Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 серпня 2018 року

Київ

справа №1570/4299/12

адміністративне провадження №К/9901/3836/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській областіна постановуОдеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року (суддя Л.І. Свида)та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року (колегія суддів М.М. Милосердний, А.І. Бітов, І.Г. Ступакова)у справі№1570/4299/2012за позовомПриватного підприємства «Дорлідер»доДержавної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській областіпровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Дорлідер» (далі - Підприємство) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень №0003112301, №0003122301 від 26 червня 2012 року.

Позов обґрунтовано тим, що первинними документами підтверджується здійснення господарських операцій з контрагентом ПП «Аркадос», суми доходів від операцій відображались позивачем в податковому та бухгалтерському обліку згідно діючого законодавства, а тому висновки податкового органу в акті перевірки не відповідають дійсності, податкові повідомлення-рішення винесені неправомірно.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, яка ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року залишена без змін, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення №0003122301 від 26 червня 2012 року в частині нарахування зобов'язань в сумі 172 446 грн., у тому числі за основним платежем 137957 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 34489 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в задоволеній частині позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Скарга мотивована тим, що підставою для висновку про заниження Підприємством податку на додану вартість і завищення податкового кредиту за травень 2010 року стало заниження ПП «Аркадос» податкових зобов'язань по операціям з позивачем, анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Аркадос» та проведення процедури банкрутства, наявність акта про неможливість проведення перевірки контрагента позивача.

Від позивача відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами встановлено, що посадовими особами ДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення Підприємством вимог: пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку приватних підприємств", п.п. 14.1.13, 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.8, 138.10 ст. 138, п. 6 Підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у 2011 році на суму 335642 грн.; пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 165236 грн.

За результатами проведеної перевірки складено акт №430/22/32863396 від 12 червня 2012 року, на підставі якого ДПІ винесено податкові повідомлення-рішення №0003112301 від 26 червня 2012 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 335642 та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1 грн., №0003122301 від 26 червня 2012 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 165 236 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 39 435 грн.

Підставою для висновку контролюючого органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість і завищення податкового кредиту за травень 2010 року стало заниження ПП "Аркадос" податкових зобов'язань по операціям з позивачем на суму 137 957 грн., анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ПП "Аркадос" 21 жовтня 2010 року та проведення процедури банкрутства; акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси №1485/23-4/36610920 від 20 вересня 2010 року "Про неможливість проведення перевірки ПП "Аркадос" з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, яким сформовано податковий кредит за березень, квітень, травень, червень 2010 року", яким встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутність підприємства за місцезнаходження та ознаки нікчемності угод з контрагентами за період березень, квітень, травень, червень 2010 року.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення №0003122301 від 26 червня 2012 року в частині збільшення зобов'язань в сумі 172 446 грн., суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що позивачем надано первинні документи в підтвердження реальності здійснення господарської операції з ПП «Аркадос», до яких податковий орган не мав зауважень під час проведення перевірки та під час розгляду справи в суді. Посилання на розбіжності в базах автоматичного співставлення між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями ПП «Аркадос», як на підставу для позбавлення позивача права на податковий кредит не ґрунтується на нормах законодавства, оскільки позивач не може відповідати за дії контрагента, якщо доведе реальність здійснення господарських операцій первинними документами.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці спірної господарської операції, судові інстанції цілком обґрунтовано врахували долучені позивачем до матеріалів справи копії належним чином оформлених документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: видаткових накладних; податкових накладних; виписки по рахункам. Транспортування товару здійснювалось ПП "Аркадос", що підтверджується товарно-транспортними накладними, також в матеріалах справи наявні Сертифікати та паспорти відповідності отриманих паливно-мастильних матеріалів усім обов'язковим вимогам ДСТУ.

На підтвердження наявності у Підприємства виробничих потужностей та складських приміщень позивачем надано договір оренди цілісного майнового комплексу, який знаходиться за адресою: Старокиївське шосе 21 км. 30 "а" та складається з будівель, складів, складів паливно-мастильних матеріалів, асфальтозмішувальної установки, заправки, автотранспорту, крану, грейдерів, тощо.

ДПІ, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення Підприємством спірної господарської операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

В той же час, відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

При цьому судами з'ясовано, що придбаний позивачем товар використано у власній господарській діяльності, а саме: в травні 2010 року на ремонт доріг та використання придбаних у ПП "Аркадос" матеріалів позивачем надано договори підряду на виконання таких робіт з ТОВ "РОСТДОРСТРОЙ", ТОВ "МЕГАЛАЙН", ТОВ "НОВОЛОГ", кошториси, договірні ціни, відомості використаних ресурсів, локальні кошториси, довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних ремонтних робіт, тощо.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його постачальник були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

В свою чергу, судові інстанції обґрунтовано не взяли до уваги посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагента позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами ДПІ під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Як встановлено апеляційним судом, постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, якою визнано винним директора позивача у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не встановлено обставин щодо порушення підприємством вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тому колегія суддів Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги в цій частині неприйнятними.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

………………….

………………….

………………….

В.П. Юрченко І.А. ВасильєваС.С. Пасічник Судді Верховного Суду