Історія справи

Постанова КГС ВП від 25.04.2024 року у справі №918/594/23

ДОДАТКОВА УХВАЛА

25 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/594/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1

про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат

у справі № 918/594/23

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес"

про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, допуск негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес"

на рішення Господарського суду Рівненської області

у складі судді Пашкевич І. О.

від 19 жовтня 2023 року

та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Мельник О .В., Гудак А. В., Філіпової Т. Л.,

від 23 січня 2024 року (повний текст складений 26 січня 2024 року)

за участю представників:

від позивача: не з`явилися

від відповідача: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" про поновлення його на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 липня 2022 року до дня поновлення на роботі, допуск негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць.

Господарський суд Рівненської області рішенням від 19 жовтня 2023 року у цій справі № 918/594/23 позов задовольнив: поновив ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 липня 2022 року до дня поновлення на роботі, але не більше ніж за рік у розмірі 81 940,95 грн із розрахунку 313,95 грн за кожний робочий день, допустив негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" та стягнення заробітної плати за 1 місяць, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" в дохід Державного бюджету України 5 368,00 грн судового збору.

Господарський суд Рівненської області додатковим рішенням від 01 листопада 2023 року у цій справі відмовив у задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у справі № 918/594/23 з огляду на відсутність документального підтвердження надання позивачу правової допомоги.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 23 січня 2024 року змінив пункт 3 рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року у справі № 918/594/23 та виклав його в іншій редакції, згідно з якою стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 липня 2022 року до 19 липня 2023 року у розмірі 163 884,51 грн із розрахунку 627,91 грн за кожний робочий день. У решті рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року у справі №918/594/23 залишив без змін. Скасував додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 01 листопада 2023 року у справі № 918/594/23 та прийняв нове рішення, згідно з яким заяву ОСОБА_1 про прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі № 918/594/23 задовольнив частково: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Антарес" не погодився з ухваленими судами попередніх інстанцій зазначеними судовими рішенням та звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2024 року та закрити провадження у справі № 918/594/23.

Позивач - ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення, а також навів попередній (орієнтовний) розмір його витрат на професійну правничу допомогу, які він очікує понести у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи, який за його розрахунками становить 10 000,00 грн.

За результатом розгляду касаційної скарги відповідача Верховний Суд 11 квітня 2024 року постановив ухвалу про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2024 року у справі № 918/594/23.

За змістом частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), що подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

16 квітня 2024 року до Верховного Суду від позивача - ОСОБА_1 надійшла заява від 16 квітня 2024 року про прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат, в якій позивач просить ухвалити додаткове рішення у справі № 918/594/23, яким стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з касаційним розглядом справи № 918/594/23 у розмірі 10 000,00 грн.

Зазначена заява про ухвалення додаткового рішення була подана позивачем до Верховного Суду через систему «Електронний суд» 16 квітня 2024 року, тобто з дотриманням строку, встановленого частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 17 квітня 2024 року призначив заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 918/594/23 до розгляду на 25 квітня 2024 року о 10:50 у приміщенні Касаційного господарського суду.

19 квітня 2024 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" надійшло заперечення на заяву позивача про прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат, в якому відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у справі № 918/594/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес". За твердженням відповідача:

- суд касаційної інстанції не розглядав касаційну скаргу відповідача № 918/594/23 по суті та постановив ухвалу про закриття касаційного провадження у справі, а норми Господарського процесуального кодексу України, зокрема статті 126, 129, не передбачають здійснення розподілу судових витрат у разі закриття судом касаційної інстанції касаційного провадження у справі;

- до закінчення судових дебатів та до закінчення судового засідання у цій справі ні позивач, ні його представник не робили в суді касаційної інстанції заяви про подання ними доказів понесення судових витрат, не подали до суду касаційної інстанції докази понесення витрат на професійну правничу допомогу;

- заявлена позивачем сума судових витрат у розмірі 10 000,00 грн є значно завищена та підлягає зменшенню до 2 000,00 грн, оскільки є неспівмірною з реальним обсягом наданих позивачу його адвокатом послуг у цій справі в суді касаційної інстанції, зі складністю наданих послуг, реально витраченим часом на надання правничої допомоги. За твердженням відповідача при здійсненні касаційного провадження у цій справі позивачу його адвокатом був наданий значно менший обсяг послуг з правничої допомоги, ніж в суді першої інстанції, увесь обсяг правничої допомоги, наданої позивачу його адвокатом в суді касаційної інстанції, зводився лише до: підготовки відзиву на касаційну скаргу позивача та участі в одному судовому засіданні (в режимі відеоконференції). При цьому, відповідач вказує на те, що позивач у відзиві на касаційну скаргу не наводить жодних нових аргументів, ніж ті, що містились у позові та в тексті рішення суду першої інстанції, не наводить жодного нового посилання на судову практику Верховного Суду, ніж та, на яку є посилання у позові та рішенні суду першої інстанції. Також відповідач звертає увагу на те, що в акті виконаних робіт від 11 квітня 2024 року помилково зазначено про здійснений адвокатом позивача аналізу судової практики Касаційного господарського суду, що не відповідає дійсності.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі № 918/594/23, Верховний Суд вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 11 квітня 2024 року за результатом здійснення касаційного провадження з розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2024 року у справі № 918/594/23 постановив ухвалу про закриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За змістом частини першої та третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та абзацу першого другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Отже, право сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, відшкодувати понесені нею судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу адвоката, передбачене зазначеними нормами закону.

Проте, як вбачається, питання розподілу судових, зокрема і витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку зі здійсненням Верховним Судом касаційного розгляду цієї справи за касаційною скаргою відповідача, про стягнення яких заявив позивач, не було вирішене судом касаційної інстанції, з огляду на що наявні підстави для ухвалення додаткової ухвали з цього питання.

Можливість здійснення судом касаційної інстанції розподілу судових витрат сторони у справі на професійну правничу допомогу після постановлення Верховним Судом ухвали про закриття касаційного провадження підтверджена висновком Верховного Суду, викладеним у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, згідно з яким для забезпечення принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову (необґрунтованої касаційної скарги), витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті ухвали про закриття касаційного провадження мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги.

Наведеним спростовуються безпідставні доводи відповідача про відсутність підстав для здійснення розподілу судових витрат у разі закриття судом касаційної інстанції касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається позивач у поданому до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу навів попередній (орієнтовний) розрахунок своїх судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи, та зазначив про те, що загальна орієнтовна вартість цих його витрат складає 10 000,00 грн.

Отже, позивач відповідно до частини першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з поданням відзиву на касаційну скаргу, що є його першою заявою при здійсненні касаційного провадження у цій справі, подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із касаційним розглядом справи, чим спростовуються доводи відповідача про те, що позивач у встановлені процесуальним законом строки не зробив в суді касаційної інстанції відповідної заяви.

У заяві про ухвалення додаткового рішення від 16 квітня 2024 року позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи, у розмірі 10 000,00 грн, який позивач визначив як остаточний.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення учасником справи витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих учасниками справи доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України, що регулює поняття ціни договору, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при фіксованому розмірі для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні, що передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.

Позивач на підтвердження обставин надання йому його адвокатом професійної правничої допомоги під час касаційного розгляду цієї справи та розміру витрат на таку правничу допомогу надав суду та додав до заяви про ухвалення додаткового рішення такі докази:

- договір про надання правничої допомоги № 08 від 21 березня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 , як клієнтом, та Адвокатським бюро «Михайла Гаврильчика» в особі Гаврильчика Михайла Адамовича;

- акт виконаних робіт (надання юридичних послуг) від 11 квітня 2024 року;

- рахунок на оплату юридичних послуг (правової допомоги) № 4 від 12 квітня 2024 року.

Як уже зазначалося вище по тексту цієї додаткової ухвали заява позивача про прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом справи № 918/594/23, та додані до неї зазначені докази були подані позивачем до Верховного Суду 16 квітня 2024 року, тобто з дотриманням строку, встановленого частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Наведеним спростовуються доводи відповідача про те, що позивач у встановлені процесуальним законом строку не подав до суду касаційної інстанції докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з цих наданих позивачем доказів на підтвердження обставин понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи та розміру цих витрат, 21 березня 2024 року між ним, як клієнтом, та Адвокатським бюро «Михайла Гаврильчика» в особі Гаврильчика Михайла Адамовича був укладений договір про надання правничої допомоги № 08 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1. якого Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно з пунктами 2.1., 2.8. договору Адвокатське бюро зобов`язується надавати юридичну допомогу та представляти інтереси Клієнта у Верховному Суді у складі суддів Касаційного господарського суду у справі № 918/594/23 за касаційною скаргою ТОВ «Антарес» на рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2024 року. Для надання юридичною допомоги Клієнту Адвокатське бюро призначає Гаврильчика Михайла Адамовича.

За змістом підпункту 3.1.4. пункту 3.1. Клієнт зобов`язується оплачувати юридичну допомогу у відповідності до умов розділу 4 договору.

У розділі 4 договору його сторони визначили порядок здійснення розрахунків.

Згідно з пунктами 4.1., 4.4. - 4.6. договору правничу допомогу, що надається Адвокатським бюро, Клієнт оплачує в розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг. За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським бюро юридичної допомоги та її вартість. Акт надсилається Клієнту Адвокатським бюро факсимільним зв`язком або поштою. На вимогу Клієнта Адвокатське бюро може надавати акти про надання юридичної допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією. Акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання Клієнтом останній не надав Адвокатському бюро письмові аргументовані заперечення на акт. Сума, вказана в пункті 4.1. даного договору, є гонораром Адвокатського бюро за надання юридичної допомоги, та поверненню не підлягає.

11 квітня 2024 року на виконання договору про надання правничої допомоги № 08 від 21 березня 2024 року між Клієнтом - ОСОБА_1. (позивачем у цій справі) та Адвокатським бюро «Михайла Гаврильчика» був підписаний акт виконаних робіт (надання юридичних послуг), згідно з яким Адвокатське бюро надало позивачу у цій справі такі юридичні послуги (правнича допомога): надання консультацій, складання відзиву на касаційну скаргу до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 лютого 2024 року, аналіз судової практики Касаційного господарського суду у подібних правовідносинах, повний супровід розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес» на рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2024 року у справі № 918/594/23. За змістом акту загальна вартість наданих Клієнту юридичних послуг становить 10 000,00 грн,.

Зазначений акт виконаних робіт (надання юридичних послуг) від 11 квітня 2024 року підписаний позивачем без зауважень та заперечень, в акті зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Проаналізувавши умови укладеного між Адвокатським бюро «Михайла Гаврильчика» та позивачем у цій справі договору про надання правничої допомоги № 08 від 21 березня 2024 року та складеного на виконання цього договору акту виконаних робіт (надання юридичних послуг) від 11 квітня 2024 року, Верховний Суд зазначає про те, що між Адвокатським об`єднанням бюро «Михайла Гаврильчика» та позивачем у цій справі як його клієнтом була погоджена фіксована форма гонорару.

При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що акт містить детальний опис наданих Адвокатським бюро «Михайла Гаврильчика» позивачу у цій справі послуг з професійної правничої допомоги на стадії розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції та загальний розмір винагороди за усі надані послуги.

Верховний Суд зазначає про те, що відображена у зазначеному акті інформація щодо наданих Адвокатським бюро «Михайла Гаврильчика» позивачу у цій справі послуг та обставини надання таких послуг підтверджується матеріалами справи частково, з огляду на таке.

Адвокатом Адвокатського бюро «Михайла Гаврильчика» Гаврильчиком М. А. як представником позивача до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду був поданий відзив від 22 березня 2024 року на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес» на рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2024 року у справі № 918/594/23. Відзив на касаційну скаргу був поданий з дотриманням встановлених Верховним Судом строків для його подання та був прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду. Зазначений відзив на касаційну скаргу позивача міститься в матеріалах справи (3-й том справи, а. с. 36 - 38).

Крім того, адвокат Гаврильчик М. А. як представник позивача взяв участь у засіданні Верховного Суду у цій справі у режимі відеоконференції, що відбулося 11 квітня 2024 року, у судовому засіданні надавав пояснення по справі та щодо доводів касаційної скарги відповідача, про що свідчить протокол судового засідання в режимі відеоконференції № 2726911 від 11 квітня 2024 року (3-й том справи, а.с. 57, 58).

При цьому, адвокат Гаврильчик М. А., як представник позивача в суді касаційної інстанції, діяв на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВК № 1123793 від 21 березня 2024 року.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає доведеними обставини надання позивачу його адвокатом Гаврильчиком М. А. послуг з професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції у цій справі № 918/594/23 зі складання відзиву на касаційну скаргу та представництва клієнта в суді касаційної інстанції, зазначених в акті виконаних робіт (надання юридичних послуг) від 11 квітня 2024 року.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 2 частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Отже, при перевірці та дослідженні розміру понесених стороною спору заявлених до стягнення витрат на оплату послуг адвоката суд керується принципами співмірності, достовірності, пропорційності та обґрунтованості цих витрат. У разі встановлення обставин того, що заявлений до стягнення розмір витрат не відповідає визначеним законом критеріям співмірності, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Як вбачається, відповідач 19 квітня 2024 року надав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заперечення на заяву позивача про прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат, в якому, крім іншого, заперечує проти заявленої позивачем до стягнення з нього суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, зазначає про те, що ця сума є значно завищеною та підлягає зменшенню до 2 000,00 грн, оскільки є неспівмірною з реальним обсягом наданих позивачу його адвокатом послуг у цій справі в суді касаційної інстанції, зі складністю наданих послуг, реально витраченим часом на надання правничої допомоги.

Проаналізувавши доводи, наведені відповідачем у запереченні в обґрунтування необхідності зменшення витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги, Верховний Суд частково погоджується з доводами відповідача.

Верховний Суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що складений адвокатом позивача відзив на касаційну скаргу за своїм змістом відображає позицію судів попередніх інстанцій у цій справі щодо належності спору у цій справі до господарської юрисдикції, викладену в судових рішеннях, що були оскаржені відповідачем до суду касаційної інстанції. Позивач у відзиві на касаційну скаргу послався на правову позицію Верховного Суду, на яку також послався Північно-Західний апеляційний господарський суд у постанові від 23 січня 2024 року у цій справі.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник (відповідач) визначив пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Однак, відзив позивача на касаційну скаргу відповідача не містить детального аналізу подібності спірних правовідносин у цій справі з правовідносинами у справі, на неврахування висновків Верховного Суду в якій послався відповідач у касаційній скарзі. Позивач у відзиві на касаційну скаргу лише констатує факт неподібності правовідносини у цій справі та у справі № 926/2174/20, та не наводить детального обґрунтування свого доводу щодо неподібності правовідносин у зазначених справах, не обґрунтовує, в чому полягає неподібність правовідносин у зазначених справах.

Отже, відзив позивача на касаційну скаргу відповідача ґрунтується лише на висновках Верховного Суду, що були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної відповідачем до суду касаційної інстанції постанови, та не містить доводів, які б свідчили про проведення адвокатом позивача аналізу численної судової практики Верховного Суду, відмінної від тої, що була врахована судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не довів факту надання йому його адвокатом такої послуги як аналіз судової практики Касаційного господарського суду у подібних правовідносинах.

Також Верховний Суд зазначає про те, що хоча обставини участі адвоката позивача в судовому засіданні Верховного Суду є доведеними, проте, суд касаційної інстанції бере до уваги, що розгляд касаційної скарги у цій справі був здійснений в одному судовому засіданні, розгляд справи не відкладався, перерва в судовому засіданні не оголошувалася. Отже, адвокат позивача взяв участь лише в одному судовому засіданні суду касаційної інстанції у цій справі у режимі відеоконференції та не допустив значних витрат часу на таку участь.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з доводами відповідача про те, що є заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн є неспівмірним з реальним обсягом наданих позивачу його адвокатом послуг у цій справі в суді касаційної інстанції (надання відзиву на касаційну скаргу та участь представника в одному судовому засіданні) та зі складністю цих наданих послуг, є необґрунтовано завищеним.

Враховуючи наведене наявні підстави для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідачем витрат на професійну правничу допомогу. Верховний Суд вважає, що у даному випадку розумними, реальними, обґрунтованими та співмірними з предметом позову та з обсягом наданих позивачу його адвокатом послуг з професійної правничої допомоги є витрати позивача на надання йому професійної правничої допомоги у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи у розмірі 5 000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що ненадання позивачем доказів фактичної сплати ним адвокату суми гонорару за надання професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції щодо розгляду касаційної скарги відповідача на рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2024 року у цій справі № 918/594/23 не свідчить про те, що позивач не поніс цих витрат та не є підставою для відмови у їх розподілі, оскільки за змістом пункту 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на надану професійну правничу допомогу адвоката у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Порядок розподілу судових витрат міститься у статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене Верховний Суд вважає, що заявлена позивачем вимога про розподіл понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, надану йому у касаційному провадженні у цій справі, відповідно до правил розподілу, визначених у пункті 2 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягає частковому задоволенню у розмірі 5 000,00 грн та ці витрати в порядку розподілу підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 123 129 234 235 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з касаційним розглядом справи № 918/594/23, задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" (33013, м. Рівне, вул. Кавказька, 3, офіс 305, код ЄДРПОУ 24173596) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом справи № 918/594/23.

3. Видачу наказу доручити Господарському суду Рівненської області.

4. Додаткова ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді Н. Губенко

О. Кролевець