Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.07.2021 року у справі №911/1236/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/1236/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Львова Б. Ю., Селіваненка В. П.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О. М.,

представників учасників справи:

прокуратури - Косенко Д. В. (посвідчення №056654 від 08.07.2020),

позивача 1 - не з'явився,

позивача 2 - не з'явився,

відповідача 1 - Сацик Р. В. (адвокат),

відповідача 2 - Карпович А. Р. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр"; комунального підприємства Бориспільської районної ради "Благоустрій" та прокурора Київської області

на рішення господарського суду Київської області від 22.02.2021 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021

за позовом прокурора Київської області в інтересах держави в особі:

Північного офісу Державної аудиторської служби України;

Бориспільської районної ради

до: комунального підприємства Бориспільської районної ради "Благоустрій";

товариства з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр"

про визнання недійсним договору.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

1.1. Прокурор Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі:

Північного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Північний офіс Держаудитслужби, позивач 1), Бориспільської районної ради (далі - Рада, позивач 2) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Бориспільської районної ради "Благоустрій" (далі - КП "Благоустрій", відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр" (далі - ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр", відповідач 2) про визнання недійсним договору поставки від
07.09.2018 №07/09, укладеного між відповідачами за результатами проведеної закупівлі, та додаткової угоди від 21.09.2018 №1 до вказаного договору, якою збільшено ціну договору з 4 248 0000,00 грн до 4 672 000,00 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що у документах, поданих відповідачем 2 для участі у відкритих торгах на закупівлю товару (двох самоскидів на загальну вартість 4 248 000,00 грн), які проводились відповідачем 1, було зазначено недостовірну інформацію. Зокрема, прокурор вказує на невідповідність пропозиції відповідача 2 (переможця торгів) вимогам тендерної документації замовника (відповідача 1). Як стверджує прокурор, у складі пропозиції переможця (відповідача 2) міститься свідоцтво офіційного дилера відкритого акціонерного товариства "Мінський автомобільний завод" (далі - ВАТ "Мінський автомобільний завод") №152/035-17, видане 01.02.2017 ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" на право реалізувати вантажну автотехніку "МАЗ" та здійснювати гарантійне і післягарантійне технічне обслуговування з терміном дії по 31.01.2018. За твердженням прокурора, на час проведення торгів (з 31.07.2018 по 22.08.2018) відповідне свідоцтво було недійсним, а тому тендерна пропозиція відповідача 2 та укладений на її підставі договір поставки від 07.09.2018 №07/07 і додаткова угода від 21.09.2018 №1 до договору не відповідають вимогам Закону України "Про публічні закупівлі". Також прокурор зазначає, що додатковою угодою №1 від 21.09.2018 до договору поставки відповідачами неправомірно збільшено ціну договору, що прямо суперечить положенням частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі". Отже, на думку прокурора, договір поставки від
07.09.2018 №07/07 (далі - договір поставки) та додаткова угода від 21.09.2018 №1 (далі - додаткова угода) є такими, що укладені всупереч вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим договір та додаткова угода до нього підлягають визнанню недійсними.

1.3. Ухвалою господарського суду Київської області від 13.05.2020 відкрито провадження у справі №911/1236/20, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

1.4.28.07.2020 до господарського суду Київської області від прокурора надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній також просить суд зобов'язати відповідачів у порядку частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) повернути одна одній все, що вони одержали на виконання договору поставки та додаткової угоди до нього.

1.5. Позовні вимоги прокуратури у справі №911/1236/20 судами попередніх інстанцій розглянуто з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

2. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Київської області від 22.02.2021 (суддя - Христенко О. О.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 (колегія суддів: Шаптала Є. Ю., Яковлєв М. Л., Куксов В. В. ) у справі №911/1236/20 позовні вимоги задоволено частково; суд визнав недійсною додаткову угоду до договору поставки, укладену між КП "Благоустрій" та ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр"; зобов'язав ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" повернути КП "Благоустрій" одержане за додатковою угодою до договору поставки; суд з стягнув з відповідача 1 та відповідача 2 на користь прокуратури по 4 231,00 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовив.

2.2. Рішення та постанову мотивовано тим, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання договору поставки недійсним, оскільки вказані прокурором обставини щодо невідповідності тендерної пропозиції відповідача 2 вимогам статті 16 Закону України "Про публічні закупівлі" та додатку 1 Тендерної документації відповідача 1 спростовуються наявним у матеріалах справи Свідоцтвом офіційного дилера ВАТ "Мінський автомобільний завод" №561 на право реалізувати вантажну автотехніку "МАЗ", виданим відповідачу 2 зі строком дії до 31.12.2018. Вказане свідоцтво було подано відповідачем 2 до пакету тендерної пропозиції, яка оприлюднена на офіційному веб-порталі "PROZORRO".

2.3. Суди встановили, що підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка уповноважених суб'єктів владних повноважень - Північного офісу Держаудитслужби (позивача 1) та Ради (позивача 2), їх бездіяльність зі спірних питань.

2.4. Суди визнали, що у розумінні статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Рада є органом, який не здійснює належним чином свої повноваження у даних правовідносинах, оскільки укладення оспорюваних договору та додаткової угоди до договору всупереч вимогам чинного законодавства є порушенням принципів максимальної ефективності і економії та ефективного використання бюджетних коштів. Дії відповідачів, які призвели до безпідставної зміни істотних умов договору, в результаті чого зросла ціна за договором, фактично є покладенням на бюджетну установу економічно невигідних зобов'язань щодо витрачання бюджетних коштів. Такі дії призвели до протиправного фінансування видатків районного бюджету, що свідчить про нераціональність та неефективність використання бюджетних коштів. Проведення процедури державних закупівель і, як наслідок, укладення договору на порушення вимог чинного законодавства порушує інтереси держави також у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів. Північний офіс Держаудитслужби є уповноваженим органом на проведення моніторингу закупівель, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Бездіяльність позивача 1 у даних правовідносинах полягає у тривалому та безпідставному нереагуванні на виявлені порушення вимог законодавства при проведенні моніторингу спірної закупівлі. Отже, у даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

2.5. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди до договору поставки, суд вказував на відсутність у сторін договору (відповідача 1 та відповідача 2) підстав для збільшення ціни товару за договором поставки, а тому укладена між відповідачами додаткова угода суперечить положенням статей 3, 36 Закону України "Про публічні закупівлі", що має наслідком визнання її недійсною у порядку статей 203, 215 ЦК України та є підставою для стягнення з відповідача 2 на користь відповідача 1 одержаного за нею.

2.6. Зокрема, за висновком суду, лист відповідача 2 від 17.09.2018 за №191 не є підставою для внесення змін до договору поставки щодо збільшення його ціни, оскільки такий лист не підтверджує коливання курсу гривні по відношенню до долара США на Міжбанківській валютній біржі України. Крім того, обставини, зазначені у листі відповідача 2 від 17.09.2018 №191 прямо суперечать пункту 2.3 договору, згідно з яким зміна курсу долара США не впливає на зміну чи перерахунок ціни товару.

3. Стислий виклад вимог касаційних скарг

3.1.25.06.2021 ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр", не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову суду в частині задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

3.2. Також 12.07.2021 КП "Благоустрій", не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову суду в частині задоволення позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

3.3.19.07.2021 прокурор Київської області також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить: скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поставки та зобов'язання сторін у порядку частини 1 статті 216 ЦК України повернути одна одній все, що вони одержали на виконання договору поставки; в цій частині просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

4. Аргументи учасників справи

4.1. Аргументи касаційних скарг

4.1.1. В обґрунтування своєї правової позиції ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України вказує, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме:

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, згідно з якою суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права;

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, згідно з якою такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установлених законом. ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" вказує, що зазначена правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.11.2019 у справі №914/2376/18, від
19.02.2020 у справі №911/269/19, від 18.03.2020 у справі №910/11655/18, від
02.04.2020 у справі №922/59/18, від 21.05.2020 р. у справі №920/551/19;

- постановах Верховного Суду від 28.08.2020 у справі №914/535/19, від 06.10.2020 у справі №905/121/19, від 18.08.2020 у справі №914/1844/18, від 08.12.2020 у справі №908/1664/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2020 у справі №912/2385/18, згідно з якою прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу, зокрема, що суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави. Саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті. Сама по собі обставина незвернення уповноваженого органу з позовом протягом певного часового періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить і не є належним доказом про неможливість виконання позивачами функцій із захисту інтересів держави. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

4.1.2. ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій не перевірили наявності у прокурора підстав для звернення з даним позовом до суду та не встановили фактичних обставин справи, зокрема, питання щодо не здійснення або неналежного здійснення своїх повноважень із захисту державних інтересів уповноваженим органом. Відповідач 2 вказує на те, що прокурором не надано доказів на підтвердження обставин щодо надсилання на адресу позивача 2 повідомлення про намір звернутись до суду з позовом у даній справі. Таким чином, на думку ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр", суд не перевірив обставини щодо виконання прокурором вимог положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

4.1.3. В обґрунтування своєї правової позиції КП "Благоустрій" у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України вказує, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій застосовано норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 263 ГПК України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме:

- постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №914/1844/18, згідно з якою підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен довести бездіяльність компетентного органу, необхідність захисту інтересів держави та обґрунтувати наявність підстав для представництва. Прокурор повинен обов'язково дотриматися порядку, встановленого абзацом третім частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, надіслати попередньо, до звернення до суду, відповідному суб'єкту владних повноважень лист про намір звернутися до суду та дочекатися протягом розумного строку реакції або відсутності реакції відповідного органу на отриманий лист прокурора, і лише після цього подати відповідний позов до суду за бездіяльності компетентного органу. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 , 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті;

- постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №912/2529/18 та від
21.12.2018 у справі №922/901/17, згідно з якими, саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною 4 статті 53 та частиною 5 статті 162 ГПК України, має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК України, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Водночас якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, та є підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

4.1.4. За твердженням відповідача 1, суди залишили поза увагою та не дослідили ті обставини, що прокурором не було дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки листи про намір звернутись до суду №05/09/1-770 та №05/09/1-771 від 30.04.2020 прокурором направлено виключно до суду, а не на адресу позивача1 та позивача 2.

4.1.5. В обґрунтування своєї правової позиції прокурор Київської області у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України вказує, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій застосовано положення статей 16, 22, 28, 30 Закону України "Про публічні закупівлі" без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №826/13260/17, від 17.07.2019 у справі №910/12777/18, від 27.08.2019 №910/13591/18, від 21.04.2021 у справі №925/227/20, від 13.10.2020 у справі №904/2336/18.

4.1.6. Судами попередніх інстанцій застосовано положення статей 203, 215, 216 ЦК України до правочинів, які укладені з порушенням законодавства у сфері здійснення публічних закупівель та визнання недійсними укладених договорів про закупівлю товарів, з метою захисту порушених інтересів держави, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №924/857/19 та у постанові Вищого господарського суду України від 02.06.2016 у справі №910/15474/15.

4.1.7. Прокурор у касаційній скарзі зазначає, що суди, встановивши факт недійсності свідоцтва офіційного дилера ВАТ "Мінський автомобільний завод" за №152/035-17, поданого відповідачем 2 у тендерній пропозиції, безпідставно визнали належним та допустимим доказом відповідності вказаного товариства кваліфікаційним критеріям учасника закупівлі свідоцтво №152/052-18 (у якому взагалі не зазначено дату видачі) зі строком дії до 31.01.2019 та №152/065-20 зі строком дії до 31.01.2021, які ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" у відкритій інформаційній системі "PROZORRO" під час проведення закупівлі не розміщувались. За твердженням прокурора, такі докази подано лише під час розгляду справи. Також прокурор вказує на те, що судами не надано належної оцінки тому, що замовником (відповідачем 1) не оприлюднено на веб-порталі Уповноваженого органу у термін, встановлений законодавством, специфікацію щодо якості предмета закупівлі (2-х самоскидів МАЗ-6501С5-524-000), що є невід'ємною частиною договору поставки, та специфікацію цього ж товару до додаткової угоди.

Вказані обставини свідчать про порушення абзацу восьмого частини 1 статті 10 Закону України "Про публічні закупівлі".

4.1.8. Порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" при проведенні торгів, за результатами яких укладено спірний договір поставки, також підтверджено у висновку Північного офісу Держаудитслужби від 13.05.2019 №104, складеного за результатами моніторингу вищевказаної процедури закупівлі. Поряд з тим, суди попередніх інстанцій під час встановлення фактичних обставин справи не взяли до уваги вищевказаний висновок. Водночас укладення договору поставки за результатами закупівлі, проведеної з порушенням визначеного Законом порядку, що і встановлено у висновку уповноваженого органу (Північного офісу Держаудитслужби), унеможливлює раціональне та ефективне використання бюджетних коштів та створює загрозу порушення економічних інтересів держави. Ефективне використання бюджетних коштів при здійсненні закупівлі товарів, робіт, послуг без додержання визначених Законом України "Про публічні закупівлі" вимог та процедур неможливе.

4.1.9. Оскільки оскаржуваний договір укладено за результатами проведених тендерних торгів з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", його зміст суперечить нормам чинного законодавства (суперечить інтересам держави і суспільства у розумінні положень статей 203, 215 ЦК України) та за приписами частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) може бути визнано судом недійсним. Суди попередніх інстанцій у розгляді даної справи наведеного не врахували, і висновки суду не відповідають позиції викладеній у ~law82~, згідно з якою недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають ГК України, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно- правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

4.1.10. Тендерна пропозиція ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" та укладений на її підставі договір поставки не відповідає вимогам частини 3 статті 16, пункту 1.4 частини 1 статті 30 Законом України "Про публічні закупівлі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 1.4 частини першої Додатку 1 до тендерної документації замовника, у зв'язку з чим договір про закупівлю підлягає визнанню недійсним у судовому порядку як такий, що не відповідає вимогам статей 203, 215 ЦК України.

4.1.11. Наведені обставини, на думку прокуратури, свідчать про порушення судами попередніх інстанцій статей 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86 ГПК України, що призвело до неправильного вирішення справи та неправильного застосування норм статей 1, 3, 16, 22, 28, 30, 31, 36 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 203, 204, 215, 236 ЦК України.

4.2. Доводи інших учасників.

4.2.1. У відзивах на касаційні скарги ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" КП "Благоустрій" прокуратура Київської області доводи касаційних скарг не визнає і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

5. Касаційне провадження

5.1. Ухвалами Верховного Суду від 09.07.2021 та від 14.07.2021 колегією суддів у складі Бенедисюка І. М. (головуючий), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М. : відкрито касаційне провадження у справі №911/1236/20 за касаційними скаргами ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" та КП "Благоустрій" на рішення господарського суду Київської області від 22.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2021 зі справи №911/1236/20; призначено розгляд касаційних скарг у засіданні Касаційного господарського суду на 05.08.2021 о 10:40.

5.2. У зв'язку з відпусткою суддів Булгакової І. В. та Малашенкової Т. М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.07.2021, який наявний в матеріалах справи, та визначено нову колегію суддів Касаційного господарського суду у складі: Бенедисюка І. М. (головуючий), Львова Б. Ю., Селіваненка В. П. у зазначеній справі.

6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

6.1. Як встановлено судами, рішенням тендерного комітету КП "Благоустрій", оформленими протоколом №40 від 31.07.2018, затверджено тендерну документацію закупівлі (відкриті торги) ДК021:2015:34140000-0 - великовантажні моторотранспортні засоби (самоскид 6501С5-524-000) у кількості 2 штук.

6.2.31.07.2018 КП "Благоустрій" опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі двох самоскидів (ідентифікатор закупівлі - UA-2018-07-31-000980-а), очікуваною вартістю предмета закупівлі 4 250 000,00
грн.

6.3. Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій до участі у процедурі закупівлі подано пропозицій від 3-х учасників: товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Автокраз" з остаточною пропозицією в сумі 4 230
000,00 грн; ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" з остаточною пропозицією в сумі 4 248 000,00 грн; товариство з обмеженою відповідальністю "Спецтехніка+" з остаточною пропозицією 4 249 000,00 грн.

6.4. Згідно з протоколом засідання тендерного комітету №42 від 22.08.2018 щодо розгляду результатів аукціону: код ДК 021-2015 (CPV): 34140000-0 - Великовантажні мототранспортні засоби визнано переможцем ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" по закупівлі самоскиду 6501С5-524-000" код ДК 021-2015 (CPV): 34140000-0.

6.5. За результатами проведеної процедури закупівлі між КП "Благоустрій" (" покупець", відповідач 1) та ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" ("постачальник", відповідач 2) 07.09.2018 укладено договір поставки.

6.6. Відповідно до умов договору поставки:

- постачальник зобов'язується передати у власність покупцю транспортні засоби, які мають відповідати технічним, якісним та кількісним характеристикам, що містяться в тендерній документації та тендерній пропозиції постачальника, за найменуванням, в кількості та комплектації, вказаними у специфікації, а покупець зобов'язується прийняти такий товар та і сплатити його вартість на умовах даного договору (пункт 1.1);

- ціна договору складається з ціни товару і становить 4 248 000,00 грн, у т. ч. ПДВ 708 000,00 грн (пункт 2.1);

- вартість товару визначається у гривнях на день розкриття тендерної пропозиції та у подальшому фіксується у специфікації, яка підписується обома сторонами, за тендерною пропозицією постачальника, який визнаний переможцем торгів та не може бути змінено в подальшому сторонами, у т. ч. з ініціативи будь-якої із сторін, якщо інше не передбачено тендерною документацією. Зміна сторонами ціни товару після його поставки покупцю не допускається (пункт 2.2);

- оплата за товар проводиться у гривнях. Зміна курсу долара США не впливає на зміну чи перерахунок ціни товару (пункт 2.3);

- покупець здійснює оплату за поставлений товар безготівковим платежем на поточний рахунок постачальника в розмірі 100 % вартості товару (4 248 000,00 грн у т. ч. ПДВ 708 000,00 грн) протягом 5 днів з моменту здійснення поставки товару (передання товару у власність покупця) та одержаних від постачальника документів, передбачених пунктами 3.2,5.3 цього договору (пункт 3.1);

- постачальник здійснює поставку товару протягом 30 календарних днів з моменту укладення сторонами цього договору (пункт 4.2);

- приймання товару оформлюється шляхом підписання Акта приймання-передачі уповноваженими представниками сторін (пункт 5.1);

- даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє по 31.12.2018 (пункт 9.1);

- умови цього договору можуть бути змінені за згодою сторін у порядку, визначеному законодавством України, шляхом укладення додаткової угоди (пункт
10.1).

6.7. Також судами встановлено, що 21.09.2018 між КП "Благоустрій" ("покупець", відповідач 1) та ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" ("постачальник", відповідач 2) укладено додаткову угоду №1 до договору поставки, за умовами якої сторони дійшли згоди щодо збільшення ціни договору, виклавши пункт 2.1 договору в новій редакції: "Ціна договору складає 4 672 000,00 грн, у т. ч. ПДВ 778 666,67
грн".

6.8. Звертаючись до суду, прокурор зазначає, що укладені між відповідачами договір поставки та додаткову угода до нього є такими, що укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", без документального підтвердження коливання ціни на ринку товарів, що призвело до істотних змін, зокрема, збільшення ціни товару. Вказане прокурором є підставою для визнання договору і додаткової угоди до нього недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів.

6.9. Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з позовом у даній справі прокурор звернувся в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби України та Ради. Обґрунтовуючи наявність підстав для здійснення представництва, прокурор вказував на усвідомлену пасивну поведінку позивачів щодо захисту інтересів держави у даному спорі.

6.10. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором у даному спорі; наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсним договору, укладеного за результатами проведеної закупівлі, з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі"; наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди, укладеної до договору, з порушенням вимог Закону та наявності чи відсутності правових підстав для застосування реституції за наслідками визнання договору та додаткової угоди недійсними.

7. Межі розгляду судом касаційної інстанції

7.1. Згідно з приписами статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

7.3. Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.4. Дослідивши доводи касаційних скарг і матеріали справи, Верховний Суд зазначає таке.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом судового розгляду в цій справі є поданий прокурором позов в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби України і Бориспільської міської ради до КП "Благоустрій" та ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" про визнання недійсним договору від 07.09.2018, додаткової угоди від 21.09.2018 №1 до договору поставки та застосування наслідків недійсності правочину, шляхом зобов'язання відповідачів у справі (сторін недійсного правочину) повернути все, що отримано за цим договором та додатковою угодою. Позов обґрунтований укладенням між відповідачами 1,2 договору та додаткової угоди з порушенням законодавства, зокрема, Закону України "Про публічні закупівлі", що стало наслідком порушення економічних інтересів держави щодо ефективного використання бюджетних коштів.

Щодо доводів касаційної скарги КП "Благоустрій" та ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

8.2. В обґрунтування своєї правової позиції КП "Благоустрій" у поданій касаційній скарзі вказує, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій застосовано норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 263 ГПК України без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №914/1844/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18 та від 21.12.2018 у справі №922/901/17.

8.3. Також в обґрунтування своєї правової позиції в частині того, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій застосовано норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру" ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" вказує про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28.08.2020 у справі №914/535/19, від 08.12.2020 у справі №908/1664/19, від 905/121/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2020 у справі №912/2385/18.

8.4. Дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, Верховний Суд зазначає таке.

8.5. Згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, Конституції України, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

8.6. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

8.7. Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008).

8.8. Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

8.9. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

8.10. Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

8.11. Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

8.12. Матеріали справи свідчать, що в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом, прокурор посилається на порушення економічних інтересів держави щодо ефективного використання бюджетних коштів, яке зумовлене укладенням між відповідачами 1,2 договору поставки від 07.09.2018 та додаткової угоди від
21.09.2018 №1 до договору поставки з недотриманням вимог законодавства, та, відповідно, невжиття Північним офісом Держаудитслужби як органом державного фінансового контролю і Бориспільською районною радою як контролюючим суб'єктом по відношенню до замовника (відповідача 1) самостійно заходів, направлених на захист законних інтересів держави, зокрема, щодо оскарження в судовому порядку договору та додаткової угоди до нього, укладених за результатами публічної закупівлі.

8.13. Відповідно до статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

8.14. Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі". Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (частини 1 , 3 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі").

8.15. Відповідно до статті 7-1 Закону України "Про публічні закупівлі" Держаудитслужба здійснює моніторинг закупівлі протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору та його виконання. За результатами моніторингу закупівлі складається висновок, в якому має міститься опис порушення та зобов'язання щодо усунення порушення.

8.16. Закупівлі також перевіряються органом державного фінансового контролю під час проведення інспектування, а також під час державного фінансового аудиту.

Перевірки закупівель проводяться за письмовим рішенням керівника органу державного фінансового контролю або його заступника за наявності однієї з таких підстав: 1) виникнення потреби у документальній та фактичній перевірці питань, які не можуть бути перевірені під час моніторингу процедури закупівлі, а саме: стану виконання умов договору, внесення змін до нього, в тому числі вимог щодо якості, кількості (обсягів) предмета закупівлі, ціни договору.

8.17. Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), визначено, що, реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

8.18. Згідно з підпунктами 3,4,9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

8.19. Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

8.20. З урахуванням наведеного, Північний офіс Держаудислужби є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель. Колегія суддів зазначає, що аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду від
18.06.2021 у справі №927/491/19.

8.21. Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі", належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

8.22. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

8.23. Частиною 1 статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

8.24. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

8.25. Для реалізації наданих повноважень місцеві ради мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

8.26. Водночас закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах, і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18.

8.27. У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

8.28. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема, і тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор.

8.29. Як встановили суди, КП "Благоустрій" відповідно до його Статуту є комунальним унітарним підприємством, заснованим на комунальній власності територіальних громад сіл Бориспільського району, і в силу статті 136 ГК України Бориспільська районна рада (позивач 2) як власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

8.30. Отже, Рада як орган місцевого самоврядування наділена повноваженнями розпоряджатися комунальною власністю від імені територіальних громад сіл Бориспільського району в межах закону та в інтересах таких територіальних громад, і також є компетентним органом, уповноваженим здійснювати такий захист у спірних правовідносинах.

8.31. Верховний Суд вважає, що прокурор правильно визначив позивачів у цій справі, адже КП "Благоустрій" відповідно до його Статуту є комунальним унітарним підприємством, заснованим на комунальній власності територіальних громад сіл Бориспільського району, є стороною спірних правочинів, юридичною особою, яка може від свого імені придбавати майнові права та нести обов'язки, а Рада є розпорядником бюджетних коштів при здійсненні процедури закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України.

8.32. Порушення інтересів держави обґрунтовано укладенням відповідачем оспорюваних договору та додаткової угоди всупереч вимогам чинного законодавства і інтересам держави, що призвело до безпідставного використання бюджетних коштів.

8.33. Тобто, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача 1 як органу, який здійснює моніторинг закупівлі, і у разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень, та Ради, яка є розпорядником бюджетних коштів і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів держави.

8.34. Щодо доводів касаційних скарг про недотримання прокурором розумного строку між повідомленням органу та зверненням до суду.

8.35. Колегія суддів зазначає, що узагальнені висновки щодо застосування статті 23 Закону "Про прокуратуру" містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, посилань на яку касаційні скарги КП "Благоустрій" та ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" не містять.

8.36. Отже, Верховний Суд погоджується з доводами прокурора та судів попередніх інстанцій про те, що зі змісту пунктів 33,35,36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 вбачається, що у вказаній постанові сформульовано уточнюючий висновок щодо питання застосування положень статті 23 Закону "Про прокуратуру" саме з метою врегулювання розбіжностей у правових позиціях, які існували протягом 2018-2019 років. Саме тому у розгляді даного спору підлягає застосуванню правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в цій постанові, а не правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №912/2529/18 та від 21.12.2018 у справі №922/901/17, на які посилається КП "Благоустрій".

8.37. Зокрема, колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено такі висновки щодо підтвердження прокурором підстав для представництва:

- "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

- Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

- Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

- Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

- Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого у статті 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

- При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов'язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом пункту 2 частини четвертої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва".

8.38. Колегія суддів також враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду від
18.06.2021 зі справи №927/491/19, у якій, зокрема, зазначено, що обчислення розумного строку для реагування відповідного органу на повідомлення прокурора повинно враховувати не лише останнє повідомлення прокурора про подання позову до суду, а й попередні листи, направлені прокурором органу, якщо в них міститься інформація про стверджувані порушення (а не просто направлено запит на надання інформації).

8.39. При цьому об'єднана палата, обґрунтовуючи цей висновок, послалася також на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №917/665/20, від 07.04.2021 у справі №913/124/20, від 09.06.2021 у справі №916/1674/18 (у цих справах суди також встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону "Про прокуратуру", та зверненням до суду з позовом є незначним, але вважали, що прокурор підтвердив підстави для представництва);

- суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;

- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;

- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону "Про прокуратуру";

- такий підхід є занадто формалізованим, критерій "розумності" строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

8.40. Зміст касаційної скарги КП "Благоустрій" свідчить, що відповідач 1, зокрема, вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам, поданим прокурором в обгрунтування позовних вимог. За твердженням скаржника, листи про намір звернутись до суду від 30.04.2020 №05/09/1-770 та №05/09/1-771 прокуратурою було направлено лише на адресу суду, а не на адресу Ради та Північного офісу Держаудитслужби України.

8.41. Як встановили суди попередніх інстанцій, прокурором було долучено до матеріалів справи копії листів, адресованих Північному офісу Держаудитслужби від
01.04.2020 №05/09/1-589вих20 (т.1 а. с.110) та Раді від 23.04.2020 №05/08/1-712вих208 (т.1 а. с.79) в яких зазначено, що вивченням інформації, яка міститься на веб-порталі "PROZORRO", прокуратурою, за результатами моніторингу інформації щодо процедури закупівлі, проведеної КП "Благоустрій", прокуратурою встановлено, що Північним офісом Держаудитслужби на підставі наказу №90 від
25.04.2019 проводився моніторинг цієї процедури закупівлі, за результатами якої у висновку від 15.05.2019 підтверджено порушення Закону України "Про публічні закупівлі" та зобов'язано замовника КП "Благоустрій" вжити заходів до їх усунення. З листа КП "Благоустрій" від 21.05.2019 за №21/05-01 прокуратурою встановлено, що підприємство відмовилось усувати виявлені порушення. КП "Благоустрій" відповідно до його Статуту є комунальним унітарним підприємством, заснованим на комунальній власності територіальних громад сіл Бориспільського району, і в силу статті 136 ГК України Бориспільська районна рада як власник майна, закріпленого за підприємством на праві господарського відання та як орган місцевого самоврядування, наділена повноваженнями розпоряджатися комунальною власністю від імені територіальних громад сіл Бориспільського району в межах закону та в інтересах таких територіальних громад. У листі прокуратура просила позивача 1 у строк до 28.04.2020 повідомити про вжиті Радою заходи щодо усунення порушень, виявлених Північним офісом Держаудитслужби за результатами моніторингу цієї процедури закупівлі, та надати копії усіх підтверджуючих документів у паперовому вигляді. Також прокуратура просила позивача 1 у строк до 28.04.2020 вирішити питання щодо звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення тендерного комітету КП "Благоустрій" про визнання переможцем відкритих торгів ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр", укладеного за результатами цієї закупівлі договору від 07.09.2018 №07/09 про закупівлю двох самоскидів та додаткової угоди від 21.09.2018 №1 до вказаного договору.

8.42. Прокурором також було долучено до матеріалів справи копію листа Ради від
28.04.2020 №1-17/103, у якому позивач 2 у відповідь на звернення прокурора вказував, що для надання повної та всебічної інформації щодо закупівлі двох самоскидів через веб-портал "PROZORRO" остання вимушена звернутись до керівництва КП "Благоустрій" за роз'ясненнями, Рада планує винести обговорення цього питання на розгляд профільних комісій та прийме відповідне рішення, про що і повідомить додатково прокуратуру. Додатком до вказаного є лист, адресований керівництву КП "Благоустрій" від 28.04.2020 №1-15/102.

8.43. Також у матеріалах справи наявний лист Північного офісу Держаудитслужби України від 06.04.2020 №26-13-17-17/2197 (т. 1 а. с. 112), у якому позивач 1 вказував на те, що Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та інших нормативних актів, які регулюють діяльність органів державного фінансового контролю, не передбачено звернення Офісу до суду з позовом про визнання недійсними рішень тендерного комітету та договорів (у тому числі укладених за результатами процедури закупівель).

8.44. Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку листуванню прокурора та позивачів, встановили, що протягом квітня-травня 2020 року прокурор листувався з позивачами з питань укладення оспорюваного договору та додаткової угоди до нього. Зокрема, судами враховано, що позивач 1 ще з травня 2019 року був обізнаний про стверджуване прокурором у позові порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та дійшов висновку, що останній мав достатньо часу на належне реагування щодо порушення інтересів держави.

8.45. Верховний Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

При цьому обставини здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави позивачами є оцінкою доказів та фактичних обставин справи, що не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції, оскільки відповідно до статті 300 ГПК України Верховний Суд позбавлений права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.46. При цьому колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, відповідно до якого проміжок часу, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до органу, уповноваженого на виконання функцій держави, та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

8.47. Суди попередніх інстанцій врахували, що позовну заяву від 30.04.2020 направлено прокурором до суду 07.05.2020 та встановили, що доказів того, що позивач 2 здійснив будь-які дії щодо реагування на порушення законодавства, зазначені прокурором, або самостійно звернувся до суду, Радою не надано.

8.48. З огляду на вищенаведене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у даній справі обчислення розумного строку для реагування відповідного органу повинно враховувати не лише останнє повідомлення прокурора позивачів про звернення до суду, датовані 30.04.2020, а й попередні листи (наявні у матеріалах справи), направлені прокурором позивачу 1 та позивачу 2 потягом квітня-травня 2020 року, та відповіді позивачів як компетентних органів на зазначені прокурором порушення законодавства у сфері публічних закупівель.

8.49. Крім того, Суд також враховує, що Рада не підтримує заявлених позовних вимог, і, навпаки, у суді першої інстанції подала письмові пояснення до позовної заяви, в яких просить суд відмовити повністю у задоволенні позовних вимог прокурора. Вказане вище також підтверджує, що позивачі відмовились від захисту інтересів держави у цій справі. Такі висновки також узгоджуються із висновками, що містяться у пунктах 55,56 постанови Великої Палати Верховного Суду від
26.05.2020 у справі №912/2385/18.

8.50. Отже, посилання КП "Благоустрій" та ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про недотримання прокурором розумного строку щодо можливого реагування позивачами на виявлені порушення інтересів держави не приймаються як підстава для скасування оскаржуваної постанови, оскільки застосований скаржниками підхід розуміння "розумного строку" є занадто формалізованим та таким, що не охоплює усіх особливостей цього спору. Критерій "розумності", який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, має визначається з урахуванням великого кола чинників.

8.51. Висновки судів попередніх інстанцій в цій частині також відповідають висновкам Верховного Суду у складі колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, згідно з якою проміжок часу, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до органу, уповноваженого на виконання функцій держави, та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

8.52. Посилання ж скаржників (відповідача 1 та відповідача 2) на окремі висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.08.2020 у справі №914/1844/18, від 28.08.2020 у справі №914/535/19, від 06.10.2020 у справі №904/12119, від
18.08.2020 у справі №914/1844/18, від 08.12.2020 у справі №908/1664/19, колегією суддів відхиляються, оскільки вони були зроблені з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

8.53. З огляду на те, що висновки у наведених вище справах та у справі, що розглядається, зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у них, Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених у пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України підстав для закриття касаційного провадження за касаційними КП "Благоустрій" та ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" у частині неврахування висновків Верховного Суду у справах у справі №914/1844/18, №914/535/19, №908/1664/19,905/121/19.

Щодо доводів касаційної скарги прокуратури з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

8.54. Так, підставами для скасування судових рішень прокуратура зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Зокрема, прокуратура стверджує, що судами не було враховано висновків щодо застосування статей 203, 215, 216 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №924/857/19 та у постанові Вищого господарського суду України від 02.06.2016 у справі №910/15474/15; судами не враховано висновків щодо застосування положень статей 16, 22, 28, 30 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №826/13260/17, від 17.07.2019 у справі №910/12777/18, від 27.08.2019 №910/13591/18, від 21.04.2021 у справі №925/227/20, від 13.10.2020 у справі №904/2336/18.

8.55. За доводами прокуратури, суди попередніх інстанцій не дослідили у повному обсязі надані прокурором докази та проігнорували доводи прокурора. Зокрема щодо необхідності дослідження доказів на підтвердження факту надання відповідачем 2 пропозиції тендерному комітету та відповідності його кваліфікаційним вимогам (висновок Північного офісу Держаудитслужби від 23.05.2019 №104, складений за результатами моніторингу проведеної відповідачем 1 закупівлі), а також встановили фактичні обставини справи за відсутності доказів на їх підтвердження.

В результаті чого суди неправильного застосували норми матеріального права, а саме: статті 3, 16, 22, 28, 30 Закону України "Про публічні закупівлі", статті 203, 215, 216 ЦК України та припустилися порушення норм процесуального права, а саме статей 74, 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів.

8.56. Договір, укладений за результатами закупівлі, проведеної із порушенням вимог частини третьої статті 16 Закону є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки в тендерній пропозиції ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" міститься свідоцтво офіційного дилера ВАТ "Мінський автомобільний завод" №152/035-17, видане 01.02.2017 відповідачу 1 на право реалізувати вантажну автотехніку "МАЗ" та здійснювати гарантійне і післягарантійне технічне обслуговування з терміном дії по 31.01.2018, тобто на момент проведення процедури закупівлі відповідне свідоцтво було недійсне.

8.57. Колегія суддів, розглянувши доводи касаційної скарги та висновки судів попередніх інстанцій, зазначає таке.

8.58. Згідно з частиною 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

8.59. За приписами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

8.60. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

8.61. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

8.62. Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваний прокурором договір поставки укладений 07.09.2018 між КП "Благоустрій" та ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" за результатами проведення торгів та виконання положень статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

8.63. Отже, з аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами 1 -3 , 5 , 6 статті 203 ЦК України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення установлених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", за наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

8.64. Так, правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

8.65. Згідно з пунктом 29 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на момент проведення закупівлі) тендерна документація - це документація щодо умов проведення публічних закупівель, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу на веб-порталі Уповноваженого органу та авторизованих електронних майданчиках.

Тендерна документація не є об'єктом авторського права та/або суміжних прав.

8.66. За приписами статті 11 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на момент проведення закупівлі) для організації та проведення процедур закупівель замовник утворює тендерний комітет (комітети) або визначає уповноважену особу (осіб). Тендерний комітет діє на засадах колегіальності та неупередженості. Членство в тендерному комітеті або визначення уповноваженої особи (осіб) не повинно створювати конфлікт між інтересами замовника та учасника чи між інтересами учасників процедури закупівлі, наявність якого може вплинути на об'єктивність і неупередженість прийняття рішень щодо вибору переможця процедури закупівлі. Уповноважена особа (особи) під час організації та проведення процедур закупівель повинна забезпечити об'єктивність та неупередженість під час процесу організації та проведення процедур закупівлі в інтересах замовника.

8.67. Відповідно до частин 1 , 3 статті 16 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на момент проведення закупівлі) замовник вимагає від учасників подання ними документально підтвердженої інформації про їх відповідність кваліфікаційним критеріям. Замовник установлює один або декілька з таких кваліфікаційних критеріїв: наявність обладнання та матеріально-технічної бази; наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід; наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного договору.

8.68. Документ з тендерною пропозицією подається в електронному вигляді шляхом заповнення електронних форм з окремими полями, де зазначається інформація про ціну, інші критерії оцінки (у разі їх встановлення замовником), інформація від учасника про його відповідність кваліфікаційним (кваліфікаційному) критеріям, вимогам, визначеним у частин 1 , 3 статті 16 Закону України "Про публічні закупівлі" і в тендерній документації, та завантаження необхідних документів, що вимагаються замовником у тендерній документації. Документи, що підтверджують відповідність учасника кваліфікаційним (кваліфікаційному) критеріям, та документи, що містять технічній опис предмета закупівлі, подаються в окремому файлі (частина 1 статті 25 Закону України "Про публічні закупівлі").

8.69. Статтею 20 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на момент проведення закупівлі) передбачено, що відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення процедури відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі зацікавлені особи. Для проведення процедури закупівлі має бути подано не менше двох пропозицій.

8.70. Відповідно до статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на момент проведення закупівлі) тендерна документація безоплатно оприлюднюється замовником на веб-порталі Уповноваженого органу для загального доступу. Тендерна документація повинна містити, зокрема, інструкцію з підготовки тендерних пропозицій; один або декілька кваліфікаційних критеріїв до учасників відповідно до статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі", та інформацію про спосіб підтвердження відповідності учасників установленим критеріям і вимогам згідно із законодавством. Замовник не вимагає документального підтвердження інформації про відповідність вимогам статті 17 у разі, якщо така інформація міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним.

8.71. Частиною 1 статті 28 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на момент проведення закупівлі) передбачено, що оцінка тендерних пропозицій проводиться автоматично електронною системою закупівель на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених замовником у тендерній документації, та шляхом застосування електронного аукціону.

8.72. Згідно зі статтею 30 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент проведення закупівлі) замовник відхиляє тендерну пропозицію в разі якщо: 1) учасник: не відповідає кваліфікаційним (кваліфікаційному) критеріям, установленим статтею 30 Закону України "Про публічні закупівлі"; не надав забезпечення тендерної пропозиції, якщо таке забезпечення вимагалося замовником; 2) переможець: відмовився від підписання договору про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації або укладення договору про закупівлю; не надав документи, що підтверджують відсутність підстав, передбачених статтею 30 Закону України "Про публічні закупівлі"; 3) наявні підстави, зазначені у статтею 30 Закону України "Про публічні закупівлі"; 4) тендерна пропозиція не відповідає умовам тендерної документації.

8.73. Пунктом 5 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

8.74. Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених частиною 1 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

8.75. Отже, з огляду на наведене, Суд погоджується з доводами прокурора про те, що ненадання у складі тендерної пропозиції документів, які визначені у пункті
1.4 частини першої додатку 1 до тендерної документації, мало б мати наслідком невідповідність відповідача 2 кваліфікаційним критеріям тендерної документації.

Невідхилення такої пропозиції на порушення вимог статті 30 Закону України "Про публічні закупівлі" та укладання із таким учасником договору свідчить про порушення вимог законодавства при його вчиненні. Отже, відповідно, доведення прокурором таких обставин може бути підставою для визнання договору укладеного за результатами таких торгів, недійсним у силу невідповідності його вимогам статті 16, частини 4 статті 28, пунктам 1, 4 частини 1 статті 30 Закону України "Про публічні закупівлі".

8.76. При цьому у розгляді даної справи колегія суддів виходить з того, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

8.77. З огляду на викладене та враховуючи, що прокурором визначено як підставу позовних вимог у цій частині саме невідповідність договору вимогам Закону (невідповідність тендерної пропозиції відповідача 2 кваліфікаційним вимогам, встановленим відповідачем 1 у додатку 1 до тендерної документації), судам слід виходити із того, що встановлення таких обставин має бути здійснено судами на момент укладення такого договору. Дослідженню та оцінці у даній справі підлягає саме правомірність/неправомірність проведення процедури конкурсних торгів та дотримання/недотримання під час цих торгів вимог Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, дотримання замовником принципів об'єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій та відповідності такої тендерної пропозиції саме на час проведення закупівлі, а не станом на час вирішення спору судом.

8.78. Колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

8.79. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

8.80. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи наявне свідоцтво офіційного дилера ВАТ "Мінський автомобільний завод" №152/035-17, видане 01.02.2017 ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" на право реалізувати вантажну автотехніку "МАЗ" та здійснювати гарантійне і післягарантійне технічне обслуговування з терміном дії по 31.01.2018. Також суди встановили, що у матеріалах справи наявне свідоцтво №561, видане ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" ВАТ "Мінський автомобільний завод", зі строком дії до 31.12.2018, яке подано відповідачем 2 у своїй тендерній пропозиції та яке було оприлюднено на офіційному веб-порталі "PROZORRO". Крім того, судами встановлено обставини щодо наявності у відповідача 2 свідоцтв офіційного дилера по реалізації вантажної техніки та спеціальних транспортних засобів "МАЗ" за №152/052-18 зі строком дії до 31.01.2019 та №152/065-20 зі строком дії до 31.01.2021.

8.81. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що зазначені вище документи, надані до матеріалів справи, відповідають умовам тендерної документації, і, відповідно, аргументи прокурора про те, що тендерна пропозиція ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" не відповідала вимогам статті 16 Закону України "Про публічні закупівлі" та додатку 1 Тендерної документації відповідача 1, не знайшли свого підтвердження.

8.82. Зміст оскаржуваних судових рішень дає підстави дійти висновку, що оцінка судами відповідності/невідповідності тендерної пропозиції відповідача 2 кваліфікаційним умовам, визначеним відповідачем 1 у додатку 1 до тендерної документації, надавалась виключно станом на час розгляду справи. Зокрема, судами оцінювались свідоцтва офіційного дилера по реалізації вантажної техніки та спеціальних транспортних засобів "МАЗ" №152/052-18 зі строком дії до 31.01.2019, №152/065-20 зі строком дії до 31.01.2021, які не могли бути подані відповідачем 2 до складу тендерної пропозиції. Водночас свідоцтво №561, видане ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" ВАТ "Мінський автомобільний завод" зі строком дії до
31.12.2018, яке і подано відповідачем 2 у своїй тендерній пропозиції та яке було оприлюднене на офіційному веб-порталі "PROZORRO" дає можливість відповідачу 2 проведення технічного обслуговування та гарантійного ремонту вантажної та пасажирської техніки "МАЗ" та не є свідоцтвом офіційного дилера виробника товару.

8.83. Крім того, суди попередніх інстанцій не надали оцінки наявному у матеріалах справи висновку від 13.05.2019 №104, складеному Північним офісом Держаудитслужби за результатами моніторингу вищевказаної процедури закупівлі.

Зокрема, обставини встановлені у висновку №104 від 13.05.2019 свідчать про порушення відповідачем 1 під час проведення закупівлі вимог статей 13, 22, 30 Закону України "Про публічні закупівлі".

8.84. З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій неповно встановлено обставини, які мають значення для справи. Отже, у вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення всіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому судові рішення зі справи прийняті з порушенням норм процесуального права.

8.85. У контексті доводів прокуратури, наведених в обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів частково приймаються доводи прокуратури щодо неврахування судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13.10.2020 зі справи №904/2336/18. Вказані обставини є підставою для часткового задоволення вимог касаційної скарги прокуратури.

8.86. Водночас колегія суддів зазначає про помилковість доводів прокуратури щодо подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі №904/2336/18, наведеній прокурором в обґрунтування підстав касаційного оскарження, з огляду на те, що оскаржувані судові рішення у справі, що розглядається, хоча й прийнято за схожого правового регулювання, однак за іншої фактично-доказової бази, ніж у справі №904/2236/18 (інших обставин та поданих на їх підтвердження і досліджених судами доказів).

8.87. З наведених вище мотивів також відхиляються доводи прокуратури про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовим висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у справах №826/13260/17, №910/12777/18, №910/13591/18, №925/227/20, №904/2336/18, №924/857/19, оскільки у наведених прокуратурою справах висновки також зроблено за іншої фактично-доказової бази, ніж у справі №911/1236/20, що виключає подібність правовідносин зі справою, що розглядається.

8.88. Також Верховний Суд вважає помилковим посилання прокуратури в обґрунтування своїх доводів на правову позицію, яка викладена в ~law129~ від 29.05.2013 №11 та у постанові Вищого господарського суду України від 02.06.2016 у справі №910/15474/15, оскільки, за змістом частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України та постанови пленуму Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №916/806/19, від 10.06.2020 у справі №914/2259/17, від 18.06.2020 у справі №910/7707/19).

8.89. З наведених вище міркувань посилання скаржника на постанови пленуму Вищого господарського суду України та на постанову Вищого господарського суду України від 02.06.2016 у справі №910/15474/15 відхиляються.

Щодо доводів касаційної скарги ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" колегія суддів зазначає таке.

8.90. Предметом касаційного розгляду відповідачем 2 визначено рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі №911/1236/20 у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди до договору поставки та застосування наслідків недійсності такої угоди. Підставою касаційного оскарження відповідачем 2 визначено пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

8.91. Зокрема, ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" вказує, що прокурор доводить недійсність додаткової угоди як такої, що суперечить пунктам 2,7 частини четвертої статті 36 Закону "Про публічні закупівлі". Водночас ~law130~ передбачено, що договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ~law131~.

Відповідач 2 зазначає про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій в цій частині висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 та від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, згідно з якими визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установлених законом.

8.92. Що ж до способу захисту прав позивачів шляхом визнання недійсною додаткової угоди до договору, укладеної всупереч вимогам статті 36 Закону "Про публічні закупівлі", то Верховний Суд погоджується з цим аргументом скаржника з таких міркувань.

8.93. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

8.94. Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

8.95. У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

8.96. Отже, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

8.97. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

8.98. Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем, і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

8.99. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але й бути ефективним, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

8.100. Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

8.101. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини 2 статті 215 ЦК України).

8.102. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним [зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18)].

8.103. Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

8.104. Аналогічних висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

8.105. Колегія суддів у розгляді даної справи також враховує висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 18.06.2021 зі справи №927/491/19 ( № в ЄДРСР 97911848) про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів. Зокрема, об'єднана палата наголосила на тому, що у разі наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

8.106. Так, предметом позову у справі, яка розглядається, у тому числі є й визнання недійсною додаткової угоди до договору на підставі статей 203, 215 ЦК України як такої, що укладена з порушенням частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

8.107. У свою чергу, відповідно до частини першої статті 37 Закону "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

8.108. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що визнання додаткової угоди до договору недійсною не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Отже, встановлення під час розгляду справи обставин, які свідчать про те, що додаткова угода до договору була укладена з порушенням вимог частини четвертої статті 36 Закону "Про публічні закупівлі", не може мати наслідком задоволення вимог про визнання цих угод недійсними.

8.109. Суди попередніх інстанцій таких висновків не врахували, отже, доводи ТОВ "Київський Республіканський Автоцентр" про неправильне застосування норм матеріального права та без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 та від 04.06.2019 у справі №916/3156/17, судами попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

8.110. Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позовна вимога про стягнення коштів з відповідача 2 може бути розглянута судом як вимога про застосування правових наслідків недійсності нікчемного правочину (у разі доведення прокурором наявності відповідних правових підстав). Однак для з'ясування наявності підстав для стягнення коштів, отриманих за такою угодою, суд, по-перше, з урахуванням обставин, встановлених судами, зокрема щодо укладання договору про закупівлю та додаткової угоди до нього відбувалось за рахунок місцевого бюджету, має визначити, чи підлягає у даному випадку вимога прокурора щодо повернення отриманого за такою угодою на користь відповідача 1, по-друге, повинен визначити, на яких правових підставах такі кошти можуть бути повернуті.

8.111. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

9.1. Доводи заступника керівника Київської міської прокуратури та товариства з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр" про неправильне застосування судами норм матеріального права у прийнятті оскаржуваних судових рішень знайшли своє часткове підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

9.2. За таких обставин Касаційний господарський суд вважає за необхідне касаційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та товариства з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр" задовольнити частково, оскаржувані рішення суду першої інстанцій та постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. Судові витрати

10.1. Відповідно до статті 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

10.2. Частиною 14 статті 129 ГПК України передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

10.3. Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами комунального підприємства Бориспільської районної ради "Благоустрій" та товариства з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр" з підстав оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, визначених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України зі справи №911/1236/20 (у частині неврахування висновків Верховного Суду у справах №914/1844/18, №914/535/19, №908/1664/19,905/121/19).

2. Касаційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та товариства з обмеженою відповідальністю "Київський Республіканський Автоцентр" задовольнити частково.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 та рішення господарського суду Київської області від 22.02.2021 у справі №911/1236/20 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко