Історія справи

Ухвала КГС ВП від 05.02.2019 року у справі №910/8012/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 910/8012/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В. І. - головуючий, судді: Баранець О. М., Кролевець О. А., Мамалуй О. О., Стратієнко Л. В.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О. О.

розглянувши матеріали касаційних скарг Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ващенко Т. М. )

від 28.03.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Дідиченко М. А., судді: Зубець Л. П., Пономаренко Є. Ю.)

від 21.01.2019

у справі № 910/8012/17

за позовом THEO Worldwide Corp

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", UK SPV Credit Finance plc

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Компанія GLAS Trust Corporation Limited, Компанія Deutsche Trustee Company Limited, Компанія Madison Pacific Trust Limited

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерство фінансів України, Національний банк України

про визнання недійсним правочину в частині та стягнення 663 000,00 доларів США

за участю представників учасників справи:

позивача - Бортман О. А., Качмар О. Й.,

відповідача 1 - Самонович О. А., Тарасенков В. В., Пожидаєв А. М.,

відповідача 2 - не з'явився,

третьої особи 1 на стороні позивача - не з'явився,

третьої особи 2 на стороні позивача - не з'явився,

третьої особи 3 на стороні позивача - не з'явився

третьої особи 1 на стороні відповідача 1 - Костюков Д. І.,

третьої особи 2 на стороні відповідача 1- Іщенко Р. А.,

третьої особи 3 на стороні відповідача 1- Найда Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. THEO Worldwide Corp звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ
КБ "Приватбанк") та UK SPV Credit Finance plc про стягнення 663 000,00 доларів США (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 18.09.2017) та визнання недійсним в частині (з урахуванням заяви представника позивача про остаточне визначення позовної вимоги від 21.12.2017) договору №63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016, а саме: 1) відступлення UK SPV Credit Finance plc на користь ПАТ КБ "Приватбанк" в обмін на акції права вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "Приватбанк" перед UK SPV Credit Finance plc, які виникли на підставі договору КРЕДИТ. ДОК. ОТ 17.09.2010г; 2) відступлення UK SPV Credit Finance plc на користь ПАТ КБ "Приватбанк" в обмін на акції права вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "Приватбанк" перед UK SPV Credit Finance plc, які виникли на підставі договору №ПЕРВЫЙ СУБОРДИНИРОВАННЫЙ.

1.2. Позовна вимога про визнання недійсним договору №63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 в частині обґрунтована тим, що:

1) відповідачами в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було укладено правочин обміну зобов'язань ПАТ КБ "Приватбанк" перед UK SPV Credit Finance plc на акції додаткової емісії ПАТ КБ "Приватбанк" за відсутності відповідних правових підстав, оскільки зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед компанією UK SPV Credit Finance plc були обтяженими, а відтак вчинення таких дій не відповідає положенням статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

2) у зв'язку із вчиненням оспорюваного правочину фактично мала місце заміна предмета застави без відповідного одержання згоди заставодержателя, що суперечить приписам статті 579, частині 2 статті 586 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України "Про заставу";

3) оспорюваний правочин не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним; укладений за відсутності правового та господарського інтересу компанії UK SPV Credit Finance plc на укладення даного правочину, що суперечить положенням статей 526, 610, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України щодо належного виконання прийнятих зобов'язань, статті 84 Цивільного кодексу України, статей 3, 42, 43, 44 Господарського кодексу України щодо здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, що є самостійною підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

1.3. Позовна вимога про стягнення з ПАТ КБ "Приватбанк" збитків у загальному розмірі 663 000,00 доларів США обґрунтована тим, що:

1) неправомірні дії ПАТ КБ "Приватбанк" в частині невиконання своїх зобов'язань за кредитними угодами, які містяться у Проспектах емісії, з перерахунку коштів та відсотків за користування ними UK SPV Credit Finance plc, зумовили завдання збитків позивачу;

2) в порушення умов випуску цінних паперів ПАТ КБ "Приватбанк" умисно приховував свій реальний фінансовий стан;

3) шляхом вчинення неправомірного правочину - договору №63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016, позивачу завдано збитків, оскільки такий договір нівелював можливість одержання позивачем суми коштів, сплаченої ним за цінні папери та відсотків, які підлягали сплаті за цими цінними паперами.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 позовні вимоги задоволено частково. Суд визнав недійсним договір №63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 в частині відступлення UK SPV Credit Finance plc на користь ПАТ
КБ "Приватбанк" в обмін на акції права вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "Приватбанк" перед UK SPV Credit Finance plc, які виникли на підставі Договору КРЕДИТ. ДОК. ОТ 17.09.2010г. Визнав недійсним договір №63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 в частині відступлення UK SPV Credit Finance plc на користь ПАТ КБ "Приватбанк" в обмін на акції права вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "Приватбанк" перед UK SPV Credit Finance plc, які виникли на підставі Договору №ПЕРВЫЙ СУБОРДИНИРОВАННЫЙ. Стягнув з ПАТ КБ "Приватбанк на користь THEO Worldwide Corp збитки у розмірі 574 800 доларів США. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовив.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 скасовано в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з ПАТ КБ "Приватбанк" збитків у розмірі 574 800,00 дол. США. В цій частині прийнято нове рішення, яким у задоволенні зазначеної позовної вимоги відмовлено. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 залишено без змін.

2.3. Господарськими судами встановлено такі фактичні обставини справи:

-ПАТ КБ "Приватбанк" із залученням посередника - компанії UK SPV Credit Finance plc (яка відповідно до наданої представниками Національного банку України структури власності банківської групи "Приватбанк" станом на 16.12.2016 є учасником банківської групи під контролем незалежно від формального володіння та яка рішенням Комісії з питань визначення пов'язаних з банком осіб і перевірки операцій банку із такими особами №105 від 13.12.2016 визначена пов'язаною з ПАТ
КБ "Приватбанк" особою за ознакою №524) було здійснено три випуски облігацій:

випуск загальною сумою 175 мільйонів доларів США з відсотковою ставкою 10,875% та строком погашення 28.02.2018;

випуск загальною сумою 200 мільйонів доларів США з відсотковою ставкою 10,25% та строком погашення 23.01.2018;

випуск загальною сумою 220 мільйонів доларів США з відсотковою ставкою 11,00% та строком погашенням у 2021 році;

-у 2006 році ПАТ КБ "Приватбанк" забезпечило випуск та продаж ICBC Standard Bank Plc (Великобританія) облігацій участі у кредиті на суму 150 млн. доларів США зі ставкою доходності 5,799% з погашенням у 2016 році з підвищенням процентної ставки у 2011 році з метою надання кредиту ПАТ КБ "Приватбанк";

-облігації з погашенням у 2016 році становили зобов'язання емітента облігацій з погашенням у 2016 році з обмеженим правом регресу та усі надходження від випуску облігацій з погашенням у 2016 році були надані в кредит ПАТ КБ "Приватбанк" відповідно до кредитного договору, укладеного між емітентом (ICBC Standard Bank Plc) та боржником (ПАТ КБ "Приватбанк") від 03.02.2006;

-06.10.2015 ПАТ КБ "Приватбанк" забезпечено випуск та продаж компанією UK SPV Credit Finance plc облігацій участі у кредиті на суму 70 млн. доларів США зі ставкою доходності 5,799% з погашенням у 2021 році;

-облігації з погашенням у 2016 році становили зобов'язання емітента облігацій з погашенням у 2021 році з обмеженим правом регресу та усі надходження від випуску облігацій з погашенням у 2021 році були надані в кредит ПАТ КБ "Приватбанк" відповідно до кредитного договору, укладеного між емітентом (UK SPV Credit Finance plc) та боржником (ПАТ КБ "Приватбанк") від 30.09.2015;

-13.11.2015 кредитну угоду від 03.02.2006 викладено у новій редакції, згідно з умовами якої, зокрема реструктуризовано борг за вказаною кредитною угодою та замінено ICBC Standard Bank Plc за кредитним договором від 03.02.2006 на компанію UK SPV Credit Finance plc.

З огляду на викладене, суди встановили, що UK SPV Credit Finance plc є емітентом цінних паперів на суму 150 млн. доларів США та 70 млн. доларів США, залучені кошти від розміщення яких на підставі відповідних кредитних договорів, були передані у позику ПАТ КБ "Приватбанк" (надалі - Субординований кредит).

Крім того, UK SPV Credit Finance plc було емітовано цінні папери (облігації) участі у кредитуванні ПАТ КБ "Приватбанк" загальною сумою 200 мільйонів доларів США з відсотковою ставкою 10,25% та строком погашення 23.01.2018.

Умови випуску облігацій на суму 200 мільйонів доларів США визначені Проспектом емісії від 17.09.2010, в якому також міститься кредитний договір від 17.09.2010 (зі змінами від 08.09.2015) та договір довірчого управління від 24.09.2010 (в редакції від 15.09.2015).

Отже, як встановили господарські суди, UK SPV Credit Finance plc виступив як емітент цінних паперів, кошти від залучення яких були спрямовані на кредитування ПАТ КБ "Приватбанк".

На підставі рішення Правління Національного банку України "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Приватбанк" 18.12.2016 рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію у ПАТ "Приватбанк" з 19.12.2016.

Між відповідачами в особі уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.12.2016 укладено договір №63/2016 про придбання акцій, згідно з умовами якого набувач (компанія UK SPV Credit Finance plc) в обмін на прості іменні акції ПАТ КБ "Приватбанк" у кількості 52 127 402 шт., загальною вартістю 14 595 672 560,00 грн, відступає на користь емітента (ПАТ КБ "Приватбанк"), а емітент набуває права вимоги за грошовими зобов'язаннями емітента перед набувачем у загальному розмірі 14 595 672 560 грн, які виникли на підставі договору №КРЕДИТ. ДОК. ОТ 17.09.2010г, договору №ДОК. Б/Н ОТ 30.09.2015, договору №LA DD
25.02.2013, договору №ПЕРВЫЙ СУБОРДИНИРОВАННЫЙ.

Між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та Міністерством фінансів України
21.12.2016 укладено договір про продаж 100% акцій ПАТ КБ "Приватбанк", за умовами якого власником 100% акцій банку є держава в особі Міністерства фінансів України.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 21.12.2016 припинено тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ "Приватбанк".

2.4. Задовольняючи позов в частині визнання частково недійсним договору, суд першої інстанції зазначив, що договір №63/2016 від 20.12.2016 є укладеним з порушенням приписів частини 3 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статті 586 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України "Про заставу". Крім того, як ОСОБА_2, так ОСОБА_3 вчиняючи оспорюваний правочин діяли як представники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто має місце фактично вчинення такого договору одноособово Фондом, що суперечить приписам частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення збитків, суд першої інстанції вказав, що у зв'язку з невиконанням ПАТ КБ "Приватбанк" своїх обов'язків, передбачених умовами емісії цінних паперів в частині здійснення перерахунку грошових коштів у строк та у порядку визначеному кредитними угодами (протиправна поведінка), позивач фактично втратив грошові кошти, які дорівнюють номінальній вартості придбаних ним цінних паперів.

2.5. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків, виходив з недоведеності всіх обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, а саме: наявності фактично понесених позивачем збитків.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнений виклад позицій інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019, Національний банк України подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору № 63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 в частині, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи касаційної скарги:

-суди попередніх інстанцій безпідставно дійшли висновку про наявність в позивача права на звернення з даним позовом до суду. Так, позивач звернувся до суду саме як власник облігацій. Оскільки його права, на підставі яких був заявлений позов, були надані йому договорами довірчого управління та умовами випуску облігацій, позивач повинен був реалізовувати ці права виключно в межах та на умовах, що передбачені відповідним правочинами. Власники облігацій вступають у відносини лише з довірчим управителем і не мають жодних прав стосовно банку за відповідними кредитними договорами. Оскільки позивач не мав права на подання позову до Господарського суду міста Києва, то місцевий господарський суд мав відмовити у відкритті провадження у справі. Окрім того, UK SPV Credit Finance plc та Madison Pacific Trust Limited 08.11.2017 до Лондонського суду міжнародного арбітражу подано позов (заяву про арбітраж) проти ПАТ КБ "Приватбанк" з вимогами примусового виконання кредитного договору та стягнення 200 млн доларів США, усієї суми облігацій, на частину якої претендує і позивач.

Отже, суди попередніх інстанцій неправомірно застосували до спірних правовідносин норми українського законодавства, проігнорували наявність обмежень у позивача щодо звернення до господарського суду, а також існування аналогічного спору в провадженні Лондонського суду міжнародного арбітражу. При цьому матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, а також жодного обґрунтування судом того факту/фактів/обставин, що станом на 18.05.2017 довірчий управитель був зобов'язаний звернутися до суду з позовом; позивач звертався з відповідними вимогами до довірчого управителя і вони останнім не були виконані; обґрунтування розумного часу та триваючого порушення;

- судом апеляційної інстанції неправильно застосовано статтю 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", а суд першої інстанції помилково поклав в основу свого рішення такі докази як: інформація з офіційного сайту реєстру юридичних осіб Сполученого Королівства, а також сертифікат реєстрації застави від 26.11.2015 та сертифікат реєстрації застави від 04.10.2010. Такі документи не можуть вважатися належними доказами існування зареєстрованого обтяження на момент укладення договору № 63/2016, оскільки вони не були легалізовані в Україні та не відповідають вимогам про реєстрацію обтяжень, встановленим українським законодавством;

-суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин Директиву 2002/47/ЄС Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу, яка не є частиною національного законодавства України, не є міжнародним договором ратифікованим в Україні;

-суди попередніх інстанцій, неправильно застосували норму частини 3 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

-укладаючи договір № 63/2016, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 діяли на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не від імені Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а від імені ПАТ КБ "Приватбанк" та UK SPV Credit Finance plc.

3.2. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019, ПАТ КБ "Приватбанк" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсним договору № 63/2016, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Узагальнені доводи касаційної скарги:

-позивач не мав права на звернення до суду із відповідним позовом, оскільки таким правом наділені виключно довірчі управителі;

-відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки необтяжене грошове зобов'язання АТ КБ "Приватбанк" перед пов'язаною особою (UK SPV Credit Finance plc) має розумітися виключно як правовідношення, у якому АТ
КБ "Приватбанк" виступає боржником, а UK SPV Credit Finance plc - кредитором, та яке може бути обтяженим лише у розумінні виникнення права UK SPV Credit Finance plc на майно банку для забезпечення виконання останнім свого зобов'язання за кредитним договором, а оскільки такого права у кредитора на майно боржника не існує, то і грошове зобов'язання АТ КБ "Приватбанк" та UK SPV Credit Finance plc є необтяженим, тобто таким, що могло бути включене до предмета договору № 63/2016 відповідно до закону. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнюють обтяження (заставу) майнових прав за договорами довірчого управління, укладеними між UK SPV Credit Finance plc та Madison Pacific Trust Limited і GLAS Trust Corporation Limited, в яких АТ КБ "Приватбанк" не є стороною, та необтяжені грошові зобов'язання, що укладені між АТ КБ "Приватбанк" та UK SPV Credit Finance plc, при цьому навіть не дослідивши належним чином наявність обтяження майнових прав UK SPV Credit Finance plc та належну реєстрацію такого обтяження за англійським та українським законодавством;

-договір № 63/2016 є укладеним відповідачами в особі уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі та у повній відповідності до спеціального Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у правовідносинах виведення неплатоспроможного банку з ринку;

-судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, оскільки прийнято рішення стосовно прав та інтересів третіх осіб, які не були залучені до розгляду справи. Так, господарськими судами визнано недійсним договір продажу акцій в частині обміну всіх грошових зобов'язань банку перед UK SPV Credit Finance plc за двома кредитними договорами. Отже, оскаржувані судові рішення стосуються не лише прав позивача як власника облігацій, але й прав інших власників облігацій, що належать до того ж самого випуску, що і облігації позивача, і повинні погашатися UK SPV Credit Finance plc за рахунок коштів, отриманих від ПАТ КБ "Приватбанк" за вказаними кредитними договорами. В інтересах всіх власників облігацій, включаючи позивача, довірчим управителем вже подано позов до арбітражу;

-судом апеляційної інстанції застосовано до спірних правовідносин окремі положення законодавства ЄС з порушенням приписів законодавства України;

-суд апеляційної інстанції повинен був оголосити перерву в судовому засіданні
21.01.2019 у зв'язку із зміною складу колегії суддів.

3.3. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019, Міністерство фінансів України подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору № 63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 в частині, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи касаційної скарги:

-суди попередніх інстанцій безпідставно дійшли висновку щодо наявності у позивача права на звернення з даним позовом до суду. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження їх висновку щодо триваючої бездіяльності довірчих управителів. При цьому позивач звернувся до суду саме як власник облігацій. Оскільки його права, на підставі яких був заявлений позов, були надані йому договорами довірчого управління та умовами випуску облігацій, позивач повинен був реалізовувати ці права виключно в межах та на умовах, що передбачені відповідним правочинами. Власники облігацій вступають у відносини лише з довірчим управителем і не мають жодних прав стосовно банку за відповідними кредитними договорами;

- UK SPV Credit Finance plc не повідомило АТ КБ "Приватбанк" про передачу своїх майнових прав за кредитними договорами, укладеними з банком, у заставу довірчим управителям. При цьому суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та дійшли помилкового висновку, що після укладення договорів довірчого управління, що містять положення про заставу майнових прав UK SPV Credit Finance plc та без реєстрації обтяження у встановленому законом про обтяження порядку, виникли взаємні права і обов'язки не лише у сторін зазначеного правочину, але й у ПАТ КБ "Приватбанк". Окрім того, документи, які містяться в матеріалах справи на підтвердження реєстрації обтяження, не можуть вважатися належними доказами існування зареєстрованого обтяження на момент укладення договору № 63/2016, оскільки вони не були легалізовані в Україні та не відповідають вимогам про реєстрацію обтяжень, встановленим українським законодавством;

-твердження судів про те, що оспорюваний договір укладено Фондом одноособово не відповідає дійсності та свідчить про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції статті 238 Цивільного кодексу України та статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

-позивачем не зазначено які його цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), а тому його вимоги про визнання правочину недійсним не могли бути задоволені судами.

3.4. Ухвалами Верховного Суду від 05.03.2019 та 19.03.2019 відкрито касаційне провадження за відповідними касаційними скаргами та призначено їх до розгляду на
09.04.2019.

Ухвалою Верховного Суду від 09.04.2019 у розгляді касаційних скарг Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від
28.03.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
21.01.2019 у справі №910/8012/17 оголошено перерву до 07.05.2019.

Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
02.05.2019 №29.3-02/399 у зв'язку з відпусткою судді Вронської Г. О. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/8012/17.

Відповідно до витягів з протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2019,03.05.2019 та від 07.05.2019 автоматичний розподіл справи №910/8012/17 не відбувся, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.

З огляду на наведене, розгляд касаційних скарг Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 у справі №910/8012/17, призначених на 07 травня 2019 року о 16 год. 40 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань № 209 не відбувся, про що учасників справи було завчасно повідомлено телефонограмами суду.

Відповідно до витягу з протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2019 автоматичний розподіл справи №910/8012/17 не відбувся, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколами передачі судової справи раніше визначеному складу суду від
10.05.2019 у зв'язку з відпусткою судді Вронської Г. О., її замінено на суддю Мамалуя О. О.

Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2019 призначено до розгляду касаційні скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 у справі №910/8012/17 на 25.06.2019.

Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2019 у розгляді касаційних скарг Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від
28.03.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
21.01.2019 у справі №910/8012/17 оголошено перерву до 09.07.2019.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколами передачі судової справи раніше визначеному складу суду від
04.07.2019 у зв'язку з відпусткою судді Мамалуя О. О., його замінено на суддю Кондратову І. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 09.07.2019 клопотання Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про розгляд справи №910/8012/17 колегією у складі п'яти суддів задоволено. Справу передано для автоматизованого розподілу з метою визначення колегії у складі п'яти суддів.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколами передачі судової справи раніше визначеному складу суду від
11.07.2019 для розгляду касаційних скарг Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України визначено колегію суддів у складі п'яти суддів, а саме: Студенець В. І. - головуючий, судді: Баранець О. М., Губенко Н. М., Кондратова І. Д., Кролевець О. А.

Ухвалою Верховного Суду від 15.07.2019 призначено до розгляду касаційні скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 у справі №910/8012/17 на 01.08.2019.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколами передачі судової справи раніше визначеному складу суду від
30.07.2019 у зв'язку з відпусткою судді Баранця О. М., його замінено на суддю Стратієнко Л. В.

Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2019 зупинено касаційне провадження у справі №910/8012/17 за касаційними скаргами Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 до прийняття відповідного рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 826/20221/16.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В. І. - головуючий, судді: Губенко Н. М., Кондратова І. Д., Кролевець О. А., Стратієнко Л. В. від 05.10.2020 поновлено касаційне провадження у справі №910/8012/17 та призначено до розгляду касаційні скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 у справі №910/8012/17 на 29.10.2020.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2020 у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Кондратової І. Д., її замінено на суддю Баранця О. М.

Ухвалою Верховного Суду від 27.10.2020 у розгляді касаційних скарг Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від
28.03.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
21.01.2019 у справі №910/8012/17 оголошено перерву до 12.11.2020.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
12.11.2020 у зв'язку з перебуванням судді Губенко Н. М. на лікарняному, її замінено на суддю Мамалуя О. О.

Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2020 у розгляді касаційних скарг Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України на рішення Господарського суду міста Києва від
28.03.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
21.01.2019 у справі №910/8012/17 оголошено перерву до 17.11.2020.

3.5. У відзиві на касаційні скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить їх задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

3.6. THEO Worldwide Corp подало відзиви на касаційні скарги Міністерства фінансів України, Національного банку України, Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", в яких просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсним договору № 63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 залишити без змін.

3.7. АТ КБ "Приватбанк" подало письмові пояснення, в яких наголосило на обов'язковості врахування судом касаційної інстанції під час розгляду даної справи правових висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 11.04.2018 у справі № 201/477/17, або передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

3.8. Від THEO Worldwide Corp на адресу суду 18.04.2019 надійшли письмові пояснення щодо відсутності необхідності повторного повідомлення відповідача-2 і третіх осіб по Конвенції. Також THEO Worldwide Corp було подано заперечення проти приєднання висновку експертів у галузі права №л13/2019 до матеріалів справи.

3.9. АТ КБ "Приватбанк" 25.06.2019 було подано пояснення щодо необхідності дотримання вимог статті 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965.

З приводу наведених пояснень, колегія суддів зазначає таке.

Ухвалами Верховного Суду від 05.03.2019 та 19.03.2019 відкрито касаційне провадження за відповідними касаційними скаргами та призначено їх до розгляду на
09.04.2019. Цими ж ухвалами Суду для забезпечення належного повідомлення про розгляд справи UK SPV Credit Finance plc та третіх осіб: Компанії GLAS Trust Corporation Limited, Компанії Deutsche Trustee Company Limited та Компанії Madison Pacific Trust Limited, скаржників: Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", Національний банк України у строк до 22.03.2019, а Міністерство фінансів України - до 28.03.2019, було зобов'язано надати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду чотири нотаріально засвідчені примірники цієї ухвали та касаційної скарги з перекладом на англійську мову та два нотаріально засвідчені примірники цієї ухвали та касаційної скарги на китайську мову для подальшого їх направлення судом на адреси UK SPV Credit Finance plc, Компанії GLAS Trust Corporation Limited, Компанії Deutsche Trustee Company Limited, Компанії Madison Pacific Trust Limited.

Отримавши на виконання вимог ухвал Верховного Суду від 05.03.2019 та 19.03.2019 відповідні примірники цих ухвал та касаційних скарг з перекладом на англійську та китайську мови, Судом було здійснено їх відправлення згаданим учасникам справи на адреси, які зазначені скаржниками в касаційних скаргах, 26.03.2019 та
02.04.2019 відповідно, що підтверджується списками згрупованих поштових відправлень та фіскальними чеками, які долучені до матеріалів справи (том 20, арк. справи 143-146).

На адресу суду повернулись повідомлення про вручення, з яких вбачається, що Madison Pacific Trust Limited було отримано поштове відправлення Суду 03.04.2019 та 10.04.2019 відповідно (том 21 арк. справи 91,92).

Відстеживши поштові відправлення за трек-номерами, відповідно до даних з офіційного сайту Укрпошти, Судом встановлено таке. Поштове відправлення на адресу UK SPV Credit Finance plc (трек-номер RK010992570UA) 26.03.2019 було прийняте до відправлення, 27.03.2019 - відправлення оброблене в установі обміну країни подачі і вже перебуває у транзиті до країни призначення, інші відомості відсутні. Поштове відправлення на адресу GLAS Trust Corporation Limited (трек-номер RK010992535UA) 26.03.2019 було прийняте до відправлення, 27.03.2019 - відправлення оброблене в установі обміну країни подачі і вже перебуває у транзиті до країни призначення, інші відомості відсутні. Поштове відправлення на адресу Компанії Deutsche Trustee Company Limited (трек-номер RK010992521UA)
26.03.2019 було прийняте до відправлення, 27.03.2019 - відправлення оброблене в установі обміну країни подачі і вже перебуває у транзиті до країни призначення, інші відомості відсутні.

Поштове відправлення на адресу UK SPV Credit Finance plc (трек-номер RK010992654UA) 02.04.2019 було прийняте до відправлення, 04.04.2019 - відправлення оброблене в установі обміну країни подачі і вже перебуває у транзиті до країни призначення, інші відомості відсутні. Поштове відправлення на адресу GLAS Trust Corporation Limited (трек-номер RK010992597UA) 02.04.2019 було прийняте до відправлення, 04.04.2019 - відправлення оброблене в установі обміну країни подачі і вже перебуває у транзиті до країни призначення, інші відомості відсутні. Поштове відправлення на адресу Компанії Deutsche Trustee Company Limited (трек-номер RK010992685UA) 02.04.2019 було прийняте до відправлення,
04.04.2019 - відправлення оброблене в установі обміну країни подачі і вже перебуває у транзиті до країни призначення, інші відомості відсутні.

За приписами частин 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Конституції України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. (стаття 123 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 125 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо у процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому статтею 125 Господарського процесуального кодексу України або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Водночас слід враховувати, що названою нормою встановлено право суду, а не обов'язок у разі необхідності, з урахуванням обставин конкретної справи та вимог закону, звертатись до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави з судовим дорученням.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, до якої Україна приєдналася
19.10.2000, прийнявши відповідний нормативний акт - Закон України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах".

Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба у передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном (стаття 1 Конвенції).

Згідно зі статтею 10 Конвенції якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається із матеріалів справи, відповідачем-2 у даній справі виступає UK SPV Credit Finance plc, що є суб'єктом господарювання іноземної держави, та знаходиться за адресою: EC4A 3AE, United Kingdom, 6 st. Andrev Street Fifth Floor. Також треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача є іноземними суб'єктами господарювання, а саме: Компанія GLAS Trust Corporation Limited - знаходиться за адресою: EC4M 7JU, United Kingdom, London, 45 Ludgate Hill; Компанія Deutsche Trustee Company Limited - знаходиться за адресою: EC2N 2DB, United Kingdom, London, Winchester House.

Як вбачається з інформації, яка міститься на офіційній інтернет-сторінці Конвенції 1965, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії не заперечує проти застосування статті 10 (а) Конвенції 1965 року.

Відповідно ж до статті 15 Конвенції, якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.

Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

У постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 910/8543/17 викладено правову позицію, згідно з якою вказана норма застосовується за умов необхідності повідомлення юридичної особи-нерезидента, який є відповідачем у справі, про наявність справи, яка розглядається судом, для надання особі можливості вжиття заходів захисту, а саме, належного ознайомлення зі справою та вимогами інших сторін, підготовки власної позиції, доказів, доводів та міркувань тощо.

Положення Конвенції не допускають винесення судом рішення у справі до виконання певних умов у разі неявки відповідача.

У даній справі відповідачем є UK SPV Credit Finance plc, а Компанія GLAS Trust Corporation Limited та Компанія Deutsche Trustee Company Limited - треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Отже, застереження, які викладені у статті 15 Конвенції стосуються лише відповідача - UK SPV Credit Finance plc.

При цьому колегією суддів встановлено, що як вбачається з матеріалів справи, UK SPV Credit Finance plc була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, про що свідчить, зокрема відзив UK SPV Credit Finance plc (том 1, арк. справи 118-134), клопотання UK SPV Credit Finance plc про залучення до матеріалів справи письмових доказів (том 1, арк. справи 135-142; арк. справи 162-175). Також в матеріалах справи міститься клопотання відповідача-2 щодо адреси надсилання судових документів у справі № 910/8012/17, а саме: на адресу представника компанії в Україні. Представник відповідача-2 брав участь в судових засіданнях Господарського суду міста Києва 06.07.2017,26.07.2017,27.07.2017,30.08.2017,11.10.2017,15.11.2017,21.12.2017,23.01.2018,15.02.2018,28.02.2018,28.03.2018. Окрім того, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення, яке свідчить про отримання UK SPV Credit Finance plc ухвали Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 (том 15, арк. справи 79).

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні у справі Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008, згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. З матеріалів справи вбачається, що UK SPV Credit Finance plc була належним чином повідомлений про розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а тому є обізнаний про дане судове провадження.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням викладеного, оскільки відповідач 2 - UK SPV Credit Finance plc був належним чином повідомлений про розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а тому є обізнаний про дане судове провадження, окрім того, судом касаційної інстанції вжито всіх можливих заходів для належного повідомлення кожного з учасників справи про розгляд даного спору, а також з огляду на те, що з дати направлення документа сплинув термін, який перевищує шість місяців, колегія суддів вважає, що за таких умов суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги та ухвалити рішення.

Крім того на адресу суду 14.02.2020 від UK SPV Credit Finance plc надійшло клопотання на виконання приписів частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України про зміну адреси компанії та надсилання кореспонденції по справі № 910/8012/17 за новою адресою: C/O TMF Group, 20 Farringdon Street, 8th floor, London EC4A 4AB, United Kingdom.

Наведене також свідчить про обізнаність UK SPV Credit Finance plc про наявність цього судового провадження.

3.10. Національний банк України подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтоване необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на протилежну правову позицію судів із застосування положень статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цій справі та справах № 201/473/17,201/477/17,201/551/17,201/475/17,201/476/17. Крім того, Національний банк України зазначає, що в межах цієї справи судом касаційної інстанції має бути надана належна правова оцінка та відповідне роз'яснення щодо правильного застосування та тлумачення норм іноземного права, які регулюють відносини довірчої власності (трасту). Нерозуміння ідеї трасту, його дійсної правової природи, правового статусу сторін трастового договору та майна, як наслідок недосконалості інституту довірчої власності в Україні, недостатність наукових досліджень, що стосуються питання застосування такого правового інституту на території України, відсутність усталеної судової практики розгляду судами України спорів, що виникають з трастових правовідносин, правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування та тлумачення релевантних норм як національного, так і іноземного права, свідчить про те, що ця справа ускладнена правовідносинами довірчої власності (трасту) з іноземними елементами, містить виключну правову проблему.

Розглянувши клопотання Національного банку України, колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для його задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов'язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання скаржника не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не обґрунтована відсутність сталої судової практики у відповідних питаннях та наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не доведено існування різних позицій у застосуванні наведених норм матеріального права.

3.11. Від Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на адресу суду
29.10.2020 та 11.11.2020 надійшли письмові пояснення.

Також THEO Worldwide Corp 11.11.2020 подала до суду письмові пояснення.

Крім того, 17.11.2020 через канцелярію суду THEO Worldwide Corp подало письмові пояснення щодо відсутності правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

4.1. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання касаційних скарг), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.2. Надаючи оцінку доводу касаційних скарг Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України про відсутність в позивача права на звернення з даним позовом до суду, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Захист цивільних прав та інтересів має два аспекти: процесуальний та матеріальний.

Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що згідно з частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, в редакції до
15.12.2017, яка була чинною на момент звернення до суду з позовом у даній справі, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна.

Згідно з частиною 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, в чинній редакції, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

THEO Worldwide Corp у травні 2017 року звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ КБ "Приватбанк" та UK SPV Credit Finance plc про визнання недійсним в частині договору №63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016, укладеного між відповідачами в особі уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Місцезнаходженням THEO Worldwide Corp є Республіка Панама, а отже позивач є іноземним суб'єктом господарювання.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання позову) іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Виходячи зі змісту наведеної статті, можуть бути встановлені певні винятки чи обмеження процесуального статусу щодо іноземних суб'єктів господарювання, але такі обмеження можуть бути встановлені лише законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що Частиною 1 статті 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" застосовується, зокрема до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом:

1) визначення застосовуваного права;

2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб.

Відповідно до статті 74 Закону України "Про міжнародне приватне право" процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.

До цивільних процесуальних прав належить, зокрема, право на доступ до суду і засобів судового захисту, а також право на справедливий публічний розгляд у суді.

У рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп зазначено, що частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання позову) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених статтею 1 Господарського процесуального кодексу України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належить, зокрема визнання правочину недійсним.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (стаття 203 Цивільного кодексу України). Його застосування регулюється статтями 215, 216, 217, 218, 219, 220, 221, 222, 223, 224, 225, 226, 227, 228, 229, 230, 231, 232, 233, 234, 235, 236 Цивільного кодексу України.

За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

4.4. Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до п. п. 2.2,13.2 Умов випуску облігацій, включених до Проспекту емісії облігацій від 17.09.2010 (щодо випуску облігацій на суму 200 млн. доларів США за ставкою 9,375 % річних та з погашенням у 2018 році), відповідно до умов договору про довірче управління, жоден Власник Облігацій або Власник купонів не буде мати права примусового виконання будь-яких положень Кредитного договору або права виконання будь-яких положень Кредитного договору або права безпосередньої вимоги до Банку окрім випадків звернення через суд Довірчим управителем на підставі Забезпечувальних прав.

Жоден Власник Облігацій або Власник Купонів не може мати права подавати позов напряму до Емітента, крім випадку, коли Довірчий управитель, ставши зобов'язаним подати такий позов, не подасть його протягом розумного часу і це порушення триватиме.

Згідно з п. 7.1 Договору про довірче управління від 24.09.2010 щодо випуску облігацій на суму 200 млн. доларів США за ставкою 9,375 % річних та з погашенням у 2018 році тільки Довірчий управитель може виконувати у примусовому порядку положення Облігацій або цього Договору про довірче управління, або використовувати засоби правового захисту за загальним законодавством з метою примусової реалізації прав Власників Облігацій, причому ані Власник Облігацій, ані Власник Купонів не мають права виконувати такі положення у примусовому порядку або використовувати засоби правового захисту, окрім випадків, коли Довірчий управитель, будучи зобов'язаним вжити заходів за цим Договором про довірче управління, не зробив цього протягом розумного часу і це порушення триває.

Аналогічні положення містять п. п. 2.3,13.2 Умов випуску облігацій - Додатку 4 до Договору про довірче управління від 17.11.2015 та п. 7.1 Договору про довірче управління від 17.11.2015 (щодо випуску облігацій на суму 220 млн. доларів США за ставкою 11 % річних та з погашенням у 2021 році).

Виходячи зі змісту вказаних положень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що власники облігацій та власники купонів не мають права в примусовому порядку вимагати виконання положень облігацій та Договору про довірче управління.

Натомість, вимоги позивача не стосуються примусового виконання положень ані облігацій, ані договорів про довірче управління, оскільки предметом даного позову є визнання частково недійсним договору № 63/2016 від 20.12.2016 за законодавством України, який не є частиною умов випуску цінних паперів та стягнення збитків з ПАТ КБ "Приватбанк" у зв'язку з укладенням спірного договору.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від
17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду.

Відповідно до п. 52 рішення Європейського суду від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" (Заява № 377/02) суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі "право на суд", яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на "розгляд" спору судом (див., наприклад, рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарським судів, що позивач вправі звернутися із даним позовом до суду, а отже доводи касаційних скарг в цій частині колегією суддів відхиляються.

4.5. Разом з тим колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

За змістом частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У пояснювальній записці до проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" відзначалося, що "суди не покликані вирішувати будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин (наприклад, з політичних правовідносин). Функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто юридичних спорів".

Поняття "юридичний спір" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття "спір про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Отже, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.

Відповідно до практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

З врахуванням викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що судам попередніх інстанцій слід було надати належну правову оцінку обраному THEO Worldwide Corp способу захисту - визнання недійсним договору №63/2016 від
20.12.2016 в частині, з точки зору його ефективності, тобто чи задоволення цієї позовної вимоги здатне поновити майнову сферу позивача.

Так, звертаючись з цим позовом про визнання недійсним договору в частині та стягнення збитків, THEO Worldwide Corp зазначала про те, що відповідачами всупереч положенням статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статті 579 Цивільного кодексу України, статті 17 Закону України "Про заставу" вчинено правочин, яким замінено предмет застави - грошові зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" на акції додаткової емісії, наслідком чого є неможливість позивача задовольнити свої грошові вимоги, у зв'язку з чим позивач поніс реальні збитки у розмірі 600 000,00 доларів США та не одержав прибуток у загальному розмірі 63 000,00 доларів США.

При цьому аналізу також підлягає заява THEO Worldwide Corp про остаточне визначення позовної вимоги (том 11, арк. справи 135-135), в якій позивач зазначає про те, що навіть у разі задоволення вимоги про визнання правочину недійсним в частині відступлення UK SPV Credit Finance plc на користь ПАТ КБ "Приватбанк" в обмін на акції права вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "Приватбанк" перед UK SPV Credit Finance plc за договором КРЕДИТ. ДОК. ОТ
17.09.2010г; договору №ПЕРВЫЙ СУБОРДИНИРОВАННЫЙ в сумі номінальної вартості належних позивачу цінних паперів, вказане судове рішення не зумовить безумовного поновлення порушеного права позивача та може взагалі не мати позитивних наслідків для позивача. У підсумку позивач стверджує, що визнання оспорюваного правочину буде мати наслідком гарантоване поновлення прав позивача, порушених вчиненням даного правочину всупереч норм законодавства України.

4.5. Щодо доводів касаційних скарг Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України про відсутність обтяження та підтвердження його відповідними документами, колегія суддів зазначає таке.

Підставою недійсності оспорюваного договору позивачем визначено його укладення з порушенням частини 3 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 3 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що рішення про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку у спосіб, визначений Частиною 3 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", приймає Кабінет Міністрів України за пропозицією Національного банку України, в якій зазначаються спосіб виведення банку з ринку за участю держави та розрахунки мінімальної потреби в капіталі з урахуванням можливості обміну необтяжених грошових зобов'язань банку перед пов'язаними особами, а також необтяжених грошових зобов'язань перед юридичними та фізичними особами, що не пов'язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб на акції додаткової емісії. Ця пропозиція повинна також містити розрахунок можливої потреби у додатковій капіталізації банку з урахуванням консервативних сценаріїв економічного розвитку, визначених Національним банком України.

Проаналізувавши умови договорів довірчого управління від 24.09.2010, в редакції додаткового договору про довірче управління від 15.09.2015, щодо договору позики від 17.09.2010; договору довірчого управління від 17.11.2015 щодо субординованої позики на суму 150 000 000,00 доларів США та суборднованої позики на суму 70 000
000,00 доларів США, суди попередніх інстанцій встановили, що емітентом (UK SPV Credit Finance plc) було передано довірчим управителям в заставу свої майнові права на суми, які підлягають сплаті позичальником (ПАТ КБ "Приватбанк") за Договорами субординованого кредиту та кредитною угодою від 17.09.2010, а також відступлено вказані права довірчим управителям (п. 4.2 та п. 4.2.1 Договорів).

При цьому, про те, що UK SPV Credit Finance plc буде передано в заставу свої майнові права на суми, які підлягають сплаті ПАТ КБ "Приватбанк" за Договорами субординованого кредиту та кредитною угодою від 17.09.2010, також зазначається у відповідних кредитних угодах, зокрема, у п. 4.2 Договору щодо облігацій від
17.11.2015, укладеного між відповідачами, та у пункті "Забезпечення" Розділу "Стислий огляд пропозиції та транзакції" Проспекту емісії на 200 млн. доларів США.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що компанія UK SPV Credit Finance plc передала у заставу довірчим управителям:

- свої права на основну суму заборгованості, проценти та інші суми відповідно до кредитного договору від 17.09.2010 та Договорів субординованого кредиту (окрім застережних прав);

- всі суми, що мають бути сплачені на підставі або по відношенню до будь-якої претензії, арбітражного або судового рішення, яке стосується Кредитного договору від 17.09.2010 та Договорів субординованого кредиту (окрім застережних прав);

- суми, які утримуються в якості депозиту час від часу (окрім застережних прав);

- свої права власності та інші речові права на дозволені інвестиції у разі їх наявності (окрім застережних прав).

Суди попередніх інстанцій також врахували, що відповідно до наданих позивачем документів та згідно інформації з офіційного сайту реєстру юридичних осіб Сполученого Королівства (Реєстр) (https://beta. companieshouse. gov. uk) за випусками цінних паперів компанії UK SPV Credit Finance plc на умовах Subdebt (Субординованого боргу) (обсяг емісії 220 млн. доларів США) та на умовах Senior Notes (обсяг емісії 200 млн. доларів США) в Реєстрі були зареєстровані такі застави (Charges):

- застава на користь компанії GLAS Trust Corporation Limited, що діє в якості довірчого управителя (Трасті). Факт реєстрації підтверджується сертифікатом реєстрації застави (Certificate of Registration of a Charge) від 26.11.2015.

Номер застави: 0606 5720 0006.

- застава на користь компанії Deutsche Trustee Company Limited, що діє в якості довірчого управителя (Трасті). Факт реєстрації підтверджується сертифікатом реєстрації застави (Certificate of Registration of a Mortgage or Charge) від
04.10.2010.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що майнові права на суми, які підлягають сплаті позичальником (ПАТ КБ "Приватбанк") на користь компанії UK SPV Credit Finance plc за Договорами субординованого кредиту та кредитною угодою від 17.09.2010 перебували в заставі довірчого управителя на забезпечення виконання компанією UK SPV Credit Finance plc своїх зобов'язань перед власниками цінних паперів (облігацій).

Наведене, за висновками господарських судів свідчить про те, що станом на дату укладення оспорюваного правочину - 20.12.2016 зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед компанією UK SPV Credit Finance plc з повернення отриманих кредитних коштів були обтяженими.

З огляду на викладене, господарські суди дійшли висновку, що договір №63/2016 від 20.12.2016 є укладеним з порушенням приписів частини 3 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а отже в силу частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним.

Разом з тим колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, Конституції України, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені Конституції України, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 11 Господарського процесуального кодексу України визначено джерела права, що застосовуються судом.

Частинами 1, 2, 3, 4, 5 зазначеної статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 910/11287/16 зазначено, що до приватноправових відносин з іноземним елементом застосовуються приписи Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право", та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право").

Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога THEO Worldwide Corp до ПАТ КБ "Приватбанк" та UK SPV Credit Finance plc про стягнення 663 000,00
доларів США та визнання недійсним в частині договору №63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016.

Підставою позовної вимоги про визнання недійсним в частині договору №63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 є зокрема те, що такий договір був укладений з порушенням частини 3 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки грошові зобов'язання ПАТ КБ "Приватбанк" перед компанією UK SPV Credit Finance plc з повернення отриманих кредитних коштів були обтяженими.

Наявність згаданого обтяження встановлено судами попередніх інстанцій, виходячи з умов договору довірчого управління від 24.09.2010, в редакції додаткового договору про довірче управління від 15.09.2015, та договору довірчого управління від 17.11.2015.

З огляду на те, що до предмету розгляду у даній справі входить питання правомірності обміну акцій додаткової емісії ПАТ КБ "Приватбанк" на грошові вимоги до ПАТ КБ "Приватбанк" за випусками цінних паперів компанії UK SPV Credit Finance plc на умовах Subdebt (Субординованого боргу) (обсяг емісії USD 220 млн. ) та на умовах Senior Notes (обсяг емісії USD 200 млн. ), які були передані у заставу компаніям GLAS Trust Corporation Limited та Deutsche Trustee Company Limited, місцевий господарський суд відповідно до ухвали від 20.09.2017 вважав обґрунтованим клопотання позивача про залучення до участі у розгляді даного спору компаній GLAS Trust Corporation Limited та Deutsche Trustee Company Limited в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, оскільки рішення у даній справі може вплинути на їх права та обов'язки.

Згодом ПАТ КБ "Приватбанк" подало до суду клопотання про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - компанії Madison Pacific Trust Limited обґрунтоване тим, що у жовтні 2017 року компанії GLAS Trust Corporation Limited та Deutsche Trustee Company Limited відмовились від своєї ролі Довірених осіб власників облігацій, у зв'язку з чим їх було замінено новою Довіреною особою власників цінних паперів, якою на даний час є саме компанія Madison Pacific Trust Limited. Вказане клопотання було задоволено судом першої інстанції та ухвалою Господарського суду міста Києва від
15.11.2017 залучено до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - компанію Madison Pacific Trust Limited.

Отже, у цій справі позивачем є компанія THEO Worldwide Corp (місцезнаходженням якої є Республіка Панама), одним із відповідачів - компанія UK SPV Credit Finance plc (країна походження та місцезнаходження - Велика Британія), треті особи - GLAS Trust Corporation Limited (місцезнаходження - Велика Британія), Deutsche Trustee Company Limited (місцезнаходження - Велика Британія), Madison Pacific Trust Limited (місцезнаходження - Китайська Народна Республіка).

З огляду на викладене, спір у цій справі, зокрема щодо встановлення наявності чи відсутності обтяження грошових зобов'язань банку, стосується приватноправових відносин, що виникли між іноземними юридичними особами, а отже містять іноземний елемент.

Стаття 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" містить ряд інших визначень, а саме:

вибір права - право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;

автономія волі - принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин;

правова кваліфікація - визначення права, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема визначення застосовуваного права.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про міжнародне приватне право" застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.

Статтею 7 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави.

Факт наявності обтяження грошових зобов'язань ПАТ КБ "Приватбанк" перед компанією UK SPV Credit Finance plc з повернення отриманих кредитних коштів, судами попередніх інстанцій встановлено з умов договорів довірчого управління від 24.09.2010, в редакції додаткового договору про довірче управління від
15.09.2015, та договору довірчого управління від 17.11.2015. Зокрема господарськими судами встановлено, що емітентом (UK SPV Credit Finance plc. ) було передано довірчим управителям в заставу свої майнові права на суми, які підлягають сплаті позичальником (ПАТ КБ "Приватбанк") за Договорами субординованого кредиту та кредитною угодою від 17.09.2010, а також відступлено вказані права довірчим управителям (п. 4.2 та п. 4.2.1 Договорів).

Глава 70 Цивільного кодексу України містить норми про договір управління майном.

Проте для українського законодавства цей інститут є новим та отримав своє законодавче закріплення та регулювання лише з прийняттям Цивільного кодексу України від 16.03.2003. Так, статтею 1029 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Інститути управління майном та довірчої власності виникли та розвивалися в країнах англосаксонської системи права, зокрема в Великобританії, та мають значні відмінності з договором управління майном, передбаченим в главі 70 Цивільного кодексу України, та довірчою власністю (частина 2 статті 316 Цивільного кодексу України).

Згідно із закріпленим у статті 3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначенням поняття "обтяження" - це право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов'язки, встановлені законом та/або договором. Вимоги до правочину, на підставі якого виникає обтяження, встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяження поділяються на публічні та приватні. Приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними. Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов'язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем. Іншими договірними є приватні обтяження, які не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувачу, у володіння боржнику, або з інших підстав, що обмежують право обтяжувача чи боржника розпоряджатися рухомим майном.

Статтею 5 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що предметом обтяження може бути рухоме майно, не вилучене з цивільного обороту, на яке згідно із законодавством може бути звернене стягнення. Залежно від змісту обтяження предмет обтяження повинен належати боржнику або обтяжувачу на праві власності, довірчої власності чи на праві господарського відання. Відносини щодо рухомого майна, яке належить особі на праві господарського відання, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин щодо рухомого майна, яке належить особі на праві власності.

У статті 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено види забезпечувальних обтяжень. При статті 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" частину 1 статті 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" доповнено пунктом 31), згідно з яким, до забезпечувальних обтяжень належить право довірчої власності на рухоме майно.

Розділ V, зокрема стаття 34 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначають інші види договірних обтяжень, одним із яких є передача рухомого майна в управління, якщо договір управління майном забороняє управителю відчужувати передане в управління рухоме майно.

Разом з тим в цій справі, як зазначає позивач, та як встановили суди попередніх інстанцій, емітентом (UK SPV Credit Finance plc) було передано довірчим управителям саме в заставу свої майнові права на суми, які підлягають сплаті позичальником (ПАТ КБ "Приватбанк") за Договорами субординованого кредиту та кредитною угодою від 17.09.2010, а також відступлено вказані права довірчим управителям (п. 4.2 та п. 4.2.1 Договорів).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Статтею 572 Цивільного кодексу України також передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в цій справі є поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України.

Таким поняттям є "The Charge", яке передбачене пунктом 4.1. договору довірчого управління від 24.09.2010, в редакції додаткового договору про довірче управління від 15.09.2015, та пунктом 4.1 договору довірчого управління від
17.11.2015, до аналізу змісту яких вдалися суди попередніх інстанцій.

Це поняття потребує правової кваліфікації в контексті його правової природи; значення для сторін правовідносин, що виникли з договору управління майном; значення для ПАТ КБ "Приватбанк" у правовідносинах, що виникли з кредитних договорів та на підставі Проспектів емісії цінних паперів; значення для ПАТ КБ "Приватбанк" у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави.

Лише після цього суд міг дати відповідь на питання чи має така застава ознаки застави в розумінні українського законодавства, чи має місце обтяження в розумінні Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", як наслідок чи підлягало таке обтяження реєстрації відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Наведене дало б можливість дати відповідь на основне питання, яке стоїть перед судами в цій справі, а саме: чи мало місце обтяження грошових зобов'язань банку в розумінні частини 3 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.

Виходячи зі змісту наведеної статті, судам попередніх інстанцій належало встановити дійсну правову природу поняття "The Charge", яке передбачене пунктом
4.1. договору довірчого управління від 24.09.2010, в редакції додаткового договору про довірче управління від 15.09.2015, та пунктом 4.1 договору довірчого управління від 17.11.2015, виходячи зі змісту нормативних актів Великої Британії, якими регулюються правовідносини довірчого управління (трасту).

При цьому суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до пункту 21.1 договорів довірчого управління від 17.11.2015 цей договір довірчого управління, облігації та будь-які позадоговірні зобов'язання, що виникають на підставі чи у зв'язку з цим договором довірчого управління та/або облігаціями, регулюються і тлумачаться відповідно до права Англії. Аналогічне положення закріплене також в пункті 21.1 договору довірчого управління від 24.09.2010, в редакції додаткового договору про довірче управління від 15.09.2015.

Не визначившись з правом, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та не визначивши дійсну правову природу поняття "The Charge", яке передбачене договорами управління майном, суд апеляційної інстанції необґрунтовано застосував Директиву 2002/47/ЄС Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу стосовно механізмів застосування фінансової застави.

Отже, колегія суддів частково погоджується з наведеними доводами касаційних скарг.

4.6. Щодо доводів касаційних скарг Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції статті 238 Цивільного кодексу України та статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", колегія суддів зазначає таке.

Так, як встановили суди попередніх інстанцій договір №63/2016 від 20.12.2016 був укладений від імені ПАТ КБ "Приватбанк" Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію Славкіної М. А., який діяв на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду №2887 від
20.12.2016. А від імені компанії UK SPV Credit Finance plc оспорюваний правочин укладений ОСОБА_2, уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ
КБ "Приватбанк", якій делеговано повноваження на підписання цього Договору відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду №2887 від 20.12.2016.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції встановивши також, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не мав повноважень (правових підстав) на вчинення оспорюваного правочину, а відтак і не мав права уповноважувати представників на його укладення, дійшов висновку, що договір №63/2016 від
20.12.2016 вчинений також з порушенням частини 1 статті 238 Цивільного кодексу України. Крім того, місцевий господарський встановив, що як ОСОБА_2, так і ОСОБА_3, вчиняючи оспорюваний правочин діяли як представники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто мало місце фактично вчинення такого договору одноособово Фондом, що суперечить приписам частини 3 статті 238 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції наведених висновків суду першої інстанції не спростував.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції в цій частині необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Так, положенням статті 411 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) та статті 237 Цивільного кодексу України передбачено виникнення представництва як підстави для вчинення правочину однією стороною від імені другої сторони не лише з договору чи акта органу юридичної особи, а й безпосередньо із закону та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства, зокрема, укладення Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб договорів про придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку від імені пов'язаних осіб такого банку.

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 904/281/17 та від 09.10.2018 у справі № 910/9673/17.

Отже, доводи касаційних скарг в цій частині знайшли своє підтвердження.

4.7. Доводи касаційної скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про те, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права та інтереси третіх осіб, які не були залучені до участі у справі, тобто інших власників облігацій, що належать до того ж самого випуску, що і облігації позивача, колегією суддів відхиляються, оскільки судом не вирішувалось питання про права чи обов'язки таких осіб. При цьому до предмета доказування в даній справі не входить встановлення обставин щодо придбання облігацій одного випуску іншими особами.

4.8. Доводи касаційної скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про те, що суд апеляційної інстанції повинен був оголосити перерву в судовому засіданні 21.01.2019 у зв'язку із зміною складу колегії суддів, відхиляються, оскільки нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема статтями 32,202,216,270, не передбачено такої підстави для оголошення перерви в судовому засіданні.

4.9. Доводи касаційної скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не прийняв до уваги висновок судового експерта від 21.06.2018 щодо документального підтвердження розміру збитків, колегією суддів відхиляються, оскільки постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків і рішення суду апеляційної інстанції скаржником в цій частині не оскаржується.

4.10. З огляду на те, що наявні правові підстави для передачі цієї справи в частині на новий розгляд, колегія суддів відхиляє клопотання АТ КБ "Приватбанк" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

4.11. Міністерство фінансів України 12.11.2020 через канцелярію суду подало клопотання, в якому просило замінити Міністерство фінансів України його правонаступником - Кабінетом Міністрів України. Клопотання обґрунтоване тим, що Міністерство фінансів України було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у зв'язку з тим, що акції, які були обміняні за правочином, який позивач просить визнати недійсним, в подальшому були набуті державою в особі Міністерства фінансів України. Разом з тим відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функціонування фінансового сектору в Україні", наразі функції з управління корпоративними правами держави в АТ КБ "Приватбанк" здійснює Кабінет Міністрів України, що підтверджується статутом АТ КБ "Приватбанк", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 594 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 № 712).

Крім того, відповідно до частини 3 статті 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" єдиним акціонером державного банкує держава. Функції з управління корпоративними правами держави у державному банку здійснює Кабінет Міністрів України. З огляду на викладене, Міністерство фінансів України зазначає, що Кабінет Міністрів України як особа, яка в силу закону здійснює функції з управління корпоративними правами держави в державному банку АТ КБ "Приватбанк", є правонаступником особи, в особі якої держава придбавала акції АТ
КБ "Приватбанк". Наведене, на думку Міністерства фінансів України, свідчить про заміну сторони в спірних правовідносинах та відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України є підставою для вступу в дану справу Кабінету Міністрів України як правонаступника Міністерства фінансів України.

Відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено правовий статус Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до якого кожен із зазначених суб'єктів володів відповідною сукупністю прав та обов'язків в процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави.

Так, частиною 1 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що держава в особі Міністерства фінансів України або в особі банку, в якому держава є власником частки понад 75 відсотків акцій (крім санаційного банку) (далі - державний банк), має право брати участь у виведенні з ринку неплатоспроможного банку, що відповідає критеріям, визначеним Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України, у спосіб, визначений частиною 1 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Держава набуває право власності на акції банку після завершення двох календарних днів з дня, наступного за днем початку процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку, з оплатою акцій на умовах відстрочення платежу в порядку, встановленому цією статтею.

Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язані своєчасно вжити всіх необхідних заходів та вчинити всі необхідні дії для забезпечення належної комунікації між собою, іншими органами державної влади та установами (у тому числі учасниками депозитарної системи України), а також своєчасно підготувати документи та прийняти рішення, необхідні для забезпечення виконання вимог цієї статті.

З врахуванням викладеного, оскільки предметом спору є визнання недійсним договору №63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016, і учасником спірних правовідносин на той момент була держава в особі саме Міністерства фінансів України, колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для його процесуального правонаступництва.

При цьому, на думку колегії суддів, наведені вище доводи Міністерства фінансів України на обґрунтування його клопотання, можуть бути підставою для вирішення судом першої інстанції питання щодо залучення Кабінету Міністрів України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.2. Відповідно до частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або

2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5.3. З врахуванням викладеного, оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.4. Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, встановити дійсну правову природу поняття "The Charge", яке передбачене пунктом 4.1. договору довірчого управління від 24.09.2010, в редакції додаткового договору про довірче управління від 15.09.2015, та пунктом
4.1 договору довірчого управління від 17.11.2015, виходячи зі змісту нормативних актів Великої Британії, якими регулюються правовідносини довірчого управління (трасту). У результаті чого встановити чи має така застава ознаки застави в розумінні українського законодавства, чи має місце обтяження в розумінні Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", чи мало місце обтяження грошових зобов'язань банку в розумінні частини 3 статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що справа в частині направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", Національного банку України та Міністерства фінансів України задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2018 у справі № 910/8012/17 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору №63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 в частині відступлення UK SPV Credit Finance plc на користь ПАТ КБ "Приватбанк" в обмін на акції права вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "Приватбанк" перед UK SPV Credit Finance plc, які виникли на підставі Договору КРЕДИТ. ДОК. ОТ 17.09.2010г; визнання недійсним договору №63/2016 про придбання акцій від 20.12.2016 в частині відступлення UK SPV Credit Finance plc на користь ПАТ КБ "Приватбанк" в обмін на акції права вимоги за грошовими зобов'язаннями ПАТ КБ "Приватбанк" перед UK SPV Credit Finance plc, які виникли на підставі Договору №ПЕРВЫЙ СУБОРДИНИРОВАННЫЙ - скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

3. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від
21.01.2019 у справі № 910/8012/17 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Кролевець

О. Мамалуй

Л. Стратієнко