Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 120/2431/23

адміністративне провадження № К/990/17856/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Жука А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року (головуючий суддя - Томчук А.В.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року (головуючий суддя - Капустинський М.М., судді: Ватаманюк Р.В., Сапальова Т.В.)

у справі №120/2431/23

за позовом ОСОБА_1

до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області

про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У березні 2023 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо того, що в порушення імперативних вимог Закону України «Про захист персональних даних»:

а) без згоди суб`єкта персональних даних - ОСОБА_1 - добровільного волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди, відповідач здійснив обробку персональних даних ОСОБА_1 щодо участі її в судах України, де ОСОБА_1 відновлює порушені свої права;

б) було здійснено обробку персональних даних ОСОБА_1 - дії або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем;

в) Жмеринським міськрайонним судом в порушення вимог статті 24 Закону України «Про захист персональних даних» (забезпечення захисту персональних даних) було порушено право ОСОБА_1 щодо захисту її персональних даних, в межах переліку судових рішень, де було зазначено прізвище ОСОБА_1 як позивача;

г) Жмеринським міськрайонним судом в порушення вимог статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» було здійснено поширення персональних даних ОСОБА_1 , як протиправну дію щодо передачі відомостей про фізичну особу без її згоди як суб`єкта персональних даних;

д) Жмеринським міськрайонним судом, як володільцем (розпорядником персональних даних), було проведено обробку персональних даних ОСОБА_1 не у відповідності до вимог закону, та було здійснено без конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством, а відповідні персональні дані ОСОБА_1 що були оброблені відповідачем були проведені не у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, не довше, ніж це необхідно для законних цілей;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо:

а) Жмеринським міськрайонним судом не було повідомлено ОСОБА_1 про джерела збирання Жмеринським міськрайонним судом, та місцезнаходження персональних даних ОСОБА_1 , мету обробки персональних даних Жмеринським міськрайонним судом, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних;

б) Жмеринським міськрайонним судом не було прийнято рішення про приведення дій до вимог Закону України «Про захист персональних даних» згідно звернень ОСОБА_1 щодо виявлення таких порушень що здійснені з боку відповідача;

- зобов`язати на підставі вимог статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» змінити (знищити) персональні дані ОСОБА_1 , як розпорядником персональних даних, як такі що були оброблені щодо фізичної особи ОСОБА_1 , як такі що є незаконні, та такі що є недостовірними, щодо того що загальновідомим у Жмеринському міськрайонному суді є той факт, що позовні заяви від імені ОСОБА_1 , 1939 року народження, інваліда 2 групи пише її син ОСОБА_2 , який протягом багатьох років судиться з різними фізичними та юридичними особами.

2. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі у зв`язку з тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Роз`яснено позивачу, що згідно з частиною п`ятою статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Позивач подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

4. Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5. Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні положень КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

6. Передбачене у статті 55 Конституції України й конкретизоване у процесуальному законі право на звернення до суду має ґрунтуватися не на уявних, а на реальних порушеннях охоронюваних законом прав та інтересів (з боку суб`єкта владних повноважень). Зміст позовної заяви ніяким чином не пояснює суті правовідносин позивача (наявності публічно-правового спору) з Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області як суб`єктом владних повноважень при здійсненні останнім владних, управлінських функцій (повноважень).

7. Заявлений позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства оскільки за своїм змістом та суттю стосується правомірності здійснення правосуддя саме суддею Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, який у таких правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень, що здійснює владні управлінські функції стосовно позивача.

8. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

9. Оскільки розгляд цього спору перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстави для роз`яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення, відсутні.

10. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про необхідність відмови у відкритті провадження у справі.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

11. Позивач у обґрунтування касаційної скарги зазначала про те, що суд першої інстанції, не відкривши в належний спосіб провадження у справі та не запросивши сторін по справі, в порушення вимог КАС України прийняв рішення про відмову у відкритті провадження у справі.

12. Вказує на порушення судом норм процесуального права, які дають право подати касаційну скаргу з урахуванням пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України.

13. Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

14. Звертає увагу на абзац другий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99, відповідно до якого право на людську гідність, що є одним з основоположних прав людини, зумовлює можливість реалізації всіх інших прав і свобод людини і громадянина, і не може бути ні обмежене, ні скасоване.

15. Також звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №9901/736/18, в якій викладено висновок про те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

16. Ефективний спосіб захисту порушених прав, який повинен забезпечити поновлення порушеного права, має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

17. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій було проігноровано Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року № 5-зп, яким віднесено до конфіденційної інформації про фізичну особу відомості про її майновий стан та інші персональні дані, та Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 1-9/2012, яке дає офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, вказавши що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

18. ОСОБА_1 також подала клопотання, в якому просить через значимість розгляду цієї касаційної скарги щодо застосування норм права та застосування таких висновків в судовій практиці держави Україна, передати на її розгляд Великої Палати Верховного Суду для винесення правової постанови на підставі якої можливо сформувати єдину судову та правозахисну позицію для судів України із питань, що надані у касаційній скарзі та з метою подальшого застосування такої постанови Великої Палати Верховного Суду в практиці судів із урахуванням при цьому вимог статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

19. Відповідач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

21. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

22. Однією із закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.

23. Забезпечення вказаного права в національному законодавстві випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

24. Приписами частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист, визначеним у цій статті шляхом.

25. Завданням адміністративного судочинства у силу норм частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

26. Вважаючи, що відповідач - Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області, порушив її права шляхом обробки персональних даних без отримання добровільного волевиявлення на це, та поширив такі персональні дані у порушення вимог Закону України «Про захист персональних даних», позивач звернулась до адміністративного суду з цим позовом.

27. Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, врегульовані Законом України «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VІ), який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

28. У статті 2 Закону № 2297-VІ дано визначення терміну обробка персональних даних - це будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згода суб`єкта персональних даних - це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.

Розпорядник персональних даних - це фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця.

29. Відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону № 2297-VІ обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

30. Статтею 8 цього Закону визначено, що особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними. Суб`єкт персональних даних має право звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду; застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних (пункти 8, 9 частини другої статті 8 Закону).

31. ОСОБА_1 вважала обробкою її персональних даних вчинені відповідачем дії по збиранню, реєстрації, накопиченні, зберіганні, використанні та поширенні (розповсюдженні) інформації щодо її звернення до судів України за відновленням порушених прав та участі в розгляді таких справ.

32. Так, позивач вказувала, що суддя Жмеринського міськрайонного суду Шепель К.А., використовуючи службові повноваження, розпочав у спосіб, не передбачений нормами чинного законодавства та поза межами судової справи № 130/2294/21, отримувати опрацьовані персональні дані щодо позивача та членів її родини, та в спосіб, що не передбачений нормами Закону № 2297-VІ поширювати їх як загальновідомі відомості в чисельних судових рішеннях. Зокрема, в ухвалі Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 листопада 2022 року у справі №130/2294/21 постановлено, що «Загальновідомим у Жмеринському міськрайонному суді є той факт, що позовні заяви від імені ОСОБА_1 , 1939 року народження, інваліда 2 групи, пише її син ОСОБА_2 , який на протязі багатьох років судиться з різними фізичними та юридичними особами».

33. Позивач вважає, що голова Жмеринського міськрайонного суду Шепель К.А., не розуміючи принципу моральності та порушуючи повагу до осіб, які намагаються знайти судовий захист в межах судової справи № 130/2294/21, фактично в порушення вимог Закону України «Про судоустрій та статус суддів» зобов`язав посадових осіб суду здійснювати обробку персональних даних щодо ОСОБА_1 та членів її родини ( ОСОБА_2 ), які намагаються поновити порушені права у судовому порядку.

34. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , звертаючись з позовною заявою про оскарження дій та бездіяльності Жмеринського міськрайонного суду, фактично не погоджується з діями судді (суду), вчиненими в межах розгляду справи №130/2294/21. Суд вказував, що зміст позовної заяви не пояснює суті правовідносин позивача (а саме наявності публічно - правового спору) зі Жмеринським міськрайонним судом як суб`єктом владних повноважень при здійсненні владних, управлінських функцій (повноважень). Відповідно, позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки за своїм змістом та суттю стосується правомірності здійснення правосуддя суддею Жмеринського міськрайонного суду, який у таких правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень, що здійснює владні управлінські функції стосовно позивача.

35. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

36. Проте колегія суддів вважає такий висновок помилковим з огляду на підстави виникнення позову та предмет спірних правовідносин - персональні дані позивача, їх обробка та захист від незаконного розповсюдження зібраної інформації.

37. Незважаючи на те, що встановлення факту обробки персональних даних щодо судових справ, в яких ОСОБА_1 приймає участь, сторона пов`язує зі справою № 130/2294/21, суди помилково вважали що таким чином вона не погоджується з діями судді (суду), вчиненими в межах розгляду цієї справи, намагається оскаржити вчинення (невчинення) судом у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень, що не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

38. Статтею 22 Закону № 2297-VІ визначено, що контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних у межах повноважень, передбачених законом, здійснюють такі органи, як Уповноважений та суди.

39. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 2297-VІ володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов`язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.

40. Керуючись правом, наданим пунктом 6 частини другої статті 8 Закону № 2297-VІ, позивач звернулась до суду з вимогою щодо зміни (знищення) своїх персональних даних з огляду на їх незаконну обробку відповідачем (як володільцем персональних даних, який здійснив їх обробку) та недостовірність тверджень, здійснених відповідачем на підставі зібраних персональних даних.

41. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що предметом цього спору є саме протиправні, на думку ОСОБА_1 , дії відповідача як розпорядника персональних даних сторони, а не як судової установи в процесі здійснення нею правосуддя.

42. Твердження позивача про застосування судами надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження за її позовною заявою, як надмірне прагнення суду до чистоти, переваги форми над змістом, знайшло своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, як і посилання касатора на порушення судами норм процесуального права.

43. Відповідно висновок суду першої інстанції, підтриманий судом апеляційної інстанції, про відмову у відкритті провадження у справі підлягає скасуванню.

44. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

45. Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

46. За наведеного правового регулювання й обставин справи Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

47. Щодо клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід зазначити таке.

48. Підстави для передачі справи на розгляд, зокрема, Великої Палати Верховного Суду визначено статтею 346 КАС України, у частині п`ятій якої передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

49. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до норм частини п`ятої статті 346 КАС України, суд у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

50. Наведене позивачем обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не містить відповідних підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи. Водночас інші підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, встановлені статтею 346 КАС України, не охоплюються доводами заявленого клопотання.

51. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 350 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи №120/2431/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 120/2431/23 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

А.В. Жук,

Судді Верховного Суду