Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.12.2019 року у справі №826/1977/16

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2019 року

Київ

справа №826/1977/16

адміністративне провадження №К/9901/15700/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,

суддів - Єресько Л. О., Соколова В. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року (суддя Арсірій Р. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року (судді: Чаку Є. В., Файдюка В.

В., Мєцєнцева Є. І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про поновлення на публічній службі,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом в якому просив:

- визнати противоправними та скасувати накази Генерального прокурора України: № 1824 ц та № 1829 ц від 24 листопада 2015 року, а також № 17 ц від 13 січня 2016 року про звільнення його з посади старшого прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно до вимог пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

- поновити його на роботі на посаді прокурора відділу запобіганням правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області), або на іншу рівнозначну посаду (за його згодою);

- зобов'язати Генеральну прокуратуру України відшкодувати йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 грудня 2015 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Генеральним прокурором України при прийнятті оскаржуваного наказу грубо порушено вимоги статей 40, 42 Кодексу законів про працю України та під час звільнення позивача не було враховано його переважного права на залишення на роботі, в силу вимог статті 42 КЗпП України та положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не забезпечено реалізацію передбаченого статтею 49-2 КЗпП України та статтею 41 Закону України "Про прокуратуру" права і не запропоновано іншу роботу (посаду) в межах кваліфікації позивача, досвіду роботи та професійних якостей і продуктивності праці.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 1824 ц від 24 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з займаної посади старшого прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області), відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 1829 ц від 24 листопада 2015 року про перенесення дати звільнення ОСОБА_1.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 17 ц від 13 січня 2016 року про внесення змін до наказу Генеральної прокуратури України № 1829ц від 24 листопада 2015 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) з 30 грудня 2015 року.

Стягнуто з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 грудня 2015 року по 28 лютого 2017 року у розмірі 321 714,82 грн.

Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі - 23 514,18 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідач, скоротивши посаду, яку займав позивач та запровадивши нові фактично з аналогічними функціями, не виконав вимог законодавства щодо порядку вивільнення працівників, пропонування іншої роботи, переважного права позивача на залишення на роботі, в зв'язку з чим звільнення ОСОБА_1 є неправомірним. Тому суди дійшли висновку про те, що вказані порушення трудових прав позивача при звільненні за пунктом 1 статті 40 КЗпП України свідчать про незаконність наказу Генерального прокурора України № 1824 ц від 24 листопада 2015 року про звільнення позивача відповідно до вимог пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, тому він підлягає скасуванню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судом попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Скаржник зазначив, суди дійшли помилкового висновку про те, що Генеральною прокуратурою України не дотримано порядку вивільнення працівників, передбаченого ст.ст. 42, 49-2 КЗпП України.

На думку скаржника, необґрунтованими є твердження судів про те, що Генеральною прокуратурою України не враховано переважне право ОСОБА_1 на залишення на роботі.

Також судами порушено норми матеріального матеріального права при визначенні розміру стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 321 714,82 грн в частині не виключення вихідної допомоги, яку отримав позивач при звільненні.

Скаржник заявив клопотання про розгляд справи за його участю.

Позиція інших учасників справи.

Від позивача до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Генеральної прокуратури України, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Від позивача заявив клопотання про розгляд справи без його участі.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про поновлення на публічній службі.

15 грудня 2017 року припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України, у зв'язку із початком роботи Верховного Суду.

На виконання пп. 4 п. 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15 грудня 2017 року, дану касаційну скаргу разом з матеріалами адміністративної справи передані на розгляд Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, касаційне провадження №К/9901/15700/18 (адміністративна справа №826/1977/16) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача - Желтобрюх І. Л., суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 545/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 грудня 2019 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 в органах прокуратури України на прокурорсько-слідчих посадах працював з серпня 1991 року.

Наказом Генерального прокурора України № 1292 ц від 04 липня 2014 року позивача призначено на посаду старшого прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області).

17 вересня 2015 року, позивача ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 статті 40, статті 49-2 КЗпП України попереджено про наступне звільнення із займаної посади у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці з 17 листопада 2015 року.

В попередженні про звільнення також вказано, що вакантні посади в Генеральній прокуратурі України, які можливо запропонувати з урахуванням досвіду роботи і кваліфікації відсутні, у зв'язку із чим рекомендовано для вирішення питання щодо подальшого працевлаштування звернутися до іншого органу прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України № 1824 ц від 24 листопада 2015 року відповідно до пункту 5 частини 1 статті 9, підпункту 4 пункту 5 1 розділу XII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно до вимог пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).

Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено наказ Генерального прокурора України № 11шц від 17 лютого 2015 року.

У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю позивача наказом Генеральної прокуратури України № 1829ц від 24 листопада 2015 року перенесено дату звільнення ОСОБА_1-24 листопада 2015 року на останній день хвороби.

Наказом Генеральної прокуратури України № 17 ц від 13 січня 2016 року внесено зміни до наказу Генеральної прокуратури України № 1829ц від 24 листопада 2015 року:

Замість слів "перенести дату звільнення - 24 листопада 2015 року на останній день хвороби, за умови надання ним по закінченню хвороби листка непрацездатності" вказати "перенести дату звільнення - 24 листопада 2015 року на перший робочий день після останнього дня хвороби, за умови надання ним по закінченню хвороби листка непрацездатності".

Датою звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Харківської області) у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно до вимог пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту частини 1 статті 40 КЗпП України вважати 30 грудня 2015 року.

Позивач вважаючи, вищевказані накази про звільнення з органів прокуратури такими, що винесено з порушенням вимог чинного законодавства звернувся до суду за захистом своїх прав.

Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частина 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до норм статті 42-1 КЗпП України працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених статті 42-1 КЗпП України (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган провадить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42-1 КЗпП України, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - ~law46~).

Відповідно до статті 4 Закону України "Про прокуратуру" організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Позиція Верховного Суду.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що відповідно до наказу Генерального прокурора України від 17 лютого 2015 року № 11 шц відбулась ліквідація Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури (штатна чисельність 576 одиниць. Цим же наказом у структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України утворено Головне управління кадрового забезпечення штатною чисельністю 55 одиниці, управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури штатною чисельністю 61 одиниці, управління матеріально-технічного забезпечення штатною чисельністю 374 одиниці.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що норми спеціального закону (~law49~) не регулюють процедуру розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, суд застосовує у спірних правовідносинах норми трудового законодавства.

Судом встановлено, що управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури, утворене згідно з наказом Генерального прокурора України № 28шц від 01 липня 2014 року загальною штатною чисельністю 62 одиниці, входило до складу Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури.

Управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури складалося з 4 відділів, а саме: відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури; відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах; відділу взаємодії з оперативними підрозділами правоохоронних органів; організаційно-методичного відділу.

Штатну чисельність відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах цього управління було встановлено в кількості 39 одиниць, а саме посади: начальника відділу - 1, заступника начальника відділу - 1, старших прокурорів - 9, прокурорів - 28.

Наказом Генерального прокурора України № 56 шц від 17 вересня 2014 року внесено зміни до наказу № 28 шц від 01 липня 2014 року. Чисельність відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах збільшено на 3 посади (прокурорів відділу) і вона стала складати 42 штатні одиниці; відповідно зросла і штатна чисельність управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури, яка досягла кількості 65 одиниць.

Наказом Генерального прокурора України № 11 шц від 17 лютого 2015 року, на підставі якого винесено спірний наказ про звільнення позивача, Головне управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури у повному складі (включаючи й управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури), було ліквідовано. У структурі та штатному розписі Генеральної прокуратури України утворені Головне управління кадрового забезпечення загальною штатною чисельність 55 одиниць, а також управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури, вже як самостійний структурний підрозділ Генеральної прокуратури України у складі чотирьох відділів загальною штатною чисельністю 61 одиниця, тобто меншою від попередньої чисельності цього управління (65 одиниць), на 4 одиниці.

Щодо відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах, його утворено чисельністю меншою від попередньої на 5 одиниць (37 замість 42) за рахунок встановлення меншої кількості прокурорів відділу (26 замість 31).

При цьому, відповідно до п. 3.2. наказу № 11 шц від 17 лютого 2015 року місце дислокації для 2 працівників цього відділу у прокуратурі Харківської області (старшого прокурора та прокурора відділу) зберігалося і надалі.

Наказом Генерального прокурора України № 38 шц від 08 травня 2015 року в управлінні внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури, ліквідовано відділ взаємодії з оперативними підрозділами правоохоронних органів та організаційно-методичний відділ загальною штатною чисельністю 11 одиниць, також скорочено 2 посади головних спеціалістів управління та 26 посад прокурорів відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах, тобто усього в управлінні скорочено 39 одиниць (пункти 1 та 2 наказу).

У штатному розписі управління встановлено 16 одиниць, у тому числі 1 посаду старшого прокурора відділу службових розслідувань, запобігання та протидії корупції, захисту працівників прокуратури, а також 15 посад у відділі запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах - додатково заступника начальника відділу та 14 старших прокурорів (пункт 5 наказу).

Таким чином, чисельність останнього відділу було зменшено ще на 11 штатних одиниць, проте посада старшого прокурора збільшилася на 5 одиниць.

Наказом Генерального прокурора України № 43шц від 15 травня 2015 року додатково було визначено місце дислокації у прокуратурах обласного рівня 16 старших прокурорів зазначеного відділу, у тому числі й одного старшого прокурора відділу у прокуратурі Харківської області.

Наказом Генерального прокурора України № 56шц від 16 липня 2015 року затверджено новий штатний розпис Генеральної прокуратури України та у зв'язку з набранням чинності з 15 липня 2015 року окремих положень нового Закону України "Про прокуратуру" (внаслідок чого в органах прокуратури не стало посад старших прокурорів прокуратур та відділів) замість усіх 23 посад старших прокурорів цього відділу цим наказом було встановлено таку ж кількість (23) посад прокурорів відділу.

Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 15 травня 2015 року та 16 липня 2015 року відбулися саме зміни в організації виробництва і праці Генеральної прокуратури України шляхом скорочення посади старшого прокурора відділу, яку обіймав позивач, що, у свою чергу, є підставою для звільнення працівника при умові дотримання власником вимог частини 2 статті 40, ст.ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Проте, суд зазначає, що в даній частині відповідач не дотримав вимог закону, оскільки одночасно з попередженням про звільнення не запропонував позивачу іншої роботи.

Як убачається з матеріалів справи, у письмовому повідомленні про майбутнє звільнення від 17 вересня 2015 року Генеральною прокуратурою України зазначено про відсутність вакантних посад, які могли б бути запропоновані позивачу.

Під час розгляду справи, відповідачем не надано доказів відсутності вакантних посад в установі як станом на час попередження позивача про наступне вивільнення так і станом на час його звільнення. Крім цього, відповідачем не надано доказів пропонування позивачу посад в інших установах прокуратури. Натомість обов'язок щодо вжиття заходів до переведення працівника за його згодою на іншу роботу - пошуку вакантних посад роботодавцем перекладено на позивача.

Разом з цим, як зазначалося, замість усіх 23 посад старших прокурорів відділу цим наказом було встановлено таку ж кількість (23) посад прокурорів відділу.

Фактично посаду позивача - старший прокурор відділу, змінено на посаду прокурора. Зазначену посаду позивачу не запропоновано.

На час звільнення з органів прокуратури позивач перебував у званні старшого радника юстиції, обіймав посаду старшого прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України, його безперервний стаж в органах прокуратури склав понад 24 роки.

Аналіз викладеного свідчить про те, що відповідач, скоротивши посаду, яку займав позивач та запровадивши нові фактично з аналогічними функціями, не виконав вимог законодавства щодо порядку вивільнення працівників, пропонування іншої роботи, переважного права позивача на залишення на роботі, у зв'язку з чим звільнення ОСОБА_1 є неправомірним.

Таким чином, вказані порушення трудових прав позивача при звільненні за пунктом статті 40 КЗпП України свідчать про незаконність наказу Генерального прокурора України № 1824 ц від 24 листопада 2015 року про звільнення позивача відповідно до вимог пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України), тому він підлягає скасуванню.

Суди дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог позивача про скасування наказів №1829 ц від 24 листопада 2015 року, а також № 17 ц від 13 січня 2016 року як такі, що є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення позивача № 1824 ц від 24 листопада 2015 року.

З цих підстав також підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо вимоги позивача про поновлення його на роботі на іншій рівнозначній посаді (за його згодою) суд першої інстанції правильно зазначив, що така вимога є передчасною, оскільки звільнення позивача з такої посади не відбувалося.

Частиною 1 статті 235 КЗпП встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Скаржник в касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій неправомірно не виключили із розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу вихідну допомогу, яку отримав позивач у листопаді 2015 року.

Верховний Суд зазначає, що у даному випадку законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин (отримання вихідної допомоги по безробіттю, отримання заробітної плати за новим місцем роботи, допомога по тимчасовій працездатності, середній заробіток на період влаштування та ін. ).

Посилання скаржника, на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від
06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини 3 статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України".

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року по справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А. Г. Загороднюк

Судді Л. О. Єресько

В. М. Соколов