Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.01.2019 року у справі №926/3614/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 926/3614/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.03.2018 (головуючий суддя: І.В.

Марущак, судді: О.В. Гончарук, О.Г. Проскурняк) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 (головуючий суддя: Скрипчук О.С., судді: Матущак О.І., Якімець Г.Г.)

за позовом Керівника Кіцманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати функції в спірних правовідносинах - Фонду державного майна України

до 1. Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", 2. Чернівецької обласної ради профспілок,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:
1. Підприємство Пансіонат з лікування матері і дитини "Зелені пагорби" Чернівецької обласної ради профспілок, 2. Федерації професійних спілок України,

про визнання права власності,

За участю представників сторін:

прокуратури - Савицька О.В. - прокурор відділу,

позивача - Ізвєков К.В. - представник,

відповідача 1 - Ніцос А.А. - адвокат,

відповідача 2 - Шкварковский В.А. - голова,

третьої особи 1 - не з'явився,

третьої особи 2 - Багатченко Ю.В. - адвокат,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. Керівник Кіцманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Чернівецької обласної ради профспілок про визнання за державою в особі позивача права власності на будівлю спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. 8 площею 1233,2 кв. м пансіонату з лікування матері і дитини "Зелені пагорби", що розташований з адресою:

Чернівецька обл., Вижницький район, с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343 (враховуючи клопотання про уточнення позовних вимог №96-418-17 від 08.12.2017).

2. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2011 року у справі №4/5027/643/2011 встановлено, що спірне майно є державною власністю, відтак скасовано видане відповідачу-2 свідоцтво про право власності від 12.02.2008 року №10646587 на майно, що розташоване за адресою: с. Виженка, вул. Велика Виженка,
343. При цьому, суд виходив з того, що третя особа-2 за відсутності згоди позивача, який уповноважений законом здійснювати контроль за використанням державного майна, неправомірно передала відповідачу-1 у власність спірне майно, а відповідач-1 - у власність відповідача-2. Таким чином, прокурор вважає, що інтереси держави через бездіяльність позивача необхідно захисти у обраний ним спосіб, тобто шляхом визнання права власності на спірне майно.

3. Позивач у своїх поясненнях заявлені прокурором позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, мотивуючи це тим, що відповідно до Закону України "Про Фонд державного майна України" та Закону України "Про управління об'єктами державної власності" він реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, однак без його дозволу спірне майно було передано без достатніх на те підстав третьою особою-2 відповідачу-1, а потім відповідачем-1 відповідачу-2. При цьому, позивач вважає, що його право на звернення з даним позовом виникло з 2016 року, коли його регіональним відділенням при реєстрації права власності на майно третьої особи-1, яке визнане за державою в особі позивача рішенням Господарського суду Чернівецької області від 28.09.2016 року у справі №5027/929/2011, було виявлено розбіжності у складі майна за вказаним рішенням та документами інвентаризації.

4. Відповідач-1 - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" - з позовними вимогами не погоджувався та просив суд відмовити у їх задоволенні, оскільки вважав, що спірне майно є майном профспілок, яке не відносилось і не відноситься до державної власності.

Крім того, з 1991 року жоден державний орган не надав документально підтверджуючих фактів наявності державної частки у об'єктах власності третьої особи-2. Тим більше, що профспілкові організації безперервно володіли спірним майном більше десяти років, а тому воно їм належить за набувальною давністю.

Крім того, відповідач-1 звернувся до суду із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

5. Відповідач-2 - Чернівецька обласна рада профспілок - заявлені позовні вимоги не визнав. Вважав позов безпідставним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що постановою Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 року №606 санаторії і будинки відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР (у тому числі спірне майно) було передано профспілковим органам у відання на безоплатній основі. Відтак, відповідач-2, спираючись на висновок науково-правової експертизи ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького, ототожнює право відання з правом власності, а тому вважає, що спірне майно є власністю профспілки, відмінним від державної власності. Стверджував, що третя особа-2 правомірно передала його у власність відповідачу-1, а останній - відповідачу-2. Крім того, відповідач-2 наголошував, що ні прокурор, ні позивач не надали доказів наявності державної частки у об'єктах власності третьої особи-2. Також відповідач-2 зазначав, що позивачем пропущений строк для звернення до суду за захистом своїх прав, а тому просив застосувати наслідки його спливу та відмовити у задоволенні позову.

5. Ухвалою суду від 28.11.2017 року залучено до розгляду справи в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів підприємство "Пансіонат з лікування матері і дитини "Зелені пагорби" Чернівецької обласної ради профспілок та Федерацію професійних спілок України, відкладено розгляд справи в судовому засіданні на 12.12.2017 року.

6. Третя особа-2 вважала позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, третя особа-2 підтримала правову позицію відповідачів та зазначала, що до позовних вимог має бути застосовано строк позовної давності, посилаючись на те, що позивач повинен був у разі належного виконання ним своїх обов'язків довідатись про вибуття з його володіння ще у 1996 році, оскільки спірне майно було включено до Переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 року знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок. Більше того, ще у 2011 та 2013 роках при розгляді справ №4/5027/643/2011 та №5027/929/2011 прокурору та позивачу стало відомо про наявність спірного майна, однак до суду прокурор звернувся з пропуском строку позовної давності аж у кінці 2017 року. При цьому, третя особа-2 звертала увагу суду, що ні прокурор, ні позивач не звернулися до суду із клопотанням про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

7. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 26.03.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 у справі № 926/3614/17, відмовлено в задоволенні заявлених позовних вимог.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

8.14.12.2018 (згідно з реєстраційним штампом) Заступником прокурора Львівської області подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.03.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 у справі № 926/3614/17 до Касаційного господарського суду.

9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
10.01.2019 року у справі № 926/3614/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

10.14.01.2019 суд постановив ухвалу про задоволення заяви Заступника прокурора Львівської області про поновлення строку на подання касаційної скарги, прийняття касаційної скарги до провадження та призначення до розгляду на 07.02.2019, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до Касаційного господарського суду до 04.02.2019.

11. В судове засідання з'явилися прокурор, представники позивача, відповідачів та третьої особи 2. Прокурор підтримав вимоги, викладені в касаційній скарзі, просив суд її задовольнити. Представник позивача підтримав касаційну скаргу прокурора, просив суд її задовольнити. Представники відповідача 1 та 2 проти вимог викладених в касаційній скарзі заперечували, просили суд її відхилити, судові рішення залишити без змін. Представник третьої особи 2 також просив суд відхилити касаційну скаргу, судові рішення залишити без змін.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

12. У касаційній скарзі Заступник прокурора Львівської області просить скасувати судові рішення, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами статей 256,257,261 та зазначає, що ФДМУ саме у 2016 році під час проведення інвентаризації дізнався, що спірний об'єкт не увійшов до складу майна, на який визнано останнім право власності за державою рішенням господарського суду Чернівецької області у справі №5027/929/2011, тому строк позовної давності не пропущено. Обчислення початку перебігу строку позовної давності повинно здійснюватися, як вважає прокурор, саме з моменту коли Фонд довідався або міг довідатися про порушення свого права, тобто з моменту проведення у 2016 році інвентаризації майна.

При цьому скаржник вказує, що суди попередніх судових інстанцій дійшли невірного висновку, що ще у 2011 році прокурор та позивач приймаючи участь у справі №4/5027/643/2011 знали про порушене право власності держави щодо спірного об'єкту, а тому звернулися з даним позовом з пропуском строку позовної давності.

13. Від відповідача 2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просив суд касаційну скаргу відхилити, судові рішення залишити без змін.

14. Від Відповідача 1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просив суд рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.

15. Від ФДМУ надійшов відзив, в якому останній просить суд задовольнити скаргу прокурора, судові рішення скасувати, позов задовольнити повністю.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

16. На підставі рішення Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від №06.04.2005 року №15 виконавчий комітет Виженської сільської ради видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від
12.02.2008 року серії САВ №793325 (том 1 а. с. 186), за яким визнав за Чернівецькою обласною радою профспілок право приватної власності на 1/1 частки будівель пансіонату з лікування матері і дитини "Зелені пагорби", які розташовані за адресою: Чернівецька обл., Вижницький район, с. Виженка, вул.

Велика Виженка, 343, загальною площею 3227,40 кв. м., у тому числі на спальний корпус, 8, площею 1232,60 кв. м., що є предметом спору у даній справі.

17. Вказане свідоцтво про право власності на нерухоме майно було зареєстроване у Вижницькому районному бюро технічної інвентаризації за №10646587 від 18.02.2008 року. (том 1 а. с. 186 із звороту).

18. В подальшому, рішенням Господарського суду Чернівецької області від
19.07.2011 року у справі №4/5027/643/2011 (том 1 а. с. 21-26) за позовом заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України до закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Чернівецької обласної ради профспілок, Виженської сільської ради Вижницького району, Виконавчого комітету Виженської сільської ради, "Вижнецьке районне бюро технічної інвентаризації", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Федерації професійних спілок України та третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області та Фонду державного майна України про визнання недійсними та скасування рішень про визнання права власності, свідоцтв про право власності та державної реєстрації свідоцтва про право власності, серед іншого - визнано недійсним зазначене свідоцтво від 18.02.2008 року на нерухоме майно пансіонату "Зелені пагорби", розташоване за адресою: с. Виженка по вул. В. Виженка,343 та визнано недійсним державну реєстрації даного свідоцтва від 18.02.2008 року за №10646587.

19. Вищевказане рішення місцевого господарського суду від 19.07.2011 року у справі №4/5027/643/2011 залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2011 року (том 1 а. с.73-75) та постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2011 року (том 1 а. с. 76-77).

20. При цьому, суди у даній справі встановили, що правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України. Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва №1971 від 23.12.91р. було зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", що створене на майні засновників - Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. В подальшому правонаступником ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" стало Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Відповідно до рішення Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997 року № 137/7 встановлено законність створення АТ "Укрпрофоздоровниця", при цьому не підтверджено факт належності ФПУ та ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" спірного майна на праві власності.

21. Згідно постанови Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 року "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати, в тому числі пансіонат "Зелені пагорби" (холми), Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 01.05.1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно пункту 2 вказаної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

22. З огляду на зазначене суди у справі №4/5027/643/2011 дійшли висновку, що майно, в тому числі пансіонат "Зелені пагорби" який передано у відання профспілкам згідно Постанови Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.60р. є державною (загальнодержавною) власністю.

23. Водночас згідно акту прийому-передачі майна від 24.01.1992 року Федерація незалежних профспілок України передала у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" пансіонат "Зелені пагорби".

24. Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. (Постанова втратила чинність з дня затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР N 2164-XIIвід
04.03.92).

25. Таким чином, судами у справі №4/5027/643/2011 встановлено, що Федерація незалежних профспілок України за відсутності згоди Фонду державного майна України неправомірно передало до ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", майно пансіонату "Зелені пагорби", що є державною власністю.

26. Відповідно до акту приймання передачі від 2 листопада 1995 року ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" передала на баланс Чернівецькій обласній раді профспілок майно будинку відпочинку "Зелені пагорби". Згідно протоколу № 6, рішення №6/11 загальних зборів ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів "Укрпрофоздоровниця" від 15 січня 2004 року, вирішено передати право власності на майно будинку відпочинку "Зелені пагорби" Чернівецькій обласній раді професійних спілок України, на балансі якої знаходяться зазначені основні фонди.

27. Отже, з вищевикладених обставин суди встановили, що ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", не ставши власником майна, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно пансіонату "Зелені пагорби" у власність Чернівецькій обласній раді професійних спілок України.

28. Крім цього, судом встановлено, що рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21.03.2013 у справі №5027/929/2011, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2013, задоволено позов заступника прокурора Чернівецької області та визнано за державою в особі ФДМ України право власності на об'єкти нерухомого майна, а саме: на будівлі пансіонату з лікування матері та дитини "Зелені пагорби" в с. Виженка по вул. В.

Виженка, 329 "А", загальною площею 8,1 кв. м., в тому числі будівлі водозабірної станції 8,1 кв. м. ; на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини "Зелені пагорби" в с. Виженка по вул. В. Виженка, 289 "А" загальною площею 239,6 кв. м., в тому числі будівля котельні літ. "А" площею 95,3 кв. м., водозабірні споруди літ. "Б" площею 144,3 кв. м., резервуар для води літ. "В", трансформатор літ. "Г"; на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини "Зелені пагорби" в с.

Виженка по вул. В. Виженка, 267 "А" загальною площею 568,9 кв. м., в тому числі літ. "А"- адмінкорпус, площею 194,4 кв. м. ; літ. "Б" (баня-прачка) площею 211,5 кв. м., літ. "В" (гаражі, склад) площею 163,0 кв. м., літ. "Г" - сарай; літ. "Д"- навіс для інвентаря, літ. "Е"- гараж, літ. "Ж"- споруди, літ. "З"- вбиральня, літ. "І""- котельня; на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини "Зелені пагорби" в с. Виженка по вул. В. Виженка, 292 "А" загальною площею 114,5 кв. м., в тому числі будівля літ. "А" площею 114, кв. м. ; на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини "Зелені пагорби" в с. Виженка по вул. В. Виженка, 262 "А" загальною площею 37,7 кв. м., в тому числі будівля складу ПММ літ. "А" площею 37,7 кв. м. ; - на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини "Зелені пагорби" в с. Виженка по вул. В. Виженка, 288 "А" загальною площею 30,6 кв. м., в тому числі будівлю електростанції літ. "А" площею 30,6 кв. м. ; на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини Зелені пагорби- в с. Виженка по вул. В.

Виженка, 288 А загальною площею 158,6 кв. м., в тому числі будівля літ. А площею 95,6 кв. м., будівля літ. Б площею 63,0 кв. м. ; на будівлі пансіонату з лікуванням матері та дитини Зелені пагорби в с. Виженка по вул. В. Виженка, 294 А загальною площею 1985,8 кв. м., в тому числі будівля літ. 9 (клуб) 308,3 кв. м. ; спальний корпус № 4-62,5 кв. м. ; спальний корпус №5-62,5 кв. м. ; лікувальний корпус №7-148,4 кв. м. ; спальний корпус №6-62,5 кв. м. ; будівля літ. №11 площею 89,6 кв. м. ; будівля оранжереї -106 кв. м. ; спальні корпуса №9-89,5 кв. м., №10-89,5 кв. м., №11-89,5 кв. м., №12-89,5 кв. м., №13-89,5 кв. м., №14-89,5 кв. м., №15-89,5 кв. м., №16-89,5 кв. м., №17-89,5 кв. м., №18-89,5 кв. м. ; будівля літ. №3 площею 251,0 кв. м.

29. За наведеного судами попередніх судових інстанцій на підставі власної оцінки доказів у даній справі був зроблений висновок, що визнання права власності на будівлю спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. 8 площею 1232,60 кв. м пансіонату з лікування матері і дитини "Зелені пагорби", що розташований з адресою: Чернівецька області, Вижницький район, с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343 не було предметом розгляду у справі №5027/929/2011.

30.24.02.2016 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області звернулося до Вижницького бюро технічної інвентаризації із проханням провести поточну технічну інвентаризацію будівель та споруд пансіонату з лікування матері і дитини "Зелені пагорби".

31. За наслідками інвентаризації інженером Вижницького РБТІ складено акт поточних змін від 11.04.2016 та внесено зміни в експлікацію внутрішніх площ будівель літ.8, з огляду на те, що площа спірного майна збільшилась і фактично становить 1233,20 кв. м., замість 1232,60 кв. м.

32. Керівник Кіцманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Чернівецької обласної ради профспілок про визнання за державою в особі позивача права власності на будівлю спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. 8 площею 1233,2 кв. м пансіонату з лікування матері і дитини Зелені пагорби, що розташований з адресою: Чернівецька область, Вижницький район, с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343, зазначаючи про те, що спірна будівля не увійшла до складу майна, на яке визнано право власності за державою рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі №5027/929/2011. На думку останнього, Фонду державного майна України стало відомо про порушення права лише у 2016 році і до цього часу ні позивач ні прокурор не могли звернутися до суду із позовом про визнання права власності за державою на корпус літ. 8 пансіонату, оскільки були переконані, що на вказане майно вже визнано право власності за державою наведеним рішення суду, тому стверджував про те, що ні позивачем ні прокурором не порушено строки позовної давності у даній справі.

VІ. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

33. В основу оскаржуваних рішень судами покладено висновок про обґрунтованість позовних вимог, спірне майно, яке перебувало у віданні загальносоюзної громадської організації, а на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" - у державній власності, є державною власністю, тому не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі ФДМУ.

34. Однак, в подальшому суди відмовили у позові з підстав спливу позовної давності без поважних причин, оскільки ФДМУ не міг не знати про факт вибуття з його володіння спірного майна, так як у 2011 році прокурор та позивач приймали участь у справі №4/5027/643/2011 та знали про порушене право власності держави, але всупереч своєму обов'язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову позивач не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

VІІ. Позиція Верховного Суду

35. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. "

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

36. Вирішуючи питання щодо правового статусу спірного майна, суди виходили із того, що наведеними судовими рішеннями по вищевказаних справах №4/5027/643/2011 та №5027/929/2011 вже було встановлено факт, що спірний об'єкт нерухомого майна мав статус державної (загальнодержавної) власності, тому здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

37. Отже, як слідує з судових рішень судів попередніх інстанцій, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, дійшли однакових висновків про обґрунтованість позовних вимог, проте відмовили в позові з підстав пропуску строку позовної давності.

38. Касаційна скарга прокурора мотивується саме доводами про необґрунтованість висновків судів щодо пропущення прокурором та позивачем строку позовної давності.

Інші учасники судового розгляду касаційних скарг на вищевказані судові рішення по даній справі не подали, зокрема і щодо незаконності та необґрунтованості даних рішень по суті позовних вимог.

39. З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції розглядає касаційну скаргу саме в межах її доводів про необґрунтованість висновків судів щодо пропущення прокурором та позивачем строку позовної давності.

40. Відповідачі - Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Чернівецька обласна рада профспілок, а також треті особи - Підприємство Пансіонат з лікування матері і дитини "Зелені пагорби" Чернівецької обласної ради профспілок, Федерація професійних спілок України до винесення судового рішення заявили про застосування позовної давності.

41. Як встановили суди, ні прокурор, ні позивач не заявляли клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

42. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 викладені такі правові висновки:

"Щодо позовної давності

40. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що висновки в частині застосування норм статті 261 Цивільного кодексу України судами першої та апеляційної інстанцій є правильними, з огляду на таке.

41. Так, згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

42. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

43. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

44. За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

45. Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

46. При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

47. Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

48. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

59. Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

60. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

62. Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові цього суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (провадження № 3-604гс16) за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Строй" про витребування майна, положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

63. Натомість постановою Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17 за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_12, треті особи: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, про витребування майна, суд зазначив, що до позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки. При цьому за вимогами статей 387, 388 Цивільного кодексу України початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.

64. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками суду касаційної інстанції та висновком викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17 щодо застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються статтею 388 Цивільного кодексу України.

65. Отже, Господарський суд Закарпатської області та Львівський апеляційний господарський суд дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статті 388 Цивільного кодексу України, та відмову у позові за наслідками спливу позовної давності за заявленими вимогами. "

43. Аналогічний правовий висновок щодо застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються статтею 388 Цивільного кодексу України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 по справі № 372/1036/15-ц.

44. Аналогічно:

- в постанові Верховного Суду України по справі №5011-7/1603-2012 3-512гс16.doc від 8 червня 2016 року було зазначено, що суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

- в постанові даного Суду по справі 6-7цс14.doc від 21 травня 2014 року було вказано, що суд не врахував і вимоги ч.1 ст.261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

45. Також аналогічний висновок, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, викладено в постановах Верховного Суду України, зокрема: від
27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від
13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16, від
07.06.2017 у справі № 3-455гс17, від 18.10.2017 у справі № 3-932гс17.

46. Судами першої та апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів встановлено, що за відповідачем-2 право власності на спірне приміщення було зареєстровано згідно зі свідоцтва про право власності від 12.02.2008 серії САВ №793325 на підставі рішення Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 06.04.2005 №15, тому позивач знав, що право держави порушене ще 12.02.2008 після реєстрації за відповідачем 2 права власності на спірний об'єкт нерухомості.

47. У позовній заяві та в послідуючих запереченнях, поясненнях прокурор та позивач наводять обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності тим, що строк слід обчислювати з 2016 року, коли позивач почав проводити технічну інвентаризацію майна пансіонату з лікування матері і дитини "Зелені пагорби" та дізнався про спірний об'єкт.

48. Разом з тим, колегія суддів касаційного суду вважає, що місцевий та апеляційний суди правомірно відхилили вказані вище твердження, оскільки ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 06.07.2011 року у справі №4/5027/643/2011 Фонд державного майна України було залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Як встановили суди, предметом спору у справі №4/5027/643/2011 було визнання недійсним, зокрема, свідоцтва про право власності на нерухоме майно від
12.02.2008 серії САВ №793325, згідно якого за Чернівецькою обласною радою профспілок зареєстровано право приватної власності на 1/1 частки будівель пансіонату з лікування матері і дитини "Зелені пагорби", які розташовані за адресою: Чернівецька обл., Вижницький район, с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343, загальною площею 3227,40 кв. м., у тому числі на спальний корпус, 8, площею 1232,60 кв. м., що є предметом спору у даній справі.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ще у 2011 році прокурор та позивач приймаючи участь у справі №4/5027/643/2011 знали про порушене право власності держави щодо спірного об'єкта.

49. Крім того, суд касаційної інстанції відмічає наступне.

Провадження у вищевказаній справі №5027/929/2011 було порушено 02.09.2011 за позовом заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, як і в даній справі, що переглядається.

Предметом та метою позову по вказаній справі по суті було визнання право власності на весь комплекс, тобто, на всі об'єкти нерухомого майна пансіонату з лікування матері та дитини "Зелені пагорби" в с. Виженка по вул. В. Виженка, які складали великий перелік будівель, починаючи з будівлі водозабірної станції площею 8,1 кв. м.

Зазначене свідчить, що прокурором і позивачем при подачі вказаного позову, в т. ч. в силу положень ст.ст.4-3, 33 чинної на той час редакції ГПК України, мав бути чітко визначений і доведений відповідними доказами перелік такого майна.

Проте, як встановили суди попередніх судових інстанцій на підставі власної оцінки доказів у даній справі, що переглядається, визнання права власності на спірну будівлю спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. 8 площею 1232,60 кв. м., тобто, по суті найбільшу будівлю пансіонату з лікування матері і дитини "Зелені пагорби", не було предметом розгляду у справі №5027/929/2011, при тому, що за висновками судів прокурору та позивачу про дану будівлю було відомо принаймні з матеріалів вищевказаної справи №4/5027/643/2011.

Справа №5027/929/2011 слухалася судами неодноразово.

Остаточне рішення місцевого суду по даній справі було прийнято 21.03.2013, яке, в свою чергу, залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2013, тобто, більш ніж через два роки з моменту порушення провадження у справі.

Таким чином, відповідна підготовка позову та його додатків чи можливість вже під час судового розгляду вказаної справи встановлення факту невключення вказаної спірної будівлі до переліку будівель комплексу санаторію, викладеному в позові, чи до судових рішень по наведеній справі залежали, в першу чергу, саме від прокурора та Фонду державного майна України.

50. Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційного суду вважає, що місцевий та апеляційний суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачем позовної давності з огляду на те, що упродовж тривалого часу ФДМУ був обізнаний з фактом вибуття майна з державної власності та мав право і можливість своєчасно звернутися до суду за захистом порушеного права, але таким правом не скористався, та, як наслідок, про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

51. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. "

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. "

52. На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області без задоволення, а оскаржувані постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду залишити без змін, як законні та обґрунтовані.

53. У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає ухвалені постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду в силі, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області на рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.03.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.03.2018 у справі №926/3614/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський