області (орендодавець) та ТОВ "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА" (орендар).

Верховний Суд погоджується з зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, адже вони узгоджуються з правовим підходом, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у справі № 712/10439/16-а (постанова від 12.02.2020), яка зокрема зауважила, що якщо між сторонами у справі виник спір про цивільне право і подальше оспорювання права оренди частини спірної земельної ділянки не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельну ділянку. У відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.

Верховний Суд зауважує, що Оскільки спір у справі № 915/1040/20 є приватноправовим, а тому він підлягає розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства, в залежності від суб'єктного складу сторін.

Як свідчать матеріали справи та підтверджується матеріалами справи, стороною цього спору, а саме - позивачами виступають фізичні особи, які не є підприємцями.

Беручи до уваги викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позовна заява, не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки подана з порушенням правил суб'єктної юрисдикції, що, відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Аргументи скаржника, викладені у касаційній скарзі стосовно того, що спірний договір є правочином укладеним при здійсненні господарської діяльності, сторонами правочину є юридичні особи, тому відповідно до положень частини 1 статті 20 ГПК України спір у цій справі слід розглядати в порядку господарського судочинства колегією суддів відхиляюся з огляд на таке.

По-перше, судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що між позивачами та відповідачами відсутні господарські відносини та відсутній спір про право, що виникає з відповідних відносин, оскільки позивачі у даному випадку не є суб'єктами господарювання, даний спір непідвідомчий господарському суду за суб'єктним складом учасників справи.

По-друге, у постанові від 10.04.2019 Великої Палати Верховного Суду у справі № 726/1538/16-ц установлено: "До суду з позовом звернувся позивач - фізична особа, яка ставила питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між двома юридичними особами, і яка хоч і не була стороною цього договору, проте є заінтересованою особою, оскільки вважає, що укладеним договором порушено її права та законні інтереси."

Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду у справі № 726/1538/16-ц виклала правовий висновок, що спір, що виник між сторонами, де позивачем є фізична особа (яка ставила питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу), а відповідачами - юридичні особи, щодо недійсності договору купівлі - продажу за суб'єктним складом є цивільно - правовими, а його розгляд підлягає суду загальної юрисдикції.

Верховний Суд, наголошує, що хоча договір купівлі-продажу, щодо якого стосувався спір у справі № 726/1538/16-ц та договір оренди, щодо якого розглядається спір у справі № 915/1040/20 є різними за своєю правовою природою формами цивільних договорів, проте у цьому разі слід застосувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 726/1538/16-ц (постанова від 10.04.2019), оскільки у справі № 915/1040/20 до суду з позовом звернулися позивачі - фізичні особи, які ставлять питання про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між двома юридичними особами, і які хоч і не були стороною цього договору, проте є заінтересованими особами, оскільки вважають, що укладеним договором порушено їх особисті права. Зокрема, на безпечне життя, громадську діяльність, отже, правомірними є висновки судів попередніх інстанцій, що розгляд цього спору, за суб'єктним складом сторін, віднесено до юрисдикції місцевих загальних судів за місцезнаходженням відповідачів.

При цьому, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про помилковість посилань суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 545/1014/15-ц, оскільки спірний договір не є договором про забезпечення зобов'язання, а фізичні особи-позивачі не є його сторонами. Проте, такі посилання не призвели до прийняття судами неправильного рішення по суті спору та не можуть бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

На підставі вищевикладеного Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що оскаржувані ухвала та постанова є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали та постанови без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.08.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 915/1040/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено та підписано у розумні строки з урахуванням перебування суддів на лікарняному.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ