Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 280/7476/21

адміністративне провадження № К/990/8172/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року (судді: Семененко Я.В., Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби в Запорізькій області, в якому просив:

визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 01 квітня 2020 по 14 березня 2021 року включно відповідно до приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру провести нарахування та виплату позивачу заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу в 2020 році в сумі 25 224,00 грн. та посадового окладу в 2021 році в сумі 27 240, 00 грн. за період з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року, що складає 287 532, 50 з урахуванням раніше проведених виплат та сплати податків і зборів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що працює в системі органів прокуратури України. За період роботи з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року заробітна плата нараховувалась та виплачувалась позивачеві в меншому розмірі, ніж передбачено статтею 81 Закону України «Про прокуратуру». Такі нарахування та виплата заробітної плати в меншому розмірі провадилися відповідачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31 травня 2012 року № 505. Позивач вважав дії відповідача неправомірними, оскільки нарахування заробітної плати із застосуванням положень постанови КМУ № 505 суперечить частині 1 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», якою передбачено, що заробітна плата регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Також зазначав про те, що неправомірність виплати заробітної плати на підставі положень постанови КМУ №505 підтверджена і Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), яким визнано неконституційним окремі положення Бюджетного кодексу України, в частині оплати праці прокурорів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що приписи частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» на позивача не поширюються, оскільки ОСОБА_1 у спірний період з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року не займав посаду прокурора обласної або окружної прокуратури.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Визнано неправомірними дії Запорізької обласної прокуратури щодо нарахування та виплати позивачу заробітної плати у період з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року виходячи із розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31 травня 2012 року № 505.

Зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за період з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Апеляційний суд задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що право прокурора на отримання заробітної плати відповідно до розмірів, встановлених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», виникає саме з дня прийняття рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018 (2840/18) з 26 березня 2020 року.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Касаційна скарга Київської обласної прокуратури подана на підставі пунктів 1,3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обласна прокуратура зазначає, що судом апеляційної інстанції в цій справі не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 320/1874/19, від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 807/1171/16 щодо питання застосування частини 2 статті 8, статті 13 Закону України «Про оплату праці», частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України, статті 90 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII у подібних правовідносинах. У вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень абз. 3 п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року щодо визнання неконституційним положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Запорізької обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач з лютого 2004 року працює в органах обласної прокуратури по теперішній час. З 15 грудня 2015 року по 15 березня 2021 року позивач обіймав посаду прокурора Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області.

15 березня 2021 року позивача призначено на посаду прокурора Бердянської окружної прокуратури Запорізької області, що підтверджується записом у трудовій книжці.

На своє звернення позивач отримав відповідь від Запорізької обласної прокуратури (№21-505вих-21 від 30 квітня 2021 року) з якої вбачається, що розмір заробітної плати за період роботи з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року визначався виходячи із посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо нарахування та виплати заробітної плати на підставі положень постанови КМУ № 505, а не у розмірах, передбачених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», позивач звернувся до суду з цим позовом.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частин1, 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини в цій справі виникли у зв`язку з ненарахуванням та невиплатою заробітної плати позивачу у порядку та розмірі, передбаченому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Правове регулювання спірних питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів.

Закон № 113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

Згідно з пунктом 3 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування.

Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону № 113-IX здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз приписів Закону № 113-ІХ, дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №505, яка була чинною у оспорюваний позивачем період.

Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, обласну прокуратуру, окружну прокуратуру отримують заробітну плату згідно з статтею 81 Закону № 1697-VII зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ.

Верховний Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.

Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, сформульованої у рішенні від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі № 6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/»оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).

Як свідчать матеріали справи, позивача лише з 15 березня 2021 року призначено на посаду прокурора Бердянської окружної прокуратури Запорізької області (а.с. 13).

Отже, позивач до 15 березня 2021 року не був прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах за період з 01 квітня 2020 по 14 березня 2021 року включно застосуванню підлягають приписи абз. 3 п. 3 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України № 505.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 320/1874/19, від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі № 160/13767/20 та від 28 липня 2022 року у справі № 620/1338/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 540/352/21.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином установивши фактичні обставини справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та дійшов до помилкового висновку про стягнення з Запорізької обласної прокуратури заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

При цьому Верховний Суд приймає доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 320/1874/19, від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 807/1171/16.

Відповідно до частини 1 статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

На підставі встановлених обставин справи Суд вважає задовольнити касаційну скаргу скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на те, що позивач відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 344 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задовольнити.

Скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2022 року. Залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2021 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов