Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2019 року

Київ

справа №820/1923/17

провадження №К/9901/18263/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув в письмовому провадженні в касаційній інстанції справу № 820/1923/17

за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області, за участю третіх осіб: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, про визнання відмови неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду, прийняту 14 червня 2017 року у складі головуючого судді - Мороко А.С., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, постановлену 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Подобайло З.Г., суддів: Тацій Л.В., Григорова А.М.,

І. Суть спору

1. У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду Харківської області (далі також - відповідач), за участю третіх осіб: Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України), Державна казначейська служба України, в якому просив:

1.1. визнати відмову Апеляційного суду Харківської області у розрахунку та виплаті йому вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною;

1.2. зобов'язати Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, а саме 34 повних роки - 1 126 986,00 гривень.

2. Позов обґрунтовано тим, що право як на відставку, так і виплату у зв'язку з цим одноразової вихідної допомоги позивач набув ще 21 червня 2002 року, тобто до прийняття Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», а тому вважає, що у відповідності до приписів статті 8 Конституції України, рішень Європейського суду з прав людини має право на отримання при виході у відставку на виплату одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. При цьому посилання відповідача на приписи згаданого Закону позивач вважає безпідставними, оскільки, за його твердженням, норми цього Закону розповсюджуються лише на тих осіб, які призначені на посаду судді після набрання ним чинності.

3. Відповідач та третя особа - ДСА України позов не визнали. У запереченнях проти позову наполягають на безпідставності останнього з огляду на те, що на момент звільнення позивача у відставку були відсутні законодавчо визначені передумови виплати позивачеві одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 20 червня 1982 року обраний народним суддею Київського районного суду м. Харкова та 21 червня 1982 року зарахований до цього суду народним суддею.

5. На підставі постанови Президії Верховної Ради УРСР від 03 квітня 1989 року № 73 ОСОБА_1 звільнений від обов'язків народного судді Київського районного суду м. Харкова у зв'язку з обранням членом Харківського обласного суду.

6. Постановою Верховної Ради України № 607-ХІV від 28 квітня 1999 року позивача обрано суддею безстроково.

7. 08 грудня 2016 року Вища рада юстиції прийняла рішення № 3132/0/15-16 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Харківської області у відставку».

8. Таким чином, згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у позивача стаж роботи становить 34 роки 05 місяців 20 днів.

9. На підставі рішення Вищої ради юстиції від 08 грудня 2016 року № 3132/0/15-16 головою Апеляційного суду Харківської області винесено наказ № 04-03/117-ос від 14 грудня 2016 року «Про відрахування судді Очеретного С.С. зі штату суду».

10. Також, наказом голови Апеляційного суду Харківської області винесено наказ № 04-03/119-ос від 14 грудня 2016 року про виплату позивачу у зв'язку з відставкою вихідної допомоги у розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою.

11. Однак, позивач вважає, що при звільненні його з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, маючи суддівський стаж 34 роки 05 місяців 20 днів, він мав право на отримання вихідної допомоги в розмірі 34 неоподаткованих місячних заробітних плат за останньою посадою як це було визначено статтею 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ, оскільки право на відставку позивачем набуто ще до прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07 липня 2010 року, який набрав чинності 30 липня 2010 року.

12. Вважаючи порушеним право на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

13. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 14 червня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, в задоволенні позову відмовив.

14. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з відсутності правових підстав для виплати позивачеві вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

15. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

16. У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.

17. Відповідач та треті особи заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не подали.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Позиція Верховного Суду.

18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Згідно зі статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

20. За правилами частин другої, шостої статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

21. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

22. Водночас, рішенням Вищої ради юстиції від 19 вересня 2016 року № 2582/0/15-16 ухвалено внести подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади суді апеляційного суду Харківської області на підставі пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, яке не було розглянуте Верховною Радою України.

23. Вказаною нормою Основного Закону України було передбачено: суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

24. 30 вересня 2016 року набули чинності закони України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII та № 1402-VIII, відповідно «Про внесення змін до К викладено у новій редакції, зокрема пунктом 4 частини шостої визначено, що подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням є підставою для звільнення судді. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 у редакції цього Закону рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя.

25. Згідно з частиною третьою статті 116 Закону України № 1402-VIII заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

26. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1401-VIII з дня набрання чинності цим Законом призначення, припинення повноважень та звільнення суддів здійснюється відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.

27. Пунктом 16? розділу XV «Перехідні положення» Конституції України у редакції Закону України № 1401-VIII встановлено, що до утворення Вищої ради правосуддя її повноваження здійснює Вища рада юстиції.

28. Відповідно до пункту 50.1 Регламенту Вищої ради юстиції заяви про звільнення суддів за власним бажанням та про відставку, рішення щодо внесення подань про звільнення за якими були прийняті Радою до 30 вересня 2016 року, однак не розглянуті Верховною Радою України, Вища рада юстиції розглядає на засіданні Ради у спрощеному порядку без розгляду секцією на підставі частини другою статті 8 Конституції України.

29. Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

30. Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв'язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям відповідного рішення про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту його прийняття.

31. Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв'язку з відставкою відбулась у момент прийняття Вищою радою юстиції відповідного рішення, тобто 8 грудня 2016 року.

32. Разом із цим, відповідно до частини першої статті 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

33. Проте, Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 1 квітня 2014 року (далі - Закон № 1166-VII), внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону.

34. Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

35. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини першої статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

36. Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI у редакції, яка була чинна на момент прийняття рішення Вищою радою юстиції від 8 грудня 2016 року № 3132/0/15-16, яким позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

37. Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

38. У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

39. Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що у випадку, що розглядається, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Вищою радою юстиції рішення про звільнення позивача з посади судді.

40. За таких обставин у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до Закону № 2453-VI, а відповідачі обґрунтовано відмовили їй у виплаті такої допомоги.

41. При цьому Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

42. Що стосується доводів позивача про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, суд касаційної інстанції наголошує, що в рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

43. За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

44. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

45. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець