Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.01.2019 року у справі №816/808/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2019 року

Київ

справа №816/808/16

адміністративне провадження №К/9901/13361/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лип'янка-Агроальянс» до Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю ім. А.Л. Фисуна, ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лип'янка-Агроальянс» на постанову Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Ясиновського І.Г. від 29 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Спаскіна О.А., Сіренко О.І., Любчич Л.В. від 09 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лип'янка-Агроальянс» (далі - ТОВ «Лип'янка Агроальянс», позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Полтавська РДА, відповідач), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю ім. А.Л. Фисуна (далі - ТОВ ім. А.Л. Фисуна, третя особа), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, третя особа), у якому просило визнати протиправним та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського районного управління юстиції Полтавської області Даншіної Аліни Віталіївни № 28415844 від 24 лютого 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого проведено державну реєстрацію договору про внесення змін до договору оренди землі від 16 вересня 2005 року, укладеного 15 вересня 2015 року між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю ім. А.Л. Фисуна.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що прийняте державним реєстратором Полтавського районного управління юстиції Полтавської області Даншіною А.В. рішення про державну реєстрацію 24 лютого 2016 року іншого речового права, право оренди земельної ділянки за ТОВ імені А.Л. Фисуна є протиправним, оскільки договір оренди землі, на підставі якого зареєстроване інше право, право оренди земельної ділянки був укладений 16 вересня 2005 року між ТОВ імені А.Л. Фисун та ОСОБА_6 і всі зобов'язання припинилися внаслідок закінчення дії договору 16 вересня 2015 року, проте 15 вересня 2015 року між ТОВ імені А.Л. Фисуна на ОСОБА_2, спадкоємцем ОСОБА_6, укладено договір про внесення змін до договору оренди землі від 16 вересня 2005 року. Оскільки, договір оренди землі був зареєстрований 24 лютого 2016 року, тобто після закінчення строку договору оренди землі від 16 вересня 2005 року, тому не може встановлювати чи змінювати обсяг прав та обов'язків сторін, визначених договором про оренду землі від 16 вересня 2005 року, та вносити зміни в речове право, яке припинено 16 вересня 2015 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Полтавським районним управлінням юстиції Полтавської області під час прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію 24 лютого 2016 року іншого речового права були дотримані вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), у зв'язку з чим вимоги позивача щодо визнання протиправними та скасування вказаного рішення є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лип'янка Агроальянс» звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 30 листопада 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 816/808/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2019 року прийнято до свого провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лип'янка-Агроальянс» до Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю ім. А.Л. Фисуна, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лип'янка-Агроальянс» на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року.

Учасники справи письмових клопотань не заявляли.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1, загальною площею 5,2776 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Полтавська область, Карлівський район, Лип'яньська сільська рада, що підтверджується копією Інформаційної довідки.

15 лютого 2016 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до директора ТОВ «Лип'янка - Агроальянс», де надав згоду на передачу ТОВ «Лип'янка - Агроальянс» своєї земельної ділянки площею 5,2776 га, яка знаходиться на території Лип'янської сільської ради, Карлівського району, Полтавської області, на тих умовах, які пропонуються. До заяви додав копію паспорта, оригінал та копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оригінал договору оренди з ТОВ ім. А.Л. Фисуна, укладеного з ОСОБА_2

19 лютого 2016 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ «Лип'янка - Агроальянс» (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,2776 га, у тому числі рілля 5,2776 га, з кадастровим номером НОМЕР_1, яка знаходиться на території Лип'янської сільської ради Карлівського району Полтавської області.

Відповідно до підпункту 14.1 пункту 14 вищевказаного договору договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Право оренди земельної ділянки, що передається в оренду за цим договором, виникає у орендаря з моменту державної реєстрації права оренди (у порядку передбаченому законодавством).

Представник ТОВ «Лип'янка - Агроальянс» Верухіна Наталія Петрівна звернулася до Карлівської служби реєстрації із заявою про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з реєстраційним номером 660605853216, що розташована: Полтавська область, Карлівський район, Лип'янська сільська рада, кадастровий номер НОМЕР_1.

Відповідно до рішення № 29544045 від 10 травня 2016 року державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_11 відмовила у державній реєстрації права оренди вищевказаної земельної, оскільки встановлено наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину, реєстр. № 732 від 17 червня 2015 року, є власником земельної ділянки площею 5,2776 га за кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована в Полтавській області, Карлівського району, Лип'янської сільської ради.

Також, в зазначеній інформаційній довідці вказано про інше речове право земельної ділянки приватної власності сільськогосподарського призначення строком до 15 вересня 2025 року, при цьому, орендарем зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю імені А.Л. Фисун.

Відповідно до договору оренди землі, який укладений з ОСОБА_6, остання передала ТОВ імені А.Л. Фисуна земельну ділянку загальною площею 5,28 га, факт передачі земельної ділянки засвідчений в акті прийому-передачі земельної ділянки від 04 квітня 2007 року. 16 квітня 2008 року між сторонами договору підписано додаток до договору.

Оскільки ОСОБА_2 успадкував земельну ділянку після ОСОБА_6, що підтверджується інформаційною довідкою, то між ОСОБА_2 та ТОВ імені А.Л. Фисуна 15 вересня 2015 року укладено договір про внесення змін до договору оренди землі від 16 вересня 2005 року. Відповідно до внесених змін ОСОБА_2 передав успадковану земельну ділянку, площею 5,2776 га кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована в Полтавській області Карлівського району Лип'янської сільської ради в оренду ТОВ імені А.Л. Фисуна, між сторонами підписано акт прийому-передачі земельної ділянки.

24 лютого 2016 року державним реєстратором Полтавського районного управління юстиції Полтавської області Даншіною А.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28415844 від 24 лютого 2016 року, яким зареєстровано інше речове право, право оренди земельної ділянки загальною площею 5,227 га за кадастровим номером НОМЕР_1, де суб'єктом іншого права користування є орендар ТОВ імені А.Л. Фисун.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що державним реєстратором Полтавського районного управління юстиції Полтавської області Даншіною А.В. рішення про державну реєстрацію 24 лютого 2016 року іншого речового права, права оренди земельної ділянки за ТОВ імені А.Л. Фисуна є протиправним, оскільки договір оренди землі, на підставі якого зареєстроване інше право, був укладений 16 вересня 2005 року між ТОВ імені А.Л. Фисун та ОСОБА_6, відтак, всі зобов'язання припинилися внаслідок закінчення дії договору 16 вересня 2015 року, проте 15 вересня 2015 року між ТОВ імені А.Л. Фисуна та ОСОБА_2, спадкоємцем ОСОБА_6, укладено договір про внесення змін до договору оренди землі від 16 вересня 2005 року. На думку скаржника, оскільки договір оренди землі був зареєстрований 24 лютого 2016 року, тобто після закінчення строку договору оренди землі від 16 вересня 2005 року, тому не можна встановлювати чи змінювати обсяг прав та обов'язків сторін визначених договором про оренду землі від 16 вересня 2005 року, та вносити зміни в речове право, яке припинено 16 вересня 2015 року.

Від інших учасників справи заперечення або відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Лип'янка-Агроальянс» не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Вирішуючи спір у цій справі по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що такий спір є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на дату звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За правилами частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що розглядається, спір виник стосовно правомірності рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права за договором оренди, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Лип'янка - Агроальянс», з підстав існування чинного договору оренди цієї ж земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ ім. А.Л. Фисуна. Відтак, у даній справі фактично оскаржується чинність договору оренди, на підставі якого було прийнято рішення про державну реєстрацію речового права, тобто існує спір між двома суб'єктами господарської діяльності щодо права оренди на земельну ділянку (чинності одного з договорів оренди землі).

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами - договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з положеннями статті 17 цього ж Закону об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Отже, оскільки спірні правовідносини фактично виникли між ТОВ «Лип'янка - Агроальянс» та ТОВ ім. А.Л. Фисуна стосовно права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, яка належить фізичній особі - ОСОБА_2, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Все це підтверджує, що даний спір потребує вирішення за правилами ЦПК України, який, зокрема, передбачає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, а також у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 823/217/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 823/369/17, у яких сторонами виступають юридична особа (позивач) та державний реєстратор в особі, третьою особою є інша юридична та фізична особи, а предметом спору є правомірність дій державного реєстратора щодо реєстрації речового права на підставі договору оренди.

У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить спір про право на оренду земельної ділянки, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

Намагання сторін вирішити земельний спір, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») полягає у виправлені відповідних помилок.

Колегія суддів також враховує, що згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ТОВ «Лип'янка-Агроальянс» слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лип'янка - Агроальянс» задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лип'янка-Агроальянс» до Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю ім. А.Л. Фисуна, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко