Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.09.2019 року у справі №922/74/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 922/74/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Губенко Н. М., Мамалуя О. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2019

(головуючий суддя Терещенко О. І., судді Сіверін В. І., Гетьман Р. А.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 18.04.2019

(суддя Сальнікова Г. І.)

у справі № 922/74/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Огульцівської сільської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Кабінет Міністрів України, 2) Міністерство енергетики та вугільної промисловості України,

про стягнення 913 039,93 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (правонаступник Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України ", далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Огульцівської сільської ради (далі - Рада) про стягнення 913 039,93 грн заборгованості, що складається з 617 588,20 грн основного боргу, 54 009,36 грн 3 % річних, 241 442,37 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №14/396/11 від 25.02.2011, в частині повернення позивачу грошових коштів, отриманих на добудову об'єкта газопостачання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.01.2019 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Кабінет Міністрів України (далі - КМУ), Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

3. Рішенням Господарського суду Харківської області 18.04.2019 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з АТ "НАК "Нафтогаз України" на користь Ради 45
000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Аргументуючи судове рішення суд першої інстанції вказував на те, що в матеріалах справи відсутні докази надходження на рахунок відповідача субвенцій з Державного бюджету України на виконання умов договору, у Державному бюджеті України не передбачалося бюджетних асигнувань на відшкодування забудовникам чи інвесторам витрат на будівництво мереж постачання природного газу (об'єктів), отже, фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов'язком Держави, внаслідок чого покладення на відповідача обов'язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування, а тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2019 рішення Господарського суду Харківської області 18.04.2019 скасовано в частині стягнення з АТ "НАК "Нафтогаз України" на користь Ради 45 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В решті рішення залишено без змін. Визнано недійсними підпункт 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від 25.02.2012 № 1 до договору №14/396/11 від 25.02.2011, укладеної між НАК "Нафтогаз України" та Радою.

6. В частині відмови у позові суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

7. Визнаючи недійсними підпункт 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від 25.02.2012 № 1 до договору, на підставі пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до
15.12.2017), суд апеляційної інстанції вказував на те, що правочин між сторонами спору укладений на виконання державного замовлення. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" (зі змінами та доповненнями) є державним завданням, яке встановлено Кабінетом Міністрів України, з метою виконання якого сторонами у справі укладено договір.

8. Враховуючи, що результати робіт, які профінансовані позивачем за договором №14/396/11 від 25.02.2011, перейшли у державну власність, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зобов'язаною стороною у цих правовідносинах слід вважати державу, відтак зміни, внесені до договору згідно з додатковою угодою № 1, які передбачають покладення обов'язку з повернення коштів на відповідача, є порушенням законодавства, що є підставою для визнання недійсними підпункт у
2.3.15 пункту 2.3 та пункту 4.7 додаткової угоди від 25.02.2012 № 1 до договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, АТ "НАК" Нафтогаз України" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 18.04.2019 повністю, постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2019 в частині залишення без змін рішення Господарського суду Харківської області від 18.04.2019 та визнання недійсними підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пункту 4.7 додаткової угоди від 25.02.2012 № 1 до договору №14/396/11 від 25.02.2011, та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

10. Підставами для скасування судових рішень скаржник вважає порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема ст.ст. 2, 525, 526, 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст.2, 193, 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 7, 48, 63, 69 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), ст.ст. 63, 64 Закону України "Про місцеве самоврядування".

11. На думку скаржника, висновки судів попередніх інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки судами не враховано, що обов'язок з повернення позивачу грошових коштів з фінансування будівництва газопроводу виник у відповідача на підставі договору №14/396/11 від 25.02.2011, п. 2.3.15 договору, в редакції додаткової угоди № 1, яким передбачено обов'язок відповідача протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об'єкта.

12. Скаржник також зазначає, що зі змісту договору не вбачається, що сторони не передбачили, що зобов'язання про повернення вказаних коштів, отриманих відповідачем на добудову газопроводу, поставлено у залежність від бюджетного фінансування за рахунок Державного бюджету.

13. Крім того, скаржник вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки апеляційним судом безпідставно застосовано ст. 83 ГПК України, у редакції чинній до 15.12.2017.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

14. Рада 07.10.2019 подала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані у справі судові рішення без змін, посилаючись на безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.08.2009 Кабінетом Міністрів України було прийнято Розпорядження №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" (далі - Розпорядження КМУ №1001-р). Відповідно до п. 2 цього розпорядження, для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із Замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", а згідно п. 3 Замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов'язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством.

16.25.02.2011 Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (компанія) та Огульцівська сільська рада Валківського району Харківської області (замовник) на виконання Розпорядження КМУ №1001-р відповідно до діючого законодавства України уклали договір №14/396/11 (далі - договір №14/396/11).

17. Відповідно до п. 1.1 договору Компанія, відповідно до Розпорядження та на умовах Договору, на підставі затвердженого рішенням правління Компанії "Переліку об'єктів газопостачання у спорудженні яких передбачено фінансову участь Компанії" (Перелік) та графіку фінансування спорудження об'єкта газопостачання (Додаток 1), здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання "Будівництво газопроводу по вулицях Залізничній, Зеленій, Лісовій і Радгоспній в селі Огульці Валківського Харківської області" (далі - Об'єкт), а Замовник зобов'язується здійснити добудову Об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами Договору, забезпечити передачу його, як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Компанії на добудову Об'єкта.

18. У п. п. 2.3.13. п. 2.3. договору №14/396/11 було зазначено, що протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування НАК "Нафтогаз України" добудови (будівництва) Об'єкта Огульцівська сільська рада зобов'язується повернути позивачу суму грошових коштів, отриманих від НАК "Нафтогаз України" на добудову (будівництво) Об'єкта відповідно до ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету.

19. Судами встановлено, що 23.07.2012 позивач та відповідач уклали Додаткову угоду №1 до вищевказаного договору №14/396/11, якою виклали в новій редакції ряд положень основного Договору:

20. Відповідно до п.1. договору №14/396/11 в редакції змін, внесених до договору додатковою угодою від 23.07.2012 №1, статтю 1 "Предмет договору" викладено в наступній редакції:

21. Статтю 2 "Права та Обов'язки Сторін" викладено в новій редакції, де, зокрема, п. п. 2.1.1. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 передбачено, що позивач зобов'язаний при наявності фінансової можливості здійснити фінансування добудови Об'єкта за рахунок власних коштів (не коштів державного бюджету) в обсягах, передбачених фінансовим планом Нафтогазу на відповідний період, згідно з Додатком 1. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок Замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавству України.

22. Підпунктом 2.1.2. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 передбачений обов'язок Нафтогазу щоквартально на звітну дату та в місячний термін після завершення робіт по добудові Об'єкта в установленому порядку оформлювати акти звірки взаємних розрахунків із Замовником з підтвердженням заборгованості Замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування.

23. Згідно п. п. 2.3.7. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012, Замовник зобов'язався у будь-який час на вимогу Нафтогазу надавати усю інформацію про виконання умов цього Договору, а також всіх інших документів і матеріалів, пов'язаних з виконанням цього Договору.

24. Пунктом 2.3.9. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 встановлено, у разі неможливості виконання договірних зобов'язань Замовник має повідомити Нафтогаз протягом 3-х робочих днів з дати виникнення обставин, що перешкоджають виконанню Договору, з обов'язковим зазначенням цих обставин, для прийняття спільного з Нафтогазом рішення щодо подальшого виконання Договору.

25. Так, відповідач як Замовник, у п. п. 2.3.12. - 2.3.15 Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 зобов'язався:

- після завершення робіт по добудові Об'єкта забезпечити введення його в експлуатацію з оформленням усіх необхідних документів, та у термін, що не перевищує 60 календарних днів від дати введення Об'єкта в експлуатацію, забезпечити його передачу, як цілісного об'єкта, у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації;

- протягом місяця з дати передачі Об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, надати Нафтогазу завірені підписом уповноваженої особи та печаткою Замовника копії декларації про готовність об'єкта до експлуатації або акт готовності об'єкта до експлуатації з сертифікатом, акту приймання-передачі Об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та протоколу комісії про прийняття Об'єкта державної форми власності до експлуатації.

- своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову об'єкта газопостачання для повернення Нафтогазу, в установлений даним Договором термін, суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову об'єкта газопостачання;

- протягом року, наступного за роком введення Об'єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта.

26. Згідно з умовами п. п. 2.4.3. Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012, Замовник є власником частини (цілісного) Об'єкта, добудованої за кошти Нафтогазу, до передачі цілісного Об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації.

27. Статтю 3 "Ціна договору і порядок проведення розрахунків" викладено в наступній редакції:

"3.1. Загальний обсяг фінансування за цим Договором (ціна Договору) 617 588,20
грн.

3.2. Вартість добудови Об'єкта визначається Замовником на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому діючим законодавством порядку, та не може перевищувати вартості добудови затвердженої Переліком.

3.3. Фінансування Нафтогазом робіт із завершення будівництва об'єкта буде здійснюватися в межах витрат, передбачених фінансовим планом та збалансованим бюджетом грошових коштів Нафтогазу на відповідний період.

3.4. Фінансування робіт з добудови Об'єкта за Договором здійснюється згідно з Додатком 1, який є невід'ємною частиною цього Договору."

Статтю 4 "Відповідальність Сторін" викладено в наступній редакції:

"4.1. Сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань відповідно до умов Договору та діючого законодавства України.

4.2. У випадку ненадання/надання в неповному обсязі інформації відповідно до п.
2.3.8 Договору або порушення строку її надання, Нафтогаз має право припинити фінансування за Договором та/або вимагати дострокового повернення суми грошових коштів, що були перераховані Нафтогазом на фінансування добудови Об'єкту.

4.3. У випадку порушення Замовником зобов'язань щодо повернення суми грошових коштів, він платить на користь Нафтогазу пеню у розмірі 0,1% від загальної ціни Договору за кожний день прострочення виконання зобов'язань, а у випадку прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у сумі 7% ціни Договору.

4.4. Нафтогаз не несе відповідальності за не фінансування добудови Об'єкта.

4.5. Замовник несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору.

4.6. В разі невиконання пунктів 2.3.12,2.3.13 Договору або не підтвердження суми заборгованості Замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування, Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надходження письмової вимоги Нафтогазу, повертає всю суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу згідно з Договором.

4.7. Не виконання Замовником п. 2.3.15 Договору через відсутність бюджетного фінансування у зв'язку з відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості Замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє Замовника обов'язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з Договором.".

28. Судами встановлено, що згідно Графіка фінансування спорудження об'єкта газопостачання (додаток №1 до договору №14/396/11) обсяг фінансування за рахунок коштів Компанії, необхідний для введення об'єкта в експлуатацію становить 617
588,20 грн, строк введення в експлуатацію 2012 рік.

29. На виконання зобов'язань за договором №14/396/11 (з урахуванням додаткової угоди № 1), ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 31.07.2012 перерахувало Раді грошові кошти в загальній сумі 617 588,20 грн.

30. Судами також встановлено, що об'єкт побудовано та введено в експлуатацію, на підтвердження чого надано копію Декларації про готовність об'єкта до експлуатації (зареєстрованою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області 30.09.2014 за № ХК143142720344), згідно якої Об'єкт "Будівництво газопроводу по вулицях Залізничній, Зеленій, Лісовій і Радгоспній в селі Огульці Валківського Харківської області 2221.1, категорія складності - ІІІ" збудовано та введено в експлуатацію. Кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією - 647,58720 тис. гривень.

31. Вказуючи на те, що відповідачем не виконано п.2.3.15 договору №14/396/11 (в редакції додаткової угоди № 1) та не повернуто позивачу грошові кошти з фінансування спорудження об'єкта газопостачання, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 617 588,20 грн основного боргу, а також, нарахував 54 009,36 грн 3 % річних, 241 442,37 грн інфляційних втрат, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором, щодо повернення грошових коштів.

Позиція Верховного Суду

32. Касаційний господарський суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі та доводи наведені відповідачем у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

33. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

34. За приписами ч. 4 ст. 300 ГПК України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

35. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

36. Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

37. Однак, оскаржувані позивачем до Касаційного господарського суду рішення та постанова судів попередніх інстанцій у цій справі зазначеним вимогам не відповідають, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Суди не здійснили повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, а тому, оскаржувані рішення підлягають скасуванню виходячи з наступного.

38. Спір у справі стосується стягнення з Ради на користь АТ "Нафтогаз України" грошових коштів, отриманих Огульцівською сільрадою на добудову газопроводу по вулицях Залізничній, Зеленій, Лісовій і Радгоспній в селі Огульці Валківського Харківської області (Об'єкта) на підставі договору № 14/396/11 від 25.02.2011.

39. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

40. Частиною 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

41. Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

42. Згідно зі статтею 526 ЦК України і статтею 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 193 ГК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

43. Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

44. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

45. Як встановлено судами, між АТ "Нафтогаз України" та Радою укладено договір № 14/396/11 від 25.02.2011.

46. Згідно з п. 1.1 договору АТ "Нафтогаз України" зобов'язалась здійснити фінансування добудови об'єкта газопостачання "Будівництво газопроводу по вулицях Залізничній, Зеленій, Лісовій і Радгоспній в селі Огульці Валківського району Харківської області", а Огульцівська сільрада зобов'язалась здійснити добудову Об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами Договору.

47. У п. п. 2.3.13. п. 2.3. договору №14/396/11 було зазначено, що протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування НАК "Нафтогаз України" добудови (будівництва) Об'єкта Огульцівська сільська рада зобов'язується повернути позивачу суму грошових коштів, отриманих від НАК "Нафтогаз України" на добудову (будівництво) Об'єкта відповідно до ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету.

48. Разом з цим, в наступному, 23.07.2012 позивач та відповідач уклали Додаткову угоду №1 до вищевказаного договору №14/396/11, якою виклали в новій редакції ряд положень основного Договору:

49. Так, відповідач як Замовник, у п. п. 2.3.12. - 2.3.15 Додаткової угоди № 1 від 23.07.2012 зобов'язався:

- після завершення робіт по добудові Об'єкта забезпечити введення його в експлуатацію з оформленням усіх необхідних документів, та у термін, що не перевищує 60 календарних днів від дати введення Об'єкта в експлуатацію, забезпечити його передачу, як цілісного об'єкта, у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації;

- протягом місяця з дати передачі Об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, надати Нафтогазу завірені підписом уповноваженої особи та печаткою Замовника копії декларації про готовність об'єкта до експлуатації або акт готовності об'єкта до експлуатації з сертифікатом, акту приймання-передачі Об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та протоколу комісії про прийняття Об'єкта державної форми власності до експлуатації.

- своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову об'єкта газопостачання для повернення Нафтогазу, в установлений даним Договором термін, суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову об'єкта газопостачання;

- протягом року, наступного за роком введення Об'єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта.

50. Аналізуючи зміст укладеного позивачем та відповідачем договору суди вказували на те, що:

- відповідач (Огульцівська сільська рада) не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов'язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником Договору, зобов'язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі Державі у власність.

- вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава, Рада не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об'єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.

- учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава, оскільки договір між позивачем і відповідачем укладений на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р, за результатами виконання якого Об'єкт, побудований за рахунок грошових коштів НАК "Нафтогаз України" перерахованих Раді, отримала у власність Держава.

51. Зважаючи на вказане суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Ради на користь АТ "Нафтогаз України" 913 039,93 грн заборгованості, оскільки фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов'язком Держави, внаслідок чого покладення на відповідача обов'язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

52. Суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів щодо відмови у позові, з огляду на таке.

53. Згідно із статтями 627, 628 та 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статтями 627, 628 та 629 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

54. Частиною 1 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

55. Частинами 6, 7 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.

56. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

57. Відповідно до частини 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

58. Частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

59. Аналогічні положення містяться у ст. 617 ЦК України.

60. Враховуючи викладене, Верховний Суд, з огляду на приписи частини 1 статті 16, частини 1 статті 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вважає, що між сторонами у даній справі на підставі договору виникли господарські (цивільні) відносини, які відповідно до частини 1 статті 1 ЦК України засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що регулюються актами цивільного законодавства України, а відтак з огляду на положення частини 2 статті 617 ЦК України та частини 2 статті 218 ГК України відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання за договором.

61. Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від
30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

62. Разом з цим, суди попередніх інстанцій розглядаючи спір у справі та відмовляючи в позові, з підстав відсутності у відповідача обов'язку повернути кошти на підставі укладеного між сторонами договору, не звернули належної уваги на вищезазначені положення законодавства.

63. Разом з цим, суди не врахували, що ст. 2 ЦК України встановлює, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

64. В свою чергу, за визначенням держава є політичною формою організації правління, що характеризується суверенною владою, політичним та публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій.

65. Держава, як учасник цивільно-правових відносин, суб'єкт публічного права, в цілому виконує функції, як правило, владно-публічного характеру, бере участь у цивільно-правових відносинах винятково. Водночас, вступаючи у цивільно- правові відносини, держава наділяється такими самими правами, як і будь-які інші учасники цивільного обороту (фізичні або юридичні особи), тобто з урахуванням вимог ст. 82 ЦК України, у цивільно правових відносинах виступає на засадах юридичної рівності з іншими учасниками цивільно - правових відносин.

66. Зважаючи на вказане, суд касаційної інстанції вважає, що оскільки між сторонами у даній справі виникли господарські (цивільні) відносини на підставі договору № 14/396/11 від 25.02.2011, тому передчасним є висновок судів попередніх інстанцій, що фактично обов'язок з повернення коштів на добудову (будівництво) газопроводу за вказаним договором покладено на Державу, тоді як, у договорі замовником визначено саме Огульцівську сільську раду.

67. Також місцевий суд у оскаржуваному рішенні, в порушення вимог ст. 237 ГПК України, не зазначив яку правову норму належить застосовувати до цих правовідносин, як підставу для відмови у позові, а обмежився лише посиланням на правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.10.2018 у справі № 918/33/17, а апеляційний суд зазначеного не виправив.

68. Разом з цим, посилання судом першої інстанції на правові висновки, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17 є безпідставними, оскільки у вказаній справі суд дійшов висновку щодо відмови в позові, у зв'язку з недійсністю пунктів договору, якими було встановлено обов'язок відповідача сплатити кошти позивачу.

69. Водночас у даній справі, суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази на предмет наявності обставин визнання недійсним у судовому порядку укладеного між сторонами договору, у тому числі в частині обов'язку відповідача сплатити кошти позивачу, у зв'язку з чим дійшов до передчасного висновку щодо відмови у задоволенні позову.

70. При цьому встановлення судом вказаних фактичних обставин було необхідним для правильного вирішення спору у даній справі та підлягало оцінці, з урахуванням приписів ст. 204 ЦК України.

71. Крім того, відмовляючи в позові, суди посилались також на положення ч.ч. 2 та 3 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та вказували на те, що Рада не має обов'язку повертати вказані кошти позивачу, оскільки вказаними положеннями закону передбачена компенсація з державного бюджету, витрачених АТ "Нафтогаз України" грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів.

72. Разом з цим, зазначені вище положення ч.ч. 2 та 3 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" були виключені на підставі Закону України від
22.12.2011 № 4220-VI (4220-17). Додаткова угода № 1, якою саме на відповідача покладено обов'язок повернути грошові кошти, перераховані позивачем на добудову (будівництво) газопроводів, укладено 25.02.2012, тобто після виключення положень ч.ч. 2 та 3 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", якими передбачалась компенсація АТ "Нафтогаз України" витрачених грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів.

73. Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції вважає прийнятними доводи касаційної скарги про те, що рішення місцевого суду прийнято при неповному встановленні обставин справи, оскільки судом не враховано, що обов'язок з повернення позивачу грошових коштів з фінансування будівництва газопроводу виник у відповідача на підставі договору та додаткової угоди № 1 до нього. Враховуючи викладене, Суд вважає необґрунтованими висновки місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки, судом не надано належну правову оцінку встановленим обставинам у справі.

74. Також, суд касаційної інстанції вважає прийнятними доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права про застосування ст. 83 ГПК України, та прийняття рішення про визнання недійсними підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пункту 4.7 додаткової угоди № 1 до договору.

75. Як вбачається з постанови апеляційного суду, визнаючи недійсними підпункт
2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від 25.02.2012 № 1 до договору №14/396/11 від 25.02.2011 суд апеляційної інстанції послався на ст. 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) та вказав на те, що цією процесуальною нормою суду надано право визнати недійсним повністю або в частині, пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

76. Вказані дії суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки, право суду визнати недійсним повністю або в частині, пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству було передбачено Господарським процесуальним кодексом України, в редакції кодексу чинній до 15.12.2017.

77. Водночас розгляд справи здійснювався під час дії Господарського процесуального кодексу України, з відповідними змінами внесеними Законом України №2147-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі ~law60~ від 03.10.2017), які набули чинності з 15.12.2017.

78. У зв'язку з чим, згідно з ч.ч. 2 та 3 статті 237 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017), при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

79. Тобто, вказаною процесуальною нормою передбачено право суду визнати недійсним договір повністю або у певній його частині, за умови подання позивачем до закінчення підготовчого засідання відповідної заяви.

80. В межах даної справи, позивач не звертався до суду з заявою про визнання недійсними пунктів додаткової угоди № 1, відповідно до вимог ст. 237 ГПК України, тоді як апеляційний суд, визнаючи недійсним підпункт 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від 25.02.2012 № 1 до договору №14/396/11, помилково послався на ст. 83 ГПК України, в редакції чинній до 15.12.2017, та зважаючи на вимоги ст. 237 ГПК України, суд апеляційної інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог, та за межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені ст. 269 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

81. Відповідно до частини 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

82. Частиною 4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

83. Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права було допущено, як місцевим так і апеляційним судом, то касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

84. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, дати належну правову оцінку всім зібраним у справі доказам в їх сукупності, звернути увагу на підстави поданого позову, та в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

Розподіл судових витрат

85. Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом, на підставі ст. 129 ГПК України, не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.07.2019 та рішення Господарського суду Харківської області 18.04.2019 у справі 922/74/19 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді Н. М. Губенко

О. О. Мамалуй