Ухвала КГС ВП від 20.02.2018 року у справі №911/2503/17

Друк

Пошук

232

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний господарський суд верховного суду ( КГС ВП )

Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.02.2018 року у справі №911/2503/17

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/2503/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого,

суддів: Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

здійснивши перегляд у письмовому провадженні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 (головуючий - Станік С.Р., судді Іоннікова І.А. Гончаров С.А.) у справі № 911/2503/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джонсон і Джонсон Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

про стягнення 6 520 714,73 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Джонсон і Джонсон Україна" (далі - ТОВ "Джонсон і Джонсон Україна") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (далі - ТОВ "Фрам Ко") про стягнення 6520714,73 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.09.2017 позовні вимоги ТОВ "Джонсон і Джонсон Україна" задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Фрам Ко" 5882093,2 грн. основного боргу, 638 621,53 грн. пені, 97 810,72 грн. витрат на сплату судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ "Фрам Ко" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

До апеляційної скарги ТОВ "Фрам Ко" додало клопотання про відстрочення сплати судового збору. Клопотання обґрунтовано скрутним матеріальним становищем і накладенням арешту на рахунки скаржника.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 апеляційну скаргу ТОВ "Фрам Ко" на рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2017 у справі № 911/2503/17 (із доданими матеріалами) - повернуто без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) (далі - ГПК).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

03.10.2017 ТОВ "Фрам Ко" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 та передати апеляційну скаргу ТОВ "Фрам Ко" на рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2017 у справі № 911/2503/17 на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив приписи пункту 3 частини 1 статті 97 ГПК, у редакції, чинній до 15.12.2017, та статті 8 Закону України "Про судовий збір".

На думку скаржника, апеляційний господарський суд, неправомірно не врахував скрутного майнового становища ТОВ "Фрам Ко", що спричинено арештом усіх його рахунків, докази чого було надано на стадії апеляційного провадження.

Відзивів на касаційну скаргу від інших сторін до суду не надходило.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, переглядаючи у касаційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 94 ГПК (у редакції, чинній на час вирішення судом апеляційної інстанції питання про прийняття чи повернення апеляційної скарги) до скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 97 ГПК (у редакції, чинній на час вирішення судом апеляційної інстанції питання про прийняття чи повернення апеляційної скарги) апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Як установлено апеляційним господарським судом і вбачається із матеріалів справи, що подання до Київського апеляційного господарського суду апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2017 у справі № 911/2503/17 підлягає сплаті судовий збір у розмірі 107 591,73 грн. (97 810,73 грн. х 110% = 107 591,79 грн.).

Проте скаржником на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги надано квитанцію про сплату від 12.10.2017 №66289 на суму 2 100,00 грн. Отже, скаржник не додав до апеляційної скарги документів, що підтверджували б сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

При цьому суд апеляційної інстанції відмовив ТОВ "Фрам Ко" у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.

При здійсненні правосуддя у господарських справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані із судовими витратами (зокрема щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до вимог ГПК та Закону України "Про судовий збір", забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час вирішення судом апеляційної інстанції питання про прийняття чи повернення апеляційної скарги) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Слід наголосити, що наведеною статтею передбачено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору, з урахуванням належності поданих стороною доказів неможливості здійснення такої оплати та складного фінансового становища.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

За практикою Європейського суду з прав людини принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23 червня 1993 р., серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 р., серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38).

Обставини відстрочення сплати судового збору мають бути доведені належними доказами.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі", no. 28249/95, від 19.06.2001 зазначено, що суд ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Більше того, Суд вважає, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції не означає й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Відповідно Суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції. Однак Суд наголошує, що сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження [запровадження сплати судового збору або зміна його розміру] було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала "розгляд судом".

З урахуванням викладеного, оскільки скаржник не навів обставин, які б мали виключний характер і свідчили про наявність належних підстав для відстрочення сплати судового збору, а також не надав доказів про неможливість сплатити судовий збір у встановленому порядку та розмірі на час звернення з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 19.09.2017 у справі № 911/2503/17 (довідки банківських установ про відкриті рахунки, наявність чи відсутність на них коштів тощо), колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для відхилення заяви скаржника про відстрочення сплати судового збору.

При цьому посилання скаржника на неможливість сплатити судовий збір у зв'язку з накладенням згідно з постановою Києво - Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 13.06.2017 арешту на грошові кошти в межах суми 397 855,83 грн., не може бути підставою для задоволення вимог касаційної скарги, оскільки жодного причинного зв'язку між зазначеними подіями і неможливістю товариства сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не має, враховуючи те, що постанову прийнято у червні 2017 року, і доказів її чинності, як і накладеного нею арешту, станом на час звернення з відповідною апеляційною скаргою скаржником суду апеляційної інстанції надано не було. Крім того, скаржником не подано і доказів того, що рахунки, наведені у зазначеній постанові є єдиними рахунками, відкритими у банківських установах, і на них взагалі відсутні кошти, необхідні для сплати судового збору, з врахуванням того, що арешт накладено в межах суми у розмірі 397 855,83 грн.

З огляду на те, що ТОВ "Фрам Ко" до апеляційної скарги не було додано документів на підтвердження сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно повернув апеляційну скаргу товариству на підставі пункту 3 частини 1 статті 97 ГПК, у редакції, яка була чинною на той час.

Отже, викладені у касаційній скарзі доводи ТОВ "Фрам Ко" про порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 97 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статті 8 Закону України "Про судовий збір" колегія суддів вважає безпідставними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Згідно з частиною 1 статті 309 ГПК (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає правильним застосування апеляційним судом положень пункту 3 частини 1 статті 97 ГПК у редакції, чинній на час вирішення питання про прийняття чи повернення апеляційної скарги, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції немає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтею 97 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017, статтями 236, 238, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VІІІ, Верховний Суд,-