Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.04.2021 року у справі №160/11978/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 160/11978/20

адміністративне провадження № К/9901/16503/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, тертя особа: Головне управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Баранник Н. П. (головуючий), Малиш Н. І., Щербака А. А.,

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду з позовом до Дніпровського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, тертя особа: Головне управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якому просила:

1.1. визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 459079,61 грн. ;

1.2. зобов'язати Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, без обмежень з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року;

1.3. визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Дніпровського апеляційного суду у виплаті судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 459079,61 грн. ;

1.4. зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Дніпровського апеляційного суду для виплати суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, без обмежень з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що працює на посаді судді Дніпровського апеляційного суду, однак, суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року їй нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.

3. Відповідачі позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 працює на посаді судді Дніпровського апеляційного суду на підставі указу Президента України "Про переведення суддів" № 297/2018 від 28.09.2018 року.

5. Наказом в. о. голови Дніпровського апеляційного суду № 05-к від 01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 зараховано до складу Дніпровського апеляційного суду та встановлено виплачувати щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60% від посадового окладу.

6. Наказом голови Дніпровського апеляційного суду № 39 від 24 квітня 2020 року, зокрема, ОСОБА_1 з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місяця, у якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нарахування суддівської винагороди було здійснено у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

7. Так, згідно довідки Дніпровського апеляційного суду № 04.2/141/20-с від
28.09.2020 року, судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року нараховано та виплачено суддівську винагороду, а також застосовано обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, наступним чином:

за квітень 2020 року нараховано 201792,00 грн. та виплачено 142911,24 грн., при цьому, сума обмеження суддівської винагороди складає 58880,76 грн. ;

за травень 2020 року нараховано 327911,99 грн. та виплачено 287237,79 грн., при цьому, сума обмеження суддівської винагороди складає 40674,20 грн. ;

за червень 2020 року нараховано 201792,00 грн. та виплачено 47230,00 грн., при цьому, сума обмеження суддівської винагороди складає 154562,00 грн. ;

за липень 2020 року нараховано 201792,00 грн. та виплачено 74110,35 грн., при цьому, сума обмеження суддівської винагороди складає 127681,65 грн. ;

за серпень 2020 року нараховано 201792,00 грн. та виплачено 124511,00 грн., при цьому, сума обмеження суддівської винагороди складає 77281,00 грн.

8. Таким чином, всього було нараховано 1135079,99 грн. та виплачено 676 000,38
грн., водночас, загальна сума обмеження суддівської винагороди 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, складає 459079,61 грн.

9. Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернулась до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 24 листопада 2020 року позовні вимоги задовольнив.

11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" відповідач діяв з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

12. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 17 березня 2021 року скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року та ухвалив нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

13. Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що у спірному періоді нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди були чинними положення ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Той факт, що в подальшому рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", не може вплинути на визначення правомірності дій відповідачів у спірних відносинах, оскільки рішення Конституційного Суду України не мають ретроспективної дії. А тому відповідачі правомірно керувалися положеннями ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" до 28 серпня 2020 року (день ухвалення рішення Конституційним Судом України).

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

14. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року.

15. Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою, підставою для відкриття став пункт 1 частини 4 статі 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

16. В обґрунтування касаційної скарги, ОСОБА_1 вказала, що суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови від 17 березня 2021 року не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20.

16.1. Також позивач вказує, що cуд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційні скарги відповідачів, виходив з того, що відповідачі правомірно керувалися положеннями ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" до 28 серпня 2020 року (день ухвалення рішення Конституційним Судом України), у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову. Проте, згідно висновків Верховного Суду, викладених в п. п.54-61,73 розділу VI Постанови Верховного Суду від 03.03.21 по справі № 340/1916/20, зокрема в ~law36~ (зі змінами, внесеними ~law37~; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним". Таким чином, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про те, що розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та не може змінюватися іншими законами, колегія суддів з незрозумілих підстав не врахувала норми Законом України "Про судоустрій і статус суддів" та вищезазначені висновки Верховного Суду і прийшла до помилкового висновку про те, що відповідачі правомірно керувалися положеннями ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зі змінами від 13.04.2020, до 28 серпня 2020 року (день ухвалення рішення Конституційним Судом України), у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

16.2. Позивач зазначає, що нараховуючи та виплачуючи їй суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру, суб'єкти владних повноважень діяли з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення її прав та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право підлягає поновленню відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

17. ДСА України подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

V. Джерела права й акти їх застосування

18. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

20. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

21. У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі-Закон №1402-VIII) зазначено, що Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі-Закон №1402-VIII визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

22. За ~law45~ судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

23. Зміни до ~law46~ можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

24. Відповідно до ~law48~ суддівська винагорода регулюється ~law49~ та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

25. За ~law50~ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено ~law51~. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

26. Відповідно до ~law52~ (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції ~law53~) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

27.18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі-Закон №553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу 1 якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-IX (далі-Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, ~law56~, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)" (частина третя).

28. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ~law57~ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" ~law58~.

29. За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

VI. Висновок Верховного Суду

30. Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 20 травня 2021 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

32. Предметом спору у цій справі є протиправність дій ДСА України та Дніпровського апеляційного суду щодо застосування при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року ~law59~, а не ~law60~ та статті 130 Конституції України.

33. Перевіряючи доводи касаційної скарги в межах наведених у ній доводів, Верховний Суд приходить до таких висновків.

34.03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин.

Так, спір у цій справі виник у зв'язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі ~law61~ (зі змінами, внесеними згідно із ~law62~), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб'єктний склад спірних правовідносин, але пам'ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20) у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

35. Верховний Суд у цій постанові висловив правову позицію з приводу застосування положень ~law63~ при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв'язку із набранням чинності положень ~law64~, яким ~law65~ було доповнено статтею 29 (текст якої написано вище).

36. Так Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у ~law66~, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України (~law67~ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

37. Щодо ~law68~ (яким внесено зміни до ~law69~, зокрема доповнено його ~law70~), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин Верховний Суд наголосив, що ~law71~, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до ~law72~ (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності ~law73~, має вирішуватися на користь ~law74~ (~law75~, які попри те, що в часі ~law76~ прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень ~law77~ (у редакції ~law78~). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" ~law79~, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).

38. Тож Верховний Суд за наслідками розгляду справи №340/1916/20 констатував, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі ~law80~ (зі змінами, внесеними ~law81~) було неправомірним.

39. Суд апеляційної інстанції у цій справі помилково не застосував до спірних правовідносин положення ~law82~, які є спеціальними, а отже, обмеження виплати позивачці суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі ~law83~ (у редакції ~law84~) було неправомірним.

40. Отже, Третій апеляційний адміністративний суд неправильно застосував норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року в справі №340/1916/20 та помилково скасував рішення суду першої інстанції.

41. При цьому, Суд зазначає, що за правилами ~law85~, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

42. Відповідно до ~law86~ cуди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог ~law87~, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

43. Зважаючи на наведені положення ~law88~ у зіставленні з положеннями частин 1 , 2 , 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Дніпровського апеляційного суду) є ДСА України. Дніпровський апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

44. Так, згідно з ~law89~, встановлено, що видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

45. Згідно з ~law90~ затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2020 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, розподіл видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя згідно з додатками № 3, № 4 і № 7 до ~law91~.

46. У цьому зв'язку потрібно пояснити, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду, ~law92~), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

47. Водночас у вимірі обставин цієї справи не можемо заперечити існування ситуації, коли ДСА України виділила Дніпровському апеляційному суду достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог ~law93~ (затвердивши відповідний кошторис), але він натомість розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені ~law94~ (зі змінами, внесеними ~law95~). Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень Дніпровського апеляційного суду, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов'язуватися з цими діями та їх наслідками.

48. Виходячи з цього, суди мали дослідити кошторис Дніпровського апеляційного суду на 2020 рік, зокрема, додаток №7 (розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя) до ~law96~, як у редакції до змін, які були внесені ~law97~, так і у редакції після змін, які були внесені ~law98~, та перевірити, в якому обсязі були виділені цьому суду бюджетні кошти (асигнування) для виплати суддівської винагороди та чи були достатньо цих коштів для виплати позивачу суддівської винагороди у спірний період з урахуванням вимог ~law99~.

49. Без установлених цих обставин неможливо зробити висновок про те, який самий розпорядник бюджетних коштів (Державна судова адміністрація України або Дніпровський апеляційний суд) допустив протиправні дії щодо застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди у спірний період.

50. Вказане судами попередніх інстанцій враховано не було.

51. Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частини 2 статті 353 КАС України; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

52. Відповідно до частини 6 статті 353 КАС України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

53. Переглянувши судові рішення в цій справі в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі, не з'ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

54. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина 5 статті 353 КАС України).

VII. Судові витрати

55. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 352, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі №160/11978/20 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

Ж. М. Мельник-Томенко