ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 925/623/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Черкаської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 (Хрипун О. О. - головуючий, судді: Скрипка І. М., Мальченко А. О.) і рішення Господарського суду Черкаської області від 23.10.2023 (суддя Спаських Н. М.) у справі

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Черкаси

до Черкаської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: (1) Міністерства оборони України, (2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква

та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Муніципальний спортивний клуб "Дніпро" Черкаської міської ради

про визнання недійсним та скасування рішення.

(у судовому засіданні взяли участь представники: Позивача - Сидоренко О. В., Відповідача - Слинько М. Г., Міністерства оборони України - Барда С. Ю.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

1. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква (далі - КЕВ м. Біла Церква), правонаступником якого є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Черкаси (далі - КЕВ м. Черкаси, Позивач) звернувся у Господарський суд Черкаської області з позовом до Черкаської міської ради (далі - Черкаська міськрада, Відповідач), в якому просив визнати недійсним рішення Черкаської міськради від 26.12.2019 № 2-5654 про надання Комунальному підприємству "Центральний стадіон" Черкаської міської ради, правонаступником якого є Комунальне підприємство "Муніципальний спортивний клуб "Дніпро" Черкаської міської ради (далі - КП "МСК "Дніпро", Третя особа-3) земельної ділянки в постійне користування та скасувати виконання всіх пунктів цього рішення.

2. Позовні вимоги узагальнено обґрунтовані доводами про те, що земельна ділянка, яка оспорюваним рішенням Відповідача передана в постійне користування Третій особі-3 насправді належить до земель оборони і жодних рішень щодо її вилучення із користування Позивача для передачі на користь муніципального спортивного клубу уповноваженим органом ніколи не приймалось. Тому оспорюване рішення Черкаської міськради прийнято з перевищенням повноважень та з порушенням земельного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Черкаської області рішенням від 23.10.2023 позовні вимоги задовольнив частково. Визнав недійсним рішення Відповідача від 26.12.2019 № 2-5654. В решті позовних вимог відмовив. Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 23.04.2024 рішення місцевого суду залишив без змін.

4. Рішення судів мотивовані доведеністю Позивачем обставин того, що спірна земельна ділянка належить до державної форми власності, входить до загальної земельної ділянки спецземель для державного користування, площею 360,07 га по Державному акту на право користування землею серії Б № 015211, виданому у 1982 році згідно з рішенням виконкому Черкаської міськради від 11.08.1982 № 454. При цьому, зібраними у справі доказами не підтверджується припинення у передбаченому чинним законодавством порядку права постійного користування Позивача на земельні ділянки загальною площею 360,07 га за вказаним Державним актом серії Б № 015211 та окремими земельними ділянками, які охоплюються цим актом і знаходяться під військовими містечками.

5. В свою чергу Черкаська міськрада належними і допустимими доказами не довела, що на законних підставах володіла спірною земельною ділянкою, як об`єктом майна комунальної форми власності, для розпорядження нею як вільними землями міста за оспорюваним рішенням від 26.12.2019 № 2-5654.

6. Доводи Відповідача про те, що Міністерство оборони України (далі - МОУ, Третя особа-1) неодноразово надавало згоду на припинення права користування частинами земельних ділянок різної площі в межах військових містечок по Державному акту серії Б № 015211 з подальшим наданням їх на користь різних товариств та підприємств, в т.ч. за результатами придбання нерухомого майна на цих ділянках, а тому склад земель змінювався з відома Позивача та Третьої особи-1 судами відхилено з підстав того, що без прийняття рішення Кабінетом Міністрів України ніякі погодження МОУ на припинення права користування земельними ділянками на території військових містечок, не мають юридичної сили для правомірного переходу права власності на земельні ділянки оборони до комунальної чи приватної власності.

Касаційна скарга

7. Не погодившись із судовими рішеннями, Черкаська міськрада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

8. Скаржник стверджує, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій неправильно застосовували приписи статей 387 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не врахували висновків Верховного Суду щодо їх правильного застосування, які викладено:

- у постановах від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц про те, що обрання позивачем неналежного, зокрема неефективного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови у позові;

- у постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 18.01.2023 року у справі № 488/2807/17 про те, що належним та ефективним способом захисту прав позивача у подібних правовідносинах буде заявлення віндикаційного позову, а не оскарження рішення органу місцевого самоврядування щодо розпорядження земельною ділянкою.

9. Також скаржник наполягає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 10.05.2023 у справі № 707/1919/20, від 02.02.2022 у справі № 707/1924/20, від 13.09.2023 у справі № 707/1711/20-ц щодо того, що дані форми довідки 6-зем Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області є належним доказом у справі, який вказує на віднесення земельної ділянки до певної категорії земель, а також розподіл їх за власниками земель та підтверджує цільове призначення земельної ділянки.

10. Окремо Відповідач наголошує, що судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено ряд наявних у справі доказів, а саме:

- довідку форми 6-зем ГУ Держгеокадастру Черкаської області від 16.03.2017 № 32-28-0.4-1886/2-17;

- лист ГУ Держгеокадастру від 02.06.2017 № 469/120-17, що згідно даних державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма 6-зем) станом на 31.12.2015 за Черкаською КЕВ обліковується 7,0731 га;

- довідку про звірку обліку земель МОУ між даними КЕВ м. Біла Церква та ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, згідно з якою станом на 01.03.2019 за даними форми 6-зем за адресою м. Черкаси, вул. Надпільна, 220-222 рахуються землі площею 9,0872, які використовуються в/ч НОМЕР_1, КЕВ, ВСП, В. прокуратура, ДП МОУ "ЧМБУ", "ІНФОРМАЦІЯ_1", "ІНФОРМАЦІЯ_2";

- аналогічну довідку про звірку обліку земель МОУ між даними КЕВ м. Біла Церква та ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, згідно з якою станом на 01.01.2017 за даними форми 6-зем за адресою м. Черкаси, вул. Надпільна, 220-222 рахуються землі площею 9,0872, які використовуються в/ч НОМЕР_1 , КЕВ, ВСП, В.прокуратура, ДП МОУ "ЧМБУ", "ІНФОРМАЦІЯ_1", "ІНФОРМАЦІЯ_2";

- накази Міністра оборони України від 08.12.2004 № 595, № 596, згідно з якими майно військового містечка № НОМЕР_2 було передано на баланс ДП "Черкаське будівельно-монтажне управління";

- рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.01.2011 у справі № 2а-5598/10/2370, в якому встановлені преюдиційні обставини того, що станом на 22.05.2008 (дату прийняття рішення Черкаської міської ради № 4-408 "Про скасування рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради народних депутатів від 11.08.1982 № 454" за КЕВ м. Черкаси рахувались земельні ділянки МОУ площею 129,587 га, що також підтверджується листом начальника КЕВ м. Черкаси від 26.04.2010 № 800.

Узагальнені доводи інших учасників справи

11. У відзиві на касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква заперечує проти наведених у ній доводів. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою. У зв`язку з цим у задоволенні скарги просить відмовити, оскаржувані рішення і постанову залишити без змін.

12. МОУ також подало відзив на касаційну скаргу, в якому виклало заперечення проти наведених скаржником доводів. Зазначило, що підтримує висновки судів попередніх інстанцій, а тому просить оскаржувані рішення залишити без змін, касаційну скаргу відхилити.

13. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення з підстав необґрунтованості. З рішеннями судів попередніх інстанцій погоджується і просить залишити їх без змін. Окремо КЕВ м. Черкаси у відзиві на касаційну скаргу просить суд касаційної інстанції здійснити перерозподіл судових витрат у цій справі, стягнувши з Відповідача на його користь 92 981, 29 грн, що були сплачені заявником за проведення судово-земельної експертизи під час розгляду справи місцевим судом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Рух справи у суді касаційної інстанції

14. Верховний Суд ухвалою від 06.06.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Черкаської міськради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 і рішення Господарського суду Черкаської області від 23.10.2023 у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Касаційне провадження

15. Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

16. Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

17. Тобто, відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

18. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

19. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

20. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

21. Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правового висновку в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах подібними не являються з огляду на таке.

22. Так, у справах № 488/5027/14-ц, № 488/6211/14-ц, № 183/1617/16, № 359/3373/16-ц і № 488/2807/17 позови було заявлено прокурором в інтересах держави, як власника спірних земельних ділянок лісового фонду до місцевих рад, які, за твердженням прокурора, поза межами повноважень розпорядилися цими ділянками та передали їх у власність фізичних осіб. Переглядаючи судові рішення у вказаних справах у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що належному способу захисту прав держави у спірних правовідносинах відповідатиме заявлення віндикаційного позову, тоді як оскарження розпорядчих рішень місцевих рад чи укладених на їх підставі правочинів не є необхідним, оскільки є неефективним.

23. У справі № 911/3681/17 позов також було подано прокурором в інтересах держави, як власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення (перебувала у постійному користуванні державного підприємства) до місцевої ради, яка, за твердженням прокурора, поза межами повноважень розпорядилася цією ділянкою та передала її у власність фізичної особи. Переглядаючи судові рішення у вказаній справі у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що належному способу захисту прав держави у спірних правовідносинах відповідатиме заявлення саме віндикаційного позову, а оскарження рішень місцевої ради щодо розпорядження земельною ділянкою є неефективним способом захисту.

24. У справі № 504/264/13-ц позов було подано прокурором в інтересах держави, як власника земельної ділянки водного фонду до місцевої ради, яка, за твердженням прокурора, поза межами повноважень розпорядилася цією ділянкою та передала її у власність фізичної особи. Переглядаючи судові рішення у вказаній справі у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 Земельного кодексу України має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а тому позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Висновків про те, що за вказаної специфіки спору (повернення земельної ділянки водного фонду) належним способом захисту прав держави буде заявлення віндикаційного позову постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 504/2864/13-ц взагалі не містить.

25. У справі № П/811/1640/17 позов було подано фізичною особою до державного реєстратора про визнання неправомірним і скасування рішення відповідача про відмову в державній реєстрації за позивачем права власності на земельну ділянку та про зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за позивачем. Переглядаючи судові рішення у вказаній справі у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір у ній пов`язаний із захистом порушеного речового права позивача, стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. При цьому Велика Палата Верховного Суду додала, що належному способу захисту права позивача у тій справі відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, а належним відповідачем є особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно.

26. У справі № 916/1608/18 позов було подано юридичною особою до юридичного департаменту органу місцевого самоврядування про визнання неправомірними дій державного реєстратора цього департаменту щодо відмови позивачеві у державній реєстрації права власності на павільйон, визнання недійсним рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації, визнання права власності позивача на павільйон та зобов`язання відповідача провести державну реєстрацію права власності позивача на нього. Переглядаючи судові рішення у вказаній справі у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позов у ній заявлено до неналежного відповідача, а також про те, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах буде позов лише про визнання права власності на павільйон.

27. У справі № 19/028-10/13 позов було подано прокурором в інтересах держави в особі районної ради про визнання незаконними та скасування рішень виконкому міської ради про оформлення за відповідачами права власності на спірне майно, визнання недійсними договорів міни, визнання за позивачем права власності на спірне майно та про витребування спірного нерухомого майна із незаконного володіння фізичної особи та міської ради. Переглядаючи судові рішення у вказаній справі у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у спірних правовідносинах належним та ефективним способом захисту прав держави буде саме віндикаційний позов. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.

28. У справі № 910/2861/18 позов було подано національним університетом, як власником нерухомого майна (гуртожитку) про зобов`язання відповідача виконати пункт інвестиційного договору та передати позивачеві 2 500 кв.м загальної площі студентського гуртожитку шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту в редакції, запропонованій позивачем; визнання за університетом права власності на гуртожиток та про визнання за університетом права власності на частку в об`єкті нерухомого майна. Переглядаючи судові рішення у вказаній справі у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимога університету про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, бо університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, а тому може заявити саме віндикаційний позов.

29. У справі № 200/606/18 фізична особа звернулася з позовом до банку, в якому просила визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, які не відбулися, за яким власником земельної ділянки є відповідач, та скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за відповідачем; визнати за позивачем право власності на спірну земельну. Переглядаючи судові рішення у вказаній справі у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ані позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, ані позовна вимога про визнання права власності на земельну ділянку не відповідають належному способу захисту у цій справі. Належним же способом захисту прав позивача буде заявлення віндикаційного позову.

30. У справі № 344/16879/15-ц позов було подано фізичною особою до приватного підприємства про визнання права власності на квартиру. Переглядаючи судові рішення у вказаній справі у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України. Віндикація у вказаній ситуації не буде належним способом захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, оскільки за змістом статей 387 388 ЦК України позов про витребування майна пред`являється власником до володільця спірного майна.

31. У справі № 914/2618/16 позов було подано банком в межах справи про банкрутство боржника про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу майна та свідоцтва, скасування запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, зобов`язання передати (повернути) майно. Переглядаючи судові рішення у вказаній справі у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу у спірних правовідносинах не є ефективними способами захисту інтересу та права позивача. Велика Палата Верховного Суду виснувала про ефективність у спірних правовідносинах саме вимоги про витребування заставного майна на користь боржника.

32. У справі № 477/2330/18 позов був поданий прокурором в інтересах держави до фізичних осіб, які є власниками земельних ділянок про припинення права власності відповідачів на земельні ділянки та зобов`язання повернути ці ділянки у власність держави. Переглядаючи судові рішення у вказаній справі у касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у спірних правовідносинах, заявлена на підставі пункту "а" частини першої статті 143 ЗК України вимога про припинення права власності на спірну земельну ділянку по суті є вимогою про припинення правовідношення, яка з огляду на підстави позову (нецільове використання землі) є ефективною у спірних правовідносинах. Задоволення цієї вимоги має наслідком виникнення у відповідача обов`язку повернути спірну земельну ділянку.

33. Аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що в усіх справах, судові рішення в яких переглядалися Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку і у яких суд касаційної інстанції висновував про належність та ефективність такого способу захисту як витребування майна з чужого незаконного володіння позови були заявлені власником нерухомого майна або в інтересах такого власника, до осіб за якими, на думку власника, неправомірно зареєстровано право власності на це ж майно.

34. Між тим у справі № 925/623/22 позов заявлено не власником спірної земельної ділянки, а її постійним користувачем і наведена відмінність суб`єктних складів (титулів) у порівнюваних правовідносинах має ключове значення при наданні висновку щодо подібності цих правовідносин.

35. Колегія суддів пояснює, що специфіка книжкового володіння полягає, серед іншого, в тому, що нерухомістю можуть володіти одночасно кілька осіб, але щодо різних речових прав. Зокрема, якщо зареєстровані право власності і право постійного користування на земельну ділянку, то і особа, зареєстрована як власник земельної ділянки, і особа, зареєстрована як постійний користувач, визнаються фактичними володільцями земельної ділянки щодо права власності і права постійного користування відповідно (див. правовий висновок у постанові Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 640/14353/19).

36. Звідси, оскільки постанови Великої Палати Верховного Суду в проаналізованих вище справах ухвалені за наслідками перегляду судових рішень, що приймалися за результатами розгляду позовів власників нерухомого майна або в їх інтересах і такі постанови не містять висновків про те, що у випадку порушення права постійного користування постійний користувач земельної ділянки може ефективно захистити своє право шляхом заявлення саме віндикаційного позову до особи, за якою зареєстровано право власності на таку земельну ділянку, колегія суддів Верховного Суду констатує необґрунтованість посилань скаржника в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України на вказані постанови суду касаційної інстанції. Подібності правовідносин у порівнюваних справах щодо застосування приписів статей 387 388 ЦК України судом касаційної інстанції не виявлено.

37. У зв`язку з тим, що Черкаською міськрадою не доведено підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі в частині застосування статей 387 388 ЦК України, а саме щодо належності та ефективності обраного КЕВ м. Черкаси способу захисту, її посилання на постанови Верховного Суду у справах № 916/1415/19, № 925/642/19, № 910/10011/19, № 200/606/18, № 761/45721/16-ц, № 925/1351/19, № 359/3373/16-ц, № 643/21744/19, № 143/591/20, № 914/2618/16, № 806/5244/15, № 910/12525/20, № 908/976/19, № 910/18214/19, № 522/22473/15-ц, в яких судом касаційної інстанції виснувано про те, що обрання позивачем неналежного, зокрема неефективного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови у позові колегія суддів відхиляє, оскільки вказаний висновок Верховий Суд надавав в обставинах звернення позивачів до суду з неналежними (неефективними) способами захисту, тобто в фактичних обставинах спорів, які відрізняються від тих, що мають місце у справі № 925/623/22. Більше того, суб`єктні склади спорів у зазначених справах також не є подібними тим, що склалися між сторонами цього спору, що, відповідно, не дає підстави вважати процитований скаржником висновок із постанов у вказаних справах релевантним для проведення касаційного провадження у даній справі по суті.

38. Аргументи скаржника про наявність у даному випадку підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у відповідних постановах у справах № 707/1919/20, № 707/1924/20 і № 707/1711/20-ц колегією суддів також визнаються безпідставними, адже спірні правовідносини у вказаних справах стосувалися земель водного фонду, тоді як судами попередніх інстанцій у цій справі було встановлено віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони чим відомості, наведені у довідці форми 6-зем ГУ Держгеокадастру Черкаської області спростовано. Заперечення Черкаської міськради у цій частині по суті стосуються питань оцінки згаданої довідки форми 6-зем у різних справах за різних фактичних обставин, а не питань правильності застосування правових норм, що очевидно приписами згаданого пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України не охоплюється.

39. Колегія суддів у цій частині вважає доцільним звернути увагу скаржника на правовому висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, згідно з яким правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

40. Щодо ж згаданих і частково цитованих у касаційній скарзі висновків Верховного Суду із постанов від 11.09.2019 у справі № 357/13718/16 і від 18.08.2021 у справі № 809/1431/14, то посилання на них судом касаційної інстанції бути прийняті також не можуть, оскільки касаційна скарга не містить аргументів про неврахування судами попередніх інстанцій висновків саме із цих постанов.

41. Колегія суддів наголошує, що положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.

42. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

43. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

44. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 925/623/22 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Черкаської міськради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 і рішення Господарського суду Черкаської області від 23.10.2023 у даній справі з цієї підстави касаційного оскарження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

45. Як вказувалося вище ще однією підставою для касаційного оскарження рішення і постанови судів попередніх інстанцій скаржником визначено приписи пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України. На обґрунтування цієї підстави Відповідачем у касаційній скарзі наведено доводи про неповне дослідження судами наявних у справі доказів.

46. У цій частині Верховний Суд виходить з того, що у розумінні пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є передбачене пунктом 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.

47. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

48. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

49. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи Черкаської міськради зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як виснувано вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

50. За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

51. Звідси інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (щодо недослідження зібраних у справі доказів), також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови.

52. За викладеного, заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень свого підтвердження в межах здійснення касаційного провадження у цій справі не знайшли. Підстав для скасування оскаржуваних рішення і постанови не вбачається.

Висновки за результатами касаційного провадження

53. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Черкаської міськради у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

54. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

55. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

56. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішення і постанови.

Судові витрати

57. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги залишаються за скаржником.

58. Клопотання Позивача про перерозподіл судових витрат задоволенню не підлягає, оскільки заявлені витрати понесені стороною на проведення експертизи під час розгляду справи в місцевому суді й останнім не розподілялися.

Керуючись статтями 296 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 925/623/22 за касаційною скаргою Черкаської міської ради з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Черкаської міської ради з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 і рішення Господарського суду Черкаської області від 23.10.2023 у справі № 925/623/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.