Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/300/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя - Н.Г. Назаренко) від 25.04.2018

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий - І.М. Кощеєв, судді: Е.В. Орешкіна, В.О. Кузнецов) від 10.07.2018

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ратибор-Інвест"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради

про визнання договору укладеним.

Учасники справи:

представник позивача - Сокол І.В.,

представник відповідача - не з'явились,

представник третьої особи - не з'явились.

Короткий зміст позовних вимог

1. 26.01.2018 Дніпровська міська рада (далі - Позивач) подала позовну заяву про визнання укладеним з Товариством обмеженою відповідальністю "Ратибор-Інвест" (далі - Відповідач) договору про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра відповідно до наведеної в позовній заяві редакції (далі - Договір) та вважати Договір укладеним з дати набрання рішенням суду законної сили.

2. Позовна заява мотивована тим, що Відповідач, збудувавши на переданій йому за рішенням Позивача від 01.03.2006 № 336/34 земельній ділянці житловий будинок з приміщеннями торговельно-комерційного призначення та автопаркінга по вул. Карла Маркса, 3 в місті Дніпро (який за рішеннями виконавчого комітету Позивача був введений в експлуатацію), на порушення вимог діючого законодавства не брав участі як забудовник у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом укладення відповідного договору та сплати на його виконання пайового внеску. При цьому Позивач вказав, що два примірники відповідного договору було направлено та вручено Відповідачу, однак він ці договори не підписав, зауважень або пропозицій не надіслав, тоді як на Відповідача в силу норм закону покладено обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Також Позивач вказав, що укладення відповідного договору є обов'язком Відповідача в силу імперативної норми закону як замовника, що має намір забудувати земельну ділянку у відповідному населеному пункті, строки укладення договору (15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта в експлуатацію) встановлені для добровільного виконання вказаного обов'язку, пропуск якого не звільняє замовника від укладення договору та не надає переваг перед замовником, що виконав відповідний обов'язок. Невиконання Відповідачем обов'язку щодо укладення договору про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра свідчить про недотримання Відповідачем вимог законодавства та порушує права та інтереси відповідної територіальної громади.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. 25.04.2018 Господарський суд Дніпропетровської області прийняв рішення (залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2018) про відмову у задоволенні позову. Рішення судів мотивовані тим, що здійснене Відповідачем будівництво об'єкту - житлового будинку з приміщеннями торговельно-комерційного призначення та автопаркінгом за адресою: просп. Дмитра Яворницького (просп. Карла Маркса), 3 було завершено, а об'єкт - готовим до експлуатації ще у 2008 році, тоді як Відповідач на порушення вимог законодавства не взяв участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра шляхом укладення відповідного договору та сплати пайових внесків, оскільки Відповідачем не було виконано вимог договору - зобов'язання від 16.12.2003 № 78 щодо передачі виконавчому комітету міської ради житла, визначеного цим договором, а з прийняттям Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" органам місцевого самоврядування було заборонено вимагати від замовника будівництва надавати будь-які послуги, у тому числі здійснювати будівництво об'єктів та передавати матеріальні та нематеріальні активи (зокрема житлові та нежитлові приміщення), крім пайової участі. При цьому суд зазначив, що Позивач, ухваливши рішення від 22.12.2008 щодо передачі збудованого об'єкта в експлуатацію та взявши участь у справі № 39/162-09 як відповідач (рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2011 - про задоволення вимог про стягнення з відповідача (Позивача) на користь позивача (Відповідача) вартості переданої Позивачу Відповідачем жилої площі з підстав неукладення між сторонами договору про пайову участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра), ще у 2008 та 2011 році був обізнаний про неукладення Відповідачем договору про пайову участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, а тому мав можливість звернутися до суду з даним позовом в межах строку позовної давності. У зв'язку із цим суди дійшли висновку, що у спірних правовідносинах Позивач звернувся за захистом порушеного права зі спливом строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

4. Погодившись з наведеними висновками, апеляційний суд додав, що норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороняють передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, а відповідні рішення органів місцевого самоврядування, що передбачали такі умови до набрання чинності вказаного закону, мали бути приведені у відповідність з цим Законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. 26.07.2018 Позивач подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2018, змінити рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнати укладеним з Відповідачем договір про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра відповідно до наведеної в скарзі редакції та вважати Договір укладеним з дати набрання рішенням суду законної сили.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. Позивачем не був пропущений строк позовної давності за заявленими вимогами, оскільки Позивач намагався зобов'язати Відповідача виконати умови договору - зобов'язання від 16.12.2003 № 78 щодо передачі виконавчому комітету міської ради житла, що підтверджується рішеннями у справі № 27/186/09, а строк позовної давності починає свій перебіг з моменту реєстрації звернення замовника про укладення договору, тоді як Відповідач до Позивача про укладення договору не звертався, а тому строк позовної давності на звернення до суду не сплив.

7. Судами не з'ясовано доказів і обставин вжиття Відповідачем заходів щодо виконання обов'язку укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту та причини його неукладення у встановлений законом строк, тоді як Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок щодо ініціювання укладення такого договору покладений саме на замовника будівництва, оскільки пов'язується з його зверненням до органу місцевого самоврядування.

8. Позивач правомірно застосував та послався на норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності 17.02.2011, який не діяв у період будівництва Відповідачем житлового будинку, як на норми належного нормативного акта, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Закон України "Про планування і забудову території" на даний час втратив чинність.

Позиція Відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

9. На спірні правовідносини норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не розповсюджується, оскільки будівництво закінчене Відповідачем у 2008 році, вказаний закон прийнятий у 2011 році, а закон не має зворотної дії в часі.

10. Відповідачем було виконано рішення Позивача від 21.03.2007 № 6/11 "Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська", оскільки тільки після перерахування Відповідачем на вимогу Позивача згідно з рішенням Позивача № 336/34 від 01.03.2006 в період здачі в експлуатацію об'єктів будівництва коштів на розвиток інженерної та соціальної інфраструктури міста в сумі 140 000 грн. 00 коп. 1 та 2 черга об'єктів будівництва були введені в експлуатацію.

11. В частині заперечень скаржника щодо порядку обрахування строку позовної давності у спірних правовідносинах за вимогами Позивача доводи Відповідача аналогічні мотивам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях про сплив строку позовної давності.

Позиція Верховного Суду

Щодо початку перебігу строку позовної давності

12. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Судами визнані обґрунтованими заявлені у цій справі позовні вимоги та визнаний обов'язок Відповідача укласти договір про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра, оскільки здійснене Відповідачем будівництво об'єкту - житлового будинку з приміщеннями торговельно-комерційного призначення та автопаркінгом за адресою: просп. Дмитра Яворницького (просп. Карла Маркса), 3 є завершеним, а об'єкт готовим до експлуатації ще у 2008 році, тоді як Відповідач на порушення вимог чинного на той час законодавства не взяв участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра шляхом укладення Договору та сплати відповідних пайових внесків.

Судами також встановлено, що Позивач ухвалив рішення від 22.12.2008 щодо передачі збудованого Відповідачем об'єкта в експлуатацію. На час ухвалення цього рішення чинними були норми Закону України "Про планування і забудову територій", яким були врегульовані питання щодо порядку та умов участі замовника, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до частин 2, 3, 5 статті 27-1 вказаного закону замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Отже, встановлений судами факт здійснення Відповідачем забудови в місті Дніпрі свідчить, що обов'язок укласти вказаний договір покладений на Відповідача, яка у зв'язку із цим у цих правовідносинах стає зобов'язаною особою. Позивач же у цих правовідносинах стає управненою особою, праву якої кореспондує визначений обов'язок Відповідача, та саме з моменту виникнення у Відповідача цього обов'язку та через його невиконання, у Позивача виникає відповідне право, у тому числі на його захист у встановленому законом поряду - шляхом зобов'язання Відповідача укласти договір про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра.

Частиною 10 вказаної статті Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт.

Отже, враховуючи встановлений судами факт та дату введення в експлуатацію у 2008 році об'єкта, побудованого Відповідачем, Суд погоджується з правильними висновками в оскаржуваних судових рішеннях, що саме момент введення в експлуатацію побудованого Відповідачем об'єкту без укладення ним договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та без сплати відповідного пайового внеску (внесків) вказує на відповідне порушене право Позивача та вказує на момент виникнення спірних правовідносин, у зв'язку із чим Суд відхиляє аргументи скаржника, що суди неправомірно застосували до спірних правовідносин норми Закону України "Про планування і забудову територій" (пункт 8), положення якого були чинними на час їх виникнення, а на час звернення із позовом у цій справі втратили чинність.

Обставини, що відповідний договір між сторонами не укладався, а внески не сплачувались були встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2011 у справі № 39/162-09 - про задоволення вимог про стягнення з відповідача (Позивача) на користь позивача (Відповідача) вартості переданої Позивачу Відповідачем жилої площі з підстав неукладення між сторонами договору про пайову участь на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра.

Виходячи з викладеного Суд дійшов висновку, що встановлений судами попередніх інстанцій факт введення рішенням Позивача рішення від 22.12.2008 в експлуатацію об'єкта, побудованого Відповідачем, без укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та без сплати відповідного пайового внеску (внесків) вказує на момент, коли Позивач міг довідатись (у розумінні статті 261 ЦК України) про його порушене право у спірних правовідносинах.

Встановлення цього факту рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2011 у справі № 39/162-09, з урахуванням чинних на час його прийняття норм частини 1 статті 4-5 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) та частини 4 статті 75 ГПК України (в чинній редакції) свідчить, що з вказаної дати Позивач довідався (у розумінні статті 261 ЦК України) про порушене Відповідачем право Позивача у спірних правовідносинах.

У зв'язку із викладеним Суд відхиляє аргументи скаржника, що строк позовної давності у спірних правовідносинах не розпочався (пункт 6), оскільки скаржник з порушенням наведених норм законодавства та без врахування встановлених судами обставин справи неправильно визначає момент виникнення порушеного права у спірних правовідносинах та неправильно тлумачить норми ЦК України, якими врегульований порядок визначення початку перебігу строку позовної давності.

А тому Суд погоджується з правильними висновками в оскаржуваних судових рішеннях про пропуск Позивачем строку позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у цій справі та відмову через те у задоволенні позовних вимог.

Крім цього, Суд не бере до уваги доводи скаржника щодо необхідності з'ясування у спірних правовідносинах обставин вжиття Відповідачем заходів щодо виконання обов'язку укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту та причин його неукладення у встановлений законом строк (пункт 7) з огляду на те, що вжиття (невжиття) Відповідачем відповідних заходів та причини неукладення Відповідачем відповідного договору ніяким чином не впливають на передбачене статтями 15, 16 ЦК України право Позивача звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

13. Таким чином висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про пропуск Позивачем строку позовної давності при звернення із позовом у даній справі, а також про відмову з цих підстав у задоволенні позовних вимог зроблені відповідно до норм законодавства, зокрема статті 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", статей 15, 16, 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, а також відповідно до встановлених обставин справи. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

14. У зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 у справі № 904/300/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак