Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року

м. Київ

справа № 910/7066/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД",

представник позивача - Петраш С.А., адвокат (договір від 07.11.2017 б/н, ордер від 04.06.2019 № 429294, свідоцтво від 24.04.2012 № 4947),

відповідач - акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",

представник відповідача - Заміховський М.М., адвокат (довіреність від 03.01.2019 № 11, свідоцтво № 21/1762),

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Ойл",

представник третьої особи - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД"

на рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2018 (головуючий суддя Борисенко І.І.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (головуючий Мальченко А.О., судді: Дикунська С.Я. і Жук Г.А.)

у справі № 910/7066/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" (далі - ТОВ "Софа ЛТД")

до акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Ойл" (далі - ТОВ "Велес Ойл"),

про присудження до виконання обов`язку в натурі.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Софа ЛТД" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Банку, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "Велес Ойл", про присудження до виконання обов`язку в натурі, а саме передати ТОВ "Софа ЛТД" оригінали кредитного договору від 11.01.2013 № 4В13010И (далі - Кредитний договір) та усіх інших документів, що підтверджують перехід до ТОВ "Софа ЛТД" права вимоги до ТОВ "Велес Ойл" за Кредитним договором [платіжні доручення, квитанції тощо та всі інші документи, які свідчать про їх виконання на підставі договору поруки від 25.10.2016 № 4В13010И/П (далі - Договір поруки)].

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ "Софа ЛТД" як поручителем погашена кредитна заборгованість боржника в розмірі 686 208 623,83 грн., тому Банк згідно з умовами Договору поруки та статтею 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) повинен вручити ТОВ "Софа ЛТД" оригінали документів, які підтверджують права останнього як нового кредитора.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:

- ТОВ "Софа ЛТД" жодним чином не обґрунтовує з посиланням на належні, допустимі та достатні докази дійсності виконання ним обов`язку боржника в обсязі, який мав би своїм наслідки припинення зобов`язання боржника перед Банком;

- законодавством не передбачено передачі кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов`язок боржника, оскільки з огляду на частину третю статті 553 та частину третю статті 556 ЦК України поручителями можуть бути кілька осіб, і до кожної з них, хто виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Софа ЛТД" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди:

- неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи;

- дійшли помилкового висновку про те, що у Банку відсутній обов`язок надати саме оригінали кредитних договорів, у зв`язку з чим неправильно застосували частину першу статті 556 ЦК України, яка передбачає обов`язок попереднього кредитора передати документи, які підтверджують обов`язок боржника.

Від Банку та ТОВ "Велес Ойл" відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 25.10.2016 ТОВ "Софа ЛТД" (поручитель) та Банком (кредитор) укладено Договір поруки.

Відповідно до пункту 1 Договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Велес Ойл" (боржник) своїх зобов`язань за Кредитним договором, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та у терміни відповідно до Кредитного договору.

Згідно з пунктом 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в термін, відповідно до Кредитного договору.

Пунктом 5 Договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Відповідно до пункту 6 Договору поруки поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору.

Згідно з пунктом 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаних зобов`язань.

Платіжним дорученням від 26.10.2016 № 359 поручитель перерахував Банку кошти на суму 686 208 623,83 грн., у графі "призначення платежу" якого зазначено: "виконання зобов`язань по кредитному договору № 4В13010И від 11.01.13 згідно договору поруки № 4В13010И/П від 25.10.16".

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для передання ТОВ "Софа ЛТД" оригіналів документів, які підтверджують права ТОВ "Софа ЛТД" як нового кредитора.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якою передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтею 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої, другої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Згідно із статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтями 512, 556 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Судами встановлено, що оплата згідно з платіжним дорученням від 26.10.2016 № 359 у сумі 686 208 623,83 грн. жодним чином не доводить, що на момент перерахування коштів сума заборгованості боржника за Кредитним договором існувала саме в такому розмірі, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на виконання умов пункту 6 Договору поруки виставлялися б будь-які вимоги Банку до поручителя про погашення заборгованості за Кредитним договором за боржника з визначенням суми боргу.

Водночас у поручителя виникає обов`язок погасити заборгованість боржника лише у разі, якщо до нього звернувся кредитор з відповідною вимогою (стаття 555 ЦК України). Отже, підставою для виникнення у поручителя прав та обов`язків є звернення до нього кредитора з вимогою виконати зобов`язання боржника за кредитним договором.

Оскільки Банк як кредитор не звертався до ТОВ "Софа ЛТД" як поручителя з вимогою про виконання зобов`язань боржника за Кредитним договором на підставі Договору поруки, у ТОВ "Софа ЛТД" не виникло обов`язку з перерахування коштів Банку.

Крім того, пунктом 10 Договору поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів Банку з моменту виконання обов`язку належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором. Тобто у даному випадку умовами укладеного між сторонами Договору поруки чітко встановлено обов`язок Банку надати не оригінали, а саме копії документів, що підтверджують обов`язок боржника.

Відповідно до статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї;

Чинним законодавством не передбачено передачі кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов`язок боржника, оскільки з огляду на частину третю статті 553 та частину третю статті 556 ЦК України поручителями можуть бути кілька осіб, і до кожної з них, хто виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Враховуючи, що укладеним між сторонами Договором поруки передбачено обов`язок Банку, у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором, передати поручителю належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, а не їх оригінали, та те, що ТОВ "Софа ЛТД" не наведено норм чинного законодавства, з яких би безпосередньо виникав обов`язок Банку виконати дії, про зобов`язання до вчинення яких просить позивач, а також те, що ТОВ "Софа ЛТД" не доведено існування будь-яких інших підстав виникнення у Банка обов`язку передати ТОВ "Софа ЛТД" оригінали відповідних документів, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/14022/17, від 22.02.2018 у справі № 910/14107/17, від 27.02.2018 у справі № 910/14109/17, від 01.03.2018 у справі № 910/14023/17, від 21.03.2018 у справі № 910/15963/17, від 04.04.2018 у справі № 910/14024/17.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди: неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи; дійшли помилкового висновку про те, що у Банку відсутній обов`язок надати саме оригінали кредитних договорів, у зв`язку з чим неправильно застосували частину першу статті 556 ЦК України, яка передбачає обов`язок попереднього кредитора передати документи, які підтверджують обов`язок боржника, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 у справі № 910/7066/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Селіваненко