Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.02.2018 року у справі №910/11565/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/11565/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Вронська Г.О., Ткач І.В.

за участю секретаря: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Щербаков С.О.)

від 29.08.2017

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Руденко М.А., судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.)

від 07.11.2017

у справі № 910/11565/17

за позовом Приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

про визнання недійсним договору

за участю представників учасників справи:

позивача - не з'явилися

відповідача 1 - Сиротін Д.В.

відповідача 2 - не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Приватне підприємство "Южноукраїнська фармацевтична компанія" (далі - ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" (далі - ТОВ "ФК "Європейське бюро реструктуризації") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (далі - ТОВ "Фрам Ко") про визнання недійсним договору надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017.

1.2. Позовна заява з урахуванням заяви про зміну підстав позову мотивована тим, що оспорюваний договір факторингу не містить умов щодо способу та терміну сплати винагороди, тобто відсутня обов'язкова ознака фінансової послуги факторингу - отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта; вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків. Матеріально-правовою підставою визначено статті 16, 215, 234 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2017 у справі № 910/11565/17 у задоволенні позовних вимог ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" відмовлено.

2.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 у справі № 910/11565/17 рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2017 залишено без змін.

2.3. Господарськими судами встановлено такі обставини:

- між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (постачальник) та Приватним підприємством "Южноукраїнська фармацевтична компанія" (покупець) 24.12.2014 укладено договір поставки товару № 1798, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується передавати у власність покупця лікарські засоби, вироби медичного призначення (медичні вироби) та інше, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору;

- відповідно до п. 1.2. договору загальна кількість товару, що має бути поставлений, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), ціна товару встановлюється сторонами в видаткових накладних. Видаткові накладні є специфікаціями, та складають невід'ємну частину даного договору. Постачання товару здійснюється партіями. Партією товару є товар, наведений в одній видатковій накладній;

- пунктом 8.1. договору встановлено, що даний договір набирає сили з моменту його підписання та діє по 31.12.2014. Якщо протягом 10 днів до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не виявила бажання його розірвати, то він вважається пролонгованим на наступний та кожний наступний календарний рік;

- між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (клієнт) 21.03.2017 укладено договір надання послуги факторингу № Ф210317/4, умовами якого передбачено, що фактор зобов'язується передати грошові кошти у сумі 1 295 739,64 грн у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги за договором поставки товару № 1798 від 24.12.2014 до ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" у розмірі 1 295 739,64 грн;

- згідно з п. 1.3. договору клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання вимоги боржником;

- відповідно до п. 2.1. договору детальна інформація про вимогу, строк та порядок відступлення вимоги, строки та умови проведення відповідних розрахунків між клієнтом і фактором визначені у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору;

- винагорода фактора дорівнює 5% від суми відступлення грошової вимоги, визначеної п. 1.1. договору. Фактор сплачує клієнтові у строк до 01.07.2017 шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти у розмірі 1 230 952,65 грн (пункт 2.1. договору);

- згідно п. 3.1. договору фактор має право, зокрема, не перераховувати клієнту кошти до виконання останнім обов'язку щодо відступлення фактору вимоги, вимагати від клієнта письмово повідомити боржника про відступлення вимоги фактору в строк, не пізніше 10 календарних днів з дати підписання цього договору;

- підпунктом 4.1.1. пункту 4.1. договору передбачено, що фактор зобов'язується сплатити клієнтові кошти в передбачений цим договором строк;

- умовами підпункту 4.2.2. п. 4.2. договору визначено, що клієнт зобов'язується надати факторові наступну інформацію щодо боржника у строк, не пізніше 5 робочих днів дати підписання договору;

- клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якого відступається згідно із цим договором (підпункт 4.2.3. п. 4.2. договору);

- відповідно до п. 6.2. договору строк даного договору складає 1 рік та починає свій перебіг з моменту, визначеного у п. 6.1. даного договору, та закінчується 21.03.2018;

- додатком № 1 від 21.03.2017 до договору про надання послуг факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 сторони погодили перелік вимог, а саме: за договором поставки товару № 1798 від 24.12.2014 до ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" (боржник) заборгованість у розмірі 1 295 739,64 грн;

- додатком № 2 від 21.03.2017 до договору про надання послуг факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 сторони погодили порядок відступлення вимог, а саме: протягом 3-х робочих днів з дати підписання договору клієнт передає фактору: договір поставки № 1798 від 24.12.2014, реєстр податкових накладних за лютий-березень 2017, реєстр неоплачених видаткових накладних станом на 21.03.2017 та акт звірки взаємних розрахунків з 01.01.2017 по 21.03.2017 включно. Термін сплати фактором коштів за передану вимогу встановлений строком до 01.07.2017;

- між ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та ТОВ "Фрам Ко" 21.03.2017 складено та підписано акт до договору про надання послуг факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017, яким сторони засвідчили, що фактору перейшло право вимоги до ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" за договором щодо сплати заборгованості у розмірі 1 295 739,64 грн, яка виникла відповідно до договору поставки товару № 1798 від 24.12.2014, укладеному між ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" та ТОВ "Фрам Ко";

- у вказаному акті зазначено, що клієнт передав, а фактор прийняв у повному обсязі документацію згідно з додатком № 2 до договору та оригінали товарно-транспортних накладних згідно з реєстром станом на 21.03.2017;

- ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" 11.05.2017 було надіслано на адресу ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" повідомлення № 21/03 від 10.05.2017 про відступлення права грошової вимоги факторові з вимогою сплати боргу, відповідно до якої ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" повідомив ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" про укладення між ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та ТОВ "Фрам Ко" договору надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017, за яким фактор передав грошові кошти в сумі 1 295 739,64 грн у розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступив факторові своє право грошової вимоги за договором поставки товару № 1798 від 24.12.2014 до ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" у розмірі 1 295 739,64 грн, у зв'язку з чим просив підприємство погасити заборгованість у розмірі 1 295 739,64 грн у 3-денний строк з дати отримання вказаного повідомлення, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок фінансової компанії;

- між ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та ТОВ "Фрам Ко" 30.06.2017 було укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання послуг факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017, відповідно до якої сторони вирішили абзац 2 п. 2.1. договору викласти наступним чином: "Винагорода фактора дорівнює 5% від суми відступленої грошової вимоги, визначеної п. 1.1. договору. Фактор сплачує клієнтові у строк до 01.10.2017 шляхом перерахування на його банківський рахунок грошові кошти у розмірі 1 230 952,65 грн";

- у додатку № 2 до договору пункт (ІІІ) "Термін сплати фактором коштів за передану вимогу" викласти наступним чином: у строк до 01.10.2017;

- не погоджуючись з укладенням вказаного договору, ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" вказує на те, що він носить фіктивний характер, оскільки вчинений сторонами без наміру створення правових наслідків, та зазначене стало підставою для звернення підприємства до суду із позовом про визнання недійсним договору про надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017.

2.4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" не доведено належними засобами доказування, які саме його права та законні інтереси було порушено внаслідок укладення спірного договору. Місцевим судом зазначено, що підприємством не доведено належними засобами доказування, що оспорюваний ним договір про надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

2.5. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 та рішенням Господарського суду міста Києва від 29.08.2017 у справі № 910/11565/17, Приватне підприємство "Южноукраїнська фармацевтична компанія" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про визнання недійсним договору про надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 задовольнити в повному обсязі.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги Приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія":

- судами першої та апеляційної інстанції судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема, статей 203, 207, 215, 234, 1077 Цивільного кодексу України;

- на переконання ПП "Южноукраїнська фармацевтична компанія" оспорюваний договір факторингу не спрямований на настання реальних наслідків та не міг бути укладений 21.03.2017;

- за оспорюваним договором ТОВ "Фрам Ко" не отримало фінансування, натомість фінансування клієнта відтерміноване (відтермінування оплати до 01.07.2017, потім до 01.10.2017, пізніше до 01.03.2018);

- договір про надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 є неукладеним, оскільки сторонами договору не надано письмової угоди про можливість підписання договорів за допомогою факсиміле.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Предметом спору у даній справі є встановлення фіктивного характеру договору про надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017, укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" та ТОВ "Фрам Ко".

4.2. Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

4.3. За змістом ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

4.4. Відповідно до ст. 1080 Цивільного кодексу України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

4.5. Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою.

4.6. За приписами Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фактор на момент укладення договору факторингу повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторинг.

4.7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Фінансова компанія "Європейське бюро реструктуризації" є фінансовою установою, яка має право надання послуги факторингу на підставі свідоцтва ФК № 568, виданого 07.05.2015.

4.8. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

4.9. Згідно з частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

4.10. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

4.11. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суди повинні встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних правових наслідків.

4.12. За положеннями ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

4.13. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

4.14. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності.

4.15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предмет оспорюваного договору відповідає як вимогам ст.ст. 1077, 1078 Цивільного кодексу України, так і вимогам ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", зокрема, договір місить найменування фінансової операції - надання грошових коштів в сумі 1 295 739,64 грн у розпорядження ТОВ "Фрам Ко" за плату, а також містить інформацію про умови та строк сплати даного фінансового активу з урахуванням додаткової угоди № 2 до договору - до 01.10.2017 шляхом перерахування коштів на банківський рахунок ТОВ "Фрам Ко".

4.16. Також судами встановлено, що сторонами даного договору вчинено дії на його виконання, зокрема за актом від 21.03.2017 передано право вимоги та відповідні документи, чим спростовуються доводи скаржника про те, що спірний договір не спрямований на настання реальних наслідків.

4.17. Верховний Суд звертає увагу, що для визнання правочину фіктивним ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

4.18. Якщо на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

4.19. Виходячи з фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність порушень норм законодавства, а також прав та інтересів позивача при укладенні спірного правочину, а тому підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору надання послуги факторингу № Ф210317/4 від 21.03.2017 відсутні.

4.20. Доводи, викладені в касаційній скарзі Приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія", колегією суддів відхиляються, оскільки останні зводяться до переоцінки доказів, в той час як суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.21. При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин, колегія суддів, відповідно до ч. 4. ст. 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 18.06.2018 у справі № 910/11559/17.

4.22. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

4.23. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

4.24. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

4.25. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

4.26. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Южноукраїнська фармацевтична компанія" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 у справі № 910/11565/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В.Студенець

Судді Г.Вронська

І.Ткач