Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 808/1280/16

касаційне провадження № К/9901/40677/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 (головуючий суддя - Олефіренко Н.А., судді - Білак С.В., Шальєва В.А.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій,

УСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати частково податкове повідомлення-рішення Інспекції від 24.03.2016 №0001091300, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.03.2016 №Ф-0000961700, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.03.2016 №0001111300, повністю податкове повідомлення рішення від 24.03.2016 №0001071300.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що суми витрат були сформовані ним по витратам, які фактично ним понесені, пов`язані з його господарською діяльністю і підтверджені належними первинними документами, відтак оскаржувані рішення контролюючого органу підлягають скасуванню, оскільки є неправомірними.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 08.11.2016 позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення рішення Інспекції від 24.03.2016 № 0001091300 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 21736,47 грн та штрафних санкцій у розмірі 5708,23 грн, №0001071300, вимогу Інспекції про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2016 №Ф-0000961700, рішення Інспекції від 24.03.2016 №0001111300.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості доводів Інспекції зазначаючи, що спірні рішення прийняті відповідачем без врахування фактичних обставин, оскільки позивачем до складу доходу обґрунтовано не внесено суму доходу у розмірі 90153,00 грн, судом не встановлено порушення позивачем приписів пункту 177.4 статті 177, пункту 138.1 статті 138 Податкового Кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а тому відсутні підстави для донарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та відповідно вимога в частині сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування винесена без врахування фактичних обставин.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 30.01.2017 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що позивачем не надано будь-яких первинних документів підтверджуючих витрати, пов`язані з веденням позивачем господарської діяльності та позивач повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з продажу об`єктів нерухомості податком на додану вартість у розмірі визначеному статтею 193 ПК України. Заниження загального оподатковуваного доходу призвело до неправильного нарахування та сплати позивачем єдиного соціального внеску.

Позивач, не погодившись з рішеннями суду апеляційної інстанцій, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Скаржник доводить, що ним правомірно включно до складу витрат витрати на сплату комунальних послуг, які підтверджені належними первинними документами.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24.02.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.05.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 31.05.2023.

Відповідачем заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, наказів ДПС України від 30.09.2020 №529, від 24.12.2020 №755.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області її правонаступником - Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44118663).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи скаржника і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових договорів з працівникам, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 12.03.2016 №157/08-25-13-020/2641122083 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог: пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 164.1 статті 164, пунктів 177.2, 177.4, підпункту 177.5.1 пункту 177.5 статті 177 ПК України, в частині завищення сум витрат за використану електричну енергію, послуг телефонного зв`язку та інтернет мережі, які не підтверджено документально, що призвело до перекручення даних податкової декларації про майновий стан і доходи при визначенні сум оподаткованого чистого доходу за період 2013-2015 роки, у результаті чого донараховано суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у розмірі 22832,92 грн; пунктів 1, 2 частини 2 статті 6, частин 2, 4 статті 7, частини 2, пункту 3 частини 8 статті 9 Закону України «про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині неповного нарахування та перерахування сум єдиного внеску з сум чистого оподаткованого доходу. Донараховано суму єдиного внеску у розмірі 58548,91 грн; пункту 180.1 статті 180, пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.1-183.2, пункту 183.7, пункту 183.10 статті 183, пунктів 200.1-200.2 статті 200 ПК України в частині обов`язкової реєстрації особи як платника податку на додану вартість, донараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 45692,00 грн; пункту 46.1 статті 46, підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пункту 177.11 статті 177 ПК України в частині несвоєчасного подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік; пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) та пункту 2 розділу 3 Порядку формування подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за №460/26905 (далі - Положення №435) в частині неподання Звіту суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015 рік (строк подання 09.02.2016 рік).

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято: податкове повідомлення - рішення від 24.03.2016 №0001091300, яким позивачу визначено грошове зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у сумі 22832,92 грн, застосовані фінансові санкції у сумі 5708,23 грн; податкове повідомлення - рішення від 24.03.2016 №0001071300, яким позивачу визначено грошове зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 45692,00 грн, нараховані штрафні санкції у сумі 11423,00 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.03.2016 №Ф-0000961700, відповідно до якої підлягає сплаті 58548,91 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24.03.2016 №0001111300, яким нараховано 11239,53 грн санкцій.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошових зобов`язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість слугували висновки контролюючого органу про те, що у перевіряємому періоді платником податків отримано дохід від операцій з продажу товарів у розмірі 260496,40 за 2013 рік, у розмірі 339231,53 грн за 2014 рік грн, що підпадає під визначення господарської діяльності та у розумінні пункту 177.2 статті 177 ПК України є об`єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб. За висновками податкового органу, загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягає оподаткуванню, протягом 12 календарних місяців перевищила сукупно 300000,00 грн, а відтак, позивач зобов`язаний був зареєструватися як платник податку на додану вартість з дотриманням вимог статті 183 ПК України. Також, контролюючий орган дійшов висновку про заниження позивачем суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яке відбулось в наслідок заниження оподатковуваного доходу.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування встановлено положеннями статті 177 ПК України, пунктом 177.1 якої визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1);

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (підпункт 177.4.2);

суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (підпункт 177.4.3);

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Як було установлено судовими інстанціями, між позивачем (орендар) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) укладено договір оренди від 29.06.2010, предметом якого є оренда відділу площею 26 м2 у відділі торгівельного павільйону "Хозяюшка" у складі зупинкового комплексу загальною площею 123, 6 м.кв, з торгівельним обладнанням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Додатковим договором № 1 до договору оренди від 29.06.2010 передбачено, що орендар зобов`язаний в готівковій або безготівковій формі передавати орендодавцю грошові кошти на оплату комунальних послуг, Інтернету, телефону у сумі, що виставлено до оплати організаціями, які надають вказані послуги, відповідно до їх розрахункових документів.

До матеріалів справи надані розписки про передачу грошових коштів орендодавцю в рахунок компенсації витрат понесених останнім, всього на загальну суму 54904,00 грн, рахунки постачальників послуг на їх оплату, докази оплати таких послуг орендодавцем.

За умовами договору від 29.06.2010 позивач отримала об`єкт нерухомості загальною площею 26 кв.м., який є окремим відділом.

Отриманий об`єкт нерухомості передбачав використання його у власній господарській діяльності та отримання прибутку від подальшого провадження такої діяльності.

Зазначені встановлені фактичні обставини у даній справі свідчать про підтвердження витрат позивача на оплату комунальних послуг, інтернету, телефону на суму 54904,00 грн, на яку позивачем обґрунтовано зменшено базу оподаткування податком на доходи фізичних осіб, що правильно визначено судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення дійшов до помилкового висновку, що позивачем не надано до суду будь-яких первинних документів в підтвердження понесених витрат і доказів того, що понесені витрати пов`язані з веденням господарської діяльності платником податків, отримання ним прибутку, оскільки таке твердження спростовується доказами, наявними у матеріалах справи, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.

Судами також установлено, що 19.06.2014 позивачем проведено через реєстратор розрахункових операцію з продажу цигарок на суму 90153,00 грн, на яку роздрукований чек.

На виконання вимог Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2013 №417 було складено акт від 19.06.2014 про помилковість проведеної операції, та відповідно до пункту 7 зазначеного порядку здійснено скасування помилкової операції, через проведення операції «службова видача».

Позивачем 20.06.2014 про помилково здійснену операцію надано контролюючому органу пояснювальну записку щодо не включення чеку від 19.06.2014 о 09 год. 13 хв. на суму 90153,00 грн в товарообіг підприємства, оскілки його помилково було відбито. Згідно наданих письмових пояснень платника вбачається, що останньою не були вчинені дії щодо повернення товару а після закінчення робочого дня при здійсненні операції «обнуління» обсягу доходу за день, дана сума була виведена як «службова видача» замість «помилково повернута», до того ж касовий звіт на суму 90153,00 грн після закінчення робочого дня не здійснювалося.

Ураховуючи встановлені обставини у даній справі, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтоване не внесення позивачем до складу доходів суму 90153,00 грн.

Стосовно тверджень відповідача про виникнення у позивача обов`язку зареєструватися платником податку на додану вартість та, відповідно, нарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено розділом V ПК України.

Підпунктами 1, 2 пункту 180.1 статті 180 ПК України, встановлено, що для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відтак, враховуючи, що позивач здійснював діяльність, яка у розумінні пункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, є господарською діяльністю, тому він у відповідних випадках підлягає обов`язковій реєстрації платником податку на додану вартість, а операції з будівництва житлових будинків підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

За змістом пункту 181.1 статті 181 ПК України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

З огляду на викладене, вирішуючи питання щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість, слід враховувати чи було перевищено суму загального доходу особи від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців у розмірі 300000,00 грн, без урахування суми податку на додану вартість, яка була включена у ціну товару.

Як встановлено судами, в акті перевірки зазначено, що у позивача загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, станом на 19.06.2014 перевищила 300000,00 грн.

Відповідно до акту перевірки, перевищення у червні 2014 року встановленого пунктом 181.1 статті 181 ПК України максимуму (300000,00 грн) загальної суми доходу від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, яка не підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на суму 38985,95 грн, виникло саме внаслідок, заниження сум отриманого доходу у червні 2014 році у розмірі 90153,00 грн та завищення витрат за період з липня 2013 року по червень 2014 року у сумі 20538,00 грн.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, відсутнє заниження отриманого доходу у червні 2014 році у сумі 90153,00 грн та завищення витрат за період з липня 2013 року по червень 2014 року у сумі 20538,00 грн, відповідно і загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг є меншою ніж 300000 грн, що правильно було встановлено судом першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність у позивача обов`язку подати у липні 2014 року заяву про реєстрацію як платника податку на додану вартість, та, відповідно, сплачувати податок на додану вартість.

Колегія суддів також враховує, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» від 31.07.2014 внесені зміни до пункту 181.1 статті 181 ПК України, якими збільшено максимально допустиму суму від здійснення операцій з постачання товарів, що не підлягають оподаткуванню, з 300000,00 грн до 1000000,00 грн.

Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню за серпень 2013 - липень 2014 року складає менш ніж 1000000,00 грн, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не повинна була реєструватися як платник податку на додану вартість, та відповідно сплачувати податок на додану вартість.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з продажу об`єктів нерухомості податком на додану вартість у розмірі визначеному статтею 193 ПК України.

Щодо визначення позивачу суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 58548,91 грн, застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11239,53 грн, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування», платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу на місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Водночас, пунктом 3 статті 7 Закону передбачено, що нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

За змістом пункту 11 статті 8 вказаного Закону, єдиний внесок для платників податків, зазначених у пунктах 4 та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34.7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до вимог пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування», платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 28 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Згідно з пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування» за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний базовий звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Ураховуючи, що позивачем, як зазначено раніше, не занижено загальний оподатковуваний дохід, відсутні правові підстави для донарахування та сплати позивачем єдиного соціального внеску, що свідчить про протиправність визначення контролюючим органом грошового зобов`язання зі сплати єдиного внеску у розмірі 58548,91 грн, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11239,53 грн.

Ураховуючи встановлені обставини у даній справі та наведені правові норми, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність прийнятих рішень.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 КАС України).

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні рішення, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення у частині, а тому касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції - скасувати в частині із залишенням в силі рішення суду першої інстанції у визначеній частині.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 скасувати, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08.11.2016 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк