Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №823/1591/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2018 року

Київ

справа №823/1591/17

адміністративне провадження №К/9901/32107/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 (суддя - Гайдаш В.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018 (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі № 823/1591/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІРА 333» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІРА 333» (далі - ТОВ «ЛІРА 333») звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (далі - ДПІ у м. Черкасах) від 08.12.2014 №0004172301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.11.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у м. Черкасах оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22.11.2017, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування своїх вимог ДПІ у м. Черкасах посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статті 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідач наголошує на тому, що судами першої та апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки щодо непідтвердження позивачем правомірності формування податкового кредиту за оспорюваною господарською операцією шляхом надання належним чином оформлених первинних документів, що свідчить про відсутність реального здійснення господарської операції з отримання послуг від спірного постачальника та подальше використання в господарській діяльності.

Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу відповідача, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у м. Черкасах проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ЛІРА 333» з питань дотримання податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ПП «Черкасибудресурси» за липень-серпень 2014 року, за результатами якої складено акт від 24.11.2014 № 489/23-01-22-04/39148387.

За наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення ТОВ «ЛІРА 333» пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ТОВ «Черкасибудресурси» послуг з перевезення вантажів з огляду на недоліки представлених товарно-транспортних накладних.

Крім того, обґрунтовуючи свою позицію, ДПІ у м. Черкасах зазначає, що згідно отриманої податкової інформації щодо ПП «Черкасибудресурси» не підтверджено суму податкових зобов'язань по взаємовідносинах з контрагентами продавцями у липні та серпні 2014 року, що, в свою чергу, виключає право позивача на формування податкового кредиту.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.12.2014 №0004172301, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 19836,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 4959,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що операції по придбанню позивачем послуг у спірного контрагента є реальними, фактично відбулися, придбані послуги використано у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є неправомірним.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Як з'ясовано судами, між ПП «Черкасибудресурси» (експедитор) та ТОВ «ЛІРА 333» (замовник) укладено договір транспортного експедирування № 3 від 30.05.2014, на підставі якого замовник доручає, а експедитор зобов'язується організувати відповідно до умов цього договору роботу з перевезення вантажів, а замовник зобов'язується оплатити цю роботу.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано до суду першої інстанції платіжні доручення, акти здачі-приймання робіт, податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

Оцінивши подані платником докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням положень статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваної операції.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ «ЛІРА 333» розглядуваної операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

На момент здійснення спірної господарської операції позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Також судові інстанції обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагента позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійсненої господарської операції з надання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами ДПІ у м. Черкасах під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

За таких обставин, суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій з протиправністю прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду