Історія справи

Постанова КАС ВП від 23.11.2023 року у справі №560/5575/20
Постанова КАС ВП від 23.11.2023 року у справі №560/5575/20
Постанова КАС ВП від 23.11.2023 року у справі №560/5575/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа №560/5575/20

адміністративне провадження № К/990/3036/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,

суддів: Губської О.А., Кашпур О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року (головуючий-суддя: Сторчак В.Ю., судді: Біла Л.М., Граб Л.С.)

у справі № 560/5575/20

за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, -

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся із позовною заявою до Державного бюро розслідувань (далі відповідач 1),Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому (далі - ТУ ДБР у м. Хмельницькому, відповідач 2), в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. від 13 серпня 2020 року №514-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника директора - начальника слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому або на іншій рівнозначній посаді з 20 серпня 2020 року;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2020 року у зв`язку із незаконним звільненням з роботи;

- допустити негайне виконання рішення суду.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що наказом Державного бюро розслідувань №153-ос від 23 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 , як переможця конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби категорії «Б» призначено на посаду першого заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому. Наказом Державного бюро розслідувань №201-ос від 26 листопада 2018 року позивача переведено на посаду першого заступника Директора - начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому та присвоєно 5-й (п`ятий) ранг державного службовця. Наказом Державного бюро розслідувань №448-ос від 25 листопада 2019 року позивачу присвоєно черговий 4-й ранг державного службовця. Наказом Державного бюро розслідувань від 13 серпня 2020 року № 514-ос, ОСОБА_1 - першого заступника Директора - начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому звільнено з займаної посади з 20 серпня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.

Вказаний наказ прийнятий на підставі надісланого ОСОБА_1 на електрону адресу попередження про наступне вивільнення з займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому відповідно до наказу від 14 липня 2020 року № 90 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на 2020 рік».

Проте, як вказує позивач, в порушення трудового законодавства йому не запропоновано іншу рівнозначну посаду.

Позивач посилається на фактичну відсутність скорочення посади та скорочення штатної чисельності працівників, та вважає, що в даному випадку відбулось лише перейменування посади.

Уважає попередження про наступне вивільнення від 16 липня 2020 року №10-13-01-15460 протиправним та наказ від 13 серпня 2020 року № 514-ос незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Враховуючи наведене, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. від 13 серпня 2020 року №514-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника директора - начальника слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому або на іншій рівнозначній посаді з 20 серпня 2020 року;

- стягнуто з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2020 року по 13 травня 2021 року у розмірі 654757 грн 74 коп з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт повідомлення позивача про звільнення саме 16 липня 2020 року, що, у свою чергу, свідчить про порушення останнім законодавства про працю, зокрема в частині повідомлення державного службовця про наступне вивільнення та, як наслідок, про передчасність винесення останнім наказу №514-ос від 13 серпня 2020 року.

Звільнення державних службовців (зокрема, першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому) у зв`язку зі зміною штатного розпису та необхідністю заміщення даних посад особами рядового і начальницького складу прямо суперечить підпунктам 3, 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань".

Дії направлені на зміни штатного розпису та проведення процедури звільнення (складення наказів №323, №90 дск, попередження про наступне вивільнення) проводилось у дуже стислі строки і до ухвалення Кабінетом Міністрів України Постанови від 05 серпня 2020 року №743 "Про затвердження Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань".

Тобто, фактично розпочавши процедуру звільнення державних службовців та заміщення їх особами рядового і начальницького складу у відповідача було відсутнє правове регулювання порядку проходження такої служби.

Дані обставини, на думку суду, свідчать про те, що дії відповідачів були направлені не на дотримання Закону України "Про Державне бюро розслідувань", а на швидке звільнення працівників попередньо призначених за конкурсом на відповідні посади.

Також, не було доведено під час розгляду справи, що обсяг посадових обов`язків між посадою першого заступника директора територіального управління (посада державної служби) та посадою заступника директора територіального управління (посада рядового і начальницького складу) різниться.

За наведених вище мотивів суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправним та скасування наказу виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. від 13 серпня 2020 року №514-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Суд першої інстанції зазначив, що позивач підлягає поновленню на посаді, з якої його звільнено - першого заступника директора - начальника слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому або на іншій рівнозначній посаді з 20 серпня 2020 року.

Також суд першої інстанції стягнув на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 654757,74 грн (3597,57 (середньоденний заробіток) грн Х 182 (робочих дні вимушеного прогулу)), керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таку постанову, суд апеляційної інстанції вказав, що висновки суду першої інстанції про те, що накази про звільнення позивача приймалися після 05 серпня 2020 року не були погоджені іншими заступниками Директора Державного бюро розслідувань, що суперечить вимогам Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743, є помилковими, оскільки воно не врегульовує питання призначення, переведення, звільнення державних службовців, а розповсюджується лише на категорію посад рядового та начальницького складу, до яких посада позивача не належала.

В даному випадку позивача звільнено із займаної посади як державного службовця в порядку, визначеному Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), а вимоги пункту 61 Положення від 05 серпня 2020 року №743 в частині погодження наказів Директора ДБР про скорочення штату та звільнення осіб рядового та начальницького складу із заступниками Директора ДБР в даному випадку не застосовується.

Окрім того, станом на час повідомлення позивача про наступне вивільнення Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-ІХ, абзац другий частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» виключено, а саме, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Також вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанці дійшов висновку, що наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. від 13 серпня 2020 року №514-ос "Про звільнення ОСОБА_1 " не може бути визнаний судом протиправним та скасований.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів (заперечень)

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року і залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року.

Позивач уважає, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи зазначений спір у порушення вимог матеріального права, не застосував до спірних правовідносин норми статті 14 Закону України від 12 листопада 2015 року №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VІІІ), а саме, що до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань, які приймаються на службу на підставі конкурсу, Порядок присвоєння спеціальних звань особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України, та дійшов висновку, що оскільки відбулося скорочення посади державної служби, яку позивач займав внаслідок заміщення посадою особи рядового та начальницького складу, це є безумовною підставою для звільнення з органу.

Також суд не застосував частину 5 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» №794-VІІІ, згідно якої на державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу".

Водночас зазначено, що основним законом для працівників ДБР є Закон України №794-VIII, а висновки Верховного Суду щодо застосування статей 9, 12, 14, 14-2, 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року № 794-ІІІ (у редакції Закону України від 03 грудня 2019 року №305-ІХ); підпунктів 3, 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03 грудня 2019 року №305-ІХ відсутні.

Скаржник зазначає, що судами не застосовано висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 06 липня 2021 у справі №640/3456/20, від 16 червня 2021 року у справі №440/1964/20 щодо застосування положень частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Позивач вказує, що з урахуванням особливого статусу посади, яку він обіймав, повноваження якої, перш за все, визначені саме КПК України, немає значення формальне віднесення посади першого заступника ТУ ДБР до посади державної служби або посади начальницького складу, оскільки внутрішні документи Державного бюро розслідувань щодо організації роботи ані звужують, ані розширюють обсяг наданих керівнику органу досудового розслідування повноважень за КПК України, та, як наслідок, його посадових обов`язків як першого заступника Директора - начальника слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому.

В порушення вимог матеріального права судом апеляційної інстанції зазначені приписи закону до спірних правовідносин не застосовані.

Загалом позивач наводить доводи аналогічні доводам позовної заяви, відзиву на апеляційну скаргу, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитує норми матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням.

До суду касаційної інстанції від ТУ ДБР у м. Хмельницькому надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач 2 просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Відповідач 2 вказує про те, що з комплексного аналізу положень Закону України «Про Державне бюро розслідувань» вбачається, що законодавцем передбачено єдиний можливий варіант призначення особи на посаду рядового та начальницького складу - в добровільному порядку за результатами відкритого конкурсу (який окрім іншого, на відміну від конкурсу на посади державної служби передбачає проходження військово-лікарської комісії, тестів на фізичну підготовку).

Ураховуючи те, що Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, статтею 14-3 не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом, Державним бюро розслідувань прийнято рішення регламентувати порядок дій у разі прийняття відповідних змін до штатного розпису центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

При виведенні скороченої посади із штатного розпису органу або підприємства будь-якої форми власності відбувається звільнення працівника. Таким чином, оскільки посади категорії державної служби в територіальних управліннях скорочувалися, особи, що займали такі посади, підлягали звільненню.

Стосовно тверджень позивача, що накази про звільнення щодо його звільнення, які приймалися після 05 серпня 2020 року не були погоджені іншими заступниками Директора Державного бюро розслідувань, що суперечить вимогам Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року № 743, ТУ ДБР у м. Хмельницькому вказує, що вищезазначене Положення не врегульовує питання призначення, переведення, звільнення державних службовців, а розповсюджується лише на категорію посад рядового та начальницького складу, до яких посада ОСОБА_1 не належала.

Крім того, на момент прийняття наказу про звільнення позивача, редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлювала, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Державне бюро розслідувань також подало до Суду відзив на касаційну скаргу позивача, в якому зазначає, що вжите у частині 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції після змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-ІХ) словосполучення «може пропонувати» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Відповідач 1 уважає, що доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими і не підлягає скасуванню, оскільки судом всебічно перевірено обставини справи, вирішено спір відповідно до норм матеріального права та при належному дотриманні норм процесуального права.

22 серпня 2022 року, 12 грудня 2022 року, 19 червня 2023 року та 05 жовтня 2023 року від ДБР надійшли додаткові пояснення у справі, в яких відповідач 1 вказує, що суд апеляційної інстанції здійснив правильне тлумачення приписів статті 87 Закону України «Про державну службу», його висновки є обґрунтованими й такими, що узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду. Також зазначає про наявність судової практики Верховного Суду щодо застосування статтей 9, 12, 14, 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідуваню».

Ураховуючи наведене, відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року з підстав, визначених пунктами 1,3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями визначено такий склад колегії: головуючий-суддя - Мацедонська В.Е., судді: Губська О.А., Кашпур О.В.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в попереднє судове засідання на 23 листопада 2023 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 наказом ДБР від 23 жовтня 2018 року №153-ос призначений на посаду першого заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, як обраного за конкурсом з 24 жовтня 2018 року з випробувальним строком 6 місяців.

На час призначення на посаду та проходження служби позивачем дана посада відносилась до посад державної служби.

Наказом Державного бюро розслідувань від 26 листопада 2018 року №201-ос переведено ОСОБА_1 першого заступника Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, на посаду першого заступника Директора-начальника слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому 26 листопада 2018 року за його згодою.

Наказом Державного бюро розслідувань від 03 січня 2020 року №2 внесено зміни до наказу Державного бюро розслідувань від 28 грудня 2019 року №343 "Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" з урахуванням змін, внесених наказом Державного бюро розслідувань від 02 січня 2020 року №1".

Наказ Державного бюро розслідувань №343 доповнено пунктом 3: "Затвердити порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (додаток)".

08 липня 2020 року Державним бюро розслідувань видано наказ №323 «Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», відповідно до якого посади директора та заступника директора територіальних управлінь Державного бюро розслідувань підлягали заміщенню особами рядового і начальницького складу.

14 липня 2020 року Державним бюро розслідувань видано наказ №90 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління ДБР, розташованого у місті Хмельницькому на 2020 рік", яким затверджено зміни до штатного розпису, що вводяться в дію з 17 серпня 2020 року.

Відповідно до наказу від 14 липня 2020 року № 90ДСК, посади державної служби територіального управління, а саме Директор, Перший заступник Директора - начальник слідчого управління та заступник Директора, виведені з штатного розпису. Водночас введено посади старшого начальницького складу (полковник ДБР) - 1 штатна посада Директора та 2 штатні посади Заступника Директора.

Наказом Державного бюро розслідувань «Про попередження працівників» від 14 липня 2020 року №336, Управлінню кадрової роботи та державної служби Державного бюро розслідувань доручено персонально попередити працівників територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, посади яких з 17 серпня 2020 року скорочуються, про наступне вивільнення.

Згідно з додатком 2 до наказу Державного бюро розслідувань № 336, до Списку працівників територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, які попереджаються про скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, зокрема, включено ОСОБА_1 - Першого заступника Директора - начальника слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому.

У зв`язку із службовою необхідністю виконуючим обов`язки Директора Державного бюро розслідувань повідомлено керівництву територіальних управлінь Державного бюро розслідувань про необхідність прибути особисто 16 липня 2020 року на 9:00 до Центрального апарату Державного бюро розслідувань для ознайомлення із наказом від 14 липня 2020 року № 336.

ОСОБА_1 16 липня 2020 року до центрального апарату Державного бюро розслідувань не прибув, про що складено Акт від 16 липня 2020 року № 18.

Того ж дня, Державним бюро розслідувань за підписом в. о. Директора полковника Державного бюро розслідувань Соколова О.В., складено Попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 , у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

На виконання наказу Державного бюро розслідувань від 14 липня 2020 року № 336 «Про попередження працівників», на підставі вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку» від 11 грудня 2019 року № 1042, на електронну та поштову адреси ОСОБА_1 направлено Попередження про наступне вивільнення від 16 липня 2020 року № 10-13-01-15460.

На підставі наказів Державного бюро розслідувань від 14 липня 2020 року № 90ДСК та від 14 липня 2020 року № 336, персонального попередження про наступне вивільнення від 16 липня 2020 року № 10-13-01-15460, наказом від 13 серпня 2020 року № 514-ос, відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 звільнено з посади Першого заступника Директора - начальника слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому 20 серпня 2020 року, у зв`язку із скороченням посади державної служби, внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби.

Незгода із вказаним наказом про звільнення зумовила його звернення до суду з цим адміністративним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частиною другою статті 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною шостою вказаної статті встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон № 889-VIII.

Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Державне бюро розслідувань відповідно до статті 1 Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Згідно зі статтею 9 вказаного Закону систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.

Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

За приписами статті 12 Закону № 794-VIII визначено, що Директор Державного бюро розслідувань, з-поміж іншого: координує і контролює діяльність центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань (пункт 3); затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань (пункт 4); визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами (пункт 5); призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань (пункт 9); присвоює у встановленому законодавством порядку ранги державних службовців працівникам Державного бюро розслідувань та спеціальні звання особам рядового і начальницького складу (пункт 14); здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом (пункт 20).

Повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.

Згідно зі статтею 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством (частина 5 статті 14 Закону).

Статтею 14-3 Закону № 794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, затверджений наказом ДБР від 28 грудня 2019 року № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (зі змінами, внесеними наказами від 02 січня 2020 року № 1 та від 03 січня 2020 року № 2) (далі також - Порядок № 343).

Для забезпечення ефективності та безперервності виконання завдань, покладених на Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган, Директор Державного бюро розслідувань або особа, яка виконує його повноваження, визначає в межах граничної чисельності перелік посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, передбачених пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (пункт 2 Порядку № 343).

Відповідно до пункту 4 вказаного порядку, служба в Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу передбачає відповідність кваліфікаційним вимогам та особливим критеріям професійної придатності (зокрема щодо стану здоров`я, застосування зброї та спецзасобів, здатності витримувати додаткові фізичні та психологічні навантаження, понаднормову роботу тощо), які є відмінними від вимог служби в ДБР на посадах державної служби.

Пунктом 6 Порядку № 343 визначено, що зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору ДБР.

Після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс.

Після проведення етапів конкурсного відбору, проведення психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа, співбесіди та визначення переможців, кандидати на посади рядового та начальницького складу проходять військово-лікарську комісію для визначення придатності до служби за станом здоров`я. Кандидати на посади у спеціальний підрозділ Державного бюро розслідувань додатково проходять тестування з фізичної підготовки.

За умови успішного проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки (для визначення категорії персоналу), стосовно переможців конкурсного відбору видається наказ про призначення на відповідні посади.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, виходячи з наступного.

У вимірі заявлених позовних вимог і підстав касаційного оскарження слід зауважити, що спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача з посади державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису ТУ ДБР у Хмельницькому.

На час прийняття позивача на державну службу до ДБР (23 жовтня 2018 року) Закон № 794-VIII діяв у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання».

Відповідно до статті 1 Закону № 794-VIII (у згаданій редакції) за правовим статусом ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Статтею 9 Закону № 794-VIII (у цій же редакції) було передбачено, що систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні органи, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні та інші підрозділи. Організаційну структуру Державного бюро розслідувань затверджує Директор Державного бюро розслідувань за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

27 грудня 2019 року набрав чинності Закон № 305-IX, водночас редакція частини першої статті 14 Закону № 794-VIII, відповідно до якої до працівників ДБР належать 1) особи рядового і начальницького складу, 2) державні службовці та 3) особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР, не зазнала змін.

Частиною п`ятою статті 14 цього Закону (у редакції, чинній до 27 грудня 2019 року) визначено, що трудові відносини працівників ДБР регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

У зв`язку із набранням чинності 27 грудня 2019 року Законом № 305-ІХ правовий статус ДБР змінився із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції Закону № 305-ІХ) ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Окрім того, згідно з частинами першою та другою статті 9 указаного Закону, систему ДБР складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі ДБР діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура ДБР визначається Президентом України.

Отже, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР (до внесення вищевказаних змін організаційна структура ДБР затверджувалася Директором ДБР за погодженням із Кабінетом Міністрів України).

Указані зміни були запроваджені з метою удосконалення правових основ організації й діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР тощо.

На виконання вимог статті 9 Закону № 794-VIII (у редакції Закону № 305-ІХ) Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР, що, відповідно, зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату, так і територіальних органів ДБР.

За приписами частини п`ятої статті 14 Закону № 794-VIII (у редакції Закону № 305-IX), трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Законом № 305-ІХ доповнено Закон № 794-VIII статтею 14-3, якою врегульовано порядок переведення працівників ДБР, за змістом якої:

державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу» (частина перша статті 14-3);

особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади (частина друга статті 14-3);

переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи ДБР, які порушили питання про переведення (частина третя статті 14-3).

З конструкції наведеної норми слідує, що законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припиненні державної служби згідно із Законом № 889-VIII та державної служби особливого характеру згідно із Законом № 794-VIII, встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.

При цьому зазначеною нормою не передбачено механізму переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.

Подібний висновок щодо тлумачення статті 14-3 Закону №794-VIII викладений у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 200/11081/20-а (пункт 56), від 24 червня 2022 року у справі № 200/12306/20-а (пункт 37) і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Наказом ДБР від 28 грудня 2019 року № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (зі змінами, внесеними наказами від 2 січня 2020 року № 1 та від 3 січня 2020 року № 2) затверджений Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі також - «Порядок № 343»), положення пункту 4 якого чітко визначають, що служба в ДБР на посадах рядового і начальницького складу передбачає відповідність кваліфікаційним вимогам та особливим критеріям професійної придатності (зокрема щодо стану здоров`я, застосування зброї та спецзасобів, здатності витримувати додаткові фізичні та психологічні навантаження, понаднормову роботу тощо), які є відмінними від вимог служби в ДБР на посадах державної служби.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 343 для забезпечення ефективності та безперервності виконання завдань, покладених на ДБР як державний правоохоронний орган, Директор ДБР або особа, яка виконує його повноваження, визначає в межах граничної чисельності перелік посад у центральному апараті та територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, передбачених пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

При цьому, в пункті 6 Порядку № 343 закріплено, що зміна категорії посад працівників ДБР, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора ДБР або особи, яка виконує його повноваження.

Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

З прийняттям рішення Директором ДБР або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:

«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;

«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору ДБР.

Після затвердження штатного розпису ДБР (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (абзац сьомий пункту 6 цього Порядку).

На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс.

Після проведення етапів конкурсного відбору, проведення психофізіологічного дослідження з використанням поліграфа, співбесіди та визначення переможців, кандидати на посади рядового та начальницького складу проходять військово-лікарську комісію для визначення придатності до служби за станом здоров`я. Кандидати на посади у спеціальний підрозділ ДБР додатково проходять тестування з фізичної підготовки.

За умови успішного проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки (для визначення категорії персоналу), стосовно переможців конкурсного відбору видається наказ про призначення на відповідні посади.

Наведене кореспондує з приписами частини третьої статті 14 Закону № 794-VIII, де зазначено, що на службу до ДБР приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до ДБР без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах ДБР затверджуються Директором ДБР. Призначення на посади у ДБР, крім посад Директора ДБР, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату ДБР та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь ДБР, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників ДБР. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор ДБР.

Відповідно до частини четвертої статті 14 цього Закону порядок присвоєння спеціальних звань особам рядового і начальницького складу ДБР та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

На виконання частини шостої статті 14 Закону №794-VІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 5 серпня 2020 року № 743 затвердив Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань (далі - «Положення № 743»), яке визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, їх права та обов`язки.

Пунктом 3 цього Положення визначено, що особами рядового та начальницького складу ДБР є громадяни України, які на конкурсній основі у добровільному порядку (за контрактом) прийняті на службу до ДБР і яким присвоєно спеціальні звання осіб рядового та начальницького складу відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 7 Положення № 743 встановлення, зміна або припинення правових відносин осіб рядового та начальницького складу, які проходять службу (зокрема присвоєння спеціального звання, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення із служби, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо), оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Директором ДБР.

Пунктом 10 Положення №743 визначено, що особи, які вперше призначаються на посади рядового та начальницького складу ДБР, складають присягу відповідно до статті 14-1 Закону № 794-VІІІ.

Згідно з пунктом 54 Положення № 743 посади, на які призначаються особи рядового та начальницького складу, та відповідні їм спеціальні звання ДБР визначаються штатним розписом (штатом).

Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність територіальних органів ДБР; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами; призначає на посади та звільняє з посад директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

Ураховуючи наведені вище законодавчі зміни та керуючись наданими пунктом 5 частини першої статті 12 Закону № 794-VІІІ повноваженнями, 08 липня 2020 року Державним бюро розслідувань видано наказ №323 «Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами».

Як висновується з пункту 6 Порядку № 343, затвердження указаного Переліку є першим етапом у процедурі зміни категорії посад у центральному апараті (територіальних управліннях) ДБР. У свою чергу, другим етапом в означеній процедурі є прийняття наказу про внесення змін до штатного розпису центрального апарату (територіальних управлінь) ДБР.

Так, судами встановлено, що 14 липня 2020 року Державним бюро розслідувань видано наказ №90 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління ДБР, розташованого у місті Хмельницькому на 2020 рік", яким затверджено зміни до штатного розпису, що вводяться в дію з 17 серпня 2020 року.

Відповідно до наказу від 14 липня 2020 року № 90ДСК, посади державної служби територіального управління, а саме Директор, Перший заступник Директора - начальник слідчого управління та заступник Директора, виведені з штатного розпису. Водночас введено посади старшого начальницького складу (полковник ДБР) - 1 штатна посада Директора та 2 штатні посади Заступника Директора.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону № 117-IX від 19 вересня 2019 року) на момент виникнення спірних правовідносин підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Аналіз ведених норм дозволяє Суду дійти висновку, що законодавчі положення стосовно зміни правового статусу ДБР потягнули за собою зміну організаційної структури й штатного розпису Бюро, а процес реалізації цих положень передбачав зміну категорії посад шляхом виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

Так, на підставі вказаних змін до штатного розпису посади державної служби територіального управління, а саме: Директор, Перший заступник Директора - начальник слідчого управління та заступник Директора, виведені з штатного розпису. Водночас введено посади старшого начальницького складу (полковник ДБР) - 1 штатна посада Директора та 2 штатні посади Заступника Директора.

За викладених обставин, у зв`язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому.

Таким чином у розглядуваному випадку відбулася зміна категорії посад, що має наслідком виведення займаної позивачем посади державної служби зі штатного розпису з її скороченням та введенням замість неї до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.

Як уже зазначалося, положеннями статті 14-3 Закону № 794-VІІІ не передбачено можливості переведення працівників ДБР між посадами різних категорій (посада державної служби/посада рядового і начальницького складу).

В обумовлених обставинах справи скорочення посади державної служби є підставою для припинення державної служби позивача за ініціативою суб`єкта призначення.

Водночас на момент виникнення спірних правовідносин приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які діяли у редакції Закону № 440-IX, не покладали на суб`єкта призначення або керівника державної служби обов`язку з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Той факт, що після вступу позивача на державну службу в ДБР змінилася процедура припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не створює підстави для застосування попередньої редакції закону. Так само не може бути застосована до спірних правовідносин редакція закону, яка набрала чинності після звільнення працівника зі служби. Інакший підхід протирічив би засадам правозастосування.

Подібний висновок щодо застосування указаної норми викладений Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

Колегія суддів наголошує, що сформований у названій постанові Верховного Суду правовий висновок застосований у низці інших постанов Суду, зокрема від 29 грудня 2021 року у справі №420/3825/20, від 02 червня 2022 року у справі № 420/3541/20, від 07 липня 2022 року у справі №640/9691/20, від 15 вересня 2022 року у справі № 380/10822/21, від 11 серпня 2022 року у справі №160/8361/20 та ін.

При цьому, у справі № 380/10822/21 Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

Відтак, оскільки позиція Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права при вирішенні цієї категорії спорів є сталою та послідовною, то колегія суддів не уважає за необхідне у цій справі відступати від висновку щодо застосування указаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

Як установили суди попередніх інстанцій, при звільненні позивача з державної служби ДБР дотрималося вимоги щодо його повідомлення про майбутнє вивільнення не менше як за 30 календарних днів.

З урахуванням викладеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення ДБР про звільнення позивача із займаної посади державної служби прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією й законами України.

Надаючи оцінку доводам скаржника щодо необхідності формування Верховним Судом висновків щодо застосування підпунктів 3, 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ у контексті поширення гарантій на позивача щодо продовження здійснення повноважень за посадою у ТУ ДБР у м. Хмельницькому, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпунктів 3, 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін; працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

При цьому, частиною третьою статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань.

Водночас, Законом № 305-ІХ до Закону № 794-VIII введено нову статтю 14-3, якою визначено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

За такого правового врегулювання переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено.

Водночас, позивач помилково тлумачить приписи підпунктів 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ, уважаючи, що директор, інші працівники, слідчі та оперуповноважені після набрання чинності цим Законом продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, так як зі змісту вказаної норми слідує лише, що слідчі та оперуповноважені після набрання чинності цим Законом продовжують здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, у тому числі і у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу.

Варто зауважити, що визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою слідчий є службовою особою органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Водночас, чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.

Таким чином, слідчі ДБР після набрання чинності Законом №305-ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду щодо застосування підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ у подібних правовідносинах, сформованим у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 160/4335/21, і колегія суддів не вбачає підстав для його незастосування у справі, що розглядається.

Судами встановлено, що позивач із набранням чинності Законом № 305-ІХ, тобто з 27 грудня 2019 року, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення, а відтак висновки суду апеляційної інстанції про безпідставність доводів позивача відносно того, що оскаржуваний наказ суперечить приписам підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 305-ІХ ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Щодо доводів скаржника про неналежне повідомлення відповідачем про майбутнє вивільнення, Верховний Суд зазначає таке.

Статтею 9-1 Закону № 889-VIII визначено, що доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.

Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

Відповідно до зазначеної норми Кабінетом Міністрів України 11 грудня 2019 року прийнято постанову №1042 "Про затвердження Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку" (далі - Порядок № 1042).

Згідно з пунктом 1 названого Порядку, він визначає процедуру фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" (далі - Закон).

Пунктами 2- 6 Порядку № 1042 передбачено, що інформація або документи надсилаються державному службовцю з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку виключно на його адресу електронної пошти чи за іншими контактними даними, про які він повідомив службі управління персоналом під час вступу чи проходження державної служби та які зазначені в його особовій справі.

Факт доведення інформації або документів до відома державного службовця фіксується протоколом про доведення інформації або документів до відома державного службовця (далі - протокол).

Протокол складається в довільній формі працівником державного органу, визначеним суб`єктом призначення або керівником державної служби, та повинен містити: 1) дату, час та місце складення протоколу; 2) підставу надіслання інформації або документів державному службовцю з посиланням на відповідну норму Закону; 3) дату, час та вид засобу телекомунікаційного зв`язку, за допомогою якого надіслано інформацію або документи державному службовцю; 4) контактні дані державного службовця, за якими надіслано інформацію або документи з використанням засобу телекомунікаційного зв`язку (номер телефону, адресу електронної пошти тощо); 5) короткий зміст інформації або документів, які надіслані державному службовцю; 6) найменування посади, прізвище та власне ім`я державного службовця, якому надіслано інформацію або документи; 7) підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім`я працівника державного органу, який надіслав інформацію або документи державному службовцю; 8) підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім`я уповноваженого працівника державного органу, який склав протокол; 9) підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім`я керівника служби управління персоналом; 10) додатки до протоколу, що підтверджують факт надіслання інформації або документів (копію знімку екрану засобу телекомунікаційного зв`язку тощо).

Протокол складається в одному примірнику та зберігається у службі управління персоналом.

Державний службовець, якому доведено інформацію або документи до відома, має право отримати завірену в установленому порядку копію відповідного протоколу.

Як слідує з установлених судами обставин, наказом ДБР "Про попередження працівників" від 14 липня 2020 року №336, Управлінню кадрової роботи та державної служби ДБР доручено персонально попередити працівників територіальних управлінь ДБР, посади яких з 17 серпня 2020 року скорочуються, про наступне вивільнення.

Згідно з додатком 2 до наказу Державного бюро розслідувань № 336, до Списку працівників ТУ ДБР у м. Хмельницькому, які попереджаються про скорочення посади державної служби, зокрема, включено ОСОБА_1 - першого заступника директора-начальника слідчого управління ТУ ДБР у м. Хмельницькому.

У зв`язку із службовою необхідністю в. о. Директора ДБР повідомлено керівництву територіальних управлінь ДБР про необхідність прибути особисто 16 липня 2020 року до центрального апарату ДБР. Однак, позивач 16 липня 2020 року до центрального апарату ДБР не прибув, про що складено Акт від 16 липня 2020 року №18.

У зв`язку із цим, 16 липня 2020 року складено попередження про наступне вивільнення позивача, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Хмельницькому, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

На виконання наказу ДБР від 14 липня 2020 року № 336 "Про попередження працівників", на підставі положень статті 9-1 Закону № 889-VIII та Порядку № 1042, на електронну та поштову адреси позивача направлено попередження про наступне вивільнення, про що відповідачем складено відповідний протокол із зазначенням відомостей, передбачених пунктом 4 Порядку № 1042.

Позивачем не спростовується факт отримання попередження про наступне вивільнення від 16 липня 2020 року засобами телекомунікаційного зв`язку на адресу його електронної пошти.

Водночас, позивач уважає, що електронний лист повинен був містити електронний підпис уповноваженої особи, за відсутності якого його не можна вважати таким, що попереджений про наступне вивільнення.

Так, основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів визначає Закон України від 22 травня 2023 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон - №851-IV).

За наведеним у статті 5 цього Закону визначенням, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Згідно з приписами статті 6 Закону № 851-IV, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

У свою чергу, відповідно до статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

За змістом статті 10 Закону № 851-IV, відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ.

З аналізу положень Закону № 851-IV слідує, що електронним документом є документ, інформація у якому зафіксована у вигляді електронних даних. Іншими словами, такий документ має буту створений у електронному вигляді. При цьому, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Верховний Суд зазначає, попередження позивача про звільнення створювалось не у порядку, визначеному Законом № 851-IV, не є електронним документом, то до нього не застосовуються положення цього Закону щодо накладання на електронний документ електронного цифрового підпису автора. З огляду на що твердження позивача про недотримання відповідачем вимог Закону №851-IV є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Одночасно з цим Верховний Суд уважає за необхідне звернути увагу на те, що законодавець, доповнивши Закон №889-VIII статтею 9-1, мав на меті забезпечити право державного службовця бути обізнаним щодо інформації або документів, які можуть впливати, зокрема, на проходження ним публічної служби.

Тому зважаючи на те, що до відома ОСОБА_1 доведено попередження про наступне вивільнення від 16 липня 2020 року, то мета, закладена в положеннях статті 9-1 Закону № 889-VIII була досягнута.

Також колегія суддів уважає за необхідне врахувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09 серпня 2022 року у справі № 380/876/21, де Суд, проаналізувавши положення статті 9-1 Закону № 889-VIII дійшов висновку про альтернативність вибору керівником державної служби способів доведення інформації або документів до відома державного службовця: особисто, поштою, електронною поштою, використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку. При чому, вибір одного із зазначених способів доведення інформації не тягне за собою обов`язку одночасного використання іншого. Також Суд звернув увагу, що законодавцем у вищенаведеній нормі Закону № 889-VIII не визначено імперативних вимог щодо вибору конкретного виду відправлення документів державного службовця засобами поштового зв`язку (простого, рекомендованого, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю), який, в розумінні Закону № 889-VIII, вважатиметься належним повідомленням.

Колегія суддів погоджується з наведеним правовим підходом тлумачення статті 9-1 Закону № 889-VIII і не вбачає підстав відступу від нього.

Відтак, відповідно до наказу в.о. Директора Державного бюро розслідувань від 13 серпня 2020 року №514-ос, позивача звільнено з посади 20 серпня 2020 року, тобто після спливу тридцятиденного строку з моменту повідомлення про таке звільнення, як це передбачено приписами чинного законодавства.

Посилання скаржника на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №440/1964/20 та у постанові від 06 липня 2021 у справі №640/3456/20, згідно з якими у разі звільнення державного службовця відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (в редакції Закону №440-IX) за наявності будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі суб`єкт призначення ініціює відповідну пропозицію державному службовцю, слід зазначити таке.

За обставинами справи №640/3456/20 державного службовця звільнено з посади відповідно до наказу від 16 січня 2020 року, тобто на спірні правовідносини розповсюджувалась дія Закону №889- VIII в редакції Закону України №117-ІХ від 19 вересня 2019 року і до внесення змін Законом України №440-ІХ від 14 січня 2020 року. Зазначене свідчить про різне правозастосування у справі №640/3456/20 і цій справі, зумовлене різним нормативним врегулюванням спірних правовідносин.

У справі 440/1964/20 Верховний Суд виснував, що держава закріпила у виді соціальної гарантії для осіб, які хворіють на туберкульоз, збереження за ними місця роботи на весь період лікування, а тому приорітетним у правозастосуванні до спірних правовідносин є Закон України «Про протидію захворювання на туберкульоз», а не Закон №889-VIII.

Отже, обставини у справах №640/3456/20 та №440/1964/20 відрізняються від обставин цієї справи, а тому висновки Верховного Суду в розрізі питань, які вирішуються в цій справі, не є релевантними.

Також колегія суддів враховує, що після ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови від 04 листопада 2021 року, Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2022 року у справі №640/15938/20 та від 08 листопада 2022 року у справі №640/10527/20 навів висновки щодо застосування у подібних правовідносинах норм, відсутність висновку Верховного Суду щодо яких стала підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, а саме: частин першої та третьої статті 87 Закону №889-VIII; частини четвертої статті 40 та частини шостої статті 49 2 КЗпП України (у редакції після внесення змін Законом №378-ІХ); підпункту 4 пункту 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ; статей 9, 12, 14, 14-3 Закону № 794-VIII (у редакції після внесення змін Законом № 305-ІХ), і колегія суддів не вбачає підстав відступити від них.

Доводи скаржника щодо відсутності повноважень у виконувача обов`язків Директора ДБР для прийняття оскаржуваних наказів, є необґрунтованими.

Пунктами 1, 2, 6 частини першої четвертої статті 12 Закону № 794-VІІІ передбачено, що Директор Державного бюро розслідувань: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина; організовує роботу Державного бюро розслідувань, призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному цим Законом, а також визначає їхні обов`язки.

Положення частини четвертої статті 12 Закону № 794-VІІІ не передбачають покладення обов`язків директора ДБР на інших осіб, окрім першого заступника та одного з двох заступників директора ДБР. При цьому, вказані положення Закону не передбачають і жодних обмежень у повноваженнях особи під час виконання повноважень директора ДБР, в тому числі і щодо прийняття кадрових рішень.

17 березня 2020 року до виконання обов`язків Директора ДБР приступив Соколов О.В. , що узгоджується з положенням частини четвертої статті 12 Закону №794-VIII та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, досліджених судами попередніх інстанцій на час спірних відносин.

На підставі вищенаведеного Суд резюмує, що рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Водночас доводи й аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Понад те, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тож ураховуючи приписи статті 350 КАС України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на відсутність понесених судових витрат судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді О.А. Губська

О.В. Кашпур