Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.01.2018 року у справі №910/13318/16
Постанова ВГСУ від 18.04.2017 року у справі №910/13318/16
Ухвала КГС ВП від 07.08.2018 року у справі №910/13318/16

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/13318/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Бізнес Факторинг" про перегляд Верховним Судом України

постанови Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Андрієнко В.В., судді Шапран В.В., Буравльов С.І.)

від 02.03.2017

постанови Вищого господарського суду України

(головуючий - Палій В.В., судді Бондар С.В., Васищак І.М.)

від 18.04.2017

у справі № 910/13318/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Бізнес Факторинг"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Зурбаган-Юг"

про стягнення 513 255, 89 доларів США, що еквівалентно 13 657 739, 23 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Бізнес Факторинг" (далі - ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Зурбаган-Юг" (далі - ТОВ "Зурбаган-Юг") про стягнення з ПАТ "Укрнафта" 509 231 долар США 74 центи, що за офіційним курсом НБУ станом на день написання позовної заяви складає 13 557 739, 12 грн, попередньої оплати за контрактом № 181/2013 від 26.06.2013; про стягнення солідарно з ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Зурбаган-Юг" 100 000, 00 грн попередньої оплати за контрактом № 181/2013 від 26.06.2013 та договором поруки від 11.08.2014 (з урахуванням уточненої позовної заяви.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 позовні вимоги ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" до ПАТ "Укрнафта" задоволено повністю, суд стягнув з ПАТ "Укрнафта" на користь ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" попередню оплату у розмірі 513 255, 89 дол. США, що еквівалентно 32 822 714, 17 рос. рублів. В задоволенні позовних вимоги ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" до ТОВ "Зурбаган-Юг" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 скасовано повністю; провадження у справі припинено

Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 залишено без змін.

ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" звернулось до Верховного Суду України із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017, постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017 з підстав, визначених пунктами 1 - 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), а саме: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах

норм матеріального права.

На обґрунтування наявності підстав, визначених пунктами 1, 3 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Бізнес Факторинг" до заяви додало копії постанов Вищого господарського суду України від 23.07.2009 у справі № 05-6-45/39, від 04.08.2010 у справі № Б15/365-08-35, від 04.03.2015 у справі № 911/3771/14, від 18.02.2016 у справі № 910/13862/15, від 15.03.2016 у справі № 910/15376/15, від 05.07.2016 у справі № 923/1866/15, від 02.11.2016 у справі № 905/1693/16, від 14.12.2016 у справі № 910/8318/16, від 23.03.2016 у справі № 910/8315/16 та копії постанов Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11, від 01.07.2015 у справі № 6-316цс15, від 21.10.2015 у справі № 6-831цс15, від 21.12.2016 у справі № 537/5098/15-ц, від 01.03.2017 у справі № 761/1617/15-ц.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017, постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017 ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" просило оскаржувані судові рішення скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2016 - залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду України від 05.10.2017 справу № 910/13318/16 було допущено до провадження Верховного Суду України, відкрито провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Бізнес Факторинг" про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017, постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017 у справі № 910/13318/16.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

З Верховного Суду України надійшла заява ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" про перегляд судових рішень у справі № 910/13318/16 Господарського суду міста Києва разом зі справою.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 17.01.2018 справу № 910/13318/16 за позовом ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" до ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Зурбаган-Юг" про стягнення 513 255, 89 доларів США, що еквівалентно 13 657 739, 23 грн, призначено до розгляду без повідомлення та виклику учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Касаційний господарський суд вважає, що подана ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі № 910/13318/16, яка розглядається, судами встановлено, що між ПАТ "Укрнафта" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" 26.06.2013 був укладений контракт купівлі-продажу №181/2013, за умовами якого продавець продає, а покупець купує товар на умовах, що визначені цим контрактом.

Між ТОВ "Індустрія Феросплавів" (кредитор) та ТОВ "Зурбаган-Юг" (поручитель) 11.08.2014 був укладений договір поруки, відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ПАТ "Укрнафта", які виникли згідно з контрактом №181/2013 від 26.06.2013, який був укладений між кредитором та боржником, в тому числі, по стягненню основного боргу, поверненню передоплати, по прострочці зобов'язань, по невиконанню зобов'язань, по сплаті 3% річних від простроченої суми, а також суми боргу з урахуванням індексу інфляції, по сплаті неустойки, по відшкодуванню понесених кредитором збитків або втраченої вигоди. Пунктом 3.1 договору передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань боржником по основному договору згідно п. 1.1 даного договору поруки в сумі не більше 100 000, 00 грн.

Також 30.06.2016 між ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" (фактор) та ТОВ "Індустрія Феросплавів" був укладений договір факторингу №1/2016, згідно з умовами пункту 1.1 якого клієнт відступає фактору своє право вимоги у повному обсязі згідно з контрактом №181/2013 від 26.06.2013, який був укладений між клієнтом і ПАТ "Укрнафта" (боржник) і згідно з договором поруки від 11.08.2014, укладеним між клієнтом і ТОВ "Зурбаган-Юг" (поручитель), у тому числі належного виконання боржником і поручителем зобов'язань з відшкодування боргу у розмірі 513 255, 89 дол. США, зі сплати 3% річних від простроченої суми, а також суми боргу з урахуванням індексу інфляції, за сплату неустойки, з відшкодуванням понесених клієнтом збитків або втраченої вигоди, а також щодо розірвання основного контракту та договору поруки, а фактор оплачує відступлення права вимоги на умовах цього договору.

Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням ПАТ "Укрнафта" зобов'язання з повернення передоплати у розмірі 513 255, 89 дол. США згідно з умовами контракту.

Відповідно до пункту 10 контракту №181/2013 від 26.06.2013 передбачено, що всі спори, які виникають між сторонами за даним контрактом повинні розглядатись Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України.

Згідно з пунктом 1.4 договору факторингу № 1/2016 від 30.06.2016, разом з правом грошової вимоги фактору переходять всі інші пов'язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до фактора перейшло також право, передбачене пунктом 10 контракту №181/2013 від 26.06.2013.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, припиняючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України, виходив з того, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, у зв'язку з поданням позову з питання, що є предметом арбітражної угоди (пункт 10 Контракту купівлі-продажу від 26.06.2013 № 181/2013). При цьому, апеляційний господарський суд зазначив про те, що в силу пункту 1.4 договору факторингу від 30.06.2016 № 1/2016 разом з правом грошової вимоги фактору переходять всі інші пов'язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Відповідно, до фактора перейшло також і право, передбачене пунктом 10 Контракту купівлі-продажу від 26.06.2013 № 181/2013.

При цьому суд апеляційної інстанції, у справі, яка розглядається зазначив, про те, що необхідно припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України у разі подання позову з питання, що є предметом арбітражної угоди зазначено в постанові Верховного Суду України від 11.04.2006 у справі № 8/348а та в пункті 5 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій".

Вищий господарський суд України у постанові від 18.04.2017 у даній справі зазначив, про таке:

- господарським судам слід враховувати, що звернення до арбітражу - це право, а не обов'язок сторони (стаття 12 ГПК України), яке реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"), а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право";

- право на передачу спору на вирішення третейського суду може бути реалізовано сторонами також після порушення провадження у справі з наслідками, передбаченими пунктом 5 статті 80 ГПК України, шляхом укладення ними окремої арбітражної угоди або включення до договору (контракту) арбітражного застереження після звернення з позовом до господарського суду (пункти 5, 6 роз'яснення Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" із внесеними змінами та доповненнями);

- третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав;

За наведених обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, обґрунтовано припинив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України, у зв'язку з тим, що спір за позовом ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" до ПАТ "Укрнафта" щодо виконання умов Контракту не підлягає розгляду в господарських судах України.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017, постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017 ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" як на одну із підстав для її подання посилається на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, а саме статті 80 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, яка була чинною, на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Так, ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" зазначає, що у постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі № 910/13862/15, яка стосується одних і тих самих правовідносин, що виникли між сторонами даного спору, колегія суддів погодилась з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, якими було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі арбітражного застереження, яке містилось в укладеному між сторонами контракті. Вищий господарський суд України у згаданій справі зазначив, що погоджується з мотивами, викладеними судами попередніх інстанцій ухваленими рішеннями про відсутність правових підстав для припинення провадження у справі у зв'язку з наявною у контракті №180/2013 від 26.06.2013 умовою про вирішення спорів в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України.

Також у постанові Вищого господарського суду України від 15.03.2016 у справі № 910/15376/15 колегія суддів з приводу припинення провадження у справі погодилась з висновками судів першої та апеляційної інстанції, якими було правомірно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження на підставі арбітражного застереження, яке було в укладеному між сторонами контракті.

Предметом розгляду цієї справи є також одні й ті самі правові зобов'язання, що виникли між сторонами. Вищий господарський суд України у згаданій постанові зазначив, що розглядаючи даний спір по суті, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відсутності правових підстав для припинення провадження у справі, у зв'язку з арбітражним застереженням погодженим сторонами у пункті 7.2. Контракту № 309/2013 від 11.12.2013 щодо вирішення спорів сторін у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, оскільки виходячи з принципу верховенства права положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень ст. ст. 3, 15 Цивільного кодексу України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, пріоритет у розгляді даного спору належить саме господарському суду, як органу судової влади, а не

арбітражному суду, вказаному у договорі (контракті).

Також у постанові Вищого господарського суду України від 04.03.2015 у справі № 911/3771/14 суд зазначив, що відносно посилань скаржника щодо припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки, на переконання відповідача, даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, топопередні судові інстанції, виходячи зі змісту п. 24, п. 25 кредитних договорів, п. 6.1, п. 6.2 договорів іпотеки, договорів відступлення права вимоги за кредитними договорами, ст. 512, 514 ЦК України та ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" обґрунтовано послались на те, що в силу наведених норм права, застереження, викладені в п. 24, п. 25 кредитних договорів не поширюються на відносини сторін в межах даного спору, у зв'язку з відсутністю іноземного елемента у даних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики в цьому питанні, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Статтею 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених пунктом 4 частини 1 цієї статті.

Водночас відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно з положеннями статей 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Тобто третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. У зв'язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається.

Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом.

У разі відсутності такого застереження господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду.

У справі, яка розглядається, судом установлено, що передбачене в п. 10 Контракту третейське застереження було укладено між ПАТ "Укрнафта" і ТОВ "Індустрія Феросплавів". Між ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" і ПАТ "Укрнафта" угоди про передачу спорів на розгляд МКАС при ТПП України укладено не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16.

Також у постанові від 01.07.2015 у справі № 6-316цс15, на яку посилався заявник, Верховний Суд України визнав правомірними висновки судів попередніх інстанцій, згідно з якими, якщо в договорі відсутній іноземний елемент, то правомірним буде звернення до національного суду за захистом порушеного права.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також

спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

З врахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що у зв'язку з укладенням договору факторингу, як зазначив Вищий господарський суд України у своїй постанові від 18.04.2017 у даній справі, хоча нове зобов'язання не виникає і відбувається лише заміна кредитора у існуючому зобов'язанні, проте новий кредитор не набуває у зв'язку з цим особливостей правового статусу первісного кредитора, відповідно у такому зобов'язанні зник іноземний елемент.

Таким чином, висновки судів касаційної та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, є неправильними, а тому заява в частині перегляду рішень у справі № 910/13318/16 з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України, в редакції до 15.12.2017, підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 11125 Господарського процесуального кодексу України, в редакції до 15.12.2017, за наявності підстав, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 11116 цього Кодексу, суд має право, зокрема у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Отже, постанова Вищого господарського суду України від 18.04.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

При цьому колегією суддів не вбачається неоднакового застосування відповідної норми процесуального права у інших постановах суду, наданих заявником на підтвердження наявності підстави, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Так, у постанові від 21.10.2015 у справі № 6-831цс15 Верховним Судом України зроблено висновок про застосування статей 1, 2, 6 Закону України "Про третейські суди" у кредитних правовідносинах, а не правовідносинах, що виникли з договору купівлі-продажу.

У постанові Вищого господарського суду України від 14.12.2016 у справі № 910/8318/16 суд касаційної інстанції, роблячи висновок про застосування статті статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що контракт від 11 грудня 2013 року № 309/2013 (пункт 7.2.) містить арбітражну угоду, за якою всі спори між сторонами контракту розглядаються в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, виходив із того, що грошове зобов'язання виникло з рішення суду, а не з договору.

У постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2017 у справі № 910/8316/16, суд касаційної інстанції не робив висновку про застосування статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

У постанові Вищого господарського суду України від 23.07.2009 у справі № 05-6-45/39 судом застосовано інші норми процесуального права, а саме ст.ст. 12-17, п.1 ч.1 ст. 62, ст. 124 ГПК України, в редакції, яка була чинною на момент розгляду справи судом, та не було зроблено висновку щодо застосування п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Щодо доводів ТОВ "ФК "Бізнес Факторинг" про наявність інших підстав для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017, а саме пункту 1: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; та пункту 3: невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, колегією суддів відхиляються, оскільки Київським апеляційним господарським судом та відповідно Вищим господарським судом України зазначений спір по суті не розглядався, висновку щодо застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції висловлено не було.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, статтями 11114 11123 - 11125 Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Бізнес Факторинг" про перегляд Верховним Судом України постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017, постанови Вищого господарського суду України від 18.04.2017у справі № 910/13318/16 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 та постанову Вищого господарського суду України від 18.04.2017 у справі № 910/13318/16 скасувати, а справу передати на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В.Студенець

Судді О.Баранець

Г.Вронська